10/23/2007 | Арета

"Нещодавно в мережі Інтернет (за адресою http://www.maidan.org.ua/static/mai/1192428837.html) з'явилася стаття такого собі Олександра Северина під доволі гучною назвою "Дефеноменізація "Свободи", що позиціонувалася як своєрідна репліка на статтю Богдана Червака "Феномен "Свободи", опубліковану раніше. Спробуємо стисло проаналізувати і прокоментувати деякі основні положення статті пана Северина. Авторові, мабуть, здавалося, що його опус доносить до загалу низку свіжих та оригінальних ідей. Проте доводиться констатувати, що ці свіжі ідеї далеко не оригінальні, а оригінальні ідеї-далеко не свіжі. Справді, якщо уважніше придивитися до головних смислових повідомлень, прихованих за навмисне драматизованим сюжетом, можна легко віднайти добре знайомі ідеологізовані мантри, вигадані політтехнологами не найкращої кваліфікації.

Як відомо, псевдонаукова термінологія-перша ознака відсутності власної оригінальної думки та вияв бажання видати свої хворобливі фантазії за результати наукового опрацювання проблеми. Простим прикладом такої термінології є вигадане автором слово "дефеноменізація" для позначення підсумку власних розумових зусиль, спрямованих на доведення тези, начебто ніякого феномену "Свободи" немає і бути не може. Якщо бути точним та цитувати автора, то зміст його рефлексій зводиться до наступного осяяння: що таке ВО "Свобода" він не розуміє, проте це не страшно, бо "насправді пояснити дуже просто: жодного феномену нема". Непогано було б повторювати цю мантру подумки та вголос кількасот разів на день для терапевтичного ефекту, щоб позбутися фантомних фобій та не продукувати намарне інформаційні шуми. Але ж ні! - з'являються такі статті, як "Дефеноменізація "Свободи". Окремо слід сказати про словниковий запас автора "статті". Як і ведеться серед космополітів, де треба і де не треба туляться іншомовні слова. Воно й не дивно - таку засміченість мови плутають із широкою освіченістю. Ось і пан Северин не вирізнився оригінальністю. До того ж, тут не йдеться про традиційну наукову термінологію, яка природньо рясніє запозиченнями з іноземних мов. Особливо милозвучними для толерантних політичних українців, напевно, є словосполучення на зразок "ургентні обставини" та "гандикап". Це зовсім не заперечує використання лексики іншого штибу. Трапляються навіть такі перлини, як "фігня" та "політблядство". Що ж, окремі представники так званої "мислячої інтелігенції" інколи полюбляють похизуватися своєю близькістю до народу - ось тільки чомусь замість традиційної української народної культури їх надихають не найкращі зразки російського пролетарського сленгу.

Замість вступу подано якусь невиразну побутову замальовку з тяжких буднів борців за євроатлантичну інтеграцію та загальнолюдські цінності, які, виявляється, мають знайомих серед членів і симпатиків ВО "Свобода", а також на душі тяжкий тягар невисловлених претензій. Претензій до стилістики публічних заходів "Свободи", ідеології "Свободи", риторики лідерів "Свободи", програми "Свободи" тощо. І ось нарешті ці претензії вислювлюються вголос. За кадром залишається невисловленою лише одна, найголовніша претензія: проблема в тому, що українські націоналісти з Всеукраїнського об'єднання "Свобода" думають, відчувають, живуть та боряться за свої ідеали зовсім не так, як потрібно. А як потрібно? Про це, власне, йде мова в статті. Не подобається пану Северину те, що "Свобода" начебто "вишукує ворогів". Перепрошуємо. А що саме не подобається, коли чесно й одверто вказується на невіртуальних ворогів української нації та держави: комуністів, кадебістів, кучмістів і новітніх корупціонерів? Якщо правда очі коле, від цього вона не перестає бути правдою.

