08/08/2007 | Ігор Шелевицький

(Розширений варіант. Скорочену версію див. в газеті "Дзеркало тижня" № 28 (657) 4 — 10 серпня 2007, http://www.dt.ua/2000/3993/59988/)

Громаддя планів атомного розвитку України

В Україні заплановано потужний розвиток атомної енергетики. 13 діючих енергоблоки мають сумарну потужність 11835 МВт. Їх вклад складає 51% загального виробництва електроенергії [1]. За офіційними даними в Україні виробляється близько 18 млрд. кВт∙г. на місяць (приблизно 200 млрд. кВт∙г. на рік)[2]. За 12 місяців 2006 року обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до Об’єднаної енергетичної системи України, досяг 192 млрд. кВт∙г. Атомними електростанціями вироблено 90 млрд. кВт∙г. електроенергії або 47% від загальної кількості. Коефіцієнт використання встановленої потужності АЕС становить 75,3 %. Протягом 2006 року експортовано 11 млрд. кВт∙г. електроенергії або 6% від виробленої.[3]. Енергетична стратегія України на період до 2030 року передбачає зростання виробництва електроенергії в країні до 420,1 млрд. кВт∙г. При цьому частка виробництва електроенергії на АЕС у 2030 році повинна скласти 52% від загального [4]. Для цього заплановано побудувати до 2030 року 22 атомних енергоблоки до існуючих [5]. За словами Юрія Бойка, до 2016 року в Україні планується побудувати додатково до 15 вже існуючих ще два енергоблоки [6]. Про важливість для України саме цього шляху стверджує й Президент Національної академії наук Патон [7]. Прикро, що таке твердження зроблено на зустрічі саме з приводу перспектив розвитку в Україні відновлюваної енергетики. Звісно, що зважаючи на історію й сьогодення розвитку атомної енергетики в Україні, такі плани не можуть не викликати занепокоєння в Україні і за її межами. Європейські фахівці вважають таку енергетичну програму нездійсненною, бо вона «не ґрунтується на реальних показниках розвитку економіки та енергетики України, містить безпідставні та необґрунтовані прогнози. Так, уряд планує до 2030 року побудувати 22 нових ядерних реактори, для чого немає ні фінансових ресурсів, ні технічних можливостей, ні прийнятних майданчиків для АЕС. Енергетична стратегія України не містить оптимального енергетичного балансу України, не надає належної пріоритетності підвищенню енергоефективності та енергозбереженню. Національна енергетична стратегія України до 2030 року є нездійсненною, а отже не може сприйматися серйозно Європою при вирішенні питань глобальної енергетичної безпеки.» [5]. Однак навряд чи варто легко ставитися до цих ядерних проектів українцям. Бо за певних умов в нашій країні реалізовувалися й не менш грандіозні проекти й за гірших обставин. До того ж у свідомості більшості населення позитивний розвиток країни й збільшення виробництва енергії та індустріальний розвиток є синонімами. Тож необхідно зрозуміти кому така програма приносить вигоду, а кому дірку від бублика та на додачу шкідливі відходи й соціальні та політичні проблеми.

Навіщо українцям стільки енергії або що ми з того отримаємо?

