КПЗУ forever! Святкуємо славетну річницю!!!
10/31/2007 | Left Initiative
30 жовтня 1921 року
Перший з’їзд КПЗУ
Цього дня у Львові пройшла I нелегальна конференція Комуністичної партії Східної Галичини (після 1923 - Комуністичної партії Західної України)
***
Комуністична партія Західної України (КПЗУ) - створена в лютому 1919 на установчому з'їзді у Станіславі.
До 1923 - Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ). Попередницею КПЗУ була Інтернаціональна Революційна Соціал-Демократія (ІРСД) - нечисленна молодіжна організація, що нелегально діяла в Галичині в 1915-18. У заснуванні КПСГ взяли участь посланці з Наддніпрянської України , члени партії боротьбистів.
Першим секретарем ЦК КПСГ було обрано колишнього боротьбиста К. Саврича (Марсимович). Інший центр формування КПСГ знаходився в УСРР, де в квітні 1920 було створено Галицький організаційний комітет КП(б)У (Галорком). У 1919-20 КПСГ вважалася обласною організацією КП(б)У, але мала окреме представництво в Комуністичному Інтернаціоналі. Під час короткого існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки партія вийшла з підпілля і діяла під назвою Комуністична Партія Галичини (КПГ).
Після остаточної окупації Галичини Польщею і підписання Ризького мирного договору 1921 КП(б)У уклала в Москві угоду з Комуністичною Робітничою Партією Польщі, згідно з якою КПСГ мала входити до складу КРПП. Це спричинило розкол КПСГ на дві частини, одна з яких виступала за приєднання до КРПП («капеерівці»), а інша --- на чолі з О. Кріликом (Васильковим) --- обстоювала організаційну самостійність («васильківці»). Тільки в 1923, після ухвали Ради Послів Антанти про анексію Галичини Польською державою, «васильківці» погодились на приєднання до КРПП на правах автономної частини. КПСГ поширила свою діяльність на Волинь, Холмщину, Підляшшя і частину Полісся і була перейменована на КПЗУ. КПЗУ була складовою частиною КРПП (з 1925 Комуністична Партія Польщі), але, маючи широку автономію, проводила свої з'їзди (1925, 1928 і 1934), обирала ЦК і зберігала місце в Комінтерні у складі польського представництва, її членами, крім українців, були також поляки та євреї, які проживали в Західній Україні. 1920-і рр. були часом зростання впливу КПЗУ, чому сприяли успіхи Непу й українізації в УСРР. Партія діяла в підпіллі, проте під її впливом перебували й легальні організації (у 1923-24 Українська Соціал-Демократична Партія, у 1926-32 Українське Селянсько-Робітниче Соціалістичне Об'єднання - Сельроб).
Через легальні організації КПЗУ брала участь у виборах і мала своє представництво в сеймі Польщі: Клуб УСДП (1924), Комуністичну польську фракцію (1924-27), Клуб Сельробу --- єдності (1928-30). Комуністи керували діяльністю підпільних Комуністичної Спілки Молоді Західної України і філіалу Міжнародної Організації Допомоги Революціонерам. Офіційним органом КПЗУ був журнал «Наша Правда», що виходив у Берліні. Крім того з ініціативи партії в різні роки видавалися газети «Нове Життя», «Світло», «Сельроб» та ін., журнали «Вікна», «Культура», «Нові Шляхи».
Ідеологія
Ідеологія КПЗУ 1920-х рр. була близькою до націонал-комунізму --- течії в комуністичному русі, що намагалася поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями. Єдиним шляхом до національного і соціального визволення західноукраїнські комуністи вважали соціалістичну революцію в Польщі, яку спільно мали здійснити робітники і селяни всіх національностей. КПЗУ висувала гасло з'єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі --- УСРР. У 1927 більшість ЦК КПЗУ підтримала т. зв. «національний ухил» О. Шумського в КП(б)У. У відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді. Партія розкололася на більшість («шумськістів») і меншість (прихильників Кагановича). Розкол охопив і Сельроб. 18.2.1928 більшість КПЗУ під проводом О. Крілика (Васильківа) і Р. Кузьми (Турянського) була виключена з Комінтерну. До кін. 1928 у Західній Україні існували дві комуністичні партії: КПЗУ --- більшість («васильківці») і КПЗУ --- меншість, яка користувалася підтримкою Москви. «Васильківці» відкрито виступали проти політики Сталіна і Кагановича в національному питанні, домагалися наповнення радянської української державності реальним змістом. Наприкінці 1928 КПЗУ --- більшість оголосила про саморозпуск, її лідери заявили про визнання своїх «помилок» і виїхали в УСРР. Незабаром усі вони стали жертвами сталінських репресій.
