Випробування Катериною
Випробування Катериною
Незабаром в українських містах Сімферополі та Одесі може з’явитися пам’ятник російській цариці Катерині ІІ. У Сімферополі для цього уже закладено символічний камінь, а міська рада не пожаліла ста тисяч гривень на майбутній монумент.
В Одесі — майже аналогічна ситуація. Нещодавно міськрада ухвалила рішення № 1401-V про спорудження на Катерининській площі міста пам’ятника «Засновникам Одеси», а фактично — російській імператриці Катерині II, яка на проектних документах зображена у повний зріст та займає більшу частину скульптурної композиції.
Проте по-різному намагаються догодити російській цариці в українських містах Сімферополі та Одесі. Зокрема, в Одесі особисту зацікавленість у встановленні пам’ятника Катерині II продемонстрував Одеський міський голова, член політради Народного союзу «Наша Україна» Едуард Гурвіц. Його фракція «Наша Одеса» у Одеській міській раді голосувала за відповідне рішення майже у повному складі — з 28 депутатів лише двоє голосували «проти». Таким чином, якщо в Одесі незабаром буде встановлено пам’ятник російській цариці Катерині ІІ, то це виключно завдяки зусиллям Гурвіца та міським депутатам від Народного союзу «Наша Україна». Мало того — зважаючи на те, що НСНУ є центральною політичною силою у блоці «Наша Україна — Народна самооборона», відповідальність за спорудження цього пам’ятника ляже також і на інших суб’єктів цього блоку, в тому числі й на «Українську правицю». У цьому зв’язку треба віддати належне лише Конгресу Українських Націоналістів, який різко відмежувався від дій «соратників» та звернувся до органів прокуратури з проханням опротестувати зазначене рішення Одеської міської ради.
Принагідно нагадаємо, що підтримка «Нашою Україною» цього, без сумніву, ганебного для України рішення не є чимось несподіваним для цієї партії. Скажімо, зовсім недавно з ініціативи НСНУ та за підтримки Партії регіонів і усіх москвофільських організацій Закарпаття місцева обласна рада надала так званим «русинам» статус національної меншини, що вже призвело до ескалації напружености у регіоні, оскільки «русини» одразу ж зайняли різку проросійську позицію й домагаються узаконення на території области прапора, кольорова гама якого повністю збігається із кольорами російського державного прапора.
Та повернімося до пам’ятника російській цариці Катерині ІІ. Якщо у випадку із «русинами» ще можна було виправдовуватися псевдонауковими теоріями про походження і проживання «русинів» на Закарпатті, то намір спорудити в Україні пам’ятник людині, яку однозначно можна назвати катом українського народу, не витримує ніякої критики.
Уся діяльність Катерини ІІ в Україні нагадує хроніку окупації Російською імперією українських земель. Судіть самі. Продовжуючи справу Петра І, Катерина ІІ ніколи не приховувала того, що її політика стосовно до України спрямована на повну ліквідацію української автономії. З цією метою у 1764 році вона скасувала інститут гетьманства, що стало першим ударом по козацькому суверенітету. Вже через рік були розформовані усі козацькі полки на Слобожанщині, а в 1775 році остаточно зруйнована Запорозька Січ — останній форпост української ідентичности та національної державности.
Але й це не спинило Катерину ІІ у її намірах розправитися з Україною. Вже у 1782 році вона ліквідувала чинний територіально-адміністративний устрій Гетьманщини. На заміну полковій та сотенній адміністраціям були введені три намісництва. У 1785 році цариця видала «Жалованную грамоту дворянству», яка на законодавчому рівні оформлювала та закріплювала привілеї російського дворянства та прирівнювала до них українську козацьку старшину, закріпивши за росіянами значні земельні володіння.
