Ірина Фаріон про актуальне у день Св. Софії
10/03/2007 | sou-lviv
Д.Г. Як Ви напевно пригадуєте, у такий дорогий для нас 2004 рік, у пік протистояння між старою системою і новими поглядами, уособленими Януковичем і Ющенком, перший тур відбувався у день нечисті Хелоуїна, з західного світу, другий тур – у день Архистратига Михаїла, третій – одразу по католицькому Різдву Христовому. Сьогодні ж (розмова мала місце у день позачергових виборів) український люд вибирає, коли вшановуємо пам’ять Св. муч. Софії, Віри, Надії та Любові. У такому символізмі що Ви бачите?
І. Ф. Споконвіків ми кажемо: „Без Бога ні до порога”.
Але бачити таку єдність, нероздільність треба вміти. І це стосується як людини, так і усієї нації. І завтра ми побачимо, чи українці усвідомили вже як треба дивитися на сьогоднішній світ, на наше з вами життя. Чи звертаються вони у найвідповідальніші моменти до мудрості. Бо що є мудрість, ця Софія (мою дитину аби мати родинний орієнтир ми назвали Софією), це є РОЗУМ помножений на ЛЮБОВ. Це, очевидно, є базовою цінністю.
Д. Г. Ваша сила апелює і до інших цінностей – свободи і правди. Однак вашу правду, її подання, з обережністю і нерозумінням сприймає велика частка українців, дехто навіть винуватить вас у такій різкій правді.
І. Ф. Та правда ніколи не є солодкою, вона – ГІРКА! Вона як таблетка, яку ми з огидою і небажанням ковтаємо, натомість отримуючи одужання.
З іншого боку, це є конечною необхідністю для справжніх людей. Я за жорстку систему управління: жорстка влада, категоричні висловлювання, суворе виховання – все це дає змогу досягнути межі своїх можливостей. Тобто через митарства ми приходимо до сили духу. Пригадайте Стуса: „Терпи, терпи – терпець тебе шліфує, сталить твій дух – отож терпи, терпи…”. І він же пояснив чому, бо життя людини – це вертикаль, а йти, повзти нею ой-як складно.
Д.Г. Уже традиційними для націоналістичних сил є особливості передвиборчої гонки: без потужних фінансових вливань, без доступу до електронних ЗМІ, без опіки соціологів і політологів. Тому таке питання: наскільки ефективною виявилася альтернативна форма „свободівської” кампанії?
І. Ф. Насамперед зазначу, що ми не ремствуємо, пишаємось, що все маємо робити безпосередньо і власноруч. Знову згадаймо на цей раз Шевченка: „…не нарікаю ні на кого…”. Тому ми охоче робимо таке діяння як ТВОРИТИ. А творять поступово, ввід малого до значного. На цей раз наш, „Свободи” крок буде потужніший. І взагалі, щире, особистісне спілкування з людьми, співпричетність до їх сліз і несприйняття, і тут же бачачи в очах подяку за увагу, розраду, надію – це все переплавляє у тверду сталь. Тому ми ще обов’язково прийдемо.
Д.Г. Своєрідністю саме Вашого спілкування є афоризми, метафори. Чи є підстави це представити як одну з форм демагогії, бутафорії, чим багата нинішня наша політика?
І. Ф. Однозначно ні. Метафора – це спосіб достукатися до людського серця. Метафора подовжує думку людини так як вудилище подовжує руку рибака, чим досягається ліпший ефект. Якщо так ставити питання, то і мистецтво слід вважати бутафорією, бо там також образи, символи, недомовки. Ще давні греки говорили, що думки ходять! І основні закони християнства сформульовані притчами, часто незрозумілими тими, кому Господь їх адресував. Але Він це робив, і християнство з 12 апостолів розрослося самі знаєте до яких масштабів. Інше питання, наскільки зараз воно є ритуальним і дієвим. Тому, не побоюсь сказати, що метафора творить світ і життя. Бо взагалі, любов є найметафорнішим почуттям.
Д.Г. І наскільки у Ваше життя інтегрована метафорність?
