Політичні міфи України
09/22/2007 | Tatarchuk
Політичні міфи – це такі архетипові форми „колективного безсвідомого”. Вони існують в культурі та мають властивість вистрілювати раз по раз, стаючи актуальними та набираючи всіх ознак здорового глузду, політичних або релігійних тез, суспільних настроїв тощо.
Політикам та громадянам, які цікавляться політикою, варто усвідомлювати існування таких міфів та мати справу з ними.
При чому варто пам’ятати – міф неможливо або майже неможливо розвіяти, його можливо користати.
А як сильно заважає – або витісняти іншими міфами (бажано існуючими), тим самим на час притамовуючи актуальність попереднього, або діяти в повній відповідності з міфом – це вже принцип Конфуція, тільки актору варто вчасно зрозуміти, хто він в міфі – дракон чи лицар, бо потім може буде боляче.
Розглянемо кілька міфів. З огляду на малу інформованість загалу про екзотичні міфи, ба навіть й невисоку інформованість про архетипи біблійної культури (дякувати „совку”), беремо античність – те, на що рука не піднялася навіть в Сталіна, отже в культурному прошарку ці міфи не були винищені разом з інтелігенцією.
Семеро проти Фів.
Фіви – це таке дуже давне грецьке місто, що його раз по разу намагалася захопити аргоська династія. Одного чудового ранку зібралася блискуча компанія сімох видатних героїв – серед них були й аргонавти, і старші товариші Геракла, герої інших міфів. Вони захищали права нащадка престолу.
Полінік та Етеокл – брати, яким батько полишив в управління Фіви удвох. Удвох одночасно вони правити не могли, бо в кожного були амбіції. Тому домовилися так – правити через рік. Одні кажуть що Полінік чесно царював рік та передав владу Етеоклові, інші кажуть що Етеокл одразу був першим – як би там не було, але коли минув рік правління Етеокла, він тупо порушив домовленості та вигнав свого брата геть.
Цей міф зараз активно працює в протистоянні Ющенко – Янукович, при чому в прямому контексті „хто кого першим кинув”. Адже Етеокл міг передати владу, думаючи що сам він після того буде вигнаний. А може він так не думав – неважливо, та й встановити це намагалися цілі покоління античних драматургів-психологістів.
Варто знати кінець цієї чудової міфічної історії – семеро витязів прийшли повернути Полініка на престол, взяти Фіви їм не вдалося, проте вони всі наробили багато подвигів та з честю там загинули. Включно з стороною Етеокла – він також загинув, і на його боці були прояви такої самої чудесної звитяги та хоробрості.
Антігона, мудра донька.
В покійного правителя Фів була донька Антігона – рідна сестра братів що згадані вище. Під час конфлікту вона з самого початку закликала Етеокла бути розумним та не кидати так жорстоко брата. Але під час бойових дій, марно позакликавши обидві сторони до миру, вона допомагала обороняти місто Етеокла від іншого брата Полініка з його 7 героями. Після того як Фіви вціліли, тіло Етеокла було поховано з почестями, а тіло Полініка надано нарузі, бо він мовляв зрадник, привів іноземців.
Антігона таємно поховала другого братця з почестями – за що прийняла мученицьку смерть. Втім кажуть – її підозрювали в бажанні царювати після братів, через те й стратили за першої ж нагоди. Але народ обурився, і справа Антігони живе й досі – вона вмирала, вона страждала, але вона перемогла.
Міф можливо вже працює в історії з Тимошенко, хоча автор цих строчок нічого такого їй не бажає. Навіть перемоги ціною страждань. Проте варто зазначити що міфи які „опановують” суспільні сюжети, розвиваються наче віруси в вигляді „пакетів що самі розпаковують себе”, або „прогнозів що самі себе збувають”. Як уникнути такого, автор писав в преамбулі.
Епігони.
Це вживане слово („ті що продовжили справу після”) зародилося як раз в античній міфології задля означення тих, хто все ж таки взяв ті кляті Фіви. Епігони – це діти та внуки тих Сімох, що пішли брати Фіви поколінням раніше. Вони вціліли майже всі, бо Фіви вже потерпали від громадянських смут кільканадцять років. На щастя епігонів, вони відомі більше зовсім не як ті, що взяли і спалили Фіви – старшим з них випало на честь бути аргонавтами, допомагати Тесею та Гераклу в подвигах, вбивати Каледонського Кнура, а молодші з них славетно загинули в Троянській війні.
