Нові рецидиви старої хвороби посла РФ
11/05/2007 | Галина Левицька
„Нам, українцям, пам’ять історичну і досі обрізують, аби нас не було…”. Ці страшні слова зафіксовані у книзі українських афоризмів стосується не лише колоніального минулого України, а й сьогодення. Обрізування української пам’яті продовжують займатися московські спецслужби. Правда, вони не вбивають і не кидають у тюрми українських патріотів, а діють шляхом неприхованої підтримки українофобських видань через підконтрольний їм бізнес. Ці починання підтримує також п’ята колона в Україні.
Можливо вона не була б настільки розперезаною, коли б не мала за собою високих московських покровителів. На початку листопада посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін (здається це єдиний дипломат, що не перший рік вчить українців як їм жити) знов розсіяв „перлини”. Він договорився до того, що на Нюрнберзькому процесі була засуджена боротьба УПА. Тому, на його думку, немає потреби прирівнювати їх до учасників війни.
Посол РФ в Україні демонструє грубе невігластво. Українські історики в один голос заявляють, що прив’язка УПА до Нюрнберга — це один з пропагандивних „штампів” Москви. Бо вистачило Черномирдіну лише заїкнутися про УПА як тут же Донеччина голосами своїх депутатів звернулася до поляків і росіян допомогти їй боротися проти УПА.
Уся Європа, США і Канада були свідками як мужньо боронилася Естонія, коли під прикриттям захисту таллінського солдата росіяни хотіли повчити їх жити. А коли російський високий посадовець Віктор Черномирдін, який в Україні є не тільки вухами і очима Кремля, але його голосом, нахабно вчить українців куди рухатися, кого вшановувати, у якій церкві молитися, то міністерство закордонних справ України займає дуже обережну позицію. Воно спромоглося лише на заяву, в якій звертає увагу, що надання експертних оцінок з питань минулого країни та її внутрішньополітичного життя не відповідає усталеній дипломатичній практиці. І закликає посла РФ утримуватися від висловлювань і дій, що можуть мати негативний вплив на розвиток добросусідських відносин України з РФ.
Таку делікатність української дипломатії можна пояснити враховуючи енергетичну залежність України від РФ. Проте є і другий бік медалі, на який звертають уваги українські дипломати: чим більше делікатності з українського боку — тим більше нахабності з російського.
Московський оскал стає все більшим супроти України. Нинішні російські керманичі як правонаступники царської Росії, Радянської тоталітарної імперії не хочуть, щоб українці знали правду про свою історію. Вони на українській території, зокрема, в Криму організують різного роду „російські марші”. Це яскраво було продемонстровано 4 листопада під час маршів з нагоди дня російської єдності. Їх учасники не тільки скандували гасла Росія для росіян, а пишалися, що Путін без зайвого афішування реалізує політику російського націоналізму. А у ньому немає місця для історичної правди націй, які були уярмлені російським шовінізмом.
На щастя час на місці не стоїть і Служба Безпеки України вже розсекретила значну частину архівних документів стосовно політичних репресій. Виконуючий обов’язки голови СБУ Валентин Наливайченко під час круглого столу на тему: „Роль Служби безпеки України у встановленні історичної правди про Голодомор і політичні репресії за часів радянської влади” наголосив, що вже опубліковано понад 100 науково-документальних книг, в яких досліджується природа Голодомору-Геноциду 1932-1933 роках та політичних репресій. Однак головне, що частина з них стала навчальними посібниками у вищих школах. У тому числі й у академії, у якій готується нова зміна Служби безпеки України.
До числа знакових подій хочу віднести й те, що вперше за роки незалежності України 2 листопада Президент України взяв участь у вшануванні жертв політичних репресій в Києві біля пам’ятника Курбасу. І хоч на скорботний захід свого часу запрошення надсилалися і президентові Кучмі, проте лише Віктор Ющенко (і то на третьому році президентства) усвідомив значення цієї події у процесі формування національної свідомості. Він не сам прийшов на скорботний захід, але привів прем’єр-міністра Віктора Януковича.
Що означає прихід прем’єра, який відходить на цей захід поки що залишається загадкою.
