Відповіді

• 2007.08.25 | Предсказамус

  Спасибо, но тоже оффтопик.

• 2007.08.25 | stefan

  Re: Мозамбік - бананова республіка, 32 роки незалежності

  Українці у Мозамбіку: перші переселенці, історія громади та її сьогодення
  http://www.lab.org.ua/article/1121/
  
  Дмитро Яцюк, Мозамбік, dyatsyuk@ispu.ac.mz + 258 84 260 4620
  
  Трохи історії
  
  Одним з перших українців у Мозамбіку (або принаймі людиною, яка мала українське коріння), можна назвати Льва Крюгера, сина української мами та німецького тата, який народився у далекому 1912 році у Хабаровську (Россія). Його український дід, Арсеній Шворін, був вчителем у Києві, але через свою участь у політичній діяльності проти царату у русі народників, був висланий разом із родиною на російський Далекий Схід. Лев Крюгер прожив довге і цікаве життя переважно у китайському Далекому Сході, але з 1954 року він проживав у Мозамбіку, де професійно займався мисливством. Лев Крюгер помер у 2004 році, не доживши 2-х місяців до своїх 92 років і був відспіваний у грецькій православній церкві міста Мапуту.
  
  Також можна згадати провідного московського журналіста, політичного оглядача газети «Правда», а разом з тим радянського шпигуна, українця за походженням Томаса А. Колесніченко (1930-2003). На початку 60-хх років він відвідав Мозамбік за запрошенням інженера Жоржа Жардіня (тогочасного мозамбікського оліґарха та довіреної особи голови португальського уряду, Антоніу O. Салазара).
  
  Серед цікавих зустрічей останніх років, варто згадати приїзд у Мозамбік у 1997 році Генерального Віце – Прокурора Бразилії (Subprocurador Geral da República do Ministério Público Federal), Дра. Міґела (Михайла) Гуськова, батьки якого, Олексій та Ганна, походять з Одещини. А також перебування у Мозамбіку Ігоря Сікорського, двоюрідного онуки знаменитого винахідника Ігоря Сікорського. На відміну від свого славетного брата, дід Сікорського онука, залишився жити в Україні. Батько зростав, скриваючи пам’ять про «американського» дядька. Ігор Сікорський онук (навіть зовнішньо схожий на двоюрідного діда) пов’язав свою долю з морем. Закінчив морехідне училище в Україні, близько 20-ти років працював закордоном, у тому числі у ЗСА, але також завжди приховував своє походження. Попрацювавши якийсь час капітаном, Ігор Сікорський став бізнесовцем, його пароплав, «Умурґа», займався ловленням креветки у Мозамбіку. Але оскільки креветочний бізнесс знаходиться у цей момент у певній кризі, то на початку вересня 2006 року, Ігор Сікорський вирішив спробувати ліпшої долі у іншій портуґаломовній країні Африки – Ґвінеї–Біссау. На пароплаві «Умурґа», Сікорський розпочав самостійний перехід з Мозамбіку до Ґвінеї–Біссау, оминаючи мис Доброї Надії у Південній Африці, а далі Намібію, Анґолу, тощо.
  
  Перші мозамбікці почали приїзжати на навчання в Україну ще у 60-ті роки, коли ще не існувало, ані незалежного Мозамбіку (був часткою портуґальської колоніальної імперії), ані незалежної України. Мозамбікські студенти приїжджали в Україну, через посередництво національно – визвольного руху ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку). Так у 1964 – 1971 році, представником ФРЕЛІМО в Україні (саме в Україні, а не в СCСР), був Антоніу Лоренсу Щаде, людина яка в цей момент займає провідні посади в юридичній системі мозамбікської провінції Нампула (північ країни). Деякі з цих мозамбікців одружувалися на українках, пізніше дехто з них приїхав в Африку, дехто лишився жити в Україні. Скажімо, той же самий пан Антоніу, має у Києві 35-річного сина К., який разом із мамою залишився жити в Україні, тоді коли тато повернувся в Африку.
  Однією з перших українок, яка після одруження вирішила поїхати жити в Африку була киянка, художниця Марія Смоляр (псевдонім Цензані). Разом із чоловіком, вона кілька років жила у сусідніх із Мозамбіком африканських країнах, чекаючи проголошення мозамбікської незалежності. Коли ж країна стала офіційно незалежною, 25 червня 1975 року, то разом із чоловіком, вона першою з українок, приїхала у Мозамбік. У 1989 році, пані Марія виграла малярський конкурс у Японії, присвячений проблемам екології, куди представляючи Мозамбік, надіслала картину, яка нагадувала людству про чорнобильську трагедію. Пізніше, пані Марія з двома доньками, емігрувала у Канаду, де померла від раку, на початку цього сторіччя.
  
