Влада зібралася «вникати в роботу» редакції
10/26/2007 | Олександр Наказненко
Йдеться про «патріархальне» видання Приірпіння – газету «Ірпінський вісник». Чутки про такі наміри вже давно блукають кулуарними манівцями, а на недавньому сесійному засіданні були офіційно винесені на розгляд Ірпіньради. У проекті порядку денного двадцять восьмої сесії за № 18 значилося питання «Про створення редакційної ради газети “Ірпінський вісник”». Доповідачем вказано секретаря ради Анатолія Мороза. Щоправда, у рішенні сесії з цього приводу було проголосоване дещо змінене формулювання. А саме: «Юридичному відділу міськвиконкому до 01.11.2007 р. розробити та подати на затвердження сесії міської ради проект нової редакції статуту редакції газети».
Про походження проектного та прийнятого формулювання, а також мотивації розгляду даного питання можна дізнатися зі слів секретаря ради Мороза: «Створити редакційну раду «Ірпінського вісника», аби випрацювати головні напрямки його діяльності, створити нормальну матеріально-технічну базу… Тобто вникнути в роботу редакції, звичайно не втручаючись у редакційну політику, аби не вважали, що це якась там своєрідна цензура. Ми бачили, що в багатьох виданнях є редакційна рада. Разом з тим, вивчаючи законодавство, ми не знайшли підґрунтя для цього».
Звичайно, не знайшли і не знайдете, позаяк у законодавстві щодо ЗМІ не виписані повноваження ні редакційної ради, ні редакційної колегії. Власне кажучи, такі поняття в законі взагалі відсутні. Тим не менше у багатьох виданнях є редакційні ради чи колегії, або те й інше одночасно. Хто уважно читає «Зорю Приірпіння» певно ж помітив, що з початку її виходу в світ у вихідних даних вказана редакційна колегія газети. Тож, гадаю, доречно пояснити ірпінській владі її роль у функцію. Аби не бути багатослівним скористаюся висловлюванням відомої Вєрки Сердючки: «Цель этой акции очень простая – понты».
Наразі можна констатувати, що спрацював вже другий «понт» молодої газети «Зоря Приірпіння». Першим був герб, який ви бачите у верхньому правому куті сторінки кожного номера нашого видання. Невдовзі після публікації цього зображення «Ірпінський вісник» почав виходити з гербом Ірпеня. Потребу його появи на першій сторінці в ірпінському виконкомі мотивували тим, що «Бучанські новини» постійно розміщують герб Бучі. Проте бучанська газета виходить з ним вже кілька років, а відсутність герба Ірпеня на сторінках «ІВ» помітили тільки після появи на світ «Зорі Приірпіння».
Більше часу знадобилося для виношування ідеї редакційної колегії чи ради «Ірпінського вісника». Воно й не дивно. З гербом все просто – він вже давно розроблений і затверджений – бери та публікуй. А от стосовно редакційної ради, можна сказати, питання політичне. Хто входитиме до її складу? Який перелік прізвищ розміщувати в офіційному виданні Ірпіньради? Як-то кажуть, «такие вопросы с кондачка не решаются». Доки думали-гадали, хто удостоїться такої великої честі, зненацька з’ясувалося, що редакційні ради та колегії не передбачені законодавством.
До речі, воно покладає головну відповідальність за роботу того чи іншого друкованого видання та всього того, що в ньому публікується на редактора (головного редактора) ЗМІ, а не на його засновника чи видавця. Це також повинно бути цікаво ірпінській владі, що схоже всерйоз надумала «вникнути в роботу редакції, не втручаючись у редакційну політику».
Хоча, можливо й справді потрібно вникнути в роботу «ІВ» з огляду на наступне. Якось «Бучанські новини» вийшли з шістьма фотознімками місцевого голови в одному номері, як-то кажуть, в різних позах і оточеннях. У випуску «Ірпінського вісника», що передував згаданій сесії Ірпіньради, було надруковано аж вісім фотозображень Олега Бондаря. Що називається, хто більше? Такого не було ні за головування Мирослави Свистович, ні за Володимира Скаржинського. Попередній редактор «Ірпінського вісника» Тамара Рябчун з гордістю згадує, що свого часу перед колишніми міськими головами не кланялася й сторінки перед виходом газети на затвердження до виконкому не носила.
Загальна тенденція більшості офіційних ЗМІ така, що за звичаєвим правом влада їх сприймає й розпоряджається ними неначе особистою власністю. Але ж насправді це не правильно й несправедливо. Органи місцевих рад, зокрема «Ірпінський вісник», видаються за бюджетні гроші, тобто коштом всієї громади. І тих людей, хто голосували за нинішню владу, і хто голосували проти, і хто взагалі не ходив ні на які вибори. Образно кажучи, на випуск «Ірпінського вісника» скидаються всі мешканці Приірпіння – незалежно від того читають вони його чи ні, чи взагалі ще читати не вміють. Відтак, це видання просто зобов’язане відображати позиції та думки всієї громади, а не обмеженого кола осіб, що нині при владі. Власне кажучи, видання органів влади – це вже анахронізм. Але допоки він існує, з’їдаючи бюджетні кошти, потрібно забезпечити баланс «вникання в роботу редакції не втручаючись у редакційну політику».
