08/10/2007 | Анатолій Банний

Серпень 2007 – це не лише місяць збору нового врожаю, а й місяць з яким Українська держава вкотре вступила у фазу дочасних виборів – такої собі парламентської „ локшини”, яка, розтікаючись по вухах українських виборців, так і не потрапила до їхнього рота. Особливо наочним і хрестоматійним у царині професійного „вішання локшини” став X ювілейний з’їзд Партії регіонів, який, фактично взяв курс на побудову в окремо взятій державі комунізму. Звісно, на папері, бо ті, задекларовані, під стукіт оркестрового бубна, вождем партії гасла, крім посмішки, інших асоціацій у народу вже не викликають. Та, незважаючи на нечуваний розмах та небачену помпезність політичного дійства, в цій діжці з медом виявилася й ложка дьогтю...

Майдан-ІНФОРМ неодноразово інформував про бунт у Полтавському обласному відділенні Партії регіонів, яке собі на радість, а партії – на біду, очолює народний депутат V скликання Олексій Лелюк - особа з нульовим рейтингом(!) серед однопартійців.

Саме через патологічну„харизматичність” цієї пересічної особистості навіть не всі полтавські регіонали знають „ху” є „ху” Лелюк в області. Та що там говорити про однострої членів первинних організацій – члени Політради Партії регіонів інколи з подивом перепитують один в одного: „Лелюк, а хто це?” І ось така „сіренька конячка” втретє налаштовує свої голоблі до Верховної Ради України, щоб укотре протирати свої моднячі штани на власній сраці.

Такі карколомні політичні успіхи при такому „діловому фейсі” однопартійці пов’язують через багаторічне „кришування” Лелюка віце-прем’єр-міністром України, головою Політвиконкому Партії регіонів Володимиром Рибаком. Подейкують в Полтаві й інше, що цей зв’язок між Лелюком та Рибаком має матеріальне підґрунтя (уявляєте, тато маму і той задарма не цілує, а тут таке „безкорисливе” кохання).

Щоб якось вивести Лелюка на чисту водичку, однопартійці неодноразово звертались до вищих інстанцій партії – не допомогло, бо з Лелюка – „як з гуся вода”.

Полтавські борці за справедливість, вражені позицією керівництва партії, пішли на останнє – пікетування з’їзду партії.

4 серпня ц.р. на мармурових сходах Палацу „Україна” вишукувались три десятки полтавських героїв. Саме так, бо ні до 4 серпня, ні після ніхто з регіоналів свою партію критикувати не наважувались. Цих хоробрих людей теж попереджували – не послухались, оскільки стояли не за гроші – за ідею.

Не встигли пікетувальники розкрити плакати з гаслами „ОЛЕКСІЙ ЛЕЛЮК – ГАНЬБА ПАРТІЇ РЕГІОНІВ” та „НІ КОРУПЦІЇ В ПАРТІЇ”, написаними синьою фарбою на звичайних шпалерах, як до них, немов шуліки, збіглися сторожові „цушки”.

- Мужики, забирайтесь звідси, бо від Цушка нам так перепаде, що мало нам не буде, - благали, мало не падаючи на коліна, постові.
- У нас дозвіл на акцію з відміткою київської влади, - повідомили бунтарі.

Пожалівши міліціянтів, пікетувальники передислокувались ближче до виходу з метро. Це місце виявилось стратегічно виграшним у порівнянні з попереднім, оскільки представників нескореної Полтави тепер могли вільно споглядати не лише делегати й гості партійного форуму, а й здивовані таким дійством кияни та гості столиці.

Тим часом з шикарного авто вийшла лідер парламентської фракції регіоналів Раїса Богатирьова і попрямувала до „України”. Помітивши партійних неформалів, Богатирьова, жваво поцікавилася причиною, яка їх вивела на площу. Страйкарі розповіли, що причиною їхніх партійних поневірянь є Олексій Лелюк. Уважно вислухавши людей, Богатирьова без будь-яких коментарів рушила далі.

Спілкувались полтавські регіональні бунтарі й з іншими vip-персонами, в яких вистачило сили волі, щоб вислухати про неподобства, які творяться в регіональній партійній організації. Зокрема, Ганна Герман, В’ячеслав Богуслав, Василь Горбаль, уважно вислухавши й поспівчувавши заявникам, пішли у своїх справах. А Рінат Ахметов, чомусь посміхнувшись від побаченого, спішно в оточені чотирьох дебелих охоронців пройшов повз людей з транспарантами.

Якщо „вершкам” партії було „по-барабану” до проблем пікетувальників, то про Лелюка цього не скажеш. Дочекавшись, коли біля лелюкових опонентів не буде „вінценосних” осіб, до них з погрозами підкотив М. Ганнущенко - довірена особа О.Лелюка.

- Якщо зараз не вшиєтесь звідси, - залякував повстанців М. Ганнущенко, - пощади не чекайте!
- А що корисного зробив Лелюк для партії? – запитали чоловіки в пана Ганнущенка.

Але на таке просте запитання Ганнущенко не зміг дати відповіді і, присоромлений одно партійцями, сховався в натовпі собі подібних.

- Поряд з однопартійцями та простими киянами, - розповідають учасники полтавського десанту, - проблемами полтавського відділення Партії регіонів зацікавились і представники ЗМІ. Серед них: канал 1+1, Інтер, 5-й канал. Врешті-решт у новинах цей епізод показав лише один канал - 1+1, іншим раптово чомусь стало нецікаво...

А тим часом Партія регіонів оголосила свій виборчий список, де під прохідним номером 92 золотими літерами вписано прізвище О.Лелюка.

- Уявляєте, Партія регіонів під тиском ЗМІ знайшла в собі силу волі розпрощатися з одіозною особою пана Калашникова, - розмірковують „десантники”, - але залишила не менш одіозного Лелюка. Не виключаємо, що Янукович з Рибаком незабаром кусатимуть лікті, коли Полтавщина, замість сотень тисяч голосів, покладе у виборчий кошик Партії регіонів велику кабаку.

Анатолій БАННИЙ
(м. Полтава).

Архів матеріалів Майдан-ІНФОРМу на цю тему:
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1185434251.html
http://maidanua.org/static/news/2007/1185280186.html
http://maidanua.org/static/news/2007/1184758096.html
http://maidanua.org/static/mai/1184913425.html