  Українська громада у Мозамбіку. Сучасність
  
  Сьогоднішня українська громада, переважно, складається із трьох великих груп громадян: лікарів, викладачів вузів та жінок, які одружилися в Україні із мозамбікцями та обрали місцем свого життя Мозамбік.
  За неофіційними підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 400 українців, до яких зараховуються діти від змішаних шлюбів. (Більшість цих афро – українців народилися в Україні, мають одного з батьків, переважно, матір — українського роду, і якщо колись побажають отримати українське громадянство, чинний закон дозволяє їм це зробити). Певне зменьшення української громади відбулося в останні два роки, 2004-06, завдяки массовому від’їзду з Мозамбіку українських лікарів та їх родин, через професійні обставини (непоновлення контрактів, тощо). Організованої української громади в Мозамбіку не існує, так саме як української церкви чи українських громадських організацій. Переважна більшість українців є православного обряду і ходять до грецької православної церкви, священник якої, о. Георгій є вихідцем з Украіни (м. Хмельницький).
  У Мозамбіку не існує жодного українського дипломатичного представництва. Найближче Консульство знаходяться у столиці Південно – Африканської Республіки, місті Преторія. Консул буває у країні дуже рідко, скажімо, впродовж 2005-2006 р.р. він не зустрічався із громадою жодного разу. Так само нема у Мозамбіку навіть почесного консула України, хоча певна робота у цьому напрямку вже ведеться.
  Але є і позитивні зміни. Так 4 – 8 вересня 2006 року Мозамбік відвідав з офіційним візитом новий посол України у країні, пан Володимир Лакомов (з резиденцією у м. Луанда, Республіка Ангола). Пан Лакомов вручив ввірчі грамоти Президенту Мозамбіку, пану Арманду Еміліу Ґебузі та провів робочу зустріч з Міністром Іноземних Справ та Кооперації (Др. Марія Алсінда Антоніу де Абреу), під час якої були обговорені питання двостороннього співробітництва у торговельно – економічній галузі, науково – технічній сфері, у царині освіти, культури та спорту, зокрема через новостворене Національне Агенство України з Питань Міжнароднього Співробітництва.
  7 вересня 2006 р., відбулася зустріч української громади Мозамбіку з паном послом, під час якої, українці Мозамбіку позичили пану Послу успіхів у роботі задля добробуту України, обговорили ряд інших питань, які цікавлять громаду.
  
  Політичне життя у Мозамбіку
  
  Мозамбік сьогодні — це фактично двопартійна країна. Правляча партія ФРЕЛІМО (Фронт Визволення Мозамбіку), опозиція — колишня антикомуністична партизанка — РЕНАМО (Мозамбікський Національний Опір). Інші партії помітної ролі у політичному житті країни не відіграють.
  Президентом країни є кандидат від ФРЕЛІМО — Арманду Еміліу Ґебуза, який у середині 60-хх років навчався військової справи в Україні, у 165-му Учбовому центрі по підготовці іноземних військових, який знаходився у селищі Перевальне, що за 20 км від м. Симферопіль. Пан Ґебуза доброзичливо згадує часи свого навчання в Україні, не відкидає можливості відвідати Україну, а також свій колишній учбовий центр, який зараз частково використовується підрозділом 36-ої окремої бригади берегової охорони ВМС України, а частково підрозділами НГУ.
  
  Яким у Мозамбіку є ставлення до білого населення?
  
  Переважна більшість жителів Мозамбіку є бідними і дуже бідними, переважна більшість європейців у країні є принаймі заможніми. Звідси й певна неприязнь бідних до заможніх, але оскільки бідні є, зазвичай, людьми неосвіченими, то у першу чергу вони помічають колір шкіри.
  Взагалі ж, у Мозамбіку сьогодні існує певна тенденція до того, коли мулати товарищують і одружуються із мулатами, індуси з індусами, европейці намагаються брати на роботу інших европейців. Навіть серед африканців досить часте явище, коли віхідці із якоїсь певної провінції, наймають хатню прислугу зі своєї бáтьківщини. Свого часу лідер мозамбікської революції, маршал Самора Машел зробив дуже багато, для того, аби переплавити «нарід у націю», але цю титанічну роботу неможливо закінчити за двадцять чи навіть п’ятдесят років.
  
  Як Дмитро Яцюк опинився в Африці?
  
  Мама, Людмила Макасселе у 1985 році закінчила правничий факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка і переїхала жити у Мозамбік. Працювала начальником відділу кадрів у державній компанії Hidrocarbonetos de Moçambique, викладала право в єдиному на той час державному університеті ім. Едуарду Мондляне, потім стала прокурором у столиці країни — місті Мапуту. Зараз вона є Прокурором Республіки Першої Категорії.
  Оскільки мама народилася у передмісті Санкт-Петербурга, у 2004 році російський Перший канал зняв про неї 20-хвилинний фільм, який був показаний у 10 серійному проекті «Росіяни» (початок 17 вересня, серія № 8, присвячена Л. Макасселе, вийшла у етер 26 листопада 2006 року). Сподіваюсь, що коли небуть якийсь український телевізійний канал також захоче розповісти про маму, яка зробила вражаючу кар’єру у Мозамбіку. Тим більше, що по жіночій лінії вона є далекою родичкою Павла Тичини (Павло Григорович був двоюрідним братом маминої бабусі).
  Міжрасові шлюби
  Африканці за своєю природою є полігамними, а це зовсім не сприяє щасливому шлюбу і сімейному добробуту. У змішаних родинах зіштовхуються непоєднувані ідеї щодо виховання дітей, стосунків з родичами, сексу чи ролі жінки у шлюбі. Якби хтось спитав у мене, чи варто українській жінці одружуватися із африканцем, я б порадив краще пізнати людину, оцінити ії поведінку — і обов’язково ще вдома, в Україні. Не варто думати, що людина, яка є брутальною, невірною чи брехливою, може стати кращою у себе на Батьківщині.
  