Щоб краще зрозуміти дієвість міфу-арехтипу, зазначу що наразі він використовується геть не в сюжеті про вибори-перевибори в Україні, а в громадському обговоренні дій УПА-ОУН, ролі бандерівців в поновленні української державності, в близьких до цього темах. Звісно, ці теми теж вкрай політизовані, а також мають безліч ворогів та прихильників „Епігонів”.
Бійтеся данайців, дарунки несучих.
Це дуже давній та загально відомий міф, як данайці що брали Трою, залишили „Троянського Коняку” – немовби подарунок на знак відходу від війни та визнання своїх дружніх намірів. Як багато хто пам’ятає – кілька дисидентів в Трої, які користувалися принципом „Параної забагато не буває!”, попереджали троянців тих дарів не чіпляти, а краще спалити. Але громадяни – не параноїки не тільки не спалили дерев’яного коника, а ще й розвалили ворота та мур фортеці, щоб той був доставлений на центральну площу. Вночі звідти вилізли данайці та всіх повбивали, як скептиків так і оптимістів.
Цей міф активно працює у двох напрямах – відношенні до „всього західного” та у відношенні до „всього російського”. Звісно що це як правило різні групи міфологічно мислячого населення, яке сприймає своє ставлення не як міф а як власний досвід, обізнаність та заповіти пращурів. Частково ці групи навіть перетинаються, що до речі стало помітно під час останньої виборчої кампанії.
Едіпів комплекс.
Едіп – це не лівий персонаж згаданих міфів, а певною мірою „батько”. Справа в тому що він є цар Фів, батько братів Полініка та Етеокла, Антигони та її більш тихої доньки Ісмени (міфологи – візьміть на олівець цю тиху даму, бо вона залишилася живою та врешті-решт запанувала після смерті всіх своїх гучних братів та сестер).
Це був цар який колись прийшов до Фів босоніж та молодечим задором встановив там свою владу – вбив попутно якогось дідугана, що йому заважав, женився на його жінці, став царем, розгадав закади Сфінкса, карочє зробив те що було не під силу нікому багато років. Царював довго й щасливо, аж поки не втратив все й одразу – можна не переказувати далі міф, його всі й так мабуть знають.
Жалюгідний цар, що порушив чоловічі та божі закони, але в багато чому „мав рацію”, та, як показали подальші події, ще й непогано царював, бродить осліплений та проклятий по Елладі, і колишні його приятелі та колеги хто приймає з поваги чи жалю, хто й показує йому порога.
Це архетиповий цар з міфу потроху втілюється в екс-президента Кучму, про якого вже говорять, мовляв „і керувати міг, і війни не допустив”. Втім, героєві такого міфу не мА на що розраховувати – цей міф не повертає царя до влади, а тільки гарантує йому більш гарне ставлення „в історії”, ніж серед сучасників.
Пара коротеньких рекомендацій – героям міфу та міфотехнологам.
Якщо ви відчуваєте що ви або ваш клієнт вже влізли до міфу, постарайтеся вчасно та добре вгадати, зрозуміти та дізнатися – хто саме в цій історії він. Адже сплутати Полініка та Етеокла так само легко, як Ромула з Ремом, а не забувайте, що останній так і не став царем, хоча плигав вище за Ромула.
Побачивши свого героя в вигідному місці міфу, всіляко допомагайте йому (й собі) притримуватися всіх, навіть дрібненьких, ліній спів падіння. Це ніби старовинний дикунський ритуал, але насправді є дуже дієвою технологією закріплення героя за міфом.
Побачивши свого героя в невигідній позиції міфу, а на це треба багато здорової параної та самокритики, не думайте ламати сюжет міфу. Міф пережує вас та вашого героя й не поморщиться. Ні, краще тікати негайно до іншого, більш вигідного міфу і жити там і за ним. Адже завжди є міф, де дурника не вбивають, а навпаки шанують, або якийсь пройдисвіт не висить на шибі, а царює чи робить хитрі подвиги.
Бажаю всі учасникам змагань та політичної фізкультури успіхів в навчанні та на іспитах.
Політикам та громадянам, які цікавляться політикою, варто усвідомлювати існування таких міфів та мати справу з ними.
При чому варто пам’ятати – міф неможливо або майже неможливо розвіяти, його можливо користати.
