08/15/2007 | Надія Банчик

Знову пролунали сумні звістки з Росії: підірвано поїзд «Москва – Петербург», близько 60 покалічених... Безневинні люди – глибоке їм співчуття.

Здавалося, Росія вже почала забувати про жахливу добу терористичних актів – від сумнозвісного Беслана не було чути. Майстер лякати мирних людей Шаміль Басаєв убитий минулого року. І чимраз частіше чуємо по російському телебаченню, читаємо у пресі, що у Чечня під мудрим керівництвом Кадирова-молодшого, обраного президентом Росії В.В.Путіним особисто у найдемократичніших виборах в Чеченській Республіці, впевнено крокує до миру, стабільності й процвітання. У ці дні Кадиров перебуває в Саудівській Аравії.

Який у Чечні рай, розповідають ті, хто правдами й неправдами проривається з нього. «Побудували одну вулицю у Грозному, а навкруги – руїни, як і були. Кадиров бере на роботу виключно своїх родичів і земляків (з свого села), а всі інші чеченці для нього – зайвий мотлох», - розповідає мені чеченка, яка «застрягла» в Москві і не може нікуди вирватися вже сім років. Викрадення, вбивства, тортури, - щодня.

З іншого боку, сили опору нікуди не зникли. Наступник Аслана Масхадова, в.о. Президента ЧРІ не за версією Кремля Докку Умаров веде опір так, щоб жодним чином не торкатися російського мирного населення. Партизани воюють виключно усередині Чечні, навіть майже не виходячи у інші північнокавказькі республіки. І – виключно проти військових та чекістів.

Хто насправді стоїть за підривом поїзда, напевне, ми скоро дізнаємось, як дізналися, хто підривав будинки у 1999-му і як «звільняли» заручників «Норд-Осту» й Беслану. Це – знову брудна політика. Тільки, сподіваюся, тепер – не 1999 і навіть не 2001. Якщо тоді Буш ще міг зазирнути до очей головного чекіста і побачити, що «з ним можна мати справу», то тепер вже відбулися газовий шантаж Європи, вибух «брудної бомби» у Лондоні та зазіхання на Арктику. Та й немає вже на вищих посадах ні Шрьодера, ні Ширака. Є підстави сподіватися, що «вибух з епохи 7-річної давності» не виборе «міжнародного політичного співчуття» високопосадовцям, які терором і нещадним пограбуванням привласнили Росію й зараз чимраз брутальніше зазіхають на навколишній світ. Може, тоді зникне в чекістів, нарешті, «підстава» вести невпинну війну з підлеглим їм народом ось уже 90 років поспіль.

Щойно я закінчила коротку передмову до Звернень до президента України у справі Льоми Сусарова, як побачила у себе в пошті нове звернення – цього разу від інгуського письменника. До всіх голів і парламентів, до правозахисників – про долю інгуського народу. Серед адресатів є Президент України Віктор Ющенко.
Однак не тільки тому хочу довести цей крик суміжного з чеченським народу до відома української спільноти. По-перше, про це ще менше відомо, ніж про те, що робиться у Чечні. По-друге, стиль цього відчайдушного звернення викликає думку про те, що російська історія повторюється не як фарс, а таки як трагедія: подивіться, чи не відчуєте у цих наївних, простодушних зверненнях до «гаранта російської Конституції» відгомону мільйонів розтерзаних у ГУЛАГах та замордованих голодоморами, які свій відчай направляли Верховному Судді Всіх Народів Любимому Сталінові? Бо він, «напевне, не знає», що чинять його підлеглі на «окраїнах» великої імперії! Бо якби Сталін, мудрий, батько наш, знав, хіба б він допустив таке беззаконня?!

Невже російське «Червоне Коло» повторюється-таки на повний оберт??? Адже 1937-му передували 1929-й, 1933-й...

По-третє, якщо дійсно, Червоне Колесо повторює свій колообіг (а Росія дає вельми багато підстав вважати, що то є жахлива правда), то мимоволі закрадається крамольна думка: а що як підрив поїзда «Москва – Петербург» - відповідь Гаранта інгушам, на його, Гаранта, мові, у дусі Путіна зразка 1999, з його безсмертним: «Якщо в сортирі спіймаємо, то й там замочимо!».

Надія Банчик


Звернення до керівників держав, правозахисних і міжнародних організацій і міжнародної спільноти
SOS!!!
Врятуйте мій народ!