  Перший в Африці український блоґ
  
  15 грудня 2006 року, нашому блоґу (ґібрид сайту, вебчасопису та мережного щоденника) виповнилося два роки. Інформація у блозі подається здебільше португальською мовою, але він також має трохи новин англійською та українською. Блоґ був створений у дні Помаранчевої Революції, коли він поширював багато інформації з України портуґальською мовою. Ця інформація також розсилалася у вигляді пресових релізів на адреси часописів та ТБ у Мозамбіку, Портуґалії і Бразилії та для всіх політичних партій, які мають депутатів у парламенті Портуґалії, тощо.
  
  Адреса блогу: www.ucrania-mozambique.blogspot.com
  
  При створенні сторінки, переслідувалася ідея розповідати правду про Україну, людям портуґаломовного світу: Ангола, Бразилія, Ґвінея – Біссау, Кабо Верде, Мозамбік, Портуґалія, Східний Тимор та Макау. На сьогоднішній день (15.12.2006) блоґ вже відвідали 19.816 осіб, з них Бразилія репрезентує 19% відвідувачів, Портуґалія 18%, Сполучені Штати 14%, Україна 10%, Аргентина 9% та Мозамбік 6%.
  Інший напрям роботи блоґу — це створення культурних мостів між Україною та Мозамбіком, між українською культурою та культурами народів цієї країни. Між мозамбікцями, які вчилися в Україні, українськими вузами, друзями чи навіть дітьми. Першою успішною благочинною акцією блогу стала успішна спроба допомогти мозамбікському тату, згаданому вже Антоніу Лоуренсу, знайти свого українського сина, якого він не бачив впродовж 34 років.
  Окрім того, наш блоґ має добрі стосунки з іншим мережевим ресурсом, бразильським сайтом www.ganhei.net/ondaucraniana , який створили українці, що належать до третьої ґенерації української еміграції у цю країну. Оскільки, зазвичай, ці молоді люди вже не говорять по-українськи (часто вони лише трохи розуміють мову), то отримання правдивої і позитивної інформації з України, портуґальською, допомагає їм мати цілісну уяву про події в українському політичному, економічному і культурному житті.
  Сітка відвідувачів блогу, розбита по країнах світу (малюнок можна збільшити, якщо його «розтягти» мишкою)
  
  надіслано автором
  
  Цей запис опубліковано 25 грудня 2006 р. 13:44:48 і розміщено в наступні рубрики Панорама UA. Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар, або відслідковувати з Вашого сайту.
  Коментарі (3) для “Українці у Мозамбіку: перші переселенці, історія громади та її сьогодення”
  
  1. дмитро
  27 грудня 2006 р. 19:09:35
  
  Дорогі соратнікі!
  Сміливо клацайте мишою, аби допомогти нашому бльогу у конкурсі на найліпший бльог португальською мовою від “Німецької хвилі” (BOB, Best of Blog)
  
  http://www.thebobs.com/index.php?w=1161945795363218DJHJDIZW
  
  а також не забувайте запузирювати Ващі цінні каменти, аби ми змогли покращити нашу позитивну якість, на поталу всім негативним ворогам.
  Слава Україні! Смерть нефайним ворогам трудового людства!
  2. дмитро
  29 грудня 2006 р. 17:39:01
  
  Обіцяну Мазепою, але загублену сітку відвідувачів бльогу можна подивитися отут:
  
  http://ucrania-mozambique.blogspot.com/2006/12/nosso-blog-completou-dois-anos.html
  
  Хай живе українсько - мозамбікська дружба!
  3. dmytro
  27 лютого 2007 р. 19:23:20
  
  Dorohi Soratniki i prochi sotoNATObenderci!
  
  Pokidayu Vas u cey nelegkiy chas, spodivayus, sho bez mene, stane legshe dyhaty vsiomu trudovomu narodu, yakiy chitaye cey site. Yaksho zh sered, Vas, tovarishi, zatesalas yaka-to gadina, chto tolkaet ukr. narod v NATO bezduhovnoe, to pust ne stisniayetsia i idet suda:
  http://afric-dymon.livejournal.com
  
  No passaran! Vony ne proydut! Raseya ou então, nah, muerte!