Прикриваючись реалізацією нової податкової політики, Катерина ІІ запровадила в Україні кріпацтво, а точніше — його найогидніші й найжорстокіші форми, що пройшли апробацію в Росії. З’являється таке суспільне явище, як «панщина» — державна система національного і соціального приниження української нації. При цьому Катерина ІІ особисто керувала усіма каральними акціями з придушення українського спротиву. Зокрема, під її безпосереднім керівництвом російські окупаційні війська придушили національно-визвольний рух — Коліївщину — у 1768 році та безжально розправилися з українцями — учасниками Турбаївського повстання 1789–1793 років.
Без перебільшення, Катерину ІІ можна вважати одним із найбільших ворогів української мови та культури. Саме вона у 1783 році заборонила викладання української мови в Києво-Могилянській академії, натомість запровадила там навчання російською. У 1786 році імператриця провела секуляризацію церковних земель, що істотно послабило церковну владу в Україні, а отже — мало вкрай негативні наслідки для духовного життя нашого народу.
Щоб сповна збагнути усю одіозність російської цариці, наведемо невелике висловлення визначного історика Михайла Грушевського: «Коли пропала Гетьманщина та Січ-мати, здавалось, що вже українському народові прийшов кінець. Знищено всі ті організовані форми, які довгою і тяжкою працею, потом і кров’ю своєю створили покоління кращих українських людей для захисту свободи й свого національного життя. Зісталась українська маса народна розпорошена й беззахисна супроти натиску чужого права, чужої власти, чужого панства».
Чи пройде Україна нове «випробування Катериною»? Подеколи у ЗМІ з’являються повідомлення про те, що у Сімферополі та Одесі представники українських націоналістичних та козацьких організацій проводять різноманітні заходи, аби не допустити спорудження пам’ятника Катерині ІІ. До цих акцій долучаються кримські татари, а Меджліс кримськотатарського народу виступив навіть із заявою, у якій зазначається, що встановлення пам’ятника Катерині ІІ «несе загрозу дестабілізації ситуації в Криму». Генеральний прокурор України пан Медведько під час зустрічі з лідером Меджлісу Мустафою Джемілєвим пообіцяв «провести перевірку щодо наміру властей Сімферополя встановити у місті пам`ятник Катерині II».
З цього приводу мовчать лише центральна влада та проводи парламентських партій. Але якщо пам’ятник Катерині ІІ таки буде споруджено в Україні, то їхнє мовчання стане промовистішим за будь-які заклинання про любов до Батьківщини і її, як вони кажуть, «неоднозначного» історичного минулого.
Відповіді
2007.08.03 | Koala
Щодо Катерини - майже згідний, але щодо русинів...
Богдан Червак пише: >Принагідно нагадаємо, що підтримка «Нашою Україною» цього, без сумніву, ганебного для України рішення не є чимось несподіваним для цієї партії. Скажімо, зовсім недавно з ініціативи НСНУ та за підтримки Партії регіонів і усіх москвофільських організацій Закарпаття місцева обласна рада надала так званим «русинам» статус національної меншини, що вже призвело до ескалації напружености у регіоні, оскільки «русини» одразу ж зайняли різку проросійську позицію й домагаються узаконення на території области прапора, кольорова гама якого повністю збігається із кольорами російського державного прапора.
Оцініть цей текст: Принагідно нагадаємо, що підтримка Партією Регіонів цього, без сумніву, ганебного для Малоросії рішення не є чимось несподіваним для цієї партії. Скажімо, зовсім недавно з ініціативи ПР та за підтримки НСНУ і усіх проамериканських організацій Малоросії місцева влада надала так званим «українцям» статус націоналості, що вже призвело до ескалації напружености у регіоні, оскільки «українці» одразу ж зайняли різку проєвропейську позицію й домагаються узаконення на території области прапора, кольорова гама якого повністю збігається із кольорами шведського державного прапора і прапора Євросоюзу. Скажете, повна фофуддя? А вихідний текст - ні?2007.08.06 | Paliy
Re: Випробування Катериною
Я - активний прихильник Української народної партії. Але мовчання її вищого керівництва з приводу спорудження монумента Катерині, її блокування на виборах з партіями, депутати від котрих підтримали спорудження цього монумента, привело мене до рішення не голосувати за список блоку, та прийняти активну участь в боротьбі проти одеської міськради та її голови - Гурвиця.2007.08.06 | AK
А чи не недто серйозно ми ставимося до пам"ятника цій курві?