Основне і дуже логічне запитання є таке «Для чого Україні збільшувати більш ніж у два рази виробництво електроенергії за такий відносно короткий термін?». Що передбачає такий розвиток та із розвитком яких галузей господарства це пов’язано? Цікаво, що ще у 2003 році Сергій Єрмилов, міністр палива й енергетики, казав: “Добудова енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС стане останнім великомасштабним проектом у вітчизняній атомній енергетиці”. На думку тодішнього міністра, Україна більше не відчуває нестатків в нових енергоблоках. Особливо зважаючи на політику відмови від атомної енергетики в країнах Євросоюзу [20]. Для відповіді звернемося до товарної структури зовнішньої торгівлі України [8]. У структурі експорту електроенергія складає лише трохи більше 1% (в грошовому еквіваленті). Але у цій же структурі надзвичайно виділяється експорт чорних металів 37.3%. Причому, порівняно із січнем-лютим 2006 року це становить 147.6%. Загальна сума за січень-лютий 2007 року становить 2,468,611 тис.дол.США. Частка іншої української продукції за окремими видами не перевищує й 5%, а для переважної більшості й 1%. Середня вартість чорних металів у світі становить приблизно 600 доларів за тону (500-900$ залежно від виду). Цей ринок має тенденцію до зростання обсягів споживання. Є дуже серйозні підстави вважати, що енергетична стратегія України ґрунтується виключно на прагненні терміново збільшити експорт саме чорних металів і саме для цього й заплановано зростання виробництва електроенергії. Розглянемо детальніше видобуток і виробництво чорних металів. Для виготовлення 1 тони чорного металу на Криворізькому металургійному комбінаті (КМК) витрачається 12000 кВт∙г. енергії (в загальному еквіваленті за всіма енергоресурсами) [9]. У 70-80 роки у США на тону чавуну витрачали близько 7500 кВт∙г. Проте особливість КМК в тому, що комбінат включає повний цикл металургійного виробництва з видобуванням та збагаченням включно. Порахуємо скільки ж електроенергії необхідно витратити для виробництва на експорт чорних металів. Виробництво чавуну з січня по листопад 2006 року склало майже 30 млн.тон, або 2,7 млн.тон чавуну в місяць. Сталь окремо враховувати не будемо, оскільки більша частина чавуну йде саме на отримання сталі. Отже, чавун презентуватиме обсяг виробництва чорних металів. Виробництво електроенергії за той самий період становло 170 млрд.кВт∙г., або 16 млрд. кВт∙г. в місяць. З даних про структуру споживання електроенергії маємо що 30-32% електроенергії споживає чорна металургія. Розділивши 5 млрд.кВт∙г. електроенергії на 2,7 млн.тон чорного металу отримаємо 2000 кВт∙г. для отримання однієї тони. У загальній структурі витрат енергоносіїв (12000 кВт∙г.) частина електроенергії становить 17%. На виробництво однієї тонни чавуну витрачають також в середньому 100 кубометрів природного газу, а загалом по галузі на виробництво чавуну витрачають понад 3 млрд. кубометрів газу. [10]. Це майже третина імпортованого Україною газу частка якого у вартості імпорту складає 20% [8]. Експортується 80% вироблених чорних металів, отже 44 млрд.кВт∙г. витрачено із січня по листопад 2006 року на виготовлення чорного металу для експорту. На кінець 2006 року сумарна встановлена потужність електростанцій об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України склала 52 млн.МВт. [11]. Потенційно Україна здатна майже у два рази збільшити виробництво електроенергії. Однак використання встановленої потужності на АЕС становить біля 80%. Отже, основне збільшення можливе лише за рахунок теплових електростанцій. Однак і ціни й обмеженість ресурсів роблять таке зростання практично неможливим. Про те, що на сьогодні майже усі енергогенеруючі ресурси задіяно, свідчить і відносно низька частка експорту електроенергії. Тому подальше збільшення виробництва чорних металів потребує додаткових енергетичних ресурсів. Водночас металургійна промисловість України не працює на повну потужність. Так, обсяги видобутку залізної руди й переробки у Кривбасі сягали 200 млн.тон на рік у 80-ті роки, а зараз не перевищують 100 млн.тон [9]. Отже, виробничий потенціал дозволяє збільшити обсяги видобутку принаймні у два рази. Зрозуміло, що основною проблемою є енергія.

Що несе українцям енергетично-металургійний розвиток

Людство вже усвідомило згубність невпинного нарощування індустріального виробництва. Технологічна діяльність людства призвела до серйозних кліматичних змін – глобального потепління. Слід зауважити, що глобальне потепління не обов’язково передбачає потепління саме на даній території. Просто можливі глобальні зміни в теплових процесах на поверхні Землі, які кардинально і не прогнозовано змінять кліматичну картину у всьому світі. Ключову роль у цих процесах відіграють енергетичні галузі. В першу чергу це викиди парникових газів (СО2, метан СН4, водяна пара). Для зменшення й призупинення цих глобальних процесів у 1997 році прийнято Кіотський протокол [12]. Тому енергетичну проблему не можливо розглядати без врахування цих факторів. Радикальне збільшення виробництва електроенергії за допомогою теплових електростанцій навряд чи можливе. Основною перешкодою є зростання цін на енергоносії та їх виснаження, а також обмеження стосовно викидів СО2, що встановлені Кіотським протоколом, згідно якого країни-учасниці зобов’язані до 2010 року зменшити викиди парникових газів в середньому на 5,2 % (у порівнянні з 1990 р.). Україна має значні переваги, бо у 1990 році був максимум металургійного виробництва. До того ж Україна віднесена до країн з перехідною економікою, до яких вимоги по зниженню викидів зменшені. Наявні викиди в Україні складають лише 50% від дозволеного максимуму і запас складає принаймні 150 млн.тон на рік викидів парникових газів [13]. Отже Україна ніби має значний запас можливостей для відновлення й нарощування енергетики й металургії. Поглянемо на це детальніше.

