10/04/2007 | NeZar

Вона підійшла до дошки і написала великими друкованими літерами „ДЕМОКРАТІЯ” Демократія, — прочитала вона.— Хто знає, що означає це слово?(...) — Джін Луїзо, як ти розумієш це слово? — Рівні права для всіх, нікому ніяких привілеїв! — процитувала я. — Правильно ,Джін Луїзо, молодець.... Гарпер Лі. „Убити пересмішника”

Конституція для вибраних.

30 вересня 2007 року громадянин України Олександр Лук’янченко, затискуючи в кулаці запрошення щодо взяти участь у дострокових виборах до Верховної Ради України прибув на виборчу дільницю. Лук’янченко згорав від нетерпіння реалізувати своє конституційне право вибирати. Він розумів, що голос його – це не просто одиниця в підсумкових протоколах. Це його особиста відповідальність перед собою за прийняті рішення та відповідальність перед своїми дітьми за те, в якій країні вони опиняться жити в майбутньому.
Можна тільки уявити собі здивування Лук’янченка, коли особа, що видавала бюлетені для голосування, не знайшла його у списку осіб, котрим ці бюлетені призначалися для роздачі. Однак, треба розуміти, наскільки свідомий виборець не міг погодитися з втратою свого голосу. Свідомий громадянин не міг примиритися з відібранням права вибирати, котре гарантовано гаряче поважаним Лук’янченком документом – основним законом, Конституцією України. Причиною ж відібрання в нього конституційного права послугувала відсутність Лук’янченка в якихось-там не передбачених Конституцією списках. Його виключили через те, що одна з служб великої країни вважала, що Лук’янченко зараз знаходиться за кордоном, тому не має права брати участь в голосуванні в рідному Донецьку. Почувши це, Лук’янченко заспокоївся. Адже він був саме тут, в рідному Донецьку, мав при собі паспорт. Він попросив видати йому бюлетень.
— Вас немає в списках — заявили Лук’янченку — Ну то включіть! Ось паспорт! — Не маємо права. Закон забороняє. Звертайтеся до суду.
Що він і зробив. Лук’янченко був здивований тим, наскільки близько до серця сприйняли слуги Феміди його справу. Коли Лук’янченко прибився до окружного адміністративного суду зі своїм позовом до дільничної комісії зі справою щодо уточнення списку виборців, його позовну заяву сприйняли трохи не з тріумфом. „Шановний громадянине” – сказали йому – „хоча такі справи 173 стаття Кодексу адміністративного судочинства недвозначно відсилає до компетенції місцевих судів як адміністративних, вам не потрібно туди йти. Там зараз обід. Тим більше, справа стосується прав, гарантованих Конституцією України. Прав невіддільних, непорушних і невичерпних. Ми розглянемо Вашу справу тут і зараз!
Чекайте? Стоп? Чому Ви не звернулися до нас раніше? Ви розумієте, що стаття 173 не дозволяє нам прийтяти Вашу позовну заяву до розгляду? Там сказано – за два дні д виборів. Зараз пізно. Прошу? Ага, то ви отримали запрошення? Вас викреслили зі списків? Це сумно. Ми визнаємо Ваше право, але нічого не можемо зробити. На жаль, стаття 179 КАС чітко пише, що терміни таких звернень не поновлювані. Ми могли б прийняти такий позов 26 вересня до 23 години 59 хвилин 59 секунд. Отже, ваша заява мала би бути залишена без розгляду. Зараз надто пізно.
З іншої сторони, шановний громадянине Лук’янченко, справа йде про відновлення вашого права вибирати. Якщо Ви зможете довести, що дійсно знаходитесь тут, а не за кордоном, тоді справа зведеться до простого відновлення порушеного права. Так, саме того, котре гарантується 38 статтею конституції. Прошу? Ви переживаєте, що нам перепаде за порушення 173 та 169 статті КАС? Якби Ви були правником, то не переймалися б. Тут необхідне невеличке пояснення. Розумієте, шановний, Конституція України дає громадянину право вибирати. Кодекс адміністративного судочинства та закон про вибори народних депутатів всього лише встановлюють шляхи реалізації цього права. А що робити, коли закон не передбачає реалізації права? Просто, не передбачено таких ситуацій? Саме на цей випадок Конституція визнається документом вищою юридичної сили та законом прямої дії. Ми живемо в державі, котра сповідує верховенство права, тобто визнає метою свого існування забезпечення прав громадян. Конституція вища за КАС та інші закони. От ми зараз застосуємо її прямо... Ось вам постанова. Ідіть голосуйте. Щасливо. Наступний.”

Наші суди, як і інші громадську установи, мають свої вади, але при всьому тому суд у нашій країні – великий зрівнювач, і перед ним усі люди рівні. Гарпер Лі. „Убити пересмішника”

28 вересня 2007 року громадянин України Окуневський Іван, затискуючи в кулаці щойно отриманий паспорт зі свіжою поміткою (27 вересня 2007 року) реєстрації в стольному граді Києві, прибув на виборчу дільницю на предмет взяти участь у дострокових виборах до Верховної Ради України. Окуневський згорав від нетерпіння реалізувати своє конституційне право вибирати. Він розумів, що голос його – це не просто одиниця в підсумкових протоколах. Це його особиста відповідальність перед собою за прийняті рішення та відповідальність перед своїми дітьми за те, в якій країні вони опиняться жити в майбутньому.
Можна тільки уявити собі здивування Окуневського, коли особа, котра повинна була внести його до списків виборців, заявила про неможливість внесення його до списку осіб, котрі можуть отримати бюлетені. Член дільничної комісії відправила громадянина до суду. Зрозуміло, що він не міг погодитися з втратою голосу. Як свідомий громадянин, він не міг примиритися з відібранням права вибирати, котре гарантовано гаряче поважаним Окуневський документом – основним законом, Конституцією України.
Громадянин звернувся до суду. Він був впевнений, що суди вирішують такі питання просто і скоро. Адже позбавлення гарантованого конституцією права не може відбутися через недосконалості в законі. Якби він був правником, то не переживав би. Він роздумував, що Конституція України дає громадянину право вибирати. Кодекс адміністративного судочинства та закон про вибори народних депутатів всього лише встановлюють шляхи реалізації цього права. А що робити, коли закон не передбачає реалізації права? Ну просто, не передбачено таких ситуацій? Саме на цей випадок Конституція визнається документом вищою юридичної сили та законом прямої дії. Ми живемо в державі, котра сповідує верховенство права, тобто визнає метою свого існування забезпечення прав громадян. Конституція вища за КАС та інші закони. Окуневський був здивований тим, наскільки близько до серця сприйняли слуги Феміди його справу. Спочатку в канцелярії Печерського суду йому видали акуратний бланк позовної заяви щодо уточнення списку виборців. Мила дівчина пояснила йому, що справа його все одно не буде задоволена, але він має право судитися. Окуневський заповнив позовну заяву та віддав її іншій милій дівчині, що мала її зареєструвати. Милу дівчину прийшлось переконувати, що вона встигне покласти ці папери на купку ще до того, як настане час такої жаданої обідньої перерви.
Коли Окуневський прибився до Печерського суду годиною пізніше, давши слугам Феміди спожити необхідні для служіння громадянам України калорії, обидві милі дівчини почали гудіти як бджілки, переконуючи його анулювати свою позовну заяву. Окуневському натомість була обіцяна розмова з заступником голови Печерського суду. На жаль, громадянин Окуневський не сприйняв турботу милих дівчат, котрі переймалися тим, щоби він дарма не змарнував часу, і попросив дати законний хід справі.
Однак спілкування з заступником голови Печерського суду таки відбулося.
„Шановний громадянине” – сказали йому – „справи щодо уточнення списку виборців 173 стаття Кодексу адміністративного судочинства обмежує терміном подання до 26 вересня до 23 години 59 хвилин 59 секунд. Отже, ваша заява мала би бути залишена без розгляду. Прошу? У вас не було паспорту? Ви щойно зареєстровані? На жаль, 179 стаття КАС не дає нам можливості поновити термін подання”.
— Так застосуйте норми Конституції! — Я Вас розумію. Група народних депутатів навіть подала до конституційного суду заяву з вимогою визнання неконституційними всіх обмежень щодо внесення правок до списку виборців. Однак поки що ми нічого не можемо зробити.
— Отже, слова „Конституція – норма прямої дії” – не більше ніж коливання повітря? — Я не маю часу з вами дискутувати. Дівчино! Розпишіть цю справу до розгляду.
Відбулося судове засідання з секретарем, мікрофоном, процедурою, вставанням та іншою бутафорією. Заступник голови Печерського суду запитав, чи не буде в позивача відводів. Відводів не було. Позивач тим часом дивися на велику заґратовану клітку на протилежному кінці залу і дивувався, чому суддя не там. Суддя, котрий порушує Конституцію. Основний закон. Чорнявий молодик, заступник голови найбільш корумпованого суду в Україні.
Окуневський, отримавши в процедурі слово, знову вимагав застосувати Конституцію як норму прямої дії. Залом засідань Печерського суду міста Києва пронеслося легке, майже непомітне коливання повітря.

Був би у мене вибір, я б віддав перевагу дробовикові. Гарпер Лі. „Убити пересмішника”

Людина є недовірливою з природи. Вона може читати і чути, їй можуть розповідати про різного роду несправедливості та біди. Людина може співчувати зараз, а за хвилину зайнятись розкладанням пасьянсу. Світ містить надто багато несправедливості та болю, щоби можна було пропускати його через себе, і при цьому не захотілося за миттєвість у петлю. Тому люди ігнорують те, що їх не стосується. Ми воліємо не бачити, тому що, як кожна істота, хочемо жити.
Однак деколи бувають моменти, коли дійсність торкається мене безпосередньо. Коли несправедливість і біль стають близькими та зрозумілими. Коли, зрештою задумуєшся про те, що таке саме відчували тисячі до тебе і відчують тисячі після тебе, якщо ти нічого не зміниш. Коли розумієш, що з різного роду несправедливістю може стикнутися твій син. І вина буде на тобі.
Для початку з’ясовується причина розбіжності двох вищеописаних історій. Різниця між громадянами існує, вона полягає в тому, що Лук’янченко служить мером міста Донецька, а Окуневський працює програмістом. Суди ті самі, причина лише в подразнику. Різниця тут така сама, як між білим та негром в суді округу Мейкомб тоді, коли відбувається дія роману, що став постачальником епіграфів до цього тексту.
Розум шукає альтернативи. Дуже хочеться вірити, що можна щось змінити. Що можна примусити лякливих суддів застосовувати Конституцію для захисту прав громадян бодай трохи частіше, аніж трапляється повне затемнення Сонця. Що можна примусити конституційний суд видати відповідні інструкції для судів адміністративної юрисдикції, щоби судді не дивилися на позивача, що згадує Конституцію як на квадратне яйце чи на курча при трьох ногах. Що можна вибрати президента, котрий відповідально віднесеться до посадових обов’язків гаранта конституції. Що нарешті не тільки програмісти будуть виконувати закон, а також судді, мери міст та прем’єр-міністри. Хочеться вірити, і хоча не знаєш, з чого та з ким почати, віриться, що варто спробувати.
Інакше не залишиться вибору. Хіба що віддати перевагу дробовикові.