Якби проти спорудження пам"ятника Катерині ІІ в Одесі виступали не козаки, а, наприклад, яка-небудь "Ліга захисту тварин від сексуальної експлуатації", зі стьобом, жартами і вшануванням пам"яті замученого жеребця, то результат був би значно кращим.2007.08.06 | Odessit
Re: Випробування Катериною
Оставьте наш горд в покое! Это не Украинский город, хоть и находится на ее территории. Екатерина 2 - это наша история!2007.08.07 | Краб
земляк, ты не прав.
Ты же не будешь утверждать что Квебек и Монреаль - не канадские города, а французские.И не скажешь, что Страсбург - немецкий.
Или может Ты скажешь, что Одесса - российский город?
Одесса - город украинский, в котором живут представители 130 национальностей, который является гордостью Украины, её жемчужиной. Одесса - неповторимая грань многогранного облика Украины. Но не России. Несмотря на тотальное русскоязычие в городе.
2007.08.08 | один_козак
Прошу не перебільшувати.
Краб пише:> ... тотальное русскоязычие в городе.
2007.08.07 | BROTHER
Не в памятнике дело,
а в провокации. Одесса - не просто жемчужина, всем известно, что Одесса своей неординарностью и одесский колорит сам по себе во многом обязаны смесью южноукраинского с еврейским. Для многих Одесса оссоциируется с еврейским колоритом. Появление памятника ненавистной украинцам российско-австрийской императрице в городе со значительной еврейской состовляющей в имидже - это искра, из которой кое-кто надеется устроить пожар.Для особо одарённых теперь уже по-русски повторю: нет будет этого памятника. Так или иначе, рано или поздно... не будет. Конечно же можно тёмной ночью под прикрытием тяжёлой артиллерии поставить памятник даже Гитлеру в Одессе, но там ему не стоять хоть сколько-нибудь долго. То же самое и с Катькой.
2007.08.07 | Краб
Лесь Подеревянський якось сказав гарні слова
Це не цитата, але "близько до тексту"------------------------------------------------
Є люди, які полюбляють дивитися на своє лайно. Як тільки зроблять "велику справу" - відразу обертаються щоб подивитись, як там воно "склалося".
Напевне Бог таку поведінку не схвалює. Якщо б така справа була угодна Богові, він би розташував очі у людини не на чолі, а на дупі.
Отже, не слід дражнити Бога, не слід обертатися на своє лайно.
---------------------------------------------------------------
Доба Катерини з одного боку справжнє лайно для Української Державності. То може годі вже на нього обертатися?
З іншого боку це доба, коли Україна отримала чималий ласий шмат сучасної території. Одеська рада відновлює пам'ятник людині, завдяки якій їх земля сьогодні належить Україні, а не Турції.
Отже, панове, годі сперечатись. Годі обертатися на лайно, бо так ми з лайна ніколи не виберемось.
Я дякую Богові, що він наставив німецьку курву зробити гарну справу. Так, вона вигнала козаків з Січі, але вона ж створила Чорноморське Козацтво, додала до неї чимале московське військо, і пригарбастала до своїх жадібних жирних рук ті турецькі напівпустельні, политі українською кров'ю землі, які зараз є моєю рідною землею.
З роками Бог склав все таким чином, що Україна отримала нарешті Незалежність, а разом з нею і те, що Катерина гарбастала для себе.
Давайте, обертаючись назад, бачити не лише лайно. Це не притаманно українцям, принаймі одеситам - точно.
2007.08.07 | Наталка
Re: Випробування Катериною
Я одесситка и со статьей господина Червака не согласна полностью. Он пытается навязать свои националистические идеи в Одессе, не знаю истории одесщины.2007.08.08 | Краб
Хіба Катерина закріпачила українських селян? Це брехня!