А як сильно заважає – або витісняти іншими міфами (бажано існуючими), тим самим на час притамовуючи актуальність попереднього, або діяти в повній відповідності з міфом – це вже принцип Конфуція, тільки актору варто вчасно зрозуміти, хто він в міфі – дракон чи лицар, бо потім може буде боляче.
Розглянемо кілька міфів. З огляду на малу інформованість загалу про екзотичні міфи, ба навіть й невисоку інформованість про архетипи біблійної культури (дякувати „совку”), беремо античність – те, на що рука не піднялася навіть в Сталіна, отже в культурному прошарку ці міфи не були винищені разом з інтелігенцією.
Семеро проти Фів.
Фіви – це таке дуже давне грецьке місто, що його раз по разу намагалася захопити аргоська династія. Одного чудового ранку зібралася блискуча компанія сімох видатних героїв – серед них були й аргонавти, і старші товариші Геракла, герої інших міфів. Вони захищали права нащадка престолу.
Полінік та Етеокл – брати, яким батько полишив в управління Фіви удвох. Удвох одночасно вони правити не могли, бо в кожного були амбіції. Тому домовилися так – правити через рік. Одні кажуть що Полінік чесно царював рік та передав владу Етеоклові, інші кажуть що Етеокл одразу був першим – як би там не було, але коли минув рік правління Етеокла, він тупо порушив домовленості та вигнав свого брата геть.
Цей міф зараз активно працює в протистоянні Ющенко – Янукович, при чому в прямому контексті „хто кого першим кинув”. Адже Етеокл міг передати владу, думаючи що сам він після того буде вигнаний. А може він так не думав – неважливо, та й встановити це намагалися цілі покоління античних драматургів-психологістів.
Варто знати кінець цієї чудової міфічної історії – семеро витязів прийшли повернути Полініка на престол, взяти Фіви їм не вдалося, проте вони всі наробили багато подвигів та з честю там загинули. Включно з стороною Етеокла – він також загинув, і на його боці були прояви такої самої чудесної звитяги та хоробрості.
Антігона, мудра донька.
В покійного правителя Фів була донька Антігона – рідна сестра братів що згадані вище. Під час конфлікту вона з самого початку закликала Етеокла бути розумним та не кидати так жорстоко брата. Але під час бойових дій, марно позакликавши обидві сторони до миру, вона допомагала обороняти місто Етеокла від іншого брата Полініка з його 7 героями. Після того як Фіви вціліли, тіло Етеокла було поховано з почестями, а тіло Полініка надано нарузі, бо він мовляв зрадник, привів іноземців.
Антігона таємно поховала другого братця з почестями – за що прийняла мученицьку смерть. Втім кажуть – її підозрювали в бажанні царювати після братів, через те й стратили за першої ж нагоди. Але народ обурився, і справа Антігони живе й досі – вона вмирала, вона страждала, але вона перемогла.
Міф можливо вже працює в історії з Тимошенко, хоча автор цих строчок нічого такого їй не бажає. Навіть перемоги ціною страждань. Проте варто зазначити що міфи які „опановують” суспільні сюжети, розвиваються наче віруси в вигляді „пакетів що самі розпаковують себе”, або „прогнозів що самі себе збувають”. Як уникнути такого, автор писав в преамбулі.
Епігони.
Це вживане слово („ті що продовжили справу після”) зародилося як раз в античній міфології задля означення тих, хто все ж таки взяв ті кляті Фіви. Епігони – це діти та внуки тих Сімох, що пішли брати Фіви поколінням раніше. Вони вціліли майже всі, бо Фіви вже потерпали від громадянських смут кільканадцять років. На щастя епігонів, вони відомі більше зовсім не як ті, що взяли і спалили Фіви – старшим з них випало на честь бути аргонавтами, допомагати Тесею та Гераклу в подвигах, вбивати Каледонського Кнура, а молодші з них славетно загинули в Троянській війні.
Щоб краще зрозуміти дієвість міфу-арехтипу, зазначу що наразі він використовується геть не в сюжеті про вибори-перевибори в Україні, а в громадському обговоренні дій УПА-ОУН, ролі бандерівців в поновленні української державності, в близьких до цього темах. Звісно, ці теми теж вкрай політизовані, а також мають безліч ворогів та прихильників „Епігонів”.
Бійтеся данайців, дарунки несучих.