Проблеми гірничо-металургійного комплексу

Зростання металургійного виробництва (зокрема доменного) суттєво збільшує викиди СО2 в силу самого принципу доменного процесу. Викиди СО2 становлять 1,6-1,8 тон СО2 на тону виробленої сталі [14]. Отже, це 4,6 млн.тон СО2 в місяць і 55 млн.тон на рік. До цього додаються викиди й інших енергетичних джерел (80% енергії від неелектричних джерел це 10000 кВт∙г/тону сталі). За таких обставин атомна енергетика дійсно здається єдиним можливим варіантом до збільшення виробництва. АЕС не дають викидів СО2, потребують мізерних транспортних витрат, забезпечують високі потужності протягом тривалого періоду, запаси ядерного палива у світі оцінюються в декілька сотень років з врахуванням повторного використання [15]. Частина технологічних процесів в металургії може бути модернізована для збільшення частки витрат саме електричної енергії [10]. Аргументи на користь такого розвитку є в статті Валентина Землянського у Дзеркалі тижня [16]. Однак, варто розглянути негативні аспекти такого процесу. Цих аспектів принаймні три. Це екологічні наслідки від зростання обсягів видобування чорних металів, наслідки розвитку ядерної енергетики та соціальні наслідки розвитку вузькоспеціалізованого сировинного розвитку України. Гарний огляд проблем гірничо-металургійного комплексу є в статті опублікованій в дзеркалі тижня (№11, 2007) [10]. Дослідженням складних екологічних і соціальних проблем комплексу присвячена дисертаційна робота Ігоря Малахова [9], звідки й взято наведені нижче дані. Для одержання тони сталі потрібно 5,7-7 тон залізорудної сировини, а всього на поверхню виймається 60 тон гірничої маси. Лише у Криворізькому залізорудному басейні (90% видобутку руди в Україні) за 120 років видобуто 3 млрд.тон залізної руди. Для того, щоб відчути обсяг цієї цифри, варто уявити собі поле залізної руди, шириною 10 км, довжиною 60 км і висотою в 1 метр. Пік видобутку припадає на 70-90 роки, коли вилучення породи становило 180 млн.т./рік, а переміщення 450 млн.тон/рік. У відвалах накопичено 6 млрд.тон розкривних порід, у шламосховищах 2,5 млрд.тон дрібнодисперсних залізо-силікатних шламів (пилу). На поверхню відпомповують до 30 млн.м3/рік солоних вод. Обсяги пустот складають біля 600 млн.м3, з них незаповнених біля 1 млн.м3 (це еквівалентно пустоті шириною 1 км, довжиною 10 км і глибиною 100 м). Повітря Кривбасу містить залізо-силікатний пил, що перевищує більш як на порядок фонові значення степової зони. Залізо-силікатний пил викликає легеневі хвороби та справляє абразивну дію на механізми. Кривбас дає 12-20% світового штучного геохімічного потоку заліза з дуже локалізованої області. Це виняткова надмірність технологічного навантаження, що зосереджене в смузі 140 км завдовжки і шириною 6 км. Проблема полягає ще й в тому, що технологічні процеси низько ефективні, використовується лише 0,1-0,05% сировини з врахуванням усіх складових процесу виробництва та збагачення (в енергетиці 15-19%). Розпорошені та під завалами залишаються інші корисні копалини (боксити, уран, сланці, золото, марганець) та мінерали (нефрити, агати, гранати, сердолік, тигрове око). Навколишнє середовище необоротно трансформувалося в техногенну екосистему. Вже сьогодні розвиток такої системи є загрозливим і мало прогнозованим. Отже, збільшення видобутку неминуче призведе до ланцюгової реакції складних і не прогнозованих змін, що загрожують людині (зсуви, затоплення, обвали, землетруси). Процес такого порушення надр в геологічному сенсі є миттєвим і безумовно, що з часом у надрах мають відбутися певні зміни, які відповідатимуть змінам щільності, тиску. Передбачити ці процеси практично неможливо.

