08/17/2007 | Вільний радикал

Якось, йшов я рідним Сжвєродонецьком, десь на початку квітня, на базар. І тут перестріли мене місцеві ТВ-шники, та й питають – Що ви думаєте про указ президента – Як що? – Чи думаєте ви, що щось зміниться? І- Авжеж зміниться, - відповідаю, - Принаймні у новому парламенті не буде Мороза!
На тому й розійшлися. За пару дні приходжу на роботу, а мене там зустрічають вигуком – А от і звєзда єфіра. Я у першу мить не зрозумів, у чому справа, але тільки у першу. А ми ж соціалісти, каже колега по праці. По перше, кажу, не ми, а начальство, а по друге, які вони соціалісти? Це вони зараз соціалісти, а прийде завтра батько Махно, або отаман Зелений – вони миттю перефарбуються.
Тут можливо потрібно дещо пояснити. Сєвєродонецький Азот нещодавно вступив у соцпартію, причому у найкращих совєцьких традиціях - поголовно, - як наказали начальники. Відступникам обіцяли дуже просту альтернативу – або вступаєш, або не здаси інструкцію (так називається щорічна перевірка знань, яка проводиться на небезпечних та шкідливих виробництвах). А вступили тому, що соціалісти допомогли «захистити завод від …» холєра його знає від чого, чи кого, тому що завод став приватною власністю якогось американця «українського походження». Той спритник, за сприяння Указу Кучми, у грудні 2004 року купив «Азот» за якихось 200 млн долярів, а цю справу нібито хотіли перевірити, чи навіть взагалі завернути, так те бидло, що в нас народом зветься, ганяли на цілодобові мітинги протесту під гаслом «Ацтаім радной завод!». А вони, хоч і бурчали, але ходили, навіть вночі (правду кажучи, тільки під час чергової зміни).
Та ось настав серпень 2007 року. І що ж? Пан Кунченко, голова спостережної ради Азоту, 1-й секретар чи то міськкому, чи обкому СПУ опиняється у списку ПРУ. Вчергове я був правий, але чомусь не дуже від цього весело.