Це дуже давній та загально відомий міф, як данайці що брали Трою, залишили „Троянського Коняку” – немовби подарунок на знак відходу від війни та визнання своїх дружніх намірів. Як багато хто пам’ятає – кілька дисидентів в Трої, які користувалися принципом „Параної забагато не буває!”, попереджали троянців тих дарів не чіпляти, а краще спалити. Але громадяни – не параноїки не тільки не спалили дерев’яного коника, а ще й розвалили ворота та мур фортеці, щоб той був доставлений на центральну площу. Вночі звідти вилізли данайці та всіх повбивали, як скептиків так і оптимістів.
Цей міф активно працює у двох напрямах – відношенні до „всього західного” та у відношенні до „всього російського”. Звісно що це як правило різні групи міфологічно мислячого населення, яке сприймає своє ставлення не як міф а як власний досвід, обізнаність та заповіти пращурів. Частково ці групи навіть перетинаються, що до речі стало помітно під час останньої виборчої кампанії.
Едіпів комплекс.
Едіп – це не лівий персонаж згаданих міфів, а певною мірою „батько”. Справа в тому що він є цар Фів, батько братів Полініка та Етеокла, Антигони та її більш тихої доньки Ісмени (міфологи – візьміть на олівець цю тиху даму, бо вона залишилася живою та врешті-решт запанувала після смерті всіх своїх гучних братів та сестер).
Це був цар який колись прийшов до Фів босоніж та молодечим задором встановив там свою владу – вбив попутно якогось дідугана, що йому заважав, женився на його жінці, став царем, розгадав закади Сфінкса, карочє зробив те що було не під силу нікому багато років. Царював довго й щасливо, аж поки не втратив все й одразу – можна не переказувати далі міф, його всі й так мабуть знають.
Жалюгідний цар, що порушив чоловічі та божі закони, але в багато чому „мав рацію”, та, як показали подальші події, ще й непогано царював, бродить осліплений та проклятий по Елладі, і колишні його приятелі та колеги хто приймає з поваги чи жалю, хто й показує йому порога.
Це архетиповий цар з міфу потроху втілюється в екс-президента Кучму, про якого вже говорять, мовляв „і керувати міг, і війни не допустив”. Втім, героєві такого міфу не мА на що розраховувати – цей міф не повертає царя до влади, а тільки гарантує йому більш гарне ставлення „в історії”, ніж серед сучасників.
Пара коротеньких рекомендацій – героям міфу та міфотехнологам.
Якщо ви відчуваєте що ви або ваш клієнт вже влізли до міфу, постарайтеся вчасно та добре вгадати, зрозуміти та дізнатися – хто саме в цій історії він. Адже сплутати Полініка та Етеокла так само легко, як Ромула з Ремом, а не забувайте, що останній так і не став царем, хоча плигав вище за Ромула.
Побачивши свого героя в вигідному місці міфу, всіляко допомагайте йому (й собі) притримуватися всіх, навіть дрібненьких, ліній спів падіння. Це ніби старовинний дикунський ритуал, але насправді є дуже дієвою технологією закріплення героя за міфом.
Побачивши свого героя в невигідній позиції міфу, а на це треба багато здорової параної та самокритики, не думайте ламати сюжет міфу. Міф пережує вас та вашого героя й не поморщиться. Ні, краще тікати негайно до іншого, більш вигідного міфу і жити там і за ним. Адже завжди є міф, де дурника не вбивають, а навпаки шанують, або якийсь пройдисвіт не висить на шибі, а царює чи робить хитрі подвиги.
Бажаю всі учасникам змагань та політичної фізкультури успіхів в навчанні та на іспитах.
Відповіді
2007.09.22 | Адвокат ...
Цікавий погляд. Хуч і де що шаблонний.
2007.09.22 | Tatarchuk
так і задумано: міф та міфознавці мають бути шаблонними
2007.09.22 | Адвокат ...
ОК.
2007.09.22 | SpokusXalepniy
Заметка по ходу (в стихах).
Tatarchuk пише:> Антігона, мудра донька.
> ...
> Міф можливо вже працює в історії з Тимошенко, хоча автор цих строчок нічого такого їй не бажає...
Интересно МОЁ сопоставление политика Тимошенко с историком Татарчуком на примере стиха... "Обезьяна и робот" (Ф.Кривин).
Она воскликнула: "Я буду!"
Он бросил холодно: "Я был".
Как презирал его рассудок
Её невежественный пыл!
