08/17/2007 | Геннадій Сахаров

Це третя стаття у серії статей, що стосуються подій на териконах ВАТ Павлоградвугілля, пов’язаних із конфліктом між людьми, котрі заради заробку збирають вугілля на териконах, та, з другого боку, службою охорони Павлоградвугілля і невідомою структурою, яка керує діями охорони з метою змусити “териконщиків” працювати на наявно кабальних умовах (і нелегально). Останнім часом у конфлікт втягнута міліція ( див. статті “Раби імперії Ахметова” та “Раби імперії Ахметова. Протистояння” у газеті “Ліца”, №54 від 11 липня та №64 від 15 серпня ц.р.).
Хоч ця стаття не пов’язана прямо з тим, що відбувається на териконах, ми залишили назву серії статей. Бо події у Господарському суді Дніпропетровської області дотичні до подій на териконах. І ми впевнені що це не остання стаття серії.
15 серпня у згаданому суді відбулося засідання з розгляду справи за позовом ВАТ Павлоградвугілля до Дніпропетровської обласної державної телекомпанії та до павлоградського підприємства “А-Студія” (дочірнє підприємство ТОВ “Рекламно-виробнича компанія “БІБ – компанія”). Як гадаєте, шановні читачі, чого стосувався позов? Господарських відносин? Аж ніяк. ВАТ “Павлоградвугілля” зажадало захисту честі та ділової репутації. Зазвичай поняття “честь” трактується як належне фізичній особі. Звідки взялася честь у юридичної особи суддя Ігор Петренко, котрий прийняв позов до розгляду, очевидно, не задумався. Не задумався пан Петренко і про те, що подібний позов навряд чи відноситься до компетенції господарського суду. І, прийнявши справу, того ж дня (а було це 3-го серпня) ухвалив ухвалу, яку юристи, з котрими нам довелося консультуватися, розцінили як впрост фантастичну. Розповімо детально.
У позові йдеться про те, що позивачу стало відомо про передачу телевізійними каналами аудіовізуального твору “Втрачена справедливість”, що містить інформацію про події на териконах Павлоградвугілля. І позивач, посилаючись на статті Цивільного Кодексу і Закону України “Про інформацію”, вважає що трансляцією згаданого твору грубо порушені його права та охоронювані законом інтереси. Зокрема, на недоторканність ділової репутації і право на достовірну інформацію про позивача. У преамбулі міститься посилання на заборону збирання відомостей про особу без її попередньої згоди згідно зі ст. 23 Закону про інформацію (Це про юридичну особу? Щось тут юристи Павлоградвугілля перемудрили. – авт.)
І на основі того, що позивачеві стало відомо, він (Павлоградвугілля) просить визнати недостовірною інформацію, що міститься у згаданому творі і розповсюджена Дніпропетровською обласною державною телекомпанією і підприємством “А-Студія”, зобов’язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію, яка порочить честь (честь?) і ділову репутацію ВАТ Павлоградвугілля. Невідомо звідки ВАТ Павлоградвугілля стало відомо що ДОДТРК передала згаданий фільм та ще й у конкретний час – у липні 2007 року. Бо ДОДТРК цей фільм ніколи не транслювала. Чутки? Хіба чутки можуть стати причиною позову? “А-Студія” таки дійсно показала цей фільм. Проте твердження про недостовірність інформації вимагають відповідної експертизи і дослідження у судових засіданнях, яких, вочевидь, забігаючи уперед, скажемо, вже не буде. Відтак і “честь” та ділова репутація Павлоградвугілля залишаться незахищеними і, понад те, під сумнівом, бо позивач сам підняв питання про свою честь і репутацію.
У позові позивач просить суд зобов’язати ДОДТРК та компанію “А-Студія” припинити дії з розповсюдження інформації, що міститься у творі “Втрачена справедливість”,а саме: інформації про збирання ... фізичними особами вугілля.... з териконів, купівлею вугілля та/або відходів углевидобування у фізичних осіб та іншої перечисленої у позові інформації, у тому числі про недопуск посадовими особами Павлоградвугілля та компанії ДТЕК фізичних осіб до збирання вугілля та пропонування фізичним особам умов збирання та продажу вугілля.
Круто? Особливо, якщо врахувати, що заборонити розповсюдження інформації вимагається від господарського суду.
В ухвалі, оперативно в день подачі позову ухваленій суддею Петренком, сказане: “вивчивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, та приймаючи до уваги , що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про забезпечення позову”. І суд, тобто, пан Петренко, ухвалив: “Заборонити розповсюдження у будь-який спосіб і у будь-якій формі ( у тому числі шляхом опублікування у друкованих, аудіовізуальних, електронних, радіомовних засобах масової інформації, шляхом викладання у характерстиках, заявах, листах, зверненнях, повідомленнях, адресованих іншим особам, шляхом повідомлень у прилюдних виступах, а також у іншій формі невизначеному числу осіб чи одній особі, відомостей, які містяться у аудіовізуальному творі “Втрачена справедливість” ....інформації, пов’язаної...” (Ну, котортше, тої самої інформації, що перечислена вище). Розповсюджувати ту інформацію заборонено “будь-яким фізичним чи юридичним особам, у тому числі...” (Слідує список з 27 телевізійних та продюсерських компаній).
Страшно? Отак шепнеш сусідові на вухо що там у Павлограді робиться – і гаплик. А якщо серйозно – яке відношення до позову, позивача і відповідача мають, наприклад, телеканали СТБ чи IСTV або телерадіокомпанія “Ера”, де про згаданий фільм і не чули? Розмах, одначе, у пана Петренка великий. А що тепер робити адміністраціям американських чи російських інтернет-сайтів, де ця інформація знаходиться вже не перший тиждень? Та й нашій газеті, яка цю інформацію розповсюдила ще до появи фільму? Дуже хотілося би щоб це роз’яснила Вища Рада Юстиції. І не лише нам, а й судді Петренку.
Панові судді слід було б нагадати і про те, що згідно з законом у відкритих засіданнях судів журналісти і будь-які особи мають право бути присутніми і робити звукозапис на портативні пристрої та що виставляти журналістів з відкритого засідання не фахово. Та й секретареві голови Дніпропетровського обласного господарського суду (не представилася) слід було б суворо нагадати що напад на журналіста карається законом. Пані вдалася до фізичного нападу, побачивши що журналіст фотографує табличку на дверях. Працюючи у господарському суді не завадить почитати і Кримінальний Кодекс.
Маємо надію, що найближчим часом задоволення від зустрічей з паном Петренком і пані секретаркою не матимемо, бо засідання суду з розгляду позову Павлоградвугілля проти павлоградської телекомпанії і ДОДТРК 14-го серпня було, схоже, першим і останнім. За нашими даними ВАТ Павлоградвугілля зажадало мирової угоди і забирає позов. От тільки як бути з попсованою честю?