Занепад
З кін. 1920-х рр. почався занепад комуністичного руху в Західній Україні. Під впливом звісток про колективізацію, репресії і голодомор 1933 та частина населення, що стояла на радяно-фільських позиціях, відвернулася від комуністів. Національне свідомі елементи виходили з КПЗУ, чисельно в ній стали переважати поляки і євреї. У 1933 керівники КПЗУ М. Заячківський (Косар) і Г. Іваненко (Бараба) були викликані в СРСР і знищені там за сфабрикованою справою «Української військової організації». Водночас репресували багатьох західноукраїнських комуністів, що перебували на радянській території. Внаслідок цих подій чисельність партії скоротилася з 4300 до 2600 членів. КПЗУ поступово перетворилась у партію тоталітарного типу, яка не допускала плюралізму думок у своїх рядах і поборювала всі інші політичні сили, в т. ч. соціал-демократів, називаючи їх «соціал-фашистами». Своєю боротьбою проти українських партій КПЗУ поставила себе за межі українського національного руху. Фактично партія стала слухняним знаряддям сталінської політики в Західній Україні, хоча це не врятувало її від репресій. У 1938 Виконком Комінтерну ухвалив постанову про розпуск Компартії Польщі, а разом з нею --- Компартій Західної України і Західної Білорусії. Приводом стало звинувачення, що нібито керівництво в цих партіях захопила фашистська агентура. Майже всі члени КПЗУ, які опинилися на території СРСР, були репресовані.
http://www.livasprava.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=296&Itemid=1
Перший з’їзд КПЗУ
Цього дня у Львові пройшла I нелегальна конференція Комуністичної партії Східної Галичини (після 1923 - Комуністичної партії Західної України)
***
Комуністична партія Західної України (КПЗУ) - створена в лютому 1919 на установчому з'їзді у Станіславі.
До 1923 - Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ). Попередницею КПЗУ була Інтернаціональна Революційна Соціал-Демократія (ІРСД) - нечисленна молодіжна організація, що нелегально діяла в Галичині в 1915-18. У заснуванні КПСГ взяли участь посланці з Наддніпрянської України , члени партії боротьбистів.
Першим секретарем ЦК КПСГ було обрано колишнього боротьбиста К. Саврича (Марсимович). Інший центр формування КПСГ знаходився в УСРР, де в квітні 1920 було створено Галицький організаційний комітет КП(б)У (Галорком). У 1919-20 КПСГ вважалася обласною організацією КП(б)У, але мала окреме представництво в Комуністичному Інтернаціоналі. Під час короткого існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки партія вийшла з підпілля і діяла під назвою Комуністична Партія Галичини (КПГ).
Після остаточної окупації Галичини Польщею і підписання Ризького мирного договору 1921 КП(б)У уклала в Москві угоду з Комуністичною Робітничою Партією Польщі, згідно з якою КПСГ мала входити до складу КРПП. Це спричинило розкол КПСГ на дві частини, одна з яких виступала за приєднання до КРПП («капеерівці»), а інша --- на чолі з О. Кріликом (Васильковим) --- обстоювала організаційну самостійність («васильківці»). Тільки в 1923, після ухвали Ради Послів Антанти про анексію Галичини Польською державою, «васильківці» погодились на приєднання до КРПП на правах автономної частини. КПСГ поширила свою діяльність на Волинь, Холмщину, Підляшшя і частину Полісся і була перейменована на КПЗУ. КПЗУ була складовою частиною КРПП (з 1925 Комуністична Партія Польщі), але, маючи широку автономію, проводила свої з'їзди (1925, 1928 і 1934), обирала ЦК і зберігала місце в Комінтерні у складі польського представництва, її членами, крім українців, були також поляки та євреї, які проживали в Західній Україні. 1920-і рр. були часом зростання впливу КПЗУ, чому сприяли успіхи Непу й українізації в УСРР. Партія діяла в підпіллі, проте під її впливом перебували й легальні організації (у 1923-24 Українська Соціал-Демократична Партія, у 1926-32 Українське Селянсько-Робітниче Соціалістичне Об'єднання - Сельроб).
Через легальні організації КПЗУ брала участь у виборах і мала своє представництво в сеймі Польщі: Клуб УСДП (1924), Комуністичну польську фракцію (1924-27), Клуб Сельробу --- єдності (1928-30). Комуністи керували діяльністю підпільних Комуністичної Спілки Молоді Західної України і філіалу Міжнародної Організації Допомоги Революціонерам. Офіційним органом КПЗУ був журнал «Наша Правда», що виходив у Берліні. Крім того з ініціативи партії в різні роки видавалися газети «Нове Життя», «Світло», «Сельроб» та ін., журнали «Вікна», «Культура», «Нові Шляхи».
