07/28/2007 | Людмила Ямщикова

Останніми днями на Майдані точиться гаряча дискусія* стосовно ролі громадських організацій (вони ж - ГО, НУО та ОГС**) в суспільному та політичному житті, в процесі розбудови демократії та громадянського суспільства.

В розпалі цієї дискусії учасники, хто навмисно, хто випадково, але все ж таки знову й знову витягають доволі старий, багато разів використаний, але все ще живий довід: типу т.зв. провідники демократії - це агенти заходу, які існують виключно за рахунок американських грантів та відпрацьовують певне замовлення. Світ не стоїть на місці. До старого знаряддя поступово додаються й нові виноходи. Зараз у згаданих дискусіях лунає ще й таке: те, що роблять "грантоїди" - воно нікому не потрібне, лише грошима розкидаються, а в той самий час інші (маленькі організації чи окремі активісти) і без грантів, власними силами, роблять набагато більше набагато кориснішого.

Здається, варто дещо пояснити.
Можливо, це пояснення допоможе комусь зрештою зрозуміти, як функціонує ця сфера. Можливо - спровокує новий виток дискусії.

Отже, звідки ГО можуть взяти матеріальні ресурси (в тому числі - грошові) для забезпечення своєї діяльності???***

У загальносвітовій практиці (яка також передбачена й українським законодавством) застосовуються такі основні джерела надходжень до ОГС:
1. Фонди (приватні/фонди_громади/корпоративні...)
2. Бюджетні кошти
3. Членські внески
4. Пожертви приватних осіб
5. Надходження від господарської діяльності.

Можна спробувати пошукати ще якісь. Але то вже буде екзотика. Основними все одне залишаться ці 5. І то - лише теоретично.

Бо п'яте вказане джерело в Україні також виглядає екзотикою, тому що не врегульовано ще законодавчо. А відтак, якщо ГО так заробляє, то в кращому разі "по сірому". Ризикуючи щодня побачити в своєму офісі привітного податкового інспектора. І тому говорити наразі про надійність цього джерела в Україні було б невиправданим оптимізмом. Це, зрештою, викликає подив закордонних колег наших НУОшників, де доволі популярним є, наприклад, виготовлення величезної партії значків типу "No War!" і продаж тих зачків із прибутком, який йде на протестну діяльність.****

Тобто, нам для подальшого аналізу залишається 4 доступних українським НУО джерелам матеріальних ресурсів для забезпечення їхньої діяльності.
Кожне з джерел орієнтовано здебільшого на певний тип ГО.
І навпаки - спеціалізація ГО приводить до того, що одні з цих джерел кожною конкретною організацією застосовуються як базові, інші - як додаткові, а ще якісь - взагалі не використовуються.

Наприклад, для ГО, що проводить чудові літні табори для підлітків або для ГО, в якому діє реабілітаційний центр для людей з особливими потребами - цілком природнім є спиратися на бюджетне фінансування (хай і на конкурсній основі, але це - гроші платників податків).

Для організації, що допомагає людям знайти фінансування на термінові операції у разі онкологічних захворювань чи травм, - головним джерелом будуть приватні пожертви.

Для тих, хто бореться з глобальними проблемами (як-то ВІЛ/СНІД, озонові діри) - (міжнародні) фонди.

Для спілки велосипедистів - членські внески.

При тому інші джерела також мають місце. Але відіграють допоміжну роль.

Що з цього випливає?
А от що: якщо якась група людей вирішила розвивати місцеве самоврядування, або громадську активність, або виховувати свідомих власників, запроваджувати свідоме батьківство, тощо, то вона в умовах сучасної України може розраховувати лише на власні ресурси та... гранти міжнародних програм.

Зрозуміло чому?

Тому що державному апарату попри всі декларації розвивати громадську активність невигідно .
Тому що приватні жертводавці краще дадуть на каліку або сироту (так вже склалося), а оці загальні ідеї зі своєї кишені підтримувати не схильні.
Тому що членські внески вмотивовані сплачувати ті, в кого та свідомість вже сформована та розвинена...

Чую, хтось каже - якщо ця група (ГО, тобто) зацікавлена - то хай вкладе свої. Вона може. Але звідки ті гроші візьмуться в ініціаторів? Їм треба заробити їх на якійсь роботі. І вже вільний від роботи час вони зможуть присвячувати розвитку отого всього.
І скільки часу в такому разі присвячуватиметься громадській активності? І скільки часу триватиме той розвиток?

Отже, виходить, що без тих шкідливих та мерзенних грантів будемо ми повзти до самоорганізації, громадянського суспільства, громадянської відповідальності ще Бог зна скільки часу.

Тож, ті борці за громадянське суспільство, які пропонують покладатися лише на власні сили роблять тому самому громадянському суспільству ведмежу послугу!

Водночас пропоную подумати, чим вмотивовані оті полум'яні борці з грантоїдством у верховній Раді, які ініціюють тотальну перевірку грантових програм, обмеження міжнародної технічної допомоги та звуження можливостей для ОГС.

____________________
* Дискусія почалася тут та тут, була продовжена тут , отримала розвиток тут)

** ГО - громадська організація, НУО - неурядова організація, ОГС - організація громадянського суспільства. Попри те, що за різними абревіатурами стоїть дещо різна специфіка, в рамках цієї статті всі ці терміни є синонімами.

*** Тут ми виходимо з того, що практично будь-яка діяльність потребує ресурсів. Якщо активісти вирішують прибрати сквер поблизу будинку, то їм потрібні принаймні мішки для сміття (які вони можуть купити самі, звичайно, але ресурс має місце бути).

**** Між іншим, проблема неврегульованості саме цього джерела фінансування ГО могло б стати гарним об'єднуючим фактором для започаткування спільної потужної лобістської кампанії для українських ОГС.