Глава української держави на вечорі вшануванні пам’яті жертв, які загинули у Сандормосі зробив наголос, що першими жертвами большевистського терору стали державні та інтелектуальні лідери українського народу, які були творцями і носіями ідей державності 1917-18 років.
За словами Президента України, другий тотальний і вбивчий удар було завдано по національній першооснові — українському селянству, яке споконвіку берегло генетичний код нації. І третій удар, сказав Віктор Ющенко, було завдано по творчій еліті і духовенству. Звичайно, що ту та інші подібні президентські заяви п’ята колона зустрічає дибки. Є гарячі голови, які проголошують робітниче повстання проти „націоналістично-буржуазного” курсу президента.
Такі заклики викликають лише співчуття. Усі зриви і повстання робили молоді люди. Попри численні претензії до нинішньої молоді, вона не діятиме на шкоду державі, бо до числа найвищих здобутків української незалежності відносить відсутність політичних катаклізмів. Окрім цього, університетська молодь знає причини українських бід.
Один з вихователів молоді професор Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук Микола Дорошко доводить, що необмежене і безкарне панування ленінсько-сталінського тоталітарного більшовицького режиму в радянській Україні стало можливим лише тому, що Україна була окупованою й колоніально залежною територією, на якій кремлівські вожді будь-що прагнули насадити антиукраїнську владу і знищити прагнення українського народу до самостійного державного життя.
Нині робиться чимало, щоб відродити як пам’ять про це прагнення, так і саме прагнення. Президент України підписав указ, в якому 24 листопада 2007 року о 16 годині на вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу оголошується хвилина мовчання і буде на всій території України приспущений державний прапор. Кабінет міністрів разом із Київською міською державною адміністрацією мають все зробити, щоб до осені 2008 року у місті Києві був збудований меморіал пам’яті жертв голодоморів. Також урядовці мають активізувати роботу щодо проектування та спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 років у місті Вашингтоні (Сполучені Штати Америки), відповідних пам’ятників та пам’ятних знаків в інших державах.
А перед дипломатами ставиться завдання активізувати роботу задля визнання на рівні ООН голодомору в Україні актом геноциду проти української нації. За словами речника МЗС України Андрія Дещиці, нині ведеться робота як з урядами, так і з громадськими організаціями різних країни, щоб обґрунтовано представити цю проблему.
Чи вже існує критична маса держав для позитивного голосування українського питання? Однозначної відповіді поки що немає!
Отримано Майданом Mon, 5 Nov 2007 07:41:41 +0200
Можливо вона не була б настільки розперезаною, коли б не мала за собою високих московських покровителів. На початку листопада посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін (здається це єдиний дипломат, що не перший рік вчить українців як їм жити) знов розсіяв „перлини”. Він договорився до того, що на Нюрнберзькому процесі була засуджена боротьба УПА. Тому, на його думку, немає потреби прирівнювати їх до учасників війни.
Посол РФ в Україні демонструє грубе невігластво. Українські історики в один голос заявляють, що прив’язка УПА до Нюрнберга — це один з пропагандивних „штампів” Москви. Бо вистачило Черномирдіну лише заїкнутися про УПА як тут же Донеччина голосами своїх депутатів звернулася до поляків і росіян допомогти їй боротися проти УПА.
Уся Європа, США і Канада були свідками як мужньо боронилася Естонія, коли під прикриттям захисту таллінського солдата росіяни хотіли повчити їх жити. А коли російський високий посадовець Віктор Черномирдін, який в Україні є не тільки вухами і очима Кремля, але його голосом, нахабно вчить українців куди рухатися, кого вшановувати, у якій церкві молитися, то міністерство закордонних справ України займає дуже обережну позицію. Воно спромоглося лише на заяву, в якій звертає увагу, що надання експертних оцінок з питань минулого країни та її внутрішньополітичного життя не відповідає усталеній дипломатичній практиці. І закликає посла РФ утримуватися від висловлювань і дій, що можуть мати негативний вплив на розвиток добросусідських відносин України з РФ.
Таку делікатність української дипломатії можна пояснити враховуючи енергетичну залежність України від РФ. Проте є і другий бік медалі, на який звертають уваги українські дипломати: чим більше делікатності з українського боку — тим більше нахабності з російського.