Перші письмові згадки про козаків датуються кінцем XV ст.На українських землях у складі Польщі феодали заволоділи общинними землями ще у XV ст, а у 1557 р. була затверджена "Устава на волоки", яка регламентувала працю селян у господарствах феодалів. З кінця XVI ст. вона стала обов'язковою для селян Правобережної України, які змушені були працювати на пана 3-4 рази на тиждень. Треба зазначити, що вже тодіселяни взагалі були позбавлені права залишати землю, яку вони обробляли, без дозволу пана.
Це звідси. http://www.nbuv.gov.ua/articles/1999/97ksvkin.htm
Я не маю наміру приписувати німецькій курві якісь чесноти, але казати, що саме вона запровадила кріпацтво на Україні є брехнею. Вона забрала українські землі, на яких кріпацтво вже існувало, це факт.
Є ще один факт. Онук Катерини Олександр 1 вже у 1803 році видав "Указ про вільних хлібопашців", а Олександр 2 у 1861 зовсім скасував кріпацтво.
Таким чином, до руйнування Січі Катериною у 1775 році, кріпацтво на Україні існувало понад 220 років, а через 76 років після руйнування Січі кріпацтво було назавжди скасовано нащадками Катерини.
Чи не так?
2007.08.08 | stefan
Катерині - Цвай не треба вішати ордени, які вона зовсім не заслу
Тут питання не так стоїть.Згідно Договорам Б.Хмельницького з російським царем(1654) Україна входила в Московське царство на досить автономних правах(суди, школи,
армія, іноземні відносини).Селяни входили сюди як вільні люди, незакрвпачені.
Після 1775р. почалося закріпачення українських селян.
Однм з таких був предок Тараса Шевченка.
----------------------------------------
Так що Катерині - Цвай не треба вішати ордени, які вона зовсім не заслужила.
2007.08.08 | Краб
Шановний Stefane, ви так кажете, нібито власними очима бачили
той Договір. Але в Україні вперше оригінал договору намагалися знайти вже по смерті Богдана Хмельницького у серпні 1657 р. Не знайшли й досі. То може він у Вас зберігається? Дайте ксерокс зробити!Як відомо мені, угода гарантувала права і вольності козацтва та іншіх станів (шляхти, міщанства, духовенства). Тобто вона гарантувала недоторканість права шляхти на володіння крестьянськими душами.
Є ще один факт. "Повстання Переяславського полку 1666 року - було антифеодальним у першу чергу. Повстання вибухнуло внаслідок жорсткої експлуатації селянства і рядового козацтва старшинським угрупованням гетьмана І. Брюховецького та посилення царським урядом гноблення після укладення московських статей 1665. Незважаючи на невдачу, повстання Переяславського полку певною мірою затримало юридичне оформлення кріпацтва на Лівобережній Україні". (К.І.Стецюк, УРЕ, Т.8, вид. друге, С.264.).
Тобто, на другий рік після Ради сталося козацьке повстання проти його наслідків, яке затримало юрідичне оформлення кріпацтва (тобто фактично воно існувало). Без провстання це закріплення сталося б відразу після Переяславської Ради.
Не намагаюся навішати орденів на Катерину, але чипляти чужу козу до її тину теж не слід.
2007.08.08 | stefan
Шановний Крабе, читати треба не тільки УРЕ
Закріпачення селян Лівобережжя та СлобожанщиниАвтор: Віталій Пономарьов
Джерело: Радіо "Свобода"
Однією з найзначніших подій цього тижня в українській історії було закріпачення селян Лівобережної України та Слобожанщини указом російської імператриці Катерини ІІ від 3 травня 1783 року. Ця акція стала завершальним етапом процесу поглинання Гетьманщини Російською імперією.
В останній третині ХVIII століття російський уряд вдався до остаточної інтеґрації Гетьманщини та Слобожанщини до імперії Романових. 1764 року російська імператриця Катерина Друга скасувала у Гетьманщині посаду гетьмана, наступного року на Слобожанщині був ліквідований полковий устрій, а 1775 року царська армія зруйнувала Запорозьку Січ на ріці Підпільній. Через 6 років на Лівобережній Україні було створене Малоросійське генерал-губернаторство із загальноімперським адміністративним устроєм.
