09/16/2007 | Тетяна Мазепа

У ці дні славне місто Переяслав-Хмельницький святкує 1100 річницю від свого заснування. Такі дати завжди привертають до міста увагу, в тому числі і чиновників різних рангів. Не обійшов увагою і Президент. Ще рік тому видав указ «Про відзначення 1100-річчя заснування міста Переяслава-Хмельницького». Багато там доброго, і про «карбування ювілейної монети, введення в обіг поштової марки і конверта», і про реконструкцію приміщень «колишнього військового містечка № 4 у м. Переяславі-Хмельницькому для створення музейного комплексу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Тривалий час це військове містечко розташовувалося на місці Вознесенського монастиря, з яким пов’язані імена Сковороди і Шевченка, а головно - Гетьмана Мазепи, який не лише побудував тут 1700 року собор, але й подарував 17 квітня 1701 р. Пересопницьке Євангеліє. http://www.president.gov.ua/ru/documents/4250.html

14 вересня Президент ще раз згадав про Переяслав і підписав указ «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій міста Переяслав-Хмельницький» http://www.prezident.gov.ua/documents/6704.html

А 13 вересня у Національному заповіднику „Переяслав" сталася ще одна видатна подія. Цього разу подарунок привезла професійна захисниця пам’яток, член чи не всіх наглядових рад найбільших музейних комплексів http://www.minjust.gov.ua/0/news/10553 , заступник голови Держкультурспадщини - Марина Едуардівна Громова.

Метою її візиту було ознайомлення колективу музею з узаконенням рейдерського захоплення одного з приміщень заповідника, Михайлівської церкви - пам’ятки історії та архітектури 1649 р., на її території знаходяться також законсервовані руїни Михайлівського собору ХІ століття, неодноразово згадуваного у різних літописах. Привезла вона і наказ відповідний, „Щодо спільного користування Св. Михайлівською церквою міста Переяслава-Хмельницького", Міністром культури підписаний, № 070/0/16-07 від 6 вересня (мабуть, наближення Дня міста чекали понад тиждень?). В наказі йдеться про зобов'язання заповідника забезпечити священику УПЦ Московського патріархату о. Анатолію умови для проведення щоденних богослужінь, всі витрати пов'язані з використанням приміщення покладаються на заповідник. Всі пошуки через Інтернет наказу з такими вихідними даними успіху не мали.

Історія ця розпочалася ще 20 липня 2007 року, коли до приміщення Музею народного одягу, розміщеного у Михайлівській церкві, під виглядом відвідувача завітав священник, представився як о. Анатолій, з групою прочан. Оглянувши експозицію учасники "паломництва" силою відібрали у літньої жінки-наглядача ключі та оголосили, що вони "будуть тут молитися". Нападників, зусиллями співробітників музею та навколишніх мешканців, що збіглися на крики наглядачки музею, вдалося вивести з приміщення храму. Але вони розбили намет поруч з церквою та заявили що "нікуди не підуть, поки їм не передадуть храм". Якраз під цю пору нагодилося місцеве начальство і почались тривалі перемовини з «церковними» рейдерами. Прочани не змогли надати більш вагомого аргументи ніж один єдиний, а саме „благословення" Митрополита Київського і всієї України Володимира на службу у цьому храмі о. Анатолію. Детальніше почитати можна тут:
http://memorial.kiev.ua/content/view/263/149

Те, що Митрополита Володимира не цікавить, що в приміщення, «на службу» в якому він отак взяв і благословив священника перебуває вже багато років музей і там знаходиться цілий ряд пам'яток часів Київської Русі - хай буде на його совісті. Значно більше дивує позиція українських чиновників різного рангу. Коли „вся королевская конница, и вся королевская рать" не можуть дати раду купці рейдерів, коли співробітники музею звертаються до органів державної влади та громадськості http://wwwmuseum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=2465 , коли мер характеризує події, як рейдерський напад http://risu.org.ua/ukr/news/artickle;16952 , а наслідком стає узаконення дій рейдерів? Ще до ознайомлення колективу з наказом (але після його появи на світ) керівництво музею, що мовчало весь час перебування на території заповідника рейдерів, терміново розпочало виправдовуватись: http://pamjatky.org.ua/DetailedNews.aspx?NewsID=3250

Що ж викликає такий рівень безпорадності в українських чиновників, коли мова йде про „діяльність" Московського патріархату? Чому вчиненим за тотожною схемою захоплення територій у Києві (біля Десятинної церкви) та в Переяславі не надано правової оцінки, а чуються лише заклики до компромісу та поступок віруючим?

В Переяславі-Хмельницькому на даний момент діє три церкви, дві з них - Московського патріархату. Одна з них віруючими цього патріархату так само була захоплена ще на початку 1990-х років.

Однак слід зазначити, що в місті лишився останній храм ще один храм в якому розміщено музейну експозицію, той самий, 1700 року. Але на нього Московський патріархат не претендував ні у 1990-х, ні зараз. Як тоді так і зараз єдиним захистом від цих претензій є ім'я Гетьмана Мазепи, як жертводавця на побудову храму.

Ну, і насамкінець – за логікою подій не довго залишилось до того моменту, коли черга дійде до Пересопницького Євангелія. Як шановна Громада вважає – так віддадуть пам’ятку історії, на якій присягали народу України три українські Президенти, чи домовляться про «спільне користування»? А там, дивись, Митрополит Володимир зможе благословити своїх «храмовників» не лише на захоплення цього релікту, але, чого доброго, і до «хрестового походу» на Францію доживем. Кажуть, їхні президенти теж на українському Євангелії присягають…