І. Ф. Практично повністю. Саме метафори, подані у вигляді студентських плакатів про мову, привели мене в політику. Студенти до цих пір є рушієм багатьох моїх, а точніше вже наших дій. Наліпки у маршрутках ґрунтуються на реальному, зібраному ними „транспортному фольклорі”. Є форми, які взагалі дивують своїм існуванням, як ця наприклад: бабуся водія маршрутного таксі запитує „А у Зимній Воді встає?”, чим спонукає більшість пасажирів до сміху, а декого – до роздумів, а як правильно і як це довести людові.
Д.Г. Добре, трохи про вибори? За яких умов „Свобода” не брала б участі у позачергових виборах, даючи змогу не розпорошувати проукраїнський фланг?
І. Ф. За жодних. Ми єдині на правому крилі і це все говорить. Хоча навесні ми пропонували створити Правицю. Ми навіть пропонували усім національним силам зібратися на велелюдному стадіоні, розпуститися і створити єдину партію. Без підтримки. А взагалі европейські тенденції свідчать про 15% – для національних сил. За них ми і будемо боротися.
Д.Г. Чекайте, але ж ми вже тривалий час маємо свою державу, а „вийти” з кількох відсотків не спроможні?
І. Ф. Справа в ті, що гноблення нації за 16 років не пройшло. Тому спостерігаються унікальні парадокси. Наша відчайдушна і одержима позиція – і говорять: „Їх хтось фінансує”, „Вони заслані”. Люди не розуміють, як це не боятися, що, щоб дійсно не боятися, слід зробити саме те, чого ти боїшся. Я це пройшла, коли за наш плакат „Не знаєш, не розумієш, не вмієш” мене почали цькувати. Перебороли. Об’єдналися, видрукували плакат накладом 50 тисяч і заліпили ним увесь Львів. Лише так треба діяти.
Д.Г. Ваше ставлення до ситуації на сході України?
І. Ф. Виключно соборне і без жодних упереджень щодо мешканців краю. Їхня благодатна земля виплекала Міхновського, Донцова, Стуса і породить ще не одного велета духу. Слід державі, а це значить нам з вами, дати їм правильні шляховкази.
Д.Г. А чому ж до цих пір не дали?
І. Ф. Та тому що живемо ми не сьогоденням і не опорою в минувшому. Погляньте на Славень: доколи ми мирно житимемо нині з такими майбутніми станами як „запануєм і ми, браття”, „згинуть наші воріженьки”? Це якась неправильна форма. НЕ ЗАПАНУЄМ, якщо не запануємо прямо сьогодні! НЕ ЗГИНУТЬ САМІ ПО СОБІ ВОРІЖЕНЬКИ, якщо ми не докладемо до цього зусиль, не допоможемо їм згинути!
Що робити вже сьогодні? Те, що сказав Олександер Кониський, – духовно виховувати кожного. У нас носії духовності, цвіт нації завжди ворогом винищувався. Почали з Руської трійці (через місяць вийде моя книжка про українського мовотворця о. Маркіяна), з Київо-Методіївського товариства і продовжують по сьогодні. Форми лишень змінилися: тепер це спонука до еміграції, плекання посередності, створення атмосфери байдужості. Тому має бути сила, що з цим боротиметься. І не стільки важливо чи ми програватимемо. Он Франко тричі балотувався до австрійського парламенту і жодного разу не проходив. А сьогодні ми навіть не знаємо імен тих послів у Відні, зате Іван Франко для нас є носієм національного та християнського духу та будівничим держави, громадянського суспільства.
Д.Г. Політика є мистецтвом домовлятися, є поєднанням поступок і здобутків. Ваша програма знайшла відгук у серцях багатьох українців. Гіпотетично – ви у владі. Чи не може статися, що реальною своєю політикою ви спричините розчарування у ваших виборців?
І. Ф. Це лише слабкі розчаровуються, сильні на це не мають часу. Якщо хтось не виправдав твої надії, ти це приймаєш, аналізуєш і йдеш далі, знаходиш справді дієвих однодумців. Для мене особисто, як і для багатьох моїх колег-друзів (це і Олег Тягнибок, і Ілієнко, і Богдан Бенюк, і Сич Олександр і десятки-сотні інших побратимів не лише з політичної партії) політика – це не бізнес, це – стиль життя.
Д.Г. І, насамкінець, якими є ваші побажання українцеві в це величне християнське свято і в день наших сподівань на зміни?