Нарешті, 3 травня 1783 року Катерина Друга підписала указ, що забороняв селянам Лівобережної України та Слобожанщини переселятися з того місця, на якому їх застала остання ревізія. Відтак, українські селяни, звільнені від кріпацтва в ході Хмельниччини, знову стали такими самими кріпаками, як селяни російські. Натомість селяни Галичини, що тоді входила до складу Австрійської імперії, за 11 місяців перед тим були звільнені від особистої залежності патентом цісаря Йосифа Другого.
Внаслідок указу Катерини близько трьохсот тисяч селян Лівобережжя та Слобожанщини потрапили у залежність від поміщика, на землі якого вони жили. За користування цією землею вони виконували натуральні повинності (панщину та оброк), а також сплачували подушний податок. Поміщик мав право продати кріпака або обміняти його на будь-яке майно. Натомість кріпак не міг розпоряджатися нерухомим майном, виступати в суді та складати державну присягу.
Селяни відповідали на закріпачення насильством щодо землевласників і масовими втечами разом з родинами та майном у степи південної України. Упродовж наступних дев’яти років туди втекли 5% усіх селян Київської та Чернігівської губерній, проте до 1796 року кріпацтво було запроваджене і на півдні України. Частина селян подавала до російської адміністрації петиції, в яких намагалася довести своє козацьке походження, і цей процес отримав назву «шукання козацтва».
У ХІХ столітті кріпосна залежність селян на українських землях у складі Російської імперії набула особливо грубих форм. Вона була скасована 1861 року.
http://www.vox.com.ua/data/osnovy/2006/05/03/zakripachennya-selyan-livoberezhzhya-ta-slobozhanschyny.html
2007.08.08 | Микола Гудкович
А Катерина засновувала Одесу чи ні?
2007.08.08 | Sean
За умови визначення справжньої думки місцевих громад
я не проти (себто особисто проти, а як громадянин, що бажає жити у правовій державі - ні) встановлення подібних пам'ятників. Якщо того бажає відповідна громада. Хай тоді в Одесі ставлять монумент скаженій курві, десь у Задупинську - Сталіну, а у Леніносранську - Леніну. І хай тоді відчувають на собі відповідне ставлення (така відповідальність), хай тоді буде за них соромно їхнім дітям.2007.08.08 | Краб
Велике прохання
Не у сенсі суперечки, а задля підвищення моєї інформованності, перелічить бдлск Ваші, як Українця, претензії до К-2. Бо я, наприклад, бачу набагато більше шкідливих дій для України серед тих, кого ми ахвіційно бачимо державотворцями. Особливо мене цікавлять ствердження про закріпачення селян і руйнування Січі.Одразу зауважу, що не маю упередженного ставлення, не хочу бути ані катом, ані адвокатом.
2007.08.08 | Sean
Перепрошую пана, але
може я не розкурив тютюну, а може - то тютюн такий. Ви самі сказали про руйнування Січи та про закріпачення. Почитавши гарну книжку з історії, Ви можете знайти достатньо свідчень про її ставлення до Україні і взагалі про характеристику тієї дами яко особистости.Можливо, я Вас якось не так зрозумів, тоді сорі. Але переповідати, наприклад, Нарис історії середньовічної та ранньомодернової України by Н.Яковенко, не кажучи вже про більш обє'мні речі, я не маю ні часу ні натхнення.