Она была надежды пошлой
И глупой радости полна.
Что для него являлось прошлым,
Считала будущим она.
Её опасность не страшила.
Готовая идти на риск,
Она рвалась к его вершинам.
Он был готов спуститься вниз.
И наблюдать за ними было
Занятно, стоя в стороне...
Но это всё происходило,
Увы, не где-то, а во мне.
2007.09.22 | Tatarchuk
Re: Заметка по ходу (в стихах).
SpokusXalepniy пише:> Tatarchuk пише:
> > Антігона, мудра донька.
> > ...
> > Міф можливо вже працює в історії з Тимошенко, хоча автор цих строчок нічого такого їй не бажає...
> Интересно МОЁ сопоставление политика Тимошенко с историком Татарчуком на примере стиха... "Обезьяна и робот" (Ф.Кривин).
Фелікс Крівін - це добре. Це так само добре, як Петросян - погано. Тобто майже абсолютно
Беру інтелектуальну паузу, щоб все-таки подумати, хто бібізяна, а хто біоробот.
А поки під час розмінки нагадаю розвиток чи то варіацію, чи то "контамінацію" цього міфу у європейському вигляді.
Найвідоміша панству мабуть драма Шекспіра "Король Лір", хоча вона ж існує в сказочній міфології народів Європи в дещо побутовому вигляді.
Карочє в короля були три доньки, дві у всьому з ним погоджувалися, і якщо чесно то вони просто до нього лестилися. Бо він - король та має спадщіну у вигляді королівства, та ще й старий. Чого б йому не піддакувати, навіть якщо він каже дурниці?
Так от третя донька ("мудра донька" в переліку міфологічних сюжетів) батькові королю перечіла кожного разу коли той нес фігню.
Вона була розцінена як нелояльна королю та зазнала вигнання. В критичний момент вона з\являється на сцені, що правда трохи пізновато. Коли рідні "правільні" донькі вже перестали церемонитися з королем, (бо той відпісав кожній по півцарства), і показали своє справжнє хиже обличчя. Тоді "мудра донька" приходить на поміч, але часу вистачає рівно на стількі щоб король визнав який він був телепень, простив доньку та передав їй корону. Про спасіння посивілої дупи короля-який-не-терпів-крітики вже не йдеться.
Це також поширений міфологічний сюжет, і доволі легко конструююється в реальність (це я до тих хто розуміє, що таке конструювати міфологічну реальність тут і зараз).
Кінець приміточки
2007.09.22 | SpokusXalepniy
Любовь дочек Лир мог бы усугубить американским подходом.
Tatarchuk пише:> Найвідоміша панству мабуть драма Шекспіра "Король Лір", хоча вона ж існує в сказочній міфології народів Європи в дещо побутовому вигляді.
> Карочє в короля були три доньки, дві у всьому з ним погоджувалися, і якщо чесно то вони просто до нього лестилися. Бо він - король та має спадщіну у вигляді королівства, та ще й старий. Чого б йому не піддакувати, навіть якщо він каже дурниці?
> Так от третя донька ("мудра донька" в переліку міфологічних сюжетів) батькові королю перечіла кожного разу коли той нес фігню.
> Вона була розцінена як нелояльна королю та зазнала вигнання. В критичний момент вона з\являється на сцені, що правда трохи пізновато. Коли рідні "правільні" донькі вже перестали церемонитися з королем, (бо той відпісав кожній по півцарства), і показали своє справжнє хиже обличчя. Тоді "мудра донька" приходить на поміч, але часу вистачає рівно на стількі щоб король визнав який він був телепень, простив доньку та передав їй корону. Про спасіння посивілої дупи короля-який-не-терпів-крітики вже не йдеться.
А мог бы всё уладить по закону, а не по понятиям.
Вот, исполнилось ему 50 лет, и написал бы завещание, что:
- всё богатство - 100% - отходит в казну государства (дочкам - ни фига), но...
- за каждый прожитый год после 50-ти, из суммы выделяется 2% на дочек (в равной пропорции);
- всё.
Его бы тогда по два раза в год в Баден-Баден возили бы.
2007.09.23 | Tatarchuk
вы очень прагматичны
Але ось це - ключова теза:SpokusXalepniy пише:
> А мог бы всё уладить по закону, а не по понятиям.