Проблеми атомної енергетики

Загрози розвитку атомної енергетики відомі. Професійний аналіз проблем та можливостей ядерної енергетики в Україні є на сайті Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень [17] Про світові аспекти розвитку ядерних технологій читайте на сторінках Institute for Energy and Environmental Research (IEER) [24]. Одна із проблем це ядерні відходи. Наразі відсутня технологія їх утилізації (якщо така можлива взагалі). Україна вже накопичила 120 млн.м3 твердих та рідких відходів. З них 42 млн.тон в районі Дніпродзержинська, що знаходиться поряд з Дніпропетровськом на побережжі Дніпра і не далеко від Кривого Рогу. Дніпродзержинськ є яскравою ілюстрацією відсутності технологій, засобів і акумульованих коштів для демонтажу ядерних виробництв. Переробка цих відходів для відносно безпечного зберігання потребує 50000$ за м3. Тобто, уже сьогодні, потрібно витратити біля 6 трлн.доларів для їх убезпечення. [18]. Ще одна проблема таких відходів повязана з воєнними конфліктами й природними та техногенними катастрофами. Відходи необхідно надійно і контрольовано зберігати протягом тисяч років. Міжнародний інститут World Watch оцінює щорічні витрати на утримання ядерних сховищ сумою від 1,44 до 8,61 млрд. доларів США. Це задача, яка за вартістю й складністю не має аналогів. Про ці проблеми попереджав ще у 1976 році академік Капіца [21]. Наразі відсутні й технології демонтажу ядерних обєктів і навіть необхідні технічні засоби й служби для такої роботи та оперативної ліквідації атомних аварій. Наступною проблемою є загроза ядерних аварій і катастроф. На офіційних сторінках Всесвітньої інформаційної служби з енергетики NIRS/WISE-Україна [19] є календарний перелік близько 400 ядерних аварій та інцидентів. Протягом короткого терміну існування ядерних технологій сталося принаймні пять масштабних катастроф, найвідоміша з яких Чорнобильська якраз в Україні. Попри те, що було викинуто лише біля 3% ядерного пального, від катастрофи постраждало більше 9 млн.чоловік на території в 160 тис. км2. Сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд. дол. США. [22]. За таких умов низька собівартість атомної енергетики є лише легендою, наслідком дуже специфічного її розрахунку, коли основні витрати на подолання негативних наслідків несе суспільство. Розрахунки опираються майже виключно на існуючу та прогнозовану вартість ресурсів, однак не враховують забруднення довкілля та пов’язані з ним наслідки. Ще декілька десятків років тому прогнозувалося інтенсивне зростання ядерної енергетики, під яке будувалися ядерні виробництва. Це призвело сьогодні до перевиробництва збагаченого урану [23]. Від подальшого розвитку атомної енергетики відмовилася Німеччина (на АЕС виробляється 30% електроенергії). Цікаво, що остання АЕС була збудована там у 1982 році, і відтоді замовлень на нові не надходило (не вигідно?) [20]. Зрозуміло, що робити достовірні прогнози навіть на 50-100 років практично неможливо. Поширеною є теза про те, що розвиток АЕС може запобігти глобальним кліматичним змінам, зумовлених викидами парникових газів. Однак, як видно із представлених вище міркувань, будівництво АЕС навіть побічно не має цього на меті. До того ж в глобальному масштабі, щоб зменшити викиди на 80% необхідно в короткий термін побудувати біля 2000 енергоблоків потужністю по 1000 МВт. Також слід врахувати, що АЕС викидає в атмосферу значну кількість водяної пари, яка також є парниковим газом [25]. А центрифуги, що застосовуються для збагачення урану, викидають в атмосферу дуже значну кількість фреону. В 2002 році Падьюкський збагачувальний завод викинув в атмосферу більше 197,3 тон фреону через негерметичні труби та інше обладнання. Частка тільки одного цього заводу склала 55% викидів фреонів усіх великих виробництв США за 2002 рік [24]. Отже, енергетичні атомні компанії отримують прибутки, а суспільство займається ліквідацією збитків від їх діяльності.

