10/19/2007 | Liberty.

Особлива часто такі закиди робляться в бік ВО "Свобода" та Олега Тягнибока.

З цього приводу вельми актуальною є невеличка розвідка Максима Сармата:

© Максим Сармат «РІД»

Нове слово про фашизм

Більше півстоліття відділяє нас від моменту поразки фашистського режиму та інших режимів-союзників по Антикомінтернівському пакту і смерті засновника фашизму Муссоліні, але складається враження, що сам фашизм досі живий і нікуди не зник.

Подивіться уважніше: фашистами нас лякають диктори і ведучі в ефірі телеканалів, коли говорять про тих, хто заважає їм пропагувати дегенеративно-прогресивні цінності та приорітети «Нового світового порядку» (при цьому глядачам демонструють або відверто клінічних персонажів, що мають нездоровий потяг до авторитарної символіки і стилістики, або представників молодіжної субкультури, які по своєму виявляють не сприйняття ідей педерастії і толерантності і теж експропріюють символи минулого, або політиків чи просто людей, котрі не можуть залишатись осторонь в момент коли інтернаціональне кодло виродків окуповує нашу країну і не бояться називати речі своїми іменами – всіх цих неоднакових і несумісних між собою людей пропагандисти деградації однаково називають фашистами. Фашистами називають одне одного політики і політикани в дискусіях, коли вичерпуються всі аргументи. Врешті-решт титул фашистів здобули працівники комунальної служби, що відловлюють бездомних тварин і чоловіків, що фізичними методами виховують своїх нерозумних дружин (це коли послухати помішаних екологів і психічно неадекватних феміністок). Цікаво, що і ті і інші виявляються членами або причетними до «масонських лож», «закритих клубів» та інших притулків для неповноцінних та збоченців.

Але я не про це. Мене цікавить реакція людей, особливо політиків, коли їх обдаровують пишною дефініцією «Фашист». Особливо цікаво спостерігати за представниками партій, громадських молодіжних організацій, фондів, що називають себе представниками та нащадками «ОУН з-під стягу Степана Бандери» коли хтось називає їх фашистами. Вони починають відхрещуватися від цього звання, кричати що «Український націоналізм то не є фашизм», що «справжні націоналісти проти фашизму» і тому подібні відмовки, що не переконує опонентів і розчаровує прихильників.

Я пропоную розглянути це питання, оперуючи першоджерелами Ідеологів і Провідників українського націоналізму, а вони на відмінну від своїх мирних «нащадків» не відхрещувались від фашизму, а натомість уважно його вивчали, критично осмислювали і робили для себе, а отже і всього Визвольного Руху корисні висновки.

На доказ цьому можна взяти підбірку Органу Проводу Українських Націоналістів – Журнал «Розбудова Нації» і знайти кілька цікавих і розумних думок із цих питань.

От хоча б Євген Онацький у «Розбудові Нації» номер 3 за 1928 року в сатті «Листи з Італії – I Дещо про фашизм» знаходить спільні типи нашого націоналізму і фашизму: «Італійський фашизм має те спільне із українським націоналізмом, що він теж є перш за все яскраво вираженим націоналізмом» або «Певно що молодий український націоналізм дещо перебрав вже від італійського фашизму і це перш за все потреба залізної гієархії організації та підпорядкування всіх приватних, партійних і класових інтересів інтересам Батьківщини – «Батьківщина понад усе!». Далі визначена первинна сила духу над матерією. У свій час італійські фашисти, а тепер українські націоналісти не піддають своєї справи розрахункам – вони і без розрахунків знають, що проти них стоїть велика матеріально переважаюча сила»

Але знаходячи спільні риси Онацький чітко і ясно показує головну різницю між цими двома органічними національними рухами в тій самій статті: «Фашизм є націоналізмом нації державної, ворожої, готової всіх і вся принести в жертву культові своєї вже створеної держави. Український націоналізм є навпаки націоналізмом нації недержавної, що тільки й живе іредентизмом і готовий принести всіх і вся в жертву для зруйнування культів тих держав, що не дають тому жити» Тобто, підсумовуючи автора можу сказати, що різниця між нашим сучасним націоналізмом і фашизмом (націонал-соціалізмом, фалангізмом тощо) є різниця статусу і розвитку недержавної і державної нації. Тобто націоналізм є «недержавним» або «бездержавним» фашизмом (націонал-соціалізмом, фалангізмом тощо). І дорівнятись до інших правих режимів ми зможемо тільки тоді, коли здобудемо Владу і Державу. Нині «справжні націоналісти», схоже, над цим і не задумуються. І знову я беру «Розбудову Нації» щоб знати, чим може бути для нас корисний фашизм і що корисного ми можемо в ньому запозичити: «Ми, представники пори – що перемогою народу вбачаємо в фашизмі, особливо в тій першій його ще не державній стадії – такий бік до наслідування – і то власне бік ідеалістичний» (Професор О. Мицюк «Фашизм» номер 10-11 «Розбудова Нації» 1929 р.) Отже, непотрібно уподібнюватись «справжнім націоналістам», «націонал-демократам», «націонал-лібералам» та іншому людському сміттю і сахатися від дефініцій «фашист».

Навпаки, потрібно гордитися що «животниє», прагнучи вас скомпрометувати, підносять натомість вас на один ранг із людьми, що вивели свою країну із глибокої кризи, приборкали червоних виродків, підкорили силою і авторитетом інших опонентів і вирвали для своєї Нації достойне місце в тодішньому світі. Пам’ятайте, що «…Фашизм - це сама активність, це молодь, озброєна вірою та ідеєю…» (Професор Мицюк «Фашизм» «Розбудова Нації» номер 10-11 1929 року), а також і про те, що в становищі Державної Влади у статусі Державної Нації зможемо ми відстояти і примножити життєвий простір.

P.S. Написавши цю статтю я взяв тільки малу частку тих творів, що публікувались в час ідеологічного розвитку українського націоналізму в 20-30 рр. Якщо взяти журнал «Розбудова Нації», «Сурма», «Вісник» Донцова, «Український Націоналіст», то знайдемо купу подібних прикладів, і коли хтось прочитавши мої слова і собі візьметься читати першоджерела, то тим самим тільки зросте світоглядно та політично і допоможе розвіяти брехні ліберастів, «справжніх» словоблудів і подібних недоумків. Отож читайте, аналізуйте, думайте.