Звісно ви праві. Але коли ваш герой вже є за міфом король, а не президент, то він неодмінно дії за "поняттями". Тобто на хвеодальній мові це якось там по-іншому називалося, але саме те й означало.
І ще треба радіти якщо той герой не є "голим королем", адже це споріднена контамінація (де просто "мудра донька" замінена на дитину, донькі - на шахраїв-ткачів, зате матеріалізується постать міністра-мовчуна та таких самих придворних-мовчунів).
2007.09.23 | ziggy_freud
а оце сильний хід
Tatarchuk пише:> І ще треба радіти якщо той герой не є "голим королем", адже це споріднена контамінація (де просто "мудра донька" замінена на дитину, донькі - на шахраїв-ткачів, зате матеріалізується постать міністра-мовчуна та таких самих придворних-мовчунів).
це дійсно прояви одного архетипу. Голий король = знеславлений Батько. Не всі, хто називає себе (психо)аналітиками та -логами, розуміють подібні аналогії.
Тобто у випадку Данілича його мудра донька це... Тимошенко? Гіпотеза сира, і тут дещо варто обмізкувати. Але Волков на цю роль підходить явно менше
2007.09.23 | Tatarchuk
Волков точно не підходіть
ziggy_freud пише:> Tatarchuk пише:
> > І ще треба радіти якщо той герой не є "голим королем", адже це споріднена контамінація (де просто "мудра донька" замінена на дитину, донькі - на шахраїв-ткачів, зате матеріалізується постать міністра-мовчуна та таких самих придворних-мовчунів).
>
> це дійсно прояви одного архетипу. Голий король = знеславлений Батько. Не всі, хто називає себе (психо)аналітиками та -логами, розуміють подібні аналогії.
Я на жаль не в темі, як глибоко в практичний бік зайшли сучасні послідовники Юнга (наприклад), якщо такі існують.
> Тобто у випадку Данілича його мудра донька це... Тимошенко? Гіпотеза сира, і тут дещо варто обмізкувати. Але Волков на цю роль підходить явно менше
Принаймні так: Тимошенко може поки сама обирати, чи вона як Антігона скінчить (посмертно), чи вона як донька Ліра буде правити, я думаю що другий варіант їй більш подобається. Вона ще як той витязь на перепутті, автосейви є, але скоро закінчаться
Практичний бекграунд щодо "поганої доньки Кучми" в неї є. Неразкрито образ Лазаренко та Порошенко...
2007.09.22 | ziggy_freud
спрощено, але цікаво. Маленьке зауваження
Tatarchuk пише:> Побачивши свого героя в невигідній позиції міфу, а на це треба багато здорової параної та самокритики, не думайте ламати сюжет міфу. Міф пережує вас та вашого героя й не поморщиться. Ні, краще тікати негайно до іншого, більш вигідного міфу і жити там і за ним. Адже завжди є міф, де дурника не вбивають, а навпаки шанують, або якийсь пройдисвіт не висить на шибі, а царює чи робить хитрі подвиги.
рекомендація політегам теж слушна.
Щодо деяких колишніх можновладців, тут не Едіпа варто згадувати, а скоріше Короля Літра у версії Подерв*янського.
Едіп-як-батько не страждає на едипів комплекс, він тільки підозрює синів у бажанні позбавити його влади. Шляхом інцесту з мамою, тобто бабцею
2007.09.23 | Tatarchuk
так. ускладнюємо задачу...
Практично всі відгуки так чи інакше підстьобують аффтара за зпрощеність та розжовуваність. Це було справді-справді-справді так і задумано як пропедевтика, втім дуже тішіть що читач ВФ "не так-то прост".Тепер трохи ускладнюємо задачу. А саме - жодного імені в реалі.
Ромул та Рем були мальчиками з незвичайною долею, хоча би з того що обох вскорміла своєю груддю Капітолійська Вовчиця.
Ці діти-сіроти були (або вважали себе такими) онуками старого властолюбця Нуметора, який царював та не хтів ані вмирати ані віддавати владу нащадкам.
Спочатку обом братцям було головне якось вбити діда, що в принципі вдалося легко, всякі там зловісні пророцтва та інші подарунки фортуни.
Але ж потім тре було вирішувати, хто з двох Р. стане головним, а хто візіром при ньому. Отут почалося - "давайте влаштуємо змагання". Давайте.
Хто побудує кращу стіну. Побудували - наче однакові результати. Та ще й жителі поділілися на табори - одному більше та стінка подобається, другим друга.
