09/19/2007 | python

Отар Довженко продовжує серію "Професійний виборець"
http://450.org.ua/column.php?aid=3

Про негідників у списках

Розібравшись із виборчими програмами та обіцянками поліпшити добробут і навести порядок, переходимо до наступного важливого питання - виборчих списків. Це складна тема, з якої легше ставити запитання - риторичні й не дуже - ніж робити якісь однозначні твердження. Вже не лише соціологи, але й самі політики кажуть відверто: людям цікава лише перша п'ятірка, максимум - десятка, а хто там далі, вони й знати не хочуть. Ніхто з партійців не приховує, а з громадян - не сумнівається, що за право потрапити у прохідну частину платять гроші ("добровільні внески у виборчий фонд"), а виявити власну позицію навіть із найпринциповіших питань депутати можуть лише тоді, коли "диригент" дасть відмашку "голосуємо у вільному режимі". У відповідь на запитання, чому депутат такий-то ніколи не з'являється у сесійній залі, але завжди голосує, політики розводять руками: це, звісно, некрасиво, але що ж поробиш. Це відверте лицемірство наш народ схильний вибачати: що з них візьмеш, вони ж політики, їхня робота - обманювати.

Передчасний перехід до пропорційної виборчої системи - рішення, монументальний ідіотизм якого не перестає вражати. У поєднанні з закритими виборчими списками, які складають лідери і спонсори політичних сил і віддають готовими на затвердження так званим "з'їздам", ця система нівелює саме поняття "народний депутат". Посилення ролі та впливу провідних політичних сил у суспільному житті, до якого начебто мусила призвести реформа, не відбулося: серед моїх і ваших знайомих, як і раніше, немає або майже немає реальних активістів політичних партій. У їх реальному функціонуванні не зацікавлені ні громадяни, ні самі політичні партії. Наприклад, цього літа виповнилось 4 роки відтоді, як я вступив до однієї з партій; після написання заяви мене жодного разу не потурбували ані запрошенням на збори, ані бодай проханням сплатити членські внески. Партії стають потрібні лише перед виборами - збирати гроші з багатіїв, які хочуть купити місце у списку.

Мажоритарка, звісно, теж мала свої недоліки, але вона, принаймні, стимулювала розвиток регіональних еліт: провінційні дупані борюкались, змагались, вправлялись у публічності і бодай на час передвиборної кампанії починали посилено дбати про місцеве населення. Незважаючи на тотальну практику підкупу виборців та застосування адмінресурсу, у багатьох випадках грошові мішки програвали моральним авторитетам. Зрештою, гроші, які витрачали на передвиборну боротьбу кандидати-мажоритарники, частково потрапляли в кишеню виборця або йшли на благоустрій території, тоді як портфель із мільйоном, який служить перепусткою на прохідне місце у закритому списку, освоюється у вузькому колі або йде на агітацію, тобто задовбування й без того задовбаного виборця. А поклавши на стіл не один, а декілька мільйонів, можна заповнити вакантні місця своїми водіями, секретарями, коханками і шахтарями.

Водії, секретарі, шахтарі і (особливо) коханки - теж народ, і вони мають право бути обраними; а ось виборець зобов'язаний замислитись, чи потрібні йому такі обранці. Про що думатиме шахтар, голосуючи за закон про мораторій на іпотечно-лізингові субвенції? Чи зупиниться палець водія, коли Верховна Рада голосуватиме за ратифікацію угоди про приєднання до Південнотихоокеанського співтовариства? До того ж, парламент - орган законотворчий, і коли вже нардепи не пишуть закони самі, а доручають це більш кваліфікованим людям, їм, принаймні, варто розуміти, що саме вони пропонують ухвалити. І чому б не заповнити недовикуплені бізнесменами місця у списку людьми, компетентними у тих чи інших сферах народного господарства..?

Але водіїв і коханок, ураховуючи наше з вами політичне безриб'я, вибачити можна. Значно прикріше, коли ти дивишся у виборчий список, а з нього на тебе дивиться старий (або новий) знайомий негідник. І нахабно так усміхається, наче каже: "А я тутечки! Ну? Схавав? А от голосуй!".

Перша (і логічна) реакція, звісно, не голосувати. Принаймні, за цю політичну силу, а то й узагалі. І тут ми опиняємося у становищі старого більшовика з приватизаційним сертифікатом. З одного боку, він ненавидить приватизацію і всі без винятку буржуйські підприємства, в які можна вкласти ваучер, а з іншого, не вкладеш - пропаде…

Тож професійний виборець радше шукатиме можливостей проголосувати, нехай навіть ціною компромісу з власною гидливістю.

Як заспокоїти розбурхану наявністю негідницьких пик у списках травну систему і зробити найменш хибний вибір? Перш за все, диференціюймо негідників.

Є негідники очевидні. Наприклад, одна фракція таких негідників цілий день голосувала карткою свого товариша-однопартійця, поки він удома лежав у труні. Жоден із них не схопив живого сусіда, який натискав кнопку за мерця, за руку і не сказав: що ж ти, дурню, робиш? Потім, коли в одного з негідників запитали, як це так, він почав волати в прямому ефірі, мовляв, як вам не соромно спекулювати на пам'яті небіжчика. За таких голосувати - себе не поважати, крапка.