Від руйнування довкілля до деградації суспільства

Про соціальні наслідки пов’язані з погіршенням екологічних умов та техногенні катастрофи пишуть і говорять багато, але в основному окремо від теми індустріального розвитку. Однак ці явища мають дуже тісний зв'язок. Яскрава ілюстрація забруднення довкілля та соціальних проблем техногенних областей - дитяча смертність в Кривому Розі на 25% вище ніж в Україні та в області і зросла з 14,7 на тисячу новонароджених у 1995 році до 17,1 у 2006 [26]. Металургійний комплекс України - це значна концентрація малокваліфікованої робочої сили у відносно обмежених районах. Проблеми цих процесів детально описано в статті Ели Лібанової в Дзеркалі тижня [27]. Такі області майже повністю прив’язані до металургійного виробництва і дуже чутливі до його коливань. У видобувній галузі України у 2004 році працювало 529 тис. чоловік (16% від чисельності у промисловості), у металургійній 415 тис.(12%) [28]. Продуктивність праці в українській металургії становить 120 тон на працівника (для порівняння в Німеччині 480 тон) [29]. Низька продуктивність зумовлена не лише різницею в технологіях. Умови роботи в цих галузях не відповідають санітарно-гігієнічним нормам для 68% працівників видобувної галузі і 56% металургійної (найвищі показники у промисловості). Втрати робочого часу з цих причин становлять відповідно 17% і 13% [28]. Зрозуміло, що такий стан справляє вплив і на фізіологічні здатності працівників. Низька продуктивність зумовлена й низьким рівнем управління, що не відповідає сучасним стандартам та підходам і по своїй суті є незначною стихійною еволюцією технологій 20-30-х років минулого століття. Опосередкованим свідченням цьому є намагання Mittal Steel стимулювати скорочення керівних працівників на комбінаті в Кривому Розі. Цікаво, що частина управлінців незмінно займає свої посади протягом 30-40 років. Соціальна ситуація в металургійних та видобувних районах справляє вплив не лише на стан здоров’я, але й на психологічну, духовну складову, на якість життя в цілому. На це також звертає увагу й Ігор Малахов [9]. Технології початку минулого століття визначають й аналогічний спосіб мислення і дій. Це низькі вимоги до якості й умов життя, схильність до авторитаризму й централізації, патерналізм. Людина в таких системах підпорядкована виробничим процесам не лише на робочому місці, але й у повсякденному житті. Ідеї виробництва, трудових колективів, домінують над людськими і родинними цінностями та духовною складовою. Непрямим свідченням руйнування суспільних систем індустріально-видобувних районів є інформація по захворюванням на ВІЛ та СНІД [30]. Чотири області України Донецька, Дніпропетровська, Одеська та Миколаївська дають 36-43% захворювань та 31-38% смертей від СНІД в Україні. Звісно, що це є наслідком цілого комплексу складних причин, однак, на нашу думку, фактор концентрації малокваліфікованої та атомізованої (відірваної від родин) робочої сили, схильної до патерналізму, є дуже суттєвим. Динаміку поширеності ВІЛ та СНІД показано в таблиці нижче. Для порівняння показано також дані для не індустріальних областей.

	Поширеність ВІЛ на 100000				Поширеність СНІД на 100000
Області	2001	2002	2003	2004	2001	2002	2003	2004
Дніпропетровська	26.2	41.8	49.7	59.8	0.7	4	6.4	8.8
Донецька	31.2	32.1	38.7	52.9	4.3	6.3	8.9	15
Волинська	5.9	12.1	9.2	12.7	0.2	1.4	1.8	1.6
Тернопільська	3.5	2.6	4.4	4.7	0.2	0.4	0.4	0.7

Свідченням суттєвості суб’єктивної, моральної та освітньої складових цих процесів є дуже суттєва різниця в частині ВІЛ інфікованих серед вагітних жінок за областями. У 2004 році ці показники в областях були такими: Дніпропетровська 0,7%, Донецька 0,61%, Волинська 0,11%, Тернопільська 0,04%. За прогнозами, у 2014 році, частка в смертності від СНІД серед дорослих чоловіків становитиме третину, а серед жінок дві третини. За помірним прогнозом смерть від СНІД складе у 2014 році 59000, а суммарно 511 тисяч чоловік. До індустріальних центрів виразно тяжіють й інші дуже серйозні соціальні проблеми – наркоманія, злочини, суїциди, низький рівень життя. Ці проблеми концентруються переважно в центрі-сході України. В оглядах на сайті «Новини української психіатрії» [31] наглядно показані географія й динаміка [32] цих явищ. І проблема не в оцінці економічних збитків від цих явищ чи коштах на їх подолання, а в тому, що це наслідок грубої деформації економічного та соціального розвитку України. Ці суттєві моральні і матеріальні втрати не зараховуються до вартості індустріального продукту, хоча напряму зв’язані із способами їх виробництва. Серйозною загрозою є концентрація величезних коштів та ресурсів в дуже обмеженому колі людей. Особливо, коли ці ресурси є домінуючими в економіці країни. Це справляє суттєвий вплив на соціальні, економічні і політичні процеси, на функціонування усієї системи влади. В Дзеркалі тижня [10] пишуть, що «Власниками контрольних пакетів акцій гірничо-збагачувальних і металургійних комбінатів є обмежене коло фінансово-промислових груп, котрі свою технічну, виробничу, економічну та збутову політику здійснюють винятково на свій розсуд, виходячи з власних інтересів. Інакше кажучи, в Україні утворився нерегульований державою монополізм у гірничорудній підгалузі, що справляє дестабілізуючий вплив на економіку держави.» Насправді, ситуація значно гірша, бо цей монополіст значною мірою вже контролює державу і усіма силами прагне підпорядкувати собі Україну повністю. Існуючий спосіб функціонування металургії та енергетики принципово вимагає підпорядкування цим процесам усього суспільства. Відбувається дуже потужне лобіювання інтересів цих галузей. Енергетична ядерна програма якраз і є наслідком такого лобіювання. Цікаво одночасно з експортом розглянути й структуру імпорту за 2006 рік. Енергетичні ресурси складають 35% (в т.ч. 20% - газ), мінеральні ресурси (36,7%), механічне обладнання 15,8%, транспортні засоби 10,7%. Ці статті напряму зв’язані саме з гірничо-металургійним виробництвом. Тобто, експортований метал повертається в Україну виробами машинобудування. В той час, як українське машинобудування знаходиться фактично у стані занепаду. Виникає запитання, а для чого тоді Україні така галузь? Де вигода для суспільства? В чому тоді криється розгадка нарощування обсягів виробництва. Анатолій Голубченко і Валерій Мазур відверто пишуть наступне[10]: «Останнім часом в Україні, як і в інших пострадянських країнах, нерідко працювала система експорту металургійної продукції, котра дуже прибуткова для власників підприємств і неефективна для держави. Суть схеми полягає в тому, що заводи продають готову продукцію на експорт із мінімальним для себе прибутком (або взагалі без прибутку, зі збитком) посередницьким структурам, власниками яких є власники підприємства, тобто фактично продають продукцію на експорт самим собі. А за кордоном ці посередницькі структури продають метал уже реальному кінцевому споживачеві за ринкову ціну. В результаті прибуток залишається у власників заводів, але за кордоном, і виводиться з України. До того ж посередники, експортуючи продукцію за кордон, домагаються від бюджету ще й компенсації податку