2007.08.08 | kukuriku
І знов те саме
Знову всі сперечаються про Катерину, коли насправді йдеться про пам'ятник. Закріпачувала - не закріпачувала, руйнувала - не руйнувала, засновувала - не засновувала: все це буде обговорюватися вічно, і насправді це справа фахівців-істориків, та й вони між собою ніколи не погодяться. Автори проекту знали про український міф Катерини ІІ (маю на увазі міф не як вигадку, а як усталений погляд на річ). Отже, знали, що буде конфлікт. Отже, хотіли цього конфлікту. Але й пам'ятника хотіли, бо сам такий пам'ятник на площі українського міста вже є конфлікт. Питання насправді полягає в тому, як уникниту провокації. Якої провокації? А от такої: тут уже написали, що Одеса - не українське місто, хоча й на території України. Отакої провокації. І тут для авторів проекту вже не принципово, постане пам'ятник чи ні, бо своєї мети вони в будь-якому разі домагаються, тобто домагаються формування "одеської національної самосвідомості", не російської, не української, а одеської. Конфлікт довкола пам'ятника і сам пам'ятник такому формуванню сприяють. Отже, питання полягає не в тому, хто була Катерина ІІ і яка вона була, і не в тому, щоб за будь-яку ціну не допустити встановлення пам'ятника, а в тому, щоб уникнути провокації. Для цього потрібно по-перше вивести за межі розгляду історичну постать Катерини ІІ. Бо в будь-якому разі її образ має різко негативне забарвлення в українській національній свідомості, і навіть якби це не відповідало дійсності, встановлення пам'ятника є "наїзд" на цю свідомість, отже в умовах, коли Одеса є частиною української держави, - провокація. А по-друге, треба подумки відокремити пам'ятник як фізичний об'єкт від його символічного значення. Кидаючись у війну з самою тільки каменюкою, ми виконуємо "замовлення" авторів проекту, бо: 1. в разі встановлення доводимо, що Одеса таки не українське місто, раз думка українців у ньому не має ваги; 2. в разі невстановлення сприяємо невдоволенню значної частини одеситів діями національно свідомих українців і кристалізації в цих одеситів "одеської національної самосвідомості", що й малося на увазі провокаторами - авторами проекту. І таке тут уже звучало. А от зруйнувати символічне значення пам'ятника можна і за його наявності. І саме цим треба займатися. А от як - ну то вже окреме питання. І головне, тут жодні кордони з міліцією й ОМОНом не завадять:)ЗІ. От особисто мені здається, що Гурвіц і Катерина дуже схожі. Може тут Фрейд поможе?
2007.08.08 | один_козак
Одеса - Донбас ІІ. Щодо провокації - стопудово.
Хтось шукає і розігріває відмінності, створюючи підстави для відособлення.2007.08.08 | один_козак
Цікаво, що буде наступне? Закарпаття?
2007.08.08 | Краб
Знов погоджуюсь з Вами. але знов бачу необхідність акцентування.
kukuriku, дозволю собі викласти своє бачення на свою і Вашу роль у розгляді цього питання. Може згодитесь?Отже, у погляді на роль К-2 в історії України між Вами та мною існують деякі розбіжности, які не заважають нам разом будувати Незалежну Державу. Вороги Незалежної Украйни руками недолугих "політиків" влаштували провокацию, мета якої із розбіжностей між нами зробити провалля, яке стане на перешкоді нашої ходи до спільної мети. Їх мета з нас - братів, чи побратимів, зробити ворогів. По відношенні до нас с Вами у провокаторів спочатку все вдалося - ми почали гучно скандувати лозунги, навіть сипали прокльонами, але потім... Потім ми з Вами зрозуміли мету провокаторів і швидесенько збагнули, що справа не в кам'яному ідолі, і що ідея згоди цінніша.
А тепер про акценти.
kukuriku пише:
>... це справа фахівців-істориків, та й вони між собою ніколи не погодяться.
Точно, не погодяться, бо кожен з них стоїть на яких-ось засадах, тому висвітлює одну частину фактів, а іншу замовчує. Я - не фахівець, я не маю, а лише формую власну точку зору, і дуже б хотів, аби ця точка зору не мала непримирених суперечок з Вашою і базувалася не на міфах, а на фактах.
kukuriku пише:
> Автори проекту знали про український міф Катерини ІІ (маю на увазі міф не як вигадку, а як усталений погляд на річ). Отже, знали, що буде конфлікт.