Є негідники, чиї паскудні вчинки - просто своєрідний стиль бізнесу. Вони можуть, наприклад, назбирати у громадян та закордонних донорів пожертв на світову демократичну революцію, а потім передумати і залишити їх собі. Або потроху промишляти так званим рейдерством, тобто кидати своїх часом не набагато моральніших товаришів, видурюючи в них заводи і фабрики. Або перебігати у фракцію ідейних опонентів, не до кінця забгавши у барсетку кульок із доларами. Цих за бажання можна якщо не виправдати, то зрозуміти: вони - продукт нашого часу і нашого з вами мовчазного схвалення. З іншого боку, поки ми голосуємо за списки, в яких є вони, - вони будуть у списках…

Є негідники за поглядами (або їх частою і кардинальною зміною). Щоправда, до тих, чиї погляди дрейфують у бік наших, ми зазвичай ставимося спокійніше, ніж навпаки. Їхніст, який став нашистом - перевихований і прозрілий, а нашист, що подався у їхністи - зрадник і юда. Або ще є такі, які щиро вірять, що висока смертність у 1932-33 роках була викликана переїданням. Є фоби того, чого ви філи, або філи того, чого ви фоби. Тут уже вам треба самостійно визначитись, наскільки неприйнятна для вас висловлювана ідейним негідником позиція.

А є ніби й не негідники, але просто глибоко, від душі неприємні вам персони. Це як, наприклад, жаби й жіноцтво: я ще не зустрічав жодної жінки, яку б укусила чи ще якось скривдила жаба, але їхня реакція на появу невинної амфібії всім відома… Попросивши предметно сформулювати причини страху перед жабами, найімовірніше, почуємо, що вони слизькі, холодні і взагалі. Так і неприязнь до політиків часто формується з упереджень, поверхових вражень та асоціацій, які навряд чи повинні визначати нашу електоральну поведінку.

Тож, виловивши у списку такого негідника і міцно тримаючи його тремтливе тільце за зябра, спробуйте відповісти на декілька простих запитань:

- Чи завдав він конкретної шкоди вам, вашим близьким, знайомим, іншим відомим вам людям?

Ви, як розумна і свідома людина, відразу відфільтруєте результати на зразок "обкрадав народ", "пив кров" тощо. Здогадуватись і припускати вам ніхто не забороняє, але аргумент "такі статки неможливо заробити чесною працею" також рекомендую відкинути.

- Наскільки ви довіряєте джерелам інформації про його негідні вчинки, і чи можете чітко ідентифікувати ці джерела?

За часів усюдисущого кібер-піару це дуже важливе запитання. Якщо ви чули це від якогось знайомого або читали, здається, на якомусь сайті, але точно не пригадуєте, ймовірного негідника краще амністувати. Особливо уважні будьте до аксіомоподібних тверджень про те, що хтось крав або злигався з ворогами України. Ці твердження настільки очевидні, що не потребують (і, скоріш за все, ніколи не потребували) обґрунтування.

- У чому полягала ця шкода, і чи були це свідомі дії саме цієї людини?

"Коли він був мером нашого міста, у нашому дворі погано прибирали сніг" - "коли він був міністром фінансів, була страшна інфляція" - "здається, він очолював міліцію, коли з сусіда зняли шкіряну куртку" - …

- Чи актуально це все сьогодні?

Якщо хтось крав у юності шапки чи несправедливо розподіляв путівки у профкомі, це не означає, що він робитиме щось подібне, ставши народним депутатом. Те, що колишній секретар обкому стане нардепом, не означає повернення радянського ладу, і так далі.

- Чи знають люди про те, що негідник - негідник?

Якщо він робив свої чорні справи, будучи головним бухгалтером вашого колгоспу, або живучи на вашому поверсі в гуртожитку, цілком імовірно, що ніхто, крім вас, про них не знає. Зокрема й ті, в кого він купив місце. До речі, зовсім не зайвим буде донести до них цю важливу інформацію; можливо, вони вжахнуться і більше не братимуть його до списку. Інша справа, якщо його паскудства широко відомі.

- Чи має негідник "своїх людей" у списку?

Якщо ви впевнені, що перед вами справжній злоякісний негідник, і ви, спираючись на поважні поінформовані джерела, точно знаєте, що він улаштував у список своїх водія, секретаря, шахтаря і коханку - перед вами п'ятиголовий змій! Але будьте обережні з інформацією про те, що хтось десь представляє інтереси якоїсь фінансово-промислової групи: це часто виявляється неправдою.

- Які в негідника шанси потрапити до ВР?

- З одного боку, якщо прохідних місць 100, а ваш клієнт на 300-му, то не морочте собі голову. З іншого, - особливо у випадку, коли йдеться про явного і неприхованого лиходія, - його наявність у непрохідній частині свідчить про те, що місце йому не продали, а дали добровільно. Що вже кидає тінь на всю політичну силу.

І головне: віддавшись цій захопливій справі - аналізу виборчих списків і писків у них - не забувайте, що предметом ваших пошуків є аргументи не "проти", а "за": що менше у списку безнадійних негідників, то менше ви зіпсуєте собі карму, віддавши за нього свій голос. Якщо ви відкинете зайвий максималізм, то виявите, що справжніх, як кажуть рибалки-спортсмени, "трофейних" екземплярів негідників у списках навіть найодіозніших партій набагато менше, ніж вам видавалося. Якщо ж певний негідник став причиною вашої відмови голосувати за певну в цілому симпатичну вам політичну силу - неодмінно знайдіть спосіб повідомити про це її керівні структури! Іншого способу змусити їх бути перебірливішими наступного разу (принаймні, до повернення до мажоритарки) немає.