Ідеологія
Ідеологія КПЗУ 1920-х рр. була близькою до націонал-комунізму --- течії в комуністичному русі, що намагалася поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями. Єдиним шляхом до національного і соціального визволення західноукраїнські комуністи вважали соціалістичну революцію в Польщі, яку спільно мали здійснити робітники і селяни всіх національностей. КПЗУ висувала гасло з'єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі --- УСРР. У 1927 більшість ЦК КПЗУ підтримала т. зв. «національний ухил» О. Шумського в КП(б)У. У відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді. Партія розкололася на більшість («шумськістів») і меншість (прихильників Кагановича). Розкол охопив і Сельроб. 18.2.1928 більшість КПЗУ під проводом О. Крілика (Васильківа) і Р. Кузьми (Турянського) була виключена з Комінтерну. До кін. 1928 у Західній Україні існували дві комуністичні партії: КПЗУ --- більшість («васильківці») і КПЗУ --- меншість, яка користувалася підтримкою Москви. «Васильківці» відкрито виступали проти політики Сталіна і Кагановича в національному питанні, домагалися наповнення радянської української державності реальним змістом. Наприкінці 1928 КПЗУ --- більшість оголосила про саморозпуск, її лідери заявили про визнання своїх «помилок» і виїхали в УСРР. Незабаром усі вони стали жертвами сталінських репресій.
Занепад
З кін. 1920-х рр. почався занепад комуністичного руху в Західній Україні. Під впливом звісток про колективізацію, репресії і голодомор 1933 та частина населення, що стояла на радяно-фільських позиціях, відвернулася від комуністів. Національне свідомі елементи виходили з КПЗУ, чисельно в ній стали переважати поляки і євреї. У 1933 керівники КПЗУ М. Заячківський (Косар) і Г. Іваненко (Бараба) були викликані в СРСР і знищені там за сфабрикованою справою «Української військової організації». Водночас репресували багатьох західноукраїнських комуністів, що перебували на радянській території. Внаслідок цих подій чисельність партії скоротилася з 4300 до 2600 членів. КПЗУ поступово перетворилась у партію тоталітарного типу, яка не допускала плюралізму думок у своїх рядах і поборювала всі інші політичні сили, в т. ч. соціал-демократів, називаючи їх «соціал-фашистами». Своєю боротьбою проти українських партій КПЗУ поставила себе за межі українського національного руху. Фактично партія стала слухняним знаряддям сталінської політики в Західній Україні, хоча це не врятувало її від репресій. У 1938 Виконком Комінтерну ухвалив постанову про розпуск Компартії Польщі, а разом з нею --- Компартій Західної України і Західної Білорусії. Приводом стало звинувачення, що нібито керівництво в цих партіях захопила фашистська агентура. Майже всі члени КПЗУ, які опинилися на території СРСР, були репресовані.
http://www.livasprava.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=296&Itemid=1
Відповіді
2007.10.31 | eume
Член ЦК КПЗУ Крілик-Васильків (спогад з 1929 року)
Львівська тюрма "Бриґідки".""" Була це вправді політична камера, але сиділи в ній самі тільки комуністи, переважно львівські жиди. Нудно було там, що мухи на стіні дохли б. Вся та зграя найперше кинулася на мене, щоб пристати до "комуни", цебто до спільного господарства харчами. Харчів у них не бракувало, львівські жиди приносили їм усього вдосталь, може більше мали, як я. Але хай їм грець з їхніми достатками, просто не хотілося мені входити з ними в якісь ближчі взаємини. Відразу я заявив, що вони комуністи, а я націоналіст, нам з собою не подорозі, буду жити самий. Коли припаде на мене черга позамітати камеру, я це зроблю - та й стільки нашої співпраці. Можу теж обмінюватися книжками й газетами - тільки на засаді добровільности. І так між нами залишилося до кінця.
Щовечора вели вони між собою політичну гутірку. Старалися й мене притягнути до дискусії. Тримався я здалеку, та часом жидівська нахабність до живого допекла і тоді я вибухав. Власне, між усіми тими жидиками не було ні одної справді інтеліґентної, освіченої і політично виробленої людини. Всі налигалися дешевої аґітки і тим жили. Один тільки молодий жидок на прізвище Єкіль мав трохи більше знання, але й він не виходив поза мудрощі пропаґандивних брошур. Говорив він чудовою літературною українською мовою і був у них за політрука. Спольщений українець Лотоцький, по фаху різницький челядник, признався мені потихеньку, що Єкіль більше року побував на вишкільних курсах у Совєтській Україні.