Ось наступна прикрість, яка заважає жити фахівцю із "дефеноменізації": коли він відвідує заходи націонал-патріотичних сил в Києві, трапляється ось що: на трибуні "зазвичай неодмінно виявляється хтось з діячів "Свободи", далеко не останніх. Насправді немає нічого дивного в тому, аби чільники "Свободи" виступали на заходах, організованих партією самостійно або ж спільно з громадськими організаціями. Може, комусь і не подобається активність "Свободи", яка за останній рік зарекомендувала власну дієвість та енергійно розвинула націоналістично-пропагандиську роботу в столиці України, особливо в порівнянні з результатами діяльності тих, хто замість реальної праці невтомно повчає інших в інтернеті, як слід толерантно і непровокативно любити Україну. Що ж, це їх особисті проблеми. Та найгірше, що далі починаються суцільні галюцинації та хворобливі інсинуації: виявляється, "у промовця клацає якийсь маленький запобіжник і провомовець вибухає заповідною, перепрошую, фігнею про "жидів, татар, масонів, негрів, білорусів". Яких він ненавидить." Оскільки жодних прямих цитат подібних висловлювань представників ВО "Свобода", які ніби-то щось подібне озвучували, пан Северин не наводить, як не зазначає часу й обставин, і взагалі, будь-яких побіжних доказів. В зв'язку з цим доведеться кваліфікувати його звинувачення як приклад звичайної вульгарної брехні. Таке трапляється, коли за відсутності фактів хочуть видати бажане за дійсне. А саме: подати єдину безкомпромісну українську націоналістичну силу як ксенофобну маргінальну партійку. Не вийде, панове. Це ж стосується й трюкацького блазнювання щодо добре відомих подій на горі Яворина у 2004 році, які подаються як щось пекельно компрометуюче, демонічно загадкове та потойбічно жахливе. До відома пана Северина, який бере на себе роль Касандри і суворо погрожує: "таке не забувається. Ніким і ніде", голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок виграв усі судові позови з цього приводу. За потреби виграє й інші, з приводу чергових наклепів.

Йдемо далі. "І як йому, проповідникові, поясниш, що фобія - це погано?",- бідкається автор статті. У відповідь можемо сказати, що нічого пояснювати не потрібно (окрім, наприклад, пояснень щодо очевидних інсинуацій), бо просвітницькі зусилля спрямовані явно не за адресою: фобія - це страх, а українські націоналісти не знають страху. Всупереч зусиллям "просвітителів",вони без страху й докору продовжують справу великих лицарів та боротьбу за справжню, а не віртуальну Україну. Те, що "Свобода" чітко вказує на ворогів українства, достатньо потужних та безжальних, аж ніяк не є виявом страху. Та пан Северин не зупиняється на досягнутому й зненацька, зовсім не до речі заводить тужливу пісню про якийсь антисемітизм. Це-випробуваний полемічний прийом боротьби космополітів проти українських націоналістів - "його, проповідника, не проб'єш навіть сером Вінстоном Черчиллем зі славетним поясненням відсутности антисемітизму в Британії: "британці не вважають себе гіршими за євреїв". Наведене звинувачення ілюструє інший давній демоліберальний прийом: береться якась нісенітниця, наукоподібно оформлюється і супроводжується посиланням на якогось відомого історичного діяча, причому ті самі банальності полюбляють приписувати то Вінстону Черчіллю, то генералу Де Голлю, то Махатмі Ганді чи навіть Конфуцію. Байдуже, стосується воно теми розмови чи ні. Справді, чого б це українця мали переконувати сказані в іншу історичну епоху бозна-ким у відриві від контексту дурниці - тим паче, якщо ці дурниці слугують комусь аргументом для виправдання того неприроднього і ганебного порядку речей, які ми спостерігаємо в поточній реальності. А стосовно "сера Вінстона Черчілля", то було б надзвичайно цікаво й повчально вислухати його міркування після того, якби він пережив розкуркулювання, три голодомори, продрозверстку та класово-виховну прогулянку за Полярне коло.

Далі маємо можливість спостерігати невтомний плач Ярославни навколо програмних тез ВО "Свобода", які стосуються оборонної політики, зокрема-відновлення ядерного потенціалу. Тут отримуємо весь класичний набір псевдо-аргументів, перший з яких є старим, як світ, засобом лібералів поховати будь-яку ініціативу: мовляв, це фантастично дорого, йдеться про величезні кошти. До цього автор статті саркастично додає, що у нього таких коштів нема, а якби й були - то він би не дав. Хто б сумнівався. По-перше, щодо витратної частини проекту відновлення ракетно-ядерного потенціалу, то вона не надто велика, особливо у порівнянні з тими десятками мільярдів, які щорічно таємничим чином зникають в процесі невпинного "реформування" в усіх сферах життя. По-друге, існує необлікований наразі багатомольярдний фінансовий ресурс, який стане доступним справжній українській владі після здійснення перегляду так званої "приватизації" стратегічних підприємств. А взагалі-заради надійного забезпечення непорушності наших кордонів і безпеки українців у неспокійному світі експансіоністських неоімперій можна на деякий час затягнути пасок-хоча це не може бути очевидним для людей, мозок яких знаходиться у шлунку. Так само "переконливо" виглядають імпотентні погрози "міжнародним скандалом" у разі офіційного декларування державного курсу на ремілітаризацію України, очевидно інспірованим силами, яким невигідне відродження української потуги в серці Європи. Українцям час перестати боятися власної тіні та припинити постійно боязко озиратися довкола, очікуючи схвалення чи осуду від так званої "міжнародної спільноти", якщо ми збираємося врешті-решт проводити самодостатню зовнішню політику. В сучасному світі, де наддержави ведуть активну боротьбу за опанування ресурсами, існує цілком недвозначна дихотомія: або держава стає центром сили і самостійно визначає власну долю, або вона стає об'єктом чужинської експансії та визискування. Виживає та нарощує потугу тільки той, хто має достатньо сил аби заявити про своє право на вільний розвиток. Українські націоналісти прагнуть, аби в цьому змаганні Україна перемогла та посіла гідне місце. Якщо хтось проти-то нехай відверто про це заявить. Йдеться насамперед про тих, хто наполегливо проштовхує ідею зменшення чисельності збройних сил, аплодує, коли на металобрухт йдуть останні стартегічні бомбардувальники та злітають в повітря ракетні шахти тощо. Ця сентиментально-соплива вакханалія триває в Україні з 1991 року і вже призвела до тотального зниження обороноздатності країни. Чим закінчуються подібні ліберастичні експерименти-добре продемонстрував 1918 рік. Пацифістська ментальність лібералів одного разу вже призвела до трагедії під Крутами. Та сьогодні нове покоління українців не дозволить пройдисвітам від "загальнолюдських цінностей" та "ринкової економіки" знову встромити ножа в спину Україні. Ми повинні мати численне й боєздатне військо, озброєне найпотужнішою зброєю сучасності. Хто заперечує - той ворог України.

Тепер звернімося до кількох принципових програмних тез "Свободи", які особливо не подобаються пану Северину, а тому він береться вимахувати ними, немов індіанець племені команчів томагавком та радісно потирає руки, вважаючи, що нарешту комусь щось довів. Насамперед, нас запитують: "Які підстави зватися націоналістичною має політична сила, котра вимагає "пропорційного представництва в органах влади українців та національних меншин", немовби Українці є конкурентно неспроможними і потребують пільг та гандикапу? Українці, вам не здається, що це образливо?". "Свобода" має підстави вважатися націоналістичною політичною силою, оскільки вимагає належного представництва титульної нації у владі, не заперечуючи одночасно й представництва інших національностей -відповідно до їх чисельності, зрозуміло. Все просто й справедливо. Власне, на досягнення цього спрямоване й інше програмне положення-відновити графу "національність" у паспорті. Закріплення національності/етнічного походження громадян в документах, що засвідчують особу, необхідне для реалізації принципу національно-пропорційного представництва. Відповідно до цього принципу запроваджується справедливе представництво кожної етнічної групи в Україні в системі органів державної влади, в підприємствах, установах і організаціях. Таким чином, гармонійно поєднуватиметься правовий статус особи з правовим статусом нації, що визначатимуть комплекс прав та обов'язків суб'єкта. Щодо образ. Українця має ображати, коли він не бачить представників титульної нації в парламенті чи в уряді, бо їх не видно з-поза спин тих, хто складає всього кілька відстоків населененя України. Наступна претензія: "Чому націоналістична, за самовизначенням та визначенням п.Червака, політична сила невимушено солідаризується у ставленні до вступу України до НАТО з такими відомими апологетами Українського націоналізму як Вітренко, Симоненко, Затулін, Кауров, Путін врешті?". Не зупиняючись на очевидній абсурдності маніпулятивного порівняння патріотичної української сили з відомими українофобами, доводиться підкреслити наперед запрограмовану упередженість автора, який підкреслює "солідарність" позиції "Свободи" з перерахованими діячами. Немає потреби розводитись на тему коректності такого сумнівного критерію "націоналістичності", як ставлення до вступу України в ті чи інші наднаціональні структури, керовані інтересами чужинських держав. Можливо, для окремих пропагандистів мультикультуралізму та "відкритого суспільства" й справді апогеєм "націоналізму" є захоплене порохкування з приводу райдужних перспектив, які відчиняться перед Україною, варто їй лише вступити до НАТО. На нашу ж думку, Україна має бути членом лише тих військових блоків, які створюватиме самостійно, виходячи з власних національних інтересів. Далі пан Северин скрушно запитує: "Чому дуже патріотична сила категорично вимагає "заборонити торгівлю землею сільськогосподарського призначення?". Відповідь проста та зрозуміла кожному тверезо мислячому українцю: виходячи з наслідків так званих "приватизаційних процесів", можна легко спрогнозувати, що йдеться про те, аби шляхом шахрайства відібрати в українців землю, так само, як вже відібрали заводи й фабрики. Саме тому наразі таку торгівлю слід заборонити.

