09/16/2007 | Олександр Сіромаха

24 лютого 2008 року в місті Гамбург (Німеччина) відбудуться місцеві вибори за новою схемою - тепер кожен виборець матиме аж 6 голосів. Звісно, політичне життя Гамбургу далеке і не цікаве для більшості українців, але цікавою може бути сама виборча схема, з огляду на жваву дискусію в українському суспільстві щодо "відкритих списків" та повернення до мажоритарної системи.

Дійсно, перехід до пропорційної системи виборів в Україні позбавив нас права обирати, кого саме ми хочемо бачити в парламенті, хто буде представляти інтереси окремого регіону. Тому все частіше постає питання про повернення до виборів в багатомандатних округах - тобто виборів окремих депутатів, а не партій або блоків.

Така ж ситуація і на місцевому рівні - ми вимушені голосувати за цілий список, часом невільно підтримуючи людей, яких зовсім би не хотіли у тому списку бачити.

Інша проблема, з якою стикнувся український виборець - це голосування за дрібні партії. Часом невеликі партії є кращим виразником інтересів виборця, але він не голосує за них, бо розуміє, що його голос буде втрачено, так як ця партія або блок не має шансів подолати 3-відсотковий бар"єр. Ті ж, хто все таки голосує за малорейтингові політсили, в результаті фактично віддають свої голоси за тих, хто проходить в парламент.

Втім, пропорційна система має величезний плюс - вона сприяє формуванню політичної системи, структуризації суспільства, появі справжніх, ідеологічних, партій, що є конче важливим для сьгоднішньої України. Тому відмовлятися від цієї системи навряд чи доречно. Інша справа, що її треба оптимізовувати. І для цього не треба вигадувати велосипед - варто лише подивитися на досвід країн, де демократія розвивається значно довше, ніж у нас.

Виборча система Німеччини

В Німеччині на виборах до парламенту кожен виборець має 2 голоси: перший він віддає за конкретного кандидата, а другий - за партію. Втім, це зовсім не змішана виборча система, як можна подумати. Бо розподіл місць в паламенті відбувається за такою схемою:
1) Всі кандидати, обрані "напряму", тобто першим голосом, потрапляють до парламенту безпосередньо. Їх кількість відповідає кількості вибочих округів і половині місць у німецькому Бундестазі.
2) Другий, "партійний", голос визначає розподіл місць у парламенті між партіями та блоками. Кожна політсила, яка подолала 5% бар"єр, а також ті, хто набрали менше, але перемогли у мінімум 5 одномандатних округах, отримує загальну кількість місць у парламенті, що відповідає її відсотку. Ці місця заповнюються в першу чергу тими кандидатами, що обрані напряму, першим голосом, а потім доповнюються кандидатами із загального списку партії.
3) Якщо якась партія отримала більше "прямих" переможців, ніж місць за другим голосом, то збільшується кількість депутатів в парламенті, так щоб усі політики, обрані "напряму" потрапили до Бундестага, незважаючи на результат їх партії.

Які переваги має ця система перед українською?

Головна перевага очевидна - відкритість списків. Виборець має можливість підтримати не лише певну ідеологію, але й конкретних кандидатів від свого регіону, які будуть безпосередньо представляти його інтереси в парламенті. Завдяки цьому досягається максимальна персоніфікація виборів, запобігається "голосування за лідера та невідомих".
З іншого боку, виборець таки підтримує певну партію або блок - тобто певну ідеологію.
Іншим очевидним плюсом такої системи є наявність шансів для невеликих партій отримати представництво в парламенті - вони можуть досягти цього вигравши прямі вибори в конкретному окрузі.
Очевидною є і перевага для виборця - він може підтримати певну партію (другим голосом), і водночас - кандидата від іншої партії (першим голосом), якщо вважає, що ця людина краще представлятиме його інтереси.

Більше - краще?

Але й виборча система тієї ж Німеччини не стоїть на місці. На місцевому рівні відбувається апробація нових виборчих технологій, що також можуть бути цікавими для нас. В місті Гамбуг на чергових місцевих виборах кожен виборець матиме аж 6 голосів.
Першим голосом буде визначатися, яка партія має перемогти. Тобто, аналогічно до "другого" голосу на виборах до Бундестагу, цей голос визначить пропорції розподілу місць в місцевій раді.
Решту 5 голосів виборець може віддати за конкретних кандидатів або й за цілі списки. Тут є декілька варіантів: можна всі 5 голосів "кумулювати" - тобто віддати за одного кандидата або за один партійний список; можна голоси "розсіяти" - тобто віддати за різних кандидатів з різних партій; і, врешті, можна пару голосів розподілити між різними кандидатами, а решту - кумульовано віддати конкретній особі або списку.
Простіше кажучи, якщо ви вважаєте, що Остап Остапенко від партії Ікс класний кандидат, але і Тетяна Тетяненко з блоку Ігрек нічого собі жіночка, ви можете три голоси віддати за першого і два - за другу. А якщо ви переконані, що в партії Ікс усі кандидати чудові - ви можете віддати усі п"ять голосів за список цієї партії, і вони будуть пропорційно розділені між усіма кандидатами з цього списку.
Таким чином, у виборця з"являється додаткова можливість максимально точно висловити свої преференції щодо конкретних кандидатів та партій.

Ще однією новацією чергових виборів буде встановлення в кабінках для голосування електронних приборів, на яких виборець буде заповнювати звичні паперові виборчі бюлетені. Під час заповнення електронна система фіксуватиме вибір, що дозволить оголосити результати виборів вже за годину після закриття дільниць, а потім ще й перевірити правильність голосування звичним способом - перерахунком паперових бюлетеней.

Висновки для України?

Головний висновок - не треба боятися міняти виборчу систему. Суспільство живе і розвивається, дозріває до нових рівнів демократичності. Разом із ним має розвиватися і виборча система. Україна зробила важливий крок, перейшовши до пропорційної системи. Тепер час цю систему оновлювати і оптимізувати, а в першу чергу - персоніфікувати. Не треба боятися робити виборчу систему складною - як бачимо, у німців все вдається - головне, щоб вона сприяла максимальному відображенню волі виборців.