І. Ф. Вірити Богові, довіряти собі, голосувати за світогляд. Ми здолаємо нашу вертикаль.
Розмовляв з Іриною Фаріон Дмитро Грубий, власкор інформаційно-аналітичної агенції „Єврохвиля”, dmytrohr@gmail.com
І. Ф. Споконвіків ми кажемо: „Без Бога ні до порога”.
Але бачити таку єдність, нероздільність треба вміти. І це стосується як людини, так і усієї нації. І завтра ми побачимо, чи українці усвідомили вже як треба дивитися на сьогоднішній світ, на наше з вами життя. Чи звертаються вони у найвідповідальніші моменти до мудрості. Бо що є мудрість, ця Софія (мою дитину аби мати родинний орієнтир ми назвали Софією), це є РОЗУМ помножений на ЛЮБОВ. Це, очевидно, є базовою цінністю.
Д. Г. Ваша сила апелює і до інших цінностей – свободи і правди. Однак вашу правду, її подання, з обережністю і нерозумінням сприймає велика частка українців, дехто навіть винуватить вас у такій різкій правді.
І. Ф. Та правда ніколи не є солодкою, вона – ГІРКА! Вона як таблетка, яку ми з огидою і небажанням ковтаємо, натомість отримуючи одужання.
З іншого боку, це є конечною необхідністю для справжніх людей. Я за жорстку систему управління: жорстка влада, категоричні висловлювання, суворе виховання – все це дає змогу досягнути межі своїх можливостей. Тобто через митарства ми приходимо до сили духу. Пригадайте Стуса: „Терпи, терпи – терпець тебе шліфує, сталить твій дух – отож терпи, терпи…”. І він же пояснив чому, бо життя людини – це вертикаль, а йти, повзти нею ой-як складно.
Д.Г. Уже традиційними для націоналістичних сил є особливості передвиборчої гонки: без потужних фінансових вливань, без доступу до електронних ЗМІ, без опіки соціологів і політологів. Тому таке питання: наскільки ефективною виявилася альтернативна форма „свободівської” кампанії?
І. Ф. Насамперед зазначу, що ми не ремствуємо, пишаємось, що все маємо робити безпосередньо і власноруч. Знову згадаймо на цей раз Шевченка: „…не нарікаю ні на кого…”. Тому ми охоче робимо таке діяння як ТВОРИТИ. А творять поступово, ввід малого до значного. На цей раз наш, „Свободи” крок буде потужніший. І взагалі, щире, особистісне спілкування з людьми, співпричетність до їх сліз і несприйняття, і тут же бачачи в очах подяку за увагу, розраду, надію – це все переплавляє у тверду сталь. Тому ми ще обов’язково прийдемо.
Д.Г. Своєрідністю саме Вашого спілкування є афоризми, метафори. Чи є підстави це представити як одну з форм демагогії, бутафорії, чим багата нинішня наша політика?
І. Ф. Однозначно ні. Метафора – це спосіб достукатися до людського серця. Метафора подовжує думку людини так як вудилище подовжує руку рибака, чим досягається ліпший ефект. Якщо так ставити питання, то і мистецтво слід вважати бутафорією, бо там також образи, символи, недомовки. Ще давні греки говорили, що думки ходять! І основні закони християнства сформульовані притчами, часто незрозумілими тими, кому Господь їх адресував. Але Він це робив, і християнство з 12 апостолів розрослося самі знаєте до яких масштабів. Інше питання, наскільки зараз воно є ритуальним і дієвим. Тому, не побоюсь сказати, що метафора творить світ і життя. Бо взагалі, любов є найметафорнішим почуттям.
Д.Г. І наскільки у Ваше життя інтегрована метафорність?
І. Ф. Практично повністю. Саме метафори, подані у вигляді студентських плакатів про мову, привели мене в політику. Студенти до цих пір є рушієм багатьох моїх, а точніше вже наших дій. Наліпки у маршрутках ґрунтуються на реальному, зібраному ними „транспортному фольклорі”. Є форми, які взагалі дивують своїм існуванням, як ця наприклад: бабуся водія маршрутного таксі запитує „А у Зимній Воді встає?”, чим спонукає більшість пасажирів до сміху, а декого – до роздумів, а як правильно і як це довести людові.