Черговий пункт претензій стосується того факту, що "Свобода" відстоює етнічну концепцію нації, яка дуже не подобається пану Северину, і він би дуже хотів замінити її так званою "політичною нацією". Що ж, можемо вкотре повторити, що Всеукраїнське об'єднання "Свобода" притримується погляду, відповідно до якого нація - це унікальна органічна спільнота людей, яка формувалась і поєднувалась між собою протягом певного історичного періоду, утворена на основі спільного етнічного походження, менталітету, мови, культури та особливої історичної місії. Вищий сенс існування нації полягає в побудові власної національної держави для закріплення своєї унікальної ідентичності та поширення політичного, економічного та культурного впливу. Нація-це вища форма буття народу.

Далі пан Северин з незрозумілих причин хвилюється на тему "хто такий українець в етнічному розумінні" та невідомо за яким правом вимагає якихось пояснень стосовно наукових методик та застерігає когось від того, що визначає як "святе право кожного Українця дати в писок тому гаду, хто це заперечуватиме чи висуватиме претензії на те, щоби визначати, хто є Українцем, а хто ні". Віднотувавши собі деяку істеричність тону та незрозумілу вербальну агресію, скажемо таке: люди, які належать до різних етнічних груп, мають певні відмінності. Відмінності в тілобудові, зовнішності, характері та ментальності. Ефіоп, киргиз та українець-різні. Не кращі й не гірші, а просто-різні, як би комусь не кортіло довести протилежне. Також є численні дослідження сучасних генетиків, що займаються проблемою етногенезу, використовуючи аналіз структри білка крові. Згідно цих досліджень-українця аж ніяк не переплутати, скажімо. з китайцем чи росіянином. Це-загальновідомі та об'єктивні наукові факти. На превеликий жаль, так звана прогресивна українська інтелігенція, влаштовуючи полювання на відьом при виявленні найменших девіацій від еталонів політкоректності, продовжує демонструвати гідне жалю невігластво, коли йдеться про розвиток сучасної науки. Справжньої науки, про яку в Україні зусиллями ліберальних реформаторів, незабаром можуть згадувати лише в минулому часі.

