10/30/2007 | Репортер1

Мовчання – золото? Чи схвалює Президент України заяви своїх колег?

Народний депутат-регіонал Василь Хара не виключає прем‘єрства Балоги, а відомий політолог Михайло Погребінський вважає, що Президент веде подвійну гру. Сам Віктор Балога нагадує про неприпустимість тиску на Президента, ставлячи знак тотожності між критикою і тиском на главу держави.

Як коментувати цей інформаційний вінегрет? Що відбувається насправді? На перший погляд суспільству нав‘язують думку, що Президент у нас слабкий. Як випливає зі слів Балоги на нього впливає навіть критика «другого ешелону політиків провідних політичних сил».

Інша сторона нав‘язує думку, що Президент говорить відверту неправду, насправді спонукуючи кількох своїх найближчих соратників на переговори про створення широкої коаліції.

Нарешті Хара пояснює, що на роль Прем‘єра в ширці захочуть Балогу, але що дивно, сам Віктор Балога вже кілька днів ніяк не коментує таких сенсаційних заяв.

Можливо настав час відверто і прямо проаналізувати переваги і недоліки широкої коаліції як для її складових, так і для цілої країни.

Останні заяви представників НУНС свідчать про обмежену кількість бажаючих злитися зі своїми політичними ворогами. За широку коаліцію в тій або в інші мірі висловлювалися від 3 до 5 майбутніх депутатів. Простий підрахунок - для утворення мінімально дієздатної «ширки» потрібно не менше 4 зрадників Нашої України. У такому разі конфігурація правлячої більшості буде такою: 175 ПРУ+ 27 КПУ+ 20 Литвин + 4 зрадники НУНС = 226 голосів.

За таких умов обраний уряд, навіть на чолі з Віктором Балогою, буде максимально залежним буквально від кожного учасника коаліції, кожного народного депутата. Однак не менш залежним від майбутніх колег по коаліції став би і сам Президент. Адже про будь-які ініціативи йому довелося б домовлятися не тільки з регіоналами, але й з комуністами, які будуть робити усе, щоб отримати максимум задоволення від ситуації для своїх електоральних потреб.

Інший варіант конфігурації передбачає витіснення комуністів із коаліції і заміна їх на депутатів НУНС, яких не знудить від сусідства з партією, на критиці якої вони отримали депутатський мандат. Гіпотетична конфігурація «ширки» без комуністів може бути такою: 175 ПРУ + 31 зрадник НУНС + 27 Литвин = 226 голосів. У опозиції тоді залишається 156 БЮТ + 45 НУНС. У іншій опозиції – 27 зраджених членів КПУ.

Однак такий варіант виглядає маловірогідним з огляду на заяву, яку підписали депутати від НУНС буквально у перші дні дискусій навколо конфігурації коаліції. Тоді 40 з 72 висловились проти «ширки». А вже наступні кілька днів до них долучилися ще 15 народних обранців. Відповідно, для ширки залишається тільки 17 потенційних зрадників блоку, що примушує Президента не тільки терпіти ганьбу через співпрацю з регіоналами, але ще й залучати на свій бік комуністів.

Співпраця з КПУ у повному обсязі може принести жаданий спокій для гіпотетичного уряду прем‘єра Балоги завдяки широкій коаліції між 175 ПРУ + 27 КПУ + 20 Литвин + 17 зрадників НУНС = 239 голосів.

Будь-який варіант широкої коаліції є профанацією результатів виборів. Враховуючи скільки критики пролунало з боку Партії регіонів на адресу Президента і НУНС виборці на Сході будуть, як мінімум неприємно вражені від такої співпраці і розцінять її не інакше, як зрадою поглядів задля збереження міністерських посад.

Градус бурхливості реакції на Заході щодо зради важко навіть прогнозувати. Цілковите політичне знищення Віктора Ющенка, зневага, обструкція, прокльони – у відповідь на таку безсовісну політичну гру від виборців можна чекати будь-що. Тільки відвертий ворог Президента Ющенка може порадити йому лобіювання широкої коаліції.

Напевне це розуміє і сам Президент, який не стомлюється повторювати про необхідність саме демократичної коаліції. Дивно інше, протягом кількох тижнів відвертих заяв групи народних обранців, що потрапили до списку НУНС за сприяння Віктора Ющенка, сам почесний голова мегаблоку жодного разу не поставив їх на місце і не висловив свого ставлення до їхніх заяв.

Мовчання Віктора Ющенка тлумачать, як мовчазну згоду, нібито слабкого і залежного Президента для нібито подвійної гри.