(Звернення до Людства. Перш за все, звертаюся до державоутворюючого російського народу, від імені якого його сини чинять нечувані звірства над малочисельним інгуським народом)

«Коли прийшли за комуністами – я мовчав, тому що я не комуніст.
Коли прийшли за католіками, я мовчав, тому що я не католік.
Коли прийшли за євреями, я мовчав, бо я не єврей.
Коли прийшли за мною – вже не було кому мене захистити»
Пастор Мартін Німеллер,
В’язень Заксенхаузена і Дахау

«Мені не подобається те, що ви говорите, але я готовий насмерть стояти за ваше право виражати свою думку»
Вольтер (1694-1778 р.р.)

Jura scripta viqilantibus sunt (лат.)
Закони написані для тих, хто не спить

26 квітня 1991 р. Верховна Рада РФ прийняла закон «Про реабілітацію репресованих народів».

30 листопада 1991 р. Інгуський народ на всенародному референдумі проголосував (96%) за створення своєї державності у складі РФ. Цим Чечено-Інгуська АРСР розпалася на Чеченську та Інгуську окремі республіки.

4 червня 1992 ВР РФ прийняв закон «Про створення Інгуської Республіки у складі Російської Федерації».

31 жовтня – 4 листопада 1992 почалася етнічна чистка 70-тисячного населення інгуської національності Приміського району та м. Владикавказу Північної Осетії силами силових структур Північної Осетії, осетинських бойових дружин з Південної Осетії (Грузії), військами РФ. Квітучі села, облаштовані після повернення інгушів з заслання (вислали разом з чеченцями 1944 р. Н.Б.), було стерто з земної поверхні танками та артилерією. Сотні загиблих, безвісти пропалих, понівечених...

У 60 – 70-х роках ХІХ ст. 75% населення Інгушетії депортували на Схід, щоб звільнити рівнинну територію для казачих поселень. Після жовтневої революції було докорінно винищено всю інтелігенцію, духовенство, знаних громадян...
Тепер ареал проживання інгуського народу з року в рік скорочується. Російське керівництво щедро роздарює наші землі. Відрізали на користь військових цілей Джейрахський район та частину Ассіновської ущелини. Над інгушами висить загроза національної катастрофи. Ми звертаємося до керівництва РФ зі своїми скаргами, закликами до милосердя, а до нас натомість надсилають нові підрозділи силовиків, озброєних до зубів, з повноваженнями діяти безкарно й жорстоко.
По їхній поведінці народ відчуває, що йде прелюдія до великого кровопролиття, тому що таке вже було у 1992. Чого тоді не чинили над нашими людьми: били, викрадали, розстрілювали, розчавлювали на вулицях танками. А коли репресіями не вдалося спровокувати народ, пішли відкрито броневою потугою на мирні села.
Сьогодні, коли над моїм народом нависла небезпека фізичного винищення, я звертаюся до всіх братів і сестер за Адамом і Євою: поспішити нам на допомогу. Допоможіть нам вижити, залишитися на цій землі! Здійміть голос протесту проти беззаконня на моїй Батьківщині!

Скажіть рішуче НІ! відстрілу молоді, нашого генофонду.
Скажіть рішуче НІ! стратам людей без суду й слідства.
Скажіть рішуче НІ! захопленню й викраденню людей.
Скажіть рішуче НІ! торгівлі трупами викрадених і вбитих людей.

Тут уже йде неоголошена війна з народом. Щоденно гинуть люди. Стріляють. Підривають. Мирні люди лягають спати і не знають, чи прокинуться живими; встають без певності, чи доживуть до заходу сонця. Влади немає. Народ віддано на розтерзання озброєним угрупованням федералів. Цілковитий «беспредел». Респуліканська адміністрація (разом з президентом) контролюють хібащо свої кабінети. Федерали намагаються вгамувати ними ж наелектризовану ситуацію безмежною наругою, терором проти мирного населення.

Розумні люди не кидають сірники у сухе сіно. А якщо вже з необережності зайнялася пожежа, то її гасять водою, а не бензином.

Силовики застосовують проти інгуського народу шквальний метод терору: тиждень чи два тривають криваві акції, а потім кати різко переривають активність. За цей час залякуються родичі тероризованих, знищуються докази, заклеюються роти місцевих прокуратур. Потім кривавий смерч налітає знову.