на додану вартість. Металургійні підприємства нерідко продають продукцію вітчизняним споживачам за ціною на 10-30% вищою за експортну. Причина цього полягає в існуванні описаних вище схем реалізації металу. Плюс ще накладається чинник ПДВ, який мають компенсувати підприємствам при експорті продукції. Виходить, що продавати метал своїм машинобудівним заводам начебто невигідно.» На жаль, знайти достовірні оцінки обсягів таких оборудок важко. Але певно, що мова йде про мільярдні суми. Адже лише компенсація за ПДВ складає 20% від суми експорту. І якщо на всьому шляху цих металевих потоків «свої» люди й власні фірми то легко уявити на що можна перетворити компенсацію ПДВ. Дуже специфічною є й практика компенсації ПДВ. Президент України у зверненні від 15 вересня 2006 року наводить такі цифри [33]: «компенсування доданої вартості в Республіці Крим виконане на 130%, компенсування у Луганській області виконане на 130%, компенсація ПДВ у Донецькій області – на 221%, у Волинській області планове завдання виконане лише на 2,7%, Київській області – 6%, 11% – у Полтавській, 12,9% – Рівненська, 14,9% – Чернівецька, 16% – місто Київ.». Дуже показова картина «лобіювання». Свідченням істинності дуже низького рівня офіційної прибутковості металургії є пропозиція уряду встановити 10% знижку на електроенергію для підприємств із середньомісячним обсягом споживання електроенергії на технологічні потреби понад 50 млн. кВт∙год [35]. Завважте, що ця інформація не містить жодних конкретних розрахунків й сум. Знижка обґрунтовується зростанням на 19,8% за 3 квартали оптової ціни на електроенергію, що призвело до зниження прибутковості підприємств і впливає на показники бюджету (валовий дохід, податки). З огляду на наведені вище цифри енерговитрат зрозуміло, що прибутковість таки становить мінімально можливе значення. Але є іще запитання – хто і як компенсує цю пільгу енергетиці. Адже введення пільги знизить прибутковість енергетики, що аналогічно зменшить надходження до бюджету. Отже, ця пільга буде оплачена іншими областями і галузями економіки та громадянами України. То чи не є металургійна галузь у її монопольній формі насправді збиткова для України, а прибутковість для власників забезпечується саме державними дотаціями у різній формі за рахунок розвитку інших галузей господарства? Таке собі зозуленя в гнізді української економіки? Зозуленя велике і вкрай небезпечне, бо вимагає підпорядкування собі усього суспільного й політичного життя країни. Ми мали можливість спостерігати цей вплив на виборах 2004 та маємо можливість спостерігати його у Верховній Раді та бурхливих політичних процесах і зараз. То який вихід, чи є альтернативи? Звісно, що є. В гірничовидобувній галузі це комплексне і повне використання природних ресурсів, в металургії робота на внутрішній ринок та розвиток машинобудування. Безумовно, що ці галузі мають нести витрати на подолання негативних екологічних і соціальних наслідків діяльності. Стосовно енергетики, то про одну енергетичну альтернативу сказав Президент України на Енергетичному саміті у Кракові 11 травня 2007 року [34]: «Ми будемо заохочувати компанії, підприємців, місцеву владу розвивати проекти з енергозбереження. За розрахунками експертів, Україна може скоротити вдвічі свої енергетичні витрати.». Інша альтернатива полягає у розвитку відновлюваної енергетики. Це актуальна й дуже важлива окрема тема для окремої статті. Однак, зараз усе залежатиме від вибору українців. Від того, чи зуміють вони відстояти власні, такі важливі кожному життєві інтереси на противагу мільярдним інтересам тих, хто знімаючи вершки, залишає на нашій українській землі руїну. Ігор Шелевицький, докт. техн. наук, професор, Альянс Майдан

