07/27/2007 | Катерина Левченко

Громадськість не може залишатися осторонь актуальних подій, які впливають на життя країни. Подією, яка бентежить останні 10 днів усе суспільство стала аварія потягу під Львовом, що призвело до витікання отруйної речовини та негативних екологічних наслідків.

Ми високо цінуємо дії рятувальників, які, як і двадцять один рік тому, жертвували своїм життям для ліквідації небезпечних наслідків і дякуємо їм за мужність. Але пропонуємо поглянути на цю ситуацію з точки зору дотримання прав людини та оцінки діяльності державних інституцій.

Перш за все хвилює відсутність ВЧАСНОЇ, ПОВНОЇ та АДЕКВАТНОЇ інформації, на що звернули увагу навіть Президент та Голова Уряду. Аналіз представлених громадськості протягом останнього тижня текстів на офіційних сайтах МНС, Мінтрансу, МОЗ свідчить про те, що уроки Чорнобиля щодо необхідності повної та публічної комунікації між т.з. компетентними державними органами та суспільством невивчені та незасвоєні сучасними українськими урядовцями. Звідси різночитання ситуації в різних ЗМІ, небезпечні прогнози та паніка серед громадян.

Це означає, що право громадян на отримання інформації БУЛО ПОРУШЕНО і продовжується порушуватися й далі. Окрім права на отримання інформації, порушені й такі права громадян, які гарантуються Конституцією України, як право на безпечне для життя та здоров’я довкілля (ст. 50), право на відшкодування завданої шкоди в разі порушення зазначеного вище права (ст. 50). Не виконана (і не виконується) норма статті 16 Конституції України відповідно до якої, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави.

Якщо проводити правовий аналіз ситуації навколо «фосфорної аварії», то необхідно зробити наступні висновки:

1. Чинне законодавство України містить глибокі суперечності та обмеження прав громадян, чим, до речі, й користуються бюрократи від влади.
2. Закони України не захищають права громадян на інформацію, не містять механізму щодо відповідальності за ненадання цієї інформації
3. Закони України регулярно порушуються
Кожен з цих висновків наглядно ілюструється наступними прикладами.

1. Суперечності в законодавстві України.

Ст. 50 Конституції України визначає, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». Остання норма має імперативний характер та не передбачає будь яких обмежень. Але, як тільки ви відкриєте статтю 9 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», то здивовано прочитаєте, що громадяни мають вільний доступ до інформації, ЗА ВИНЯТКОМ ОБМЕЖЕНЬ, ВСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ! На це неодноразово вказували екологи, в тому числі й на складність доведення факту обмеження доступу, проте норма залишається чинною.
Так, Конституція України має первісне значення, але ж можна посилатися й на Закон. І не надавати повну інформацію (це ж не те ж саме, що засекречувати), при цьому не вступаючи у конфлікт з законодавством. Дуже вдалий чиновницький хід!

2. Незахищеність права громадян на інформацію.

Ще одна цікава стаття. Знову ж таки під номером 9, але вже з Закону України «Про інформацію». В ній зазначається, що «реалізація права на інформацію громадянами…не повинна порушувати … права та інтереси юридичних осіб». Який інтерес у приватної фірми, яка хоче отримати максимальний прибуток від переведення вантажу? Сумніваюсь, що безпека українського народу. Але не сумніваюсь, що отримання максимального прибутку і як можна швидше. Це її інтерес. І саме з таким інтересом в суперечність вступає право громадянина на інформацію, в тому числі й про безпеку перевезень. Дуже важко її буде отримати, бо можна ж прикритися цією статтею, яка суперечить Конституції України.

3. Порушення Законів.

Ми можемо впевнено говорити про порушення з боку державних структур, зокрема Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, статті 21 Закону України «Про інформацію». Відповідно до цієї статті джерелами інформації про діяльність органів державної влади є, у тому числі, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів влади тощо. Про що це йде мова в пристосування до нашого випадку – про джерела інформації – акти обстеження місцевості, аналізу речовини, яка містилися в цистернах, аналізи складу повітря тощо. Тобто все, що є первинною об’єктивною інформацією. Чи мали громадяни України її? Ні. З другого дня від аварії на сайтах відповідальних міністерств розміщувалася виключно «вторинна» інформація, коментарі речників, міністрів, інших персон, про те, що «все в нормі», роботи «йдуть відповідно до плану», «вміст небезпечних речовин не перевищує допустимих концентрацій» тощо. А хто знає, що таке норма? А яка є допустима чи недопустима концентрація тієї чи іншої речовини? Це залишається таємницею.

Що ж ми маємо замість об’єктивних даних – коментарі, які суперечать один одному (МОЗ застерігає щодо небезпеки вживання некип’яченої води, а віце-прем’єр намагається продемонструвати, що все гаразд). Крім того, недовіра до носіїв цієї інформації, які мають сумнівну репутацію у зв’язку із відмовою від збиття літака та потрапляння ракети у житловий будинок, що потім через декілька днів спростовувалося, породжує панічну та стресову ситуацію не тільки у жителів навколишніх сіл та міст, але й у значної частини громадян України.

Наведемо декілька прикладів з інформаційних повідомлень: сайт УНІАН, 25 липня 2007 р. Цитую. За словами директора ТОВ «Казфосфат» Кайрата Шоткабова «Казфосфат» має офіційний дозвіл від УКРАЇНСЬКОЇ ФІРМИ (виділено мною) про продовження терміну експлуатації цистерн на 5 років, хоча термін їх експлуатації закінчився ще в 2002 р. Шановні, яка фірма дає дозвіл? На яких засадах? За які гроші? Як її контролює держава, чи може вона й сама її й створила? Яка небезпека для громадян від цих дій? Можна ставити й інші запитання. Але відповідей на них у відкритих інформаційних джерелах нажаль немає.

Інший приклад. Юрій Гершот, директор департаменту безпеки Мінтрансу України сказав про «фосфорний потяг», що той був сформований зі всіма вимогами та нормами. Які норми? Які вимоги? Кого до чого? Хто їх знає? Хто може гарантувати в ситуації тотальної безвідповідальності «професійного» уряду?

Де графік просування потягу територією України? Де часовий графік такого руху? Чому екологічні права жителів сіл та малих міст поціновуються менше, ніж жителів великих. Так воно і є, бо небезпечний потяг піде, за словами керманичів Уряду, в обхід великих міст (що порушує, до речі, статтю 24 Конституції України про рівність громадян). І вся ця інформація відноситься безпосередньо до екологічної інформації, яка має бути доведена до громадян України.

Ця ситуація примушує не тільки замислюватися над бездіяльністю законів, але й спонукає громадськість бути активнішою у процесі законотворення.

Реагуючи на критику з боку Президента України щодо незадовільної ситуації з інформуванням населення про стан та перебіг подій навколо аварії, Кабінет Міністрів України прийняв рішення про створення в кожному (!) міністерстві системи інформування громадян і ЗМІ у випадку виникнення надзвичайних ситуацій. Цікаво, про які обвали курсів валют як надзвичайні ситуації буде інформувати Міністерство фінансів, або нові податки ДПА? Мабуть на це будуть виділені чималі кошти. Але якщо ця система будуватиметься лише на коментарях та вторинній інформації, не буде відкривати кожний крок та кожну деталь щодо надзвичайних ситуацій, нічого не зміниться в країні. Якщо не будуть залучатися громадські незалежні експерти до аналізу та коментування ситуацій, то все буде залишатися «в нормі», яка у кожного своя.

І тоді кожна машина, і кожний потяг може перетворюватися на «ФОСФОРІЧНУ ЖІНКУ» Володимира Маяковського (дякую Віктору Гарбарю за чудову підказку), яка, нагадую сюжет позабутого твору «Баня», була послана в тодішній світ з 2030 року щоб відібрати найкращих представників того часу для життя в комуністичному майбутньому. Комуністичне не вийшло. А фосфоричне? До 2030 року ще далеко. І з таким Урядом на все можна очікувати.

26 липня 2007 р.

Левченко Катерина – президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна», доктор юридичних наук