Коли республікою правив Руслан Аушев (він теж був ставлеником Кремля), тут була відносна стабільність, незважаючи на те, що поруч у Чечні йшла війна. Руслан Аушев сам був на війні, бачив її обличчя. Він всіляко перешкоджав чорним генералам, які рвалися ввести війну до Інгушетії. Чорні генерали люблять повоювати з мирним населенням.

Тепер чорним генералам розв’язали руки. Дні наші темні як ночі, а ночі – справжнє пекло. Результат акцій федералів – зростаюча ненависть там, де про неї й гадки не було...

Ось деякі «сцени з життя»:
- Йде автобус повз цвинтар. Старий чоловік молиться: «О щасливі! Ви маєте святий спокій. Вас уже не викрадуть. Вас більше не вб’ють. Ви не побачите, що чинять над нами».

- Російські військові оточили хату, схопили двох чоловіків і вивезли;
- Біля входу до магазину військові застрілили двох хлопців, кинули тіла до машини й вивезли...

Федерали вимушуть народ до збройного повстання, щоб потім з «чистою совістю» рознести нашу маленьку республіку ущент авіацією, ракетами, артилерією... Коли доведені до відчаю мешканці кажуть, що звернуться до прокуратури республіки або до міліції, федерали відповідають: «Ваша прокуратура й міліція – наші холуї. Звертайтесь куди хочете. Що хочемо, те й робимо – у нас повноваження на це. Мовчи, інгушня – прийшли руські!». Це було сказане мені в обличчя офіцером в моєму власному подвір’ї...

Ми мирний народ і завжди пишалися своїм миролюбством...
Народ доведено до такого стану, що скорбота не вважається скорботою, якщо родині віддали тіло для поховання...

Чого ми хочемо?

- Щоб військові повернулися до місць своїх дислокацій, а не бігали вулицями міст і сіл, лякаючи людей і стріляючи, куди їм заманеться;

- Щоб справжніх злочинців (а не «призначених», внесених до чорних списків ескадронів смерті) відловлювали, судили за законом і відсилали на покарання туди, де визначено законом;

- Щоб правоохоронці займалися охороною правопорядку;

- Щоб прокурор не тремтів від остраху перед п’яним федералом-спецназівцем або ФСБ-шником, а мав законне повноваження зірвати з них погони і кинути за грати, якщо вони на те заслуговують;

- Щоб, нарешті, на початку ХХІ ст. були скасовані тортури;

- Щоб над нашими дахами не літали бойові літаки, лякаючи дітей свистом і гуркотом;

- Щоб кожний, хто пролив невинну людську кров, хто б він не був, відповідав би перед законом, навіть якщо це кров інгуша;

- Щоб прикордонники займалися охороною державних кордонів, а не знищенням дикої фауни і руйнуванням середньовічних веж;

- Щоб було визначено межу їхньої діяльності;

- Щоб мирні мешканці без жаху лягали увечері і зустрічали новий день.

Подальші подробиці стану в Інгушетії – на сайтах:
ПЦ «Мемориал» - www.memo.ru
АНО «Машр» - www.mashr.org
www.ingushetiya.ru

Хай допоможе нам Бог! Хай допоможуть нам всі чесні, мужні та справедливі люди! Хай прийде Мир і Спокій!

Іса Кодзоєв, письменник, мешканець Землі

P.S.
Може, дійсно, президент РФ Путін В.В., гарант Конституції, не знає, що чинять опричники в одній з околишних провінцій Держави. В Росії таке можливо. Наприклад, коли вибухнула атомна станція у Чорнобилі, про це дізналися в Кремлі через тиждень... з закордонних ЗМІ.

Хотілося б, щоб хтось якимсь чином пройшов крізь стіну мовчання і дезінформації до Путіна і повідомив його, що його силовики ось-ось вибухнуть новий Чорнобиль в Інгушетії.

Може, краще врятувати безвинний народ від винищення, ніж будувати йому спільний саркофаг?

Президентові Путінові досить легко хлопнути долонею по столі – і безладдя припинить свою криваву активність.

Те, що чинять федерали в Інгушетії, не на користь ні Росії, ні Путінові.
Щасливий той керівник, який керує мирною, щасливою країною. Той, хто віддає країну на поталу військовим угрупованням, марно сподівається на стабільність.

Звернення адресоване всім президентам і урядам, а також найбільшим правозахисним організаціям.