---

Джерела

1. http://www.ecoclub.ukrwest.net/nucl/AES_gross.htm Щорічне виробництво електроенергії АЕС в Україні до 2006 р. зросте до 100 млрд. кВт. 2. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/pr/ovp/ovp_u/ovp2007.html Виробництво основних видів валової продукції. 3. http://mpe.kmu.gov.ua/fuel/control/uk/publish/article?art_id=83217&cat_id=35081 Інформаційна довідка про основні показники розвитку паливно-енергетичного комплексу України за грудень та 2006 рік. 4. http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=42010211 Чи планується в Україні створення повного ядерного циклу. 5. http://maidan.org.ua/static/news/2007/1175168902.html Українa має переглянути свою Енергетичну стратегію 6. http://www2.maidan.org.ua/n/free/1177177095 Українська шляхта шукає партнерів для будівництва нових АЕС 7. http://www2.maidan.org.ua/n/free/1177435376 Роковини Чорнобиля: Патон про важливість розвитку ядерної енергії 8. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/zd/tsztt/tsztt_u/tsztt0207_u.htm Товарна структура зовнішньої торгівлі. 9. Вплив процесів видобутку залізних руд на стан навколишнього середовища та екологічну безпеку у Криворізькому гірничовидобувному регіоні: Автореф. дис. д-ра геол. наук: 21.06.01 [Електронний ресурс] / І.М. Малахов; Ін-т геохімії навколиш. середовища НАН та МНС України. — К., 2006. — 38 с. — укp. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06mimkgr.zip 10. Морфологія і генезис гірничо-металургійного комплексу України. Анатолій ГОЛУБЧЕНКО, Валерій МАЗУР. Дзеркало тижня. № 11 (640) 24 — 30 березня 2007. http://www.dt.ua/2000/2200/56212/ 11. http://www.ukrenergo.energy.gov.ua/ukrenergo/control/uk/publish/article?art_id=50501&cat_id=35061 НЕК «Укренерго» 12. http://www.ufs.kiev.ua/stories/showlaw.php?id=143&page=1 Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату 13. http://climategroup.org.ua/?p=42 Глобальна зміна клімату – це питання Національної безпеки України 14. http://science.misis.ru/thesis/conference/data/9.doc К.А. Волвенкина Методы оценки и анализ источников выбросов СО2 в черной металлургии 15. http://www.ecomuseum.kz/dieret/why/why.html ПОЧЕМУ НАМ НУЖНЫ ВОЗОБНОВЛЯЕМЫЕ ИСТОЧНИКИ ЭНЕРГИИ? 16. Висока напруга «Енергоатома» Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ Дзеркало тижня № 31 (506) 7 — 13 серпня 2004 http://www.dt.ua/2000/2200/47377/ 17. А.І. Шевцов, А.З. Дорошкевич, М.Г. Земляний "Паливні проблеми ядерної енергетики України" 2003. http://www.db.niss.gov.ua/docs/energy/89.html 18. Чому атомна енергетика не врятує клімат? Робоча Група неурядових екологічних організацій України з питань зміни клімату. http://climategroup.org.ua 19. Календар ядерної ери. Ядерний монітор №1 (5) січень-лютий 2003 р. http://www.atominfo.org.ua/monitor/nm5.htm 20. ОБЕРЕЖНО! МИРНИЙ АТОМ Олег ГАВРИШ Дзеркало тижня № 50 (425) 28 грудня — 10 січня 2003. http://www.dt.ua/2000/2200/37212/ 21. П. Л. Капица. ЭКСПЕРИМЕНТ. ТЕОРИЯ. ПРАКТИКА. ГЛОБАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ И ЭНЕРГИЯ. Лекция, прочитанная в Стокгольмском университете 1976 http://www.vitart.ru/kapitsa/7-5-Global_problems_and_energy.html 22. http://www.ukrembassy.cz/ua/chornobyl/main.html ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА: ДІЇ, РЕЗУЛЬТАТИ ТА УРОКИ 23. http://www.armscontrol.ru/START/rus/comments/heu1124.htm Центр по изучению проблем разоружения, энергетики и экологии при МФТИ Наш комментарий Сколько стоит оружейный уран? 25 ноября 1998 г. 24. Обогащение урана:факты к содержательной дискуссии о ядерном распространении и атомной энергии Арджун Макхиджани, Луис Шалмерс и Брайс Смит. IEER | Энергетика и Безопасность № 31 http://www.ieer.org/ensec/no-31/no31russ/uenrich.html 25. Борис Коробко. Енергетика та сталий розвиток. Інформаційний посібник для українських ЗМІ.– Київ. – 2006 рік http://www.mama-86.org.ua/files/esd_new_web.pdf 26. Зеленые Кривого Рога предрекают местный апокалипсис. 2006 http://www.greens.dp.ua/index.php?mod=article&id=16 27. Кому выгодна дешевая рабочая сила? Элла ЛИБАНОВА. Дзеркало тижня № 16 (645) 28 апреля — 11 мая 2007. http://www.zn.ua/2000/2020/56547/ 28. Анализ потерь промышленных предприятий Украины в связи с условиями труда на производстве. Л.М.Андросова. Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. Выпуск 30. 2006 р. С.162-171. http://library.donntu.edu.ua/fem/vip114/114_22.pdf 29. Политический рост зарплат опасен. Алексей Мирошниченко. Экономические известия. №58(591) 04 АПРЕЛЬ 2007. http://www.eizvestia.com/articles/42/0/12103/ 30. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВПЛИВ ВІЛ/СНІДу в УКРАЇНІ http://www.aidsalliance.kiev.ua/ru/news/pdf/4press/AIDSStudyUKRJune26.pdf 31. Лінський І. В., Мінко О. І., Первомайський Е. Б. Актуальні тенденції поширення залежності від психоактивних речовин в Україні: Аналітичний огляд. — Харків, 2004. — 26 с. http://www.psychiatry.ua/articles/paper175.htm 32. Лінський І. В., Голубчиков М. В., Мінко О. І., Первомайський Е. Б., Дьяченко Л. І., Петриченко О. О., Мінко О. О. Актуальні тенденції поширення залежності від психоактивних речовин в Україні: Щорічний аналітичний огляд. — Харків, 2006. — Вип. 3. — 46 с. http://www.psychiatry.ua/articles/paper216.htm 33. Заява Президента України Віктора Ющенка представникам ЗМІ. 15 ВЕРЕСНЯ 2006. http://www.president.gov.ua/news/data/11_10336.html 34. Виступ Президента України на Енергетичному саміті у Кракові. 11 ТРАВНЯ 2007. http://www.president.gov.ua/news/data/11_15707.html 35. http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=42993815&cat_id=3211801 Уряд пропонує з 1 вересня (2006) встановити 10% знижку на електроенергію для потужних промислових підприємств.