Серед інших претензій чомусь стверджується, начебто до українських традиційних цінностей має належати "свята і непорушна приватна власність". Так ось, святими і непорушними можуть бути лише ідеалістичні цінності-такі, як свобода, честь і гідність, а сакралізація матеріального як божественної субстанції - це вкрай неукраїнська риса ментальності. Звісно ж, обожнювання матеріальних цінностей є традиційними для лібералів. Взагалі, головне життєве призначення лібералів - це плазувати перед тими, хто має владу та гроші, при цьому всіляко оспівуючи їх вигадані достоїнства. І все ж чи не головна причина невдоволення принципами "Свободи", схоже, полягає в тому, що ця політична сила підняла на щит ідею захисту українців від прихованого геноциду, повзучої окупації та ворожої інформаційної експансії. Чомусь пан Северин надзвичайно (вкотре!) схивлювався, і почав гаряче запевняти оточуючих в непотрібності захисту українців від винищення та деградації: "Перепрошую, мене, українця, захищати не треба. Хай Тягнибок розслабиться. Я якось сам захищуся". Що ж, нехай так. Комусь існуючий стан справ може подобатись, тільки не треба його поетизувати. Нехай пан Северин зробить те, до чого закликає пана Тягнибока - розслабиться, його захищати всупереч власних побажань ніхто не буде. Пекуче занепокоєння чомусь викликають у нього надзвичайно успішно проведені ВО "Свобода" у вересні цього року Марші Захисту Українців, що з великими резонансом пройшли не лише у Львові, Тернополі та Івано-Франківську, а й у столичному Києві. Цинічно й глузливо ставлячи під сумнів їх ефективність (доведену елементарним зростанням громадянської свідомості та активною життєвою позицією людей, які долучилися до маршів), автор статті водночас мимоволі відкриває секрет Полішинеля. Дуже багато кому: і діючій владі, і маргінальним адептам "політичної нації" хотілося б, аби українці не чинили жодного опору та тихцем сиділи собі по своїх домівках під ковдрами, не протестуючи проти свого винищення. Тисячі рішучих людей на центральних вулицях, що впевнено крокують по своїй землі під барабанний бій-це доволі серйозний "дзвіночок". І далеко не останній. Якщо ж комусь надто свербить почуття справедливості від несправедливого на його думку твердження, що тільки ВО "Свобода" репрезентує сьогодні повною мірою живий український націоналізм-немає жодних проблем. Будь ласка, засновуйте власну політичну партію толератного нексенофобного непровокативного непротивленського інтернаціоналістського націоналізму для політичних українців, та повчайте своїх прихильників, продукуючи інформаційні шуми. А нам, як казав класик - своє робить.

Має кумедний вигляд аргумент про "відсутність почуття гумору" в чільника "Свободи". Якщо адептові "дефеноменізації", що хизується неабияким власним почуттям гумору, так бракує цього самого гумору, то можемо порадити звернутись в естрадно-циркове училище за додатковими джерелами натхнення. Політика ж - справа надто серйозна. Особливо якщо йдеться про політичний процес у пост-окупаційній державі, де владу захопило нове покоління псевдо-еліти, яке консолідує та розбудовує неабиякі здобутки попередньої номенклатури в справі знищення українства, висуваючи при цьому на авансцену ницих маріонеток і клоунів. Автор статті, як йому, мабуть, здається, дуже дотепно іронізує та ставить знущальне запитання: "До речі, "свободівці", вам дали змогу взяти реальну участь у написанні програми?". Тут дехто забуває, що мова йде про світоглядну політичну силу, а не про "партії" кольорових грошових мішків, одній із яких цей дехто відверто симпатизує. Можна зайвий раз нагадати, що створення Програми Захисту Українців у її сучасному вигляді розпочалось після зустрічі чільників "Свободи" з мешканцями Коломиї, під час якої з аудиторії пролунала ціла низка неординарних та актуальних пропозицій. Саме тоді й народилася думка формувати програму за результатами зворотнього зв'язку з широкими колами суспільства. Після того, як відбулися сотні зустрічей по всій Україні, було опрацьовано величезний масив думок українців, яким болить серце за долю нації та держави. Відтак на їх основі й було написано програму ВО "Свобода". Тому Програма Захисту Українців стала унікальним прикладом нового бачення стандартів партійного будівництва в сучасній політичній історії України. Дехто ж може вбачати у ній лише "гучність" і "декларативність", ігноруючи той безперечний факт, що основна ідея програми - захист українців - єдина запорука збереження буття нації та припинення політики прихованого геноциду. Що ж, залишається порадити таким невиправним ідеалістам, якщо вони, звісно ж, не лукавлять, звернутися до окуліста.

Справді, соціально-інтегрований націоналізм може дуже не подобатись демоліберальним хунвейбінам "помаранчевої революції", проте це аж ніяк не свідчить на користь припущення, нібито він відсутній як світоглядне явище.

На завершення достатньо сказати: феномен "Свободи" є. Далі буде, і буде багато чого цікавого.


Юрій Михальчишин
ВО СВОБОДА

http://www.vosvoboda.info/ukr_txt003199