"Ну тоді давайте хто скоріше бігає". Знову непанятка - зустрілися напівдорозі (бігли з різних кінців), і замість фіксації результату почали спорити хто більш добіжав до середини. І де та середина, і чому однім здається що Ромул першій, а другім що Рем. Короче два Р. знову "обидва перемогли".
Третій тур був вирішальним. "Хто вище стрибне через стіну". Вже так зробили що фіксація результатів не повинна викликати спорів.
І все відбулося блискавично. Рем змухлював (магія), але стрибнув вище за Ромула. Роз\ярьонний Ромул взяв лопату та вбив Рема. Ібо нєфіг.
Тепер вточнюємо задачу.
Що чекає на Ромула? Він отримав титула "Великий Квірін", батько нації, і все таке. Память про двох Р. та їхні подвиги жива, по вулицях стоять монументи Рему, а їздіть на колесниці Ромул.
Але потім почалися якісь певні труднощі з Сенатом...
2007.09.23 | ziggy_freud
можливі варіанти:
Tatarchuk пише:> Що чекає на Ромула? Він отримав титула "Великий Квірін", батько нації, і все таке. Память про двох Р. та їхні подвиги жива, по вулицях стоять монументи Рему, а їздіть на колесниці Ромул.
>
> Але потім почалися якісь певні труднощі з Сенатом...
як навмисне, забув, що було далі в реальному римському міфі. За загальними законами індо-арійської міфотворчості можливі варіанти:
1. Ромул приборкує сенат і остаточно займає місце діда (влада батька)
2. Сенат перемагає Ромула, і відновлює справедливу "владу братів", тільки їх тепер значно більше, ніж двоє
3. Справедливість відновлює вовчиця, виховуючи ще одного хлопчика-батьковбивцю. Варіант не властивий індо-арійському міфу, але щось у тому є.
2007.09.23 | Tatarchuk
тепер зробіть синтез варіантів 1. та 2.
ziggy_freud пише:> Tatarchuk пише:
> > Що чекає на Ромула? Він отримав титула "Великий Квірін", батько нації, і все таке. Память про двох Р. та їхні подвиги жива, по вулицях стоять монументи Рему, а їздіть на колесниці Ромул.
> >
> > Але потім почалися якісь певні труднощі з Сенатом...
>
> як навмисне, забув, що було далі в реальному римському міфі. За загальними законами індо-арійської міфотворчості можливі варіанти:
> 1. Ромул приборкує сенат і остаточно займає місце діда (влада батька)
Так, він приборкує. Сенат йому підкоряється, все гарно, от тількі сенаторам це тупо не подобається.
> 2. Сенат перемагає Ромула,
Парадокс але і це правда.
Маємо дивний компромис: 1. Ромул більш за все хотів щоб його вважали божественим та в Сенаті віддавали почесті як напівбогові. 2. Сенат більш за все хотів щоб Ромул не вийо.. кароче щоб він не втручався в поточну роботу та не тицяв своїм божественим перстнем всюди що і як робити.
І вони - не можна сказати "домовилися", не можна сказати "порозумілися", але ... так сталося що бажання тих і тих збулося. За ініцятиви Сенату
Може стати в допомозі підказочка 1.
Вмираючи, далекий "нащадок Ромула" імператор Веспасіан пожартував: "здається, я становлюся ..."
2007.09.23 | Tatarchuk
а тут відповідь (не заглядайте якщо самі шукаєте ключ)
Але краще все-таки просто знати відповідьРомул мав напружені стосунки з Сенатом, бо хотів щоб його звали напівбогом Квіріном. Сенат розумів що як так піде далі, то вони всі будуть в нього на побегеньках.
Але народ (у вигляді 150 вершників постійної охорони) гаряче підтримував Ромула, а сенаторів було всього 300, та й вмерти за ідею вони теж якось не рвалися.
ОДного разу Сенат запросив Ромула на "пагаваріть". Вершники залишилися ззовні, оточивши Сенат. Ясно, як що - виріжуть сенаторів та нових призначать, не проблема.
Сенатори прийшли в червоних мантіях. Ромул вів переговори, диктував свої умови, аж раптом сенатори взяли ножики та накинулися на Ромула. Тіло сховати було ніде - кожен з 300 взяв собі шматочок ромулова тіла та спрятав до мантії.