Кілька днів по моєму приході впустили до нашої камери ще одного в'язня. Представився як Крілик, комуніст, родом зо Знесіння. Був це один з головачів Комуністичної Партії Західньої України, брав участь у т. зв. святоюрському процесі КПЗУ в 1921 році, а може це було в 1922, був засуджений на якусь там не дуже велику кару - в тих часах присуди рідко перевищали три роки - і втік до Данціґу. Хоч жив поза межами Польщі, ввесь час рахувався членом Центрального Комітету КПЗУ, був навіть його секретарем, виступав під псевдом Васильків. Можливо, що крадькома приїздив на засідання і на конференції. Пізніше, коли Сель-Роб [Скорочення з повної назви "Селянсько-Робітнича Партія", комуністична прибудівка. - прим. авт.] поділився на "лівицю" і "правицю", йому, разом з другим чільним членом ЦК КПЗУ, по псевду Турянським, пришили "правий ухил", попав він у неласку. Тепер хотів реактивізуватися і першим кроком до того мала бути реабілітація через тюрму. В товаристві адвоката зголосився в суді досиджувати кару.
Жидики заметушилися. Про Крілика та його діяльність вони зеленого поняття не мали, але знав про нього Єкіль. Сюди-туди розписав "ґрипси" до їхнього комуністичного старости, а через нього дістали доручення зо світа, щоб Крілика покищо прийняти до спільного життя, а далі буде залежати, як він поведе себе в часі проби. Крім того мав він написати покаянну заяву. В моїй присутності Єкіль подав це Кріликові до відома. Він на те погодився, додаючи, що це для нього не новина, це все було узгіднене, ще заки він зголосився досиджувати присуд.
Тяжко знущалися над ним жидики. Вечорами я або проходжувався по камері, або сидів на своєму ліжку, читаючи книжку, а в той час при столі вони відбували звичайні свої курси політграмоти. Єкіль, що ні знанням ні інтеліґенцією до пупа не міг дістати Кріликові, не проминав ніякої нагоди, щоб не напучувати його, пригадуючи йому помилки "правого ухилу" і за кожним разом вимагав від нього заявитися, признатися до помилкових поглядів у самокритиці. Мені дивно було, як людина з крихтою гідности може стерпіти нахабність зарозумілого шмаркача. Крілик мовчав, бо мусів, без того закрита була б йому можливість виїзду в Совєтську Україну. Раз я просто спитався його, чому не запротестує проти такого свідомого дратування і шарпання нервів. Відповів мені, що годі вимагати виховання і тактовности від неосвічених людей, яким до того здається, що своїм просторікуванням роблять велику політичну роботу.
Дискусії велися в польській мові, тільки Єкіль і Крілик послуговувалися українською.
Досидівши свій час, Крілик поїхав до СССР і там загинув у часі великої чистки. Про його товариша Турянського, комуніста зо священичої родини в Теребовельщині, писали в газетах, що він згорів у московській в'язниці, ніби від цигарки зайнявся під ним сінник уночі. """
Зиновій Книш, "Далекий приціл".
2007.10.31 | Sean
нє, не святкуємо
2007.10.31 | Хвізик
особисто мені КПЗУ та її членів просто жалко
майже всі в сибіру по багато років гнили, а багато хто і геть зогнивза що, питається, боролись?
2007.10.31 | Чучхе
швидше вже на Соловках
Турянського і іже з ними судили у "справі УВО", що почалася в 1933-му (конкретно КПЗУшників приписали до націоналістів у 34-му). Тоді ще Сибір і Колиму не освоювали. Головним табором були Соловки і деякі поморські поселення (той самий СЛОН). А в 1937 їх всіх було ростріляно2007.10.31 | Хвізик
Мені розказували про старого КПЗУшника,
котрий брав участь в урочистій зустрічі совєцьких військ у Рівному. Через менш як місяць по тому його заарештували, і аж до самої смерті вусатого хера він провів у таборах колими. Цікаво, що Колима не змінила його комуністичних переконань.2007.10.31 | blueandwhite
Re: КПЗУ forever! Святкуємо славетну річницю!!!
Однозначно, святкуємо!Це ж треба, які обрії відкрилися перед руралами! З села -- до високорозвинутого промислового суспільства. І КПЗУ, зрозуміло, була частиною цього процесу. Сталін трішки все зіпсував, ну так Рурал-лянду ще пощастило, вони із ним прожили тільки 8 років.