То хай їм грець! А ми знаємо, що діяти за їх сценарієм не можна. І спільно наробляємо вірні висновки та дії.
kukuriku пише:
> тут уже написали, що Одеса - не українське місто, хоча й на території України.
Так, написали. Ця думка глибоко хибна. І провокація "пам'ятниковідновлювальників" дає мені (і не тільки мені) поштовх не так боротися з носіями таких думок, як терпляче та переконливо доводити їм у чому їх помилка.
kukuriku пише:
> ... домагаються формування "одеської національної самосвідомості", не російської, не української, а одеської.
Тут я з Вами погодитися не можу. Цю "самосвідомість" не треба формувати, бо вона фактично існує. Вона жила, живе, і, сподіваюсь, буде жити. Тобто її не формують, а на неї намагаються спекулювати. Отже задача не в тому, щоб викоренити цю самосвідомість, а довести і її носіям і її ворогам що вона - частка Українською Державницької Самосвідомості.
kukuriku пише:
> Кидаючись у війну з самою тільки каменюкою, ми виконуємо "замовлення" авторів проекту, бо: 1. в разі встановлення доводимо, що Одеса таки не українське місто..... 2. в разі невстановлення сприяємо... кристалізації в ...одеситів "одеської національної самосвідомості"
Зачекай, Кукуріку. Декларуючи такі два пункти, ти сам невільно стаєш жертвою провокаторів і визнаєш іх перемогу будь-яким чином, бо при такій точці зору прихильники Українського Національного Єднання будуть переможені, тому що чи одна сторона, чи інша буде переможеною, а це погано. Це неприйнятне. Будь-який перебіг подій необхідно поставити на справу того самого Єднання.
kukuriku пише:
> А от зруйнувати символічне значення пам'ятника можна і за його наявності. І саме цим треба займатися. А от як - ну то вже окреме питання.
Чому окреме? Це невід'ємне питання. Тільки треба дуже акуратно підходити до його вирішення. Поразка будь-якої сторони буде загальною поразкою. Тому треба нивілювати символічне ставлення до К-2 і позитивне і негативне. А це можливе лише шляхом прискіпливого неупередженого розгряду історічних фактів. Я впевнений, що на шляху єднання ми маємо ані ідеалізувати К-2, ні демонізувати її. І все буде гаразд.
2007.08.08 | kukuriku
Не погоджуюсь з Вами
1. Дуже цікава тема для істориків-аматорів про Катерину, Чинґізхана, Гітлера, Тимура та багато які інші постаті всесвітньої історії мала б обговорюватися на відповідних студентських, школярських та інших призначених для цього форумах. Наприклад про те, що Чинґізхан створив монгольский народ із ворогуючих племен, а Гітлер будував модерні автобани, чи ще там про що. І можливо монголи та німці будуть дуже зацікавлено сперечатися. Але грузини та євреї - ніколи. Обговорення цієї теми тут - ніщо інше як замилювання очей, відхиляння уваги від суті конкретної події. Історичні факти можуть бути дуже інтересні, але свідками їх ми ніколи не станемо, і погляди на них завжди будуть різні. Але є факти, свідками яких ми є. І один із таких фактів полягає в тому, що для українців образ Катерини ІІ є образ різко негативний. Можна заперечувати таку точку зору, намагатися її побороти, і це була б справа фахової дискусії, яка не має прямого стосунку до напруги довкола пам'ятника. Якщо через 100 років в українській національній свідомості буде інший образ - то нехай був би й пам'ятник, аби тільки через 100 років така свідомість у когось існувала. Сьогодні ж є інші факти, і сперечатися про конкретну постать у контексті вже здійснюваного спорудження їй пам'ятника - шити голкою назад. Ніхто ж не закликає спорудити пам'ятники Сагайдачному або Виговському в Москві, хоча обидва мають до історії Московської держави та самого міста не найменший стосунок:) І ніхто не заперечує проти пам'ятника тій же Катерині в Петербурзі.2. Ішлося не про особливу регіональну, хай навіть етнічну самосвідомість одеситів, а про національну. Нації складаються як правило з кількох етносів, і нічого поганого в цьому нема, і ніхто проти цього не заперечує. Ішлося саме про національну опозицію одеситів українцям, тобто про те, що одеська міська влада хоче таку опозицію стимулювати й у перспективі перетворити на особливу ідеологію. Тому закид про те, що така свідомість уже є - в найліпшому разі неуважність. Є її зародки, і є небезпека, що ці зародки виростуть в усвідомлений світогляд. У буковинських українців (не плутати з закарпатськими, про яких тут уже йшлося) не менш особлива культура, але вони себе не опонують наддніпрянським або причорноморським українцям у національному вимірі.