Московський оскал стає все більшим супроти України. Нинішні російські керманичі як правонаступники царської Росії, Радянської тоталітарної імперії не хочуть, щоб українці знали правду про свою історію. Вони на українській території, зокрема, в Криму організують різного роду „російські марші”. Це яскраво було продемонстровано 4 листопада під час маршів з нагоди дня російської єдності. Їх учасники не тільки скандували гасла Росія для росіян, а пишалися, що Путін без зайвого афішування реалізує політику російського націоналізму. А у ньому немає місця для історичної правди націй, які були уярмлені російським шовінізмом.
На щастя час на місці не стоїть і Служба Безпеки України вже розсекретила значну частину архівних документів стосовно політичних репресій. Виконуючий обов’язки голови СБУ Валентин Наливайченко під час круглого столу на тему: „Роль Служби безпеки України у встановленні історичної правди про Голодомор і політичні репресії за часів радянської влади” наголосив, що вже опубліковано понад 100 науково-документальних книг, в яких досліджується природа Голодомору-Геноциду 1932-1933 роках та політичних репресій. Однак головне, що частина з них стала навчальними посібниками у вищих школах. У тому числі й у академії, у якій готується нова зміна Служби безпеки України.
До числа знакових подій хочу віднести й те, що вперше за роки незалежності України 2 листопада Президент України взяв участь у вшануванні жертв політичних репресій в Києві біля пам’ятника Курбасу. І хоч на скорботний захід свого часу запрошення надсилалися і президентові Кучмі, проте лише Віктор Ющенко (і то на третьому році президентства) усвідомив значення цієї події у процесі формування національної свідомості. Він не сам прийшов на скорботний захід, але привів прем’єр-міністра Віктора Януковича.
Що означає прихід прем’єра, який відходить на цей захід поки що залишається загадкою.
Глава української держави на вечорі вшануванні пам’яті жертв, які загинули у Сандормосі зробив наголос, що першими жертвами большевистського терору стали державні та інтелектуальні лідери українського народу, які були творцями і носіями ідей державності 1917-18 років.
За словами Президента України, другий тотальний і вбивчий удар було завдано по національній першооснові — українському селянству, яке споконвіку берегло генетичний код нації. І третій удар, сказав Віктор Ющенко, було завдано по творчій еліті і духовенству. Звичайно, що ту та інші подібні президентські заяви п’ята колона зустрічає дибки. Є гарячі голови, які проголошують робітниче повстання проти „націоналістично-буржуазного” курсу президента.
Такі заклики викликають лише співчуття. Усі зриви і повстання робили молоді люди. Попри численні претензії до нинішньої молоді, вона не діятиме на шкоду державі, бо до числа найвищих здобутків української незалежності відносить відсутність політичних катаклізмів. Окрім цього, університетська молодь знає причини українських бід.
Один з вихователів молоді професор Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук Микола Дорошко доводить, що необмежене і безкарне панування ленінсько-сталінського тоталітарного більшовицького режиму в радянській Україні стало можливим лише тому, що Україна була окупованою й колоніально залежною територією, на якій кремлівські вожді будь-що прагнули насадити антиукраїнську владу і знищити прагнення українського народу до самостійного державного життя.
Нині робиться чимало, щоб відродити як пам’ять про це прагнення, так і саме прагнення. Президент України підписав указ, в якому 24 листопада 2007 року о 16 годині на вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу оголошується хвилина мовчання і буде на всій території України приспущений державний прапор. Кабінет міністрів разом із Київською міською державною адміністрацією мають все зробити, щоб до осені 2008 року у місті Києві був збудований меморіал пам’яті жертв голодоморів. Також урядовці мають активізувати роботу щодо проектування та спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 років у місті Вашингтоні (Сполучені Штати Америки), відповідних пам’ятників та пам’ятних знаків в інших державах.
А перед дипломатами ставиться завдання активізувати роботу задля визнання на рівні ООН голодомору в Україні актом геноциду проти української нації. За словами речника МЗС України Андрія Дещиці, нині ведеться робота як з урядами, так і з громадськими організаціями різних країни, щоб обґрунтовано представити цю проблему.
Чи вже існує критична маса держав для позитивного голосування українського питання? Однозначної відповіді поки що немає!
Отