10/04/2007 | Євген Захаров

Вже є загальним місцем твердження, що вибори 2007 року були демократичними, прозорими, чесними і справедливими: масових і систематичних фальсифікацій не відбулося, політичним силам вдалося уникнути зіткнень і скандалів, а ті інциденти, які все ж таки мали місце, не вплинули на кінцевий результат. Загалом погоджуючись з цією оцінкою, звернімо увагу на недоліки цих виборів, які були наслідком недосконалого закону, і яких тому важко було уникнути як в 2006 році, так і на цих дострокових виборах.

По-перше, це стосується дискримінаційної норми щодо голосування виключно за місцем реєстрації. Побоюючись фальсифікацій з відкріпними посвідченнями, законодавець у 2006 році значно обмежив, а у 2007 році взагалі заборонив їхнє використання. Отже, велика кількість людей, які мешкають і працюють не за місцем реєстрації, могли проголосувати, тільки спеціально поїхавши на день виборів у відповідне місто чи село. Скільки таких людей? Тільки в Києві, за різними оцінками, таких мешканців від чотирисот до вісімсот тисяч. Звичайно, левова частина таких виборців не проголосувала.

По-друге, втратили право голосу ті, хто, не маючи роботи в Україні, був змушений виїхати за кордон на заробітки і не перебуває на консульському обліку, тобто нелегальні трудові мігранти. Чекати, що хтось з них спеціально поїхав додому, щоб взяти участь у виборах, не доводиться. А таких українців – мільйони. За даними, оприлюдненими МВС, з 2003 року по середину вересня 2007 з України виїхали и не повернулися приблизно 3.3 млн. громадян.

По-третє, багато хто не зміг проголосувати, якщо виїхав за кордон після 1 серпня цього року. Відповідно до п.9 статті 102-3 Закону «Про вибори» органи державної прикордонної служби “за три дні до виборів подають до окружних виборчих комісій відомості про осіб, які зареєстровані в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, фактично перетнули державний кордон України і на момент подання відомостей відсутні дані про їх повернення на територію України”. Але що робити тим, хто повернувся додому після 26 вересня? Закон про них не подбав і фактично позбавив права голосу. Оскільки окружні комісії викреслили цих людей із списків, і поновити себе в них вони вже фактично не мали можливості. І таких людей було доволі багато – за оцінками спостерігачів, у Львівській області – до 50 тисяч, у Луганській та Харківській областях – до 40 тисяч виборців, тощо. У деяких прикордонних районах таких було до половини, як, наприклад, в м. Берегово Закарпатської обл. Багато людей не знайшли себе в списках, хоча повернулися в серпні або в першій половині вересня. Крім того, прикордонники, порушуючи цю норму закону, надсилали дані раніше, ніж за три дня до виборів. Так, дані на 4842 виборця до окружної комісії виборчого округу №173 були надіслані 23 вересня. Подружжя П. повернулося до Харкова з відпочинку 24 вересня, 26 вересня перевірило, що вони присутні в списках на своїй дільниці №44, а 30 вересня в списках їх вже не було. На цій дільниці виборців, яких викреслили із списків за даними прикордонників, було 19, і 10 з них зустрілися в Дзержинському районному суді м. Харкова. Але суд відмовив їм у проханні поновити їх у списках. І таких прикладів можна навести багато. Частими були випадки, коли були відсутні в списках виборці, що повернулися до України в середині вересня або в серпні. У деяких місцевостях окружні виборчі комісії складали додаткові списки, щоб надати можливість проголосувати тим, хто був викреслений із списків на підставі даних прикордонників, але прийшов на дільницю в день голосування. Наприклад, окружна комісія виборчого округу №109 (місто Сєвєродонецьк) ще 30 вересня дозволила 6 тисячам виборців, яких виключили зі списку виборців згідно з інформацією прикордонної служби, проголосувати, якщо вони з’являться на дільниці. Проте Луганський окружний адміністративний суд визнав незаконною цю постанову, правда, вже після виборів.

По-четверте, якість списків була вкрай низькою, вони були складені значно гірше, ніж у 2006 році. За оцінками Комітет виборців України, через недоліки у складанні списків виборців могли бути позбавлені права голосу близько 1.5 млн. громадян (включно з тими, хто викреслений із списків за даними прикордонної служби). Це пов’язане з тим, що робочі групи з обліку виборців, утворені при органах місцевого самоврядування та райдержадміністраціях, брали за основу старі списки 2006 року або навіть 2004 року. Внаслідок цього в списках було багато “мертвих душ” – померлих, людей, які змінили місце проживання тощо, а також були відсутні молоді люди, яким виповнилося 18 років. Крім того, багато проблем із списками виникло внаслідок використання неверіфікованого програмного забезпечення, за допомогою якого намагалися скласти щось на кшталт електронного реєстру виборців, і недостатньої кваліфікації працівників. Комп’ютерна програма часто ідентифікувала дані одного і того ж виборця як різні, в результаті чого у списках виявилося велика кількість двійників. Так, в Харківській області було виявлено 94 тис. двійників, в тому числі в Харкові – 44 тис. (близько 4%), в Севастополі – понад 5 тис. двійників (близько 3%). У 2006 році ці помилки виправлялися в ЦВК і в обласних комісіях, а на виборах 2007 року ця невдячна праця випала на долю окружних та дільничних комісій. А далі все залежало від бажання і старанності членів цих комісій. Значну кількість найбільш грубих помилок в списках вдалося виправити, але значна кількість помилок лишилася. Були й анекдотичні наслідки некваліфікованої праці із списками: в Харкові виявилося більше 2 тис. виборців, які мали 107 років внаслідок цього, що їм поставили замість відсутньої дати народження 1 січня 1900 року.

В результаті в день голосування дуже велика кількість людей так і не змогла проголосувати. Якщо порівняти дані ЦВК щодо голосування на виборах до парламенту 2006 та 2007 р., то виявляється, що в 2007 році кількість українців, що взяли участь у виборах, зменшилася на 1,775 млн. (порівнювалися дані на момент закінчення голосування). На нашу думку, левова частка цього зменшення виникла саме внаслідок системних недоліків Закону про вибори.

Як і в 2006 році вибори продемонстрували велику кількість технічних помилок членів виборчих комісій, які в цілому не змогли впоратися з усіма деталями виборчого закону. Наслідками цього стали дуже напружені стосунки між членами комісій, які представляли різні політичні партії, взаємні підозри і обвинувачення в фальсифікаціях, і навіть бійки.

Таким чином, можна зробити висновок, що намагання творців законопроекту надати достатні юридичні гарантії захисту від фальсифікацій і забезпечити прозорість виборів привели до надмірної складності Закону про вибори – детальної регламентації виборчих процедур, складної структури протоколів виборчих комісій тощо. Закон розрахований на досвідчених бюрократів, а не на волонтерів політичних партій, які через низку об’єктивних і суб’єктивних причин не змогли повністю опанувати складними процедурними моментами. І на виборах 2006 року, і на дострокових виборах це призвело до плутанини при заповненні протоколів, спровокувало необґрунтовані підозри у корумпованості персоналу комісій, змусило оскаржувати результати виборів на багатьох дільницях в суді. У загальному масштабі намагання уникнути фальсифікацій призвело до втрати права голосу мільйонів виборців. Мусимо констатувати, що виборча система в цілому побудована на взаємній недовірі суб’єктів виборчого процесу, і ця тенденція ускладнення законодавства призводить тільки до подальших втрат і росту цієї недовіри. На нашу думку, необхідно змінити парадигму виборчого законодавства, основними рисами якого мають стати гарантії свободи, демократії і довіра до людини. Тільки таким чином можливе об’єднання окремих особистостей в політичну спільноту. А гарантії проти зловживань мають забезпечити якісний електронний реєстр виборців і розвинені процедури його перевірки.