3. Одеса, крім того що це дуже своєрідне місто, - це ще й обласний центр, і це центр області, де на більшій частині території більшість - українці. В самій Одесі більше половини - асимільовані, зденаціоналізовані українці. Чи треба розказувати, що велике місто формує ситуацію на економічно й адміністративно підлеглій території? Отже, те, що зараз робиться, - місток у сепаратистську стосовно України переспективу. Не думаю, що одеська рада в більшості її членів має на увазі це, думаю, має на увазі шантажувати Київ, мати собі такий важіль впливу, бо єднатися до Росії цим хапугам особливого сенсу нема. Але є ще московське лобі, яке саме про таку перспективу думає. Ну навряд чи отак просто взяти й відхапати, але ж є безліч моделів використання територій. А взагалі - хто зна.
4. З увагою до вже згаданих фактів (більшість українців в поближній Одещині й половина українців у Буджаку + українське походження більшості одеситів) можна сказати ще таке: добробут Одещини й Одеси творився раніше і твориться зараз руками здебільшого українців, але це творення має форму національного рабства - і посьогодні воно таку форму має. Чому? Бо національне державно-адміністративне утворення має на увазі передусім вільне національне існування й розвиток. А що є? Не треба тут закидати бажання "перевиховати заблукалих одеситів". Хай собі хто як хоче, так себе особисто й реалізує. Але ж факт, що дівчинка з Балти мусить відцуратися або українства (ну, тільки не треба, що вона може по вечорах ходити в клуб і вишивати) або кар'єри в Одесі. І факт, що Одеса денаціоналізує своїм впливом прилеглі й підлеглі землі. І факт, що протягом двох століть Одеса живиться працею українців, а що дає українцям у національному сенсі? Тільки забирає, нівелює.
5. Отже, що робити? Не піддаватися на провокації - так. Тобто: не робити власними руками того, про що мріє й до чого свідомо штовхає одеська влада, а саме - не ворогувати зі співгромадянами за національно-мовною ознакою. Але - не заспокоюватися на цьому, і почати бодай з правильних висновків і правильного ставлення до речей. Тобто: громадянин Одеси й Одещини, який усвідомлює себе українцем, хай навіть і духовно понівеченим, асимільованим (причім навіть не російським, а російськомовним космополітичним впливом), неминуче мусить дійти висновку, що одеська влада є влада ворожа українській національній державності як такій, і ворожа особисто йому як носієві певних національних уподобань і прагнень. З огляду на те, що сьогодні ХХІ століття, а не ХІХ й не початок ХХ, висновки з висновків не конче мусять бути такі, як хтось може хтів би зараз швиденько мені приписати:) але й ніяк не близькі до байдужості та пасивності. Я навіть не пропоную (принаймні поки що) нічого більше. Для початку досить просто отак виразно собі усвідомити факти, назвати їх на ім'я. Наразі це вже дуже багато.
6. Що ж до пам'ятника, особисто моє ставлення таке. Сьогодні українофобська влада Одеси споруджує пам'ятник нашої національної ганьби та ненависті - щоб ми ніколи не забували, щоб думали чи не позбудуться тієї ганьби бодай наші правнуки, а заразом і щоб нам було куди плювати, щоб образ ворога завжди був перед очима. А ще це пам'ятник товстожопим амбіціям, недаремно ж і персонаж такий собі обрали.