Д.Г. Добре, трохи про вибори? За яких умов „Свобода” не брала б участі у позачергових виборах, даючи змогу не розпорошувати проукраїнський фланг?
І. Ф. За жодних. Ми єдині на правому крилі і це все говорить. Хоча навесні ми пропонували створити Правицю. Ми навіть пропонували усім національним силам зібратися на велелюдному стадіоні, розпуститися і створити єдину партію. Без підтримки. А взагалі европейські тенденції свідчать про 15% – для національних сил. За них ми і будемо боротися.
Д.Г. Чекайте, але ж ми вже тривалий час маємо свою державу, а „вийти” з кількох відсотків не спроможні?
І. Ф. Справа в ті, що гноблення нації за 16 років не пройшло. Тому спостерігаються унікальні парадокси. Наша відчайдушна і одержима позиція – і говорять: „Їх хтось фінансує”, „Вони заслані”. Люди не розуміють, як це не боятися, що, щоб дійсно не боятися, слід зробити саме те, чого ти боїшся. Я це пройшла, коли за наш плакат „Не знаєш, не розумієш, не вмієш” мене почали цькувати. Перебороли. Об’єдналися, видрукували плакат накладом 50 тисяч і заліпили ним увесь Львів. Лише так треба діяти.
Д.Г. Ваше ставлення до ситуації на сході України?
І. Ф. Виключно соборне і без жодних упереджень щодо мешканців краю. Їхня благодатна земля виплекала Міхновського, Донцова, Стуса і породить ще не одного велета духу. Слід державі, а це значить нам з вами, дати їм правильні шляховкази.
Д.Г. А чому ж до цих пір не дали?
І. Ф. Та тому що живемо ми не сьогоденням і не опорою в минувшому. Погляньте на Славень: доколи ми мирно житимемо нині з такими майбутніми станами як „запануєм і ми, браття”, „згинуть наші воріженьки”? Це якась неправильна форма. НЕ ЗАПАНУЄМ, якщо не запануємо прямо сьогодні! НЕ ЗГИНУТЬ САМІ ПО СОБІ ВОРІЖЕНЬКИ, якщо ми не докладемо до цього зусиль, не допоможемо їм згинути!
Що робити вже сьогодні? Те, що сказав Олександер Кониський, – духовно виховувати кожного. У нас носії духовності, цвіт нації завжди ворогом винищувався. Почали з Руської трійці (через місяць вийде моя книжка про українського мовотворця о. Маркіяна), з Київо-Методіївського товариства і продовжують по сьогодні. Форми лишень змінилися: тепер це спонука до еміграції, плекання посередності, створення атмосфери байдужості. Тому має бути сила, що з цим боротиметься. І не стільки важливо чи ми програватимемо. Он Франко тричі балотувався до австрійського парламенту і жодного разу не проходив. А сьогодні ми навіть не знаємо імен тих послів у Відні, зате Іван Франко для нас є носієм національного та християнського духу та будівничим держави, громадянського суспільства.
Д.Г. Політика є мистецтвом домовлятися, є поєднанням поступок і здобутків. Ваша програма знайшла відгук у серцях багатьох українців. Гіпотетично – ви у владі. Чи не може статися, що реальною своєю політикою ви спричините розчарування у ваших виборців?
І. Ф. Це лише слабкі розчаровуються, сильні на це не мають часу. Якщо хтось не виправдав твої надії, ти це приймаєш, аналізуєш і йдеш далі, знаходиш справді дієвих однодумців. Для мене особисто, як і для багатьох моїх колег-друзів (це і Олег Тягнибок, і Ілієнко, і Богдан Бенюк, і Сич Олександр і десятки-сотні інших побратимів не лише з політичної партії) політика – це не бізнес, це – стиль життя.
Д.Г. І, насамкінець, якими є ваші побажання українцеві в це величне християнське свято і в день наших сподівань на зміни?
І. Ф. Вірити Богові, довіряти собі, голосувати за світогляд. Ми здолаємо нашу вертикаль.
Розмовляв з Іриною Фаріон Дмитро Грубий, власкор інформаційно-аналітичної агенції „Єврохвиля”, dmytrohr@gmail.com