Вийшли до народу і сказали - "Ви бачили на небі афігенну комету?" Всі задерли голови і побачили афігенну комету. "То Ромул прямо в нас на очах вознісся на небо! Він дійсно був богом, ми тупили, а він виявився божественим Квіріном, сином Марсу".
Ну і ще типу передвознесінням Ромул призначив спадкоємцем он того сенатора
ПС. Веспасіан вмираючи пожартував: "Здається я становлюся богом".
2007.09.23 | ziggy_freud
тут ми зустрічаємо інший архетип
додуматись до такого самостійно такі да важко. Тілько вивчення історичних джерел допоможе.Рідкісний випадок, коли колективний розум сенаторів працює краще за індивідуальний розум окремо взятого вождя. Звичайно воно буває навпаки, в чому я згодний з Гюставом ЛєБоном.
Tatarchuk пише:
> Сенатори прийшли в червоних мантіях. Ромул вів переговори, диктував свої умови, аж раптом сенатори взяли ножики та накинулися на Ромула. Тіло сховати було ніде - кожен з 300 взяв собі шматочок ромулова тіла та спрятав до мантії.
тут ми зустрічаємо інший архетип. Фактично це ритуальне поїдання Батька Братами, які символічно розділяють його владу. Що сенатори не з*їли Ромула фізично, то це були досить цивілізовані римляни. Але символічний сенс дії - той самий. Інші 300 (звичайно, я маю на увазі "спартанців" під проводом воєводи Мороза
Процес розпочали двоє, та загальна логіка переходу до влади Братів передбачає подальше подрібнення повноважень.
> Вийшли до народу і сказали - "Він дійсно був богом, ми тупили, а він виявився божественим Квіріном, сином Марсу".
> Ну і ще типу передвознесінням Ромул призначив спадкоємцем он того сенатора
Так отож. Мертвий політичний татусько зручніший за живого. Або хоча б доведений до стану зомбі, як Брєжнєв.
2007.09.23 | Tatarchuk
зауваження цілком приймається
ziggy_freud пише:> Tatarchuk пише:
> > Побачивши свого героя в невигідній позиції міфу, а на це треба багато здорової параної та самокритики, не думайте ламати сюжет міфу. Міф пережує вас та вашого героя й не поморщиться. Ні, краще тікати негайно до іншого, більш вигідного міфу і жити там і за ним. Адже завжди є міф, де дурника не вбивають, а навпаки шанують, або якийсь пройдисвіт не висить на шибі, а царює чи робить хитрі подвиги.
>
> рекомендація політегам теж слушна.
Я наприкінець саме цієї рекомендації вдамся до української та взагалі слов\янської міфології. В т.ч. руської.
Уявіть собі, (це я до політега), що ви - витязь на роздоріжжі. Там три надписи, типу
"направо пойдеш - коня загубиш".
"наліво пойдеш - себе загубиш"
"прямо пойдеш - і коня і себе загубиш".
Це - така ще біфуркація, ще є час швидко прикинути, хто ваш герой - дурень, мудрець чи богатир. І поїхати у вірному напряму.
(Тобто на цьому місці варто зробити "автосейв" та добре подумати).
А от якщо ваш герой ВЖЕ виїхав на тропку та йому назустріч ВЖЕ вийшов Сірий Вовк, або напр. Медвед, то автосейви робити піздно: герой зустрів героя, гра має йти до кінця.
Хоч і тут є вихід - швидко, швидко згадуйте можливі варіанти. Міфологія дуже комбінаторна штука.
(Крім того не тількі для героя але й для Медведа важливо, хто зустрівся з Медведом - напр. богатир не рекомендується вже самому Медведу).
> Щодо деяких колишніх можновладців, тут не Едіпа варто згадувати, а скоріше Короля Літра у версії Подерв*янського.
>
> Едіп-як-батько не страждає на едипів комплекс, він тільки підозрює синів у бажанні позбавити його влади. Шляхом інцесту з мамою, тобто бабцею
Дякую за уточнення, це справді з мого боку є повним "журналізмом", тобто ради красного словця я не пожалів навіть Едіпового отця.
2007.09.23 | AxeHarry
Xлопці, не вийо... ну кароче ви пойняли ...
Пророкъ ЛП у Пророчестваx уже усьо сказав. Шонеясно?http://www2.maidan.org.ua/n/arch2005/1126445914
А Ви - Юнг, ЛєБон (простигосподи)...