09/19/2007 | observer

Забуті перемоги
Тарас Возняк, політолог, філософ

Дивна у нас країна. Чомусь ми будуємо всю свою національну ідеологію не на перемогах, як мав би будувати здоровий народ, а на поразках.

Звісно, не слід забувати трагедій Голодомору, депортацій та репресій. Однак ми маємо виховувати наступні покоління не як одвічних жертв, а господарів, принаймні на своїй території.

От і про перемогу, яку задля майбутнього всієї Європи ми здобули разом із Польським військом у тепер уже далекому 1920 року, ми нині навіть не згадуємо. У пресі – ні слова. На всіх каналах усе мовчить. Головне – це безглузде і нікчемне шарудіння наших політиканів: ось житимуть вони на 1190 грн на місяць чи ні, відсмоктала свій благородний жир та чи інша представниця політичної фракції, і який вигляд вона має зараз. Ось те, чим, на думку більшості наших мас-медій, має цікавитись наш народ.

Натомість справді істотні речі забуваються. Забуваються нами. І не дивно, що європейські сусіди мають нас за такий недолугий народець, який лише й здатен, що давати зірку Героя України пані Прошкуратовій, очевидною заслугою якої було хіба те, що вона полежала в ліжку з СДПУ(О)шником Різаком. Інші герої – забуті. Отож порятунок Європи за нашою участю відбувся на століття раніше від «подвигу» Прошкуратової.

Розпад Російської імперії 1917 року призвів до утворення Української Народної Республіки. Восени 1918 року розпалася Австро-Угорська імперія, і 1 листопада 1918-го у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Того ж листопада було проголошено і створення Польської республіки. У той же час большевики створили у Харкові большевицький уряд і звідти, за підтримки російських військ, почали експансію на Українську Народну Республіку зі Сходу.

В особливо складному становищі опинилися оточені звідусіль супротивниками дві українські держави. В умовах війни 22 січня 1919 року вони об`єдналися в одну соборну Українську Державу. Однак потрібно було шукати союзників, що чудово розумів головний отаман Симон Петлюра.

Маршалек Польщі Юзеф Пілсудський теж розумів, що знищення УНР призведе до того, що молода Польська республіка опиниться один на один із совєтською Росією. Чи не нагадує вам це сучасну геополітичну ситуацію? У Пілсудського та Петлюри вистачило сил зробити кроки назустріч. Попри взаємні кривди, Пілсудський та Петлюра таки подали один одному руки. Хоча Галичина та Західна Волинь опинялися у Польщі, проте Україна здобувала союзника у боротьбі зі спільним ворогом на Сході.

У травні 1920 р. почався спільний похід на Україну військ Польщі та УНР. У поході брали участь дві дивізії УНР. 2-га Залізна дивізія під командою уродженця Харкова генерал-полковника Олександра Удовиченка йшла на Білорусь, 6-та Запорізька дивізія під командою уродженця Херсонщини генерал-хорунжого Марка Безручка – на Київ. 7 травня 1920 р. союзники увійшли в Київ. Большевики викликали підкріплення – Першу Кінну армію Будьонного, й об’єднані армії змушені були відступити за р. Збруч.

Большевики мали неабиякі плани. Командувач Західного фронту Михайло Тухачевський разом із Йосифом Сталіним планували привести «червоних коней» аж до Рейну та Марни. 26 травня 1920 року війська Тухачевського стояли всього за 13 кілометрів від Варшави. Здавалося, що ліквідація польської держави та приєднання Польщі до «братньої сім’ї совєтських республік» – справа кількох тижнів.

Робилися відчайдушні спроби стримати ворога. Як колись українські студенти спробували зупинити большевицькі банди Муравйова під Крутами на підступах до Києва, так польські студенти-львів’яни намагалися зупинити будьонівців на підступах до Львова у Задвір’ї. Полягли й українські, і польські юнаки.

І тут сталося те, що потім назвуть «чудом на Віслі». У серпневій битві під Варшавою совєтські війська зазнали нищівної поразки й змушені були відступити. Звісно ж, головною причиною «дива» став патріотичний підйом польського народу. Большевиків було розгромлено, однак операція під Варшавою не завершилася. На допомогу Тухачевському рушила 1-ша Кінна армія Будьонного. Її зупинила й

10 днів тримала під Замостям 6-та дивізія УНР генерал-хорунжого Марка Безручка. Таким чином, українці остаточно зламали плани більшовиків прорватися у Європу.

У Польщі відзначають цю перемогу як національне свято. Годилося б і нам згадати, що ми вкотре прикрили собою ту Європу, яка так сильно не хоче бачити нас сьогодні у гроні вільних європейських народів. А може, вони й мають рацію, бо якщо ми такі байдужі до своїх перемог, то чому їх мають пам’ятати та шанувати інші?

http://www.glavred.info/archive/2007/09/19/103144-5.html