10/25/2007 | Дмитрол Грубий

Вже сьогодні політики мають задуматися (а взагалі-то вони про це мають ПАМ’ЯТАТИ ПОВСЯКЧАСНО) про мінливість думки-довіри виборця: не завжди вона виявляється такою, яку йому, виборцеві, насаджують потенційні народні обранці. Це зумовлює змінити кут погляду на „електоральні симпатії”, тобто від сухих статистичних даних ЦВК, які відсотками змальовують переможців і переможених, перейти до динамічної картини: скільки та чи інша політична сила (об’єднання) набрала/втратила.
Це зроблено так: певні суб’єкти виборчої кампанії 2006 року (партії, частини блоків, окремі представники, як-то Н.Шуфрич, Ю.Луценко, ін.) увійшли до складу блоків або партій. Є всі підстави вважати, що вони заручилися підтримкою „своїх” виборців і тому певну частку голосів 2006 року можна переадресувати сьогоднішньому учасникові виборів. Якщо комусь здається такий кульбіт непереконливим, прошу – поле для маневрів серед наших 130 (?!) партій є дуже широким.

Отже, є 4 таблиці: 2 – по закордонному округу і 2 – загальні. Таблиці 1 і 3 є інтегруючими для блоків виборчої кампанії 2007, а таблиці 2 і 4 – є суто „брендовими” для кожної політичної сили (мається на увазі ймовірна ситуація, що виборці припустимо Української партії „Зелена планета” не підтримали у більшій мірі ВО „Свобода” вслід за своїм лідером про що свідчить хоча б та обставина, що результати виборів 2006 року партії Н. Земної-Зубицької вражають своєю рівномірністю (!) по всій Україні, а „Свобода” у 2007 скористалася переважно західноукраїнською підтримкою).

І останнє, недарма кажуть, що краще видно здалеку. Тобто, у закордонного виборця безпосередня відстороненість від суспільних процесів в Україні дозволяє зосереджувати увагу переважно на головному. Це ніби лакмусовий папірець тенденцій у зміні політичних уподобань мешканців краю.

Колонки таблиць 1 і 3:
1 – номер зайнятого місця у динамічному рейтингу прихильників;
2 – приріст голосів політичного суб’єкту у 2007 році відносно його результатів 2006 року;
3 – зрозуміло, це блок або партія на виборах 2007;
4 – а це її місце згідно даних ЦВК;
5 – і кількість виборців по опрацюванню 99,98% протоколів;
6 – а це вже учасники виборів 2006 року;
7 – … зі своїми голосами.



Висновки (краще їх читати після таблиць):

1. Міжпартійне об’єднання чи включення окремих політичних сил до складу інших політичних не призводить автоматично до росту популярності (довіри) до такої сили

2. Український виборець продовжує залишатися з несформованими хиткими переконаннями („Не знаю кого підтримати: тих чи ось тих” – було доволі поширеним станом виборця напередодні виборів)

3. Ефективність роботи виборчого штабу окремої сили залежить від „міжвиборчої пам’яті” народу – він не пробачив Морозу зміну політичної орієнтації, „Нашій Україні” – загравання з антикризовою коаліцією, регіонам – невтілювання їхніх передвиборчих явно популістських гасел

4. Найбільш ефективною за абсолютними показниками виявилася робота штабів „Б’ЮТ”, КПУ і „БЛ”, за відносними показниками – тих же і ВО „Свобода”

5. Ймовірна „міграція” симпатій виборців: СПУ „Б’ЮТ” і „БЛ”, „Віче” „Б’ЮТ” і „БЛ”, ПР СПУ (по Донецькій обл.), „Пора-ПРП” „Б’ЮТ”, ПСПУ („НО”) КПУ.

6. Як єдиний представник націоналістичного світогляду та у світлі „параду” перемог націоналістичних сил у державах Европи та світу загалом, ВОС має добрий потенціал для залучення до сповідників свої гасел вже на наступних виборах до півмільйона виборців

7. Український виборець продовжує орієнтуватися на особистостей, як це було при мажоритарній виборчій системі. Це зумовлю необхідність її зміни (якщо декларовані переможцями засади їх діяльності „політика в інтересах громадян” є направді такими).


Дмитро Грубий, власкор інформаційно-аналітичної агенції „Еврохвиля”