Про конфлікт між владою та єдиною у області газетою, яка погодилась взяти участь у пілотному проекті з роздержавлення, читайте тут: http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192792447.html
Про походження проектного та прийнятого формулювання, а також мотивації розгляду даного питання можна дізнатися зі слів секретаря ради Мороза: «Створити редакційну раду «Ірпінського вісника», аби випрацювати головні напрямки його діяльності, створити нормальну матеріально-технічну базу… Тобто вникнути в роботу редакції, звичайно не втручаючись у редакційну політику, аби не вважали, що це якась там своєрідна цензура. Ми бачили, що в багатьох виданнях є редакційна рада. Разом з тим, вивчаючи законодавство, ми не знайшли підґрунтя для цього».
Звичайно, не знайшли і не знайдете, позаяк у законодавстві щодо ЗМІ не виписані повноваження ні редакційної ради, ні редакційної колегії. Власне кажучи, такі поняття в законі взагалі відсутні. Тим не менше у багатьох виданнях є редакційні ради чи колегії, або те й інше одночасно. Хто уважно читає «Зорю Приірпіння» певно ж помітив, що з початку її виходу в світ у вихідних даних вказана редакційна колегія газети. Тож, гадаю, доречно пояснити ірпінській владі її роль у функцію. Аби не бути багатослівним скористаюся висловлюванням відомої Вєрки Сердючки: «Цель этой акции очень простая – понты».
Наразі можна констатувати, що спрацював вже другий «понт» молодої газети «Зоря Приірпіння». Першим був герб, який ви бачите у верхньому правому куті сторінки кожного номера нашого видання. Невдовзі після публікації цього зображення «Ірпінський вісник» почав виходити з гербом Ірпеня. Потребу його появи на першій сторінці в ірпінському виконкомі мотивували тим, що «Бучанські новини» постійно розміщують герб Бучі. Проте бучанська газета виходить з ним вже кілька років, а відсутність герба Ірпеня на сторінках «ІВ» помітили тільки після появи на світ «Зорі Приірпіння».
Більше часу знадобилося для виношування ідеї редакційної колегії чи ради «Ірпінського вісника». Воно й не дивно. З гербом все просто – він вже давно розроблений і затверджений – бери та публікуй. А от стосовно редакційної ради, можна сказати, питання політичне. Хто входитиме до її складу? Який перелік прізвищ розміщувати в офіційному виданні Ірпіньради? Як-то кажуть, «такие вопросы с кондачка не решаются». Доки думали-гадали, хто удостоїться такої великої честі, зненацька з’ясувалося, що редакційні ради та колегії не передбачені законодавством.
До речі, воно покладає головну відповідальність за роботу того чи іншого друкованого видання та всього того, що в ньому публікується на редактора (головного редактора) ЗМІ, а не на його засновника чи видавця. Це також повинно бути цікаво ірпінській владі, що схоже всерйоз надумала «вникнути в роботу редакції, не втручаючись у редакційну політику».
Хоча, можливо й справді потрібно вникнути в роботу «ІВ» з огляду на наступне. Якось «Бучанські новини» вийшли з шістьма фотознімками місцевого голови в одному номері, як-то кажуть, в різних позах і оточеннях. У випуску «Ірпінського вісника», що передував згаданій сесії Ірпіньради, було надруковано аж вісім фотозображень Олега Бондаря. Що називається, хто більше? Такого не було ні за головування Мирослави Свистович, ні за Володимира Скаржинського. Попередній редактор «Ірпінського вісника» Тамара Рябчун з гордістю згадує, що свого часу перед колишніми міськими головами не кланялася й сторінки перед виходом газети на затвердження до виконкому не носила.
Загальна тенденція більшості офіційних ЗМІ така, що за звичаєвим правом влада їх сприймає й розпоряджається ними неначе особистою власністю. Але ж насправді це не правильно й несправедливо. Органи місцевих рад, зокрема «Ірпінський вісник», видаються за бюджетні гроші, тобто коштом всієї громади. І тих людей, хто голосували за нинішню владу, і хто голосували проти, і хто взагалі не ходив ні на які вибори. Образно кажучи, на випуск «Ірпінського вісника» скидаються всі мешканці Приірпіння – незалежно від того читають вони його чи ні, чи взагалі ще читати не вміють. Відтак, це видання просто зобов’язане відображати позиції та думки всієї громади, а не обмеженого кола осіб, що нині при владі. Власне кажучи, видання органів влади – це вже анахронізм. Але допоки він існує, з’їдаючи бюджетні кошти, потрібно забезпечити баланс «вникання в роботу редакції не втручаючись у редакційну політику».
Про конфлікт між владою та єдиною у області газетою, яка погодилась взяти участь у пілотному проекті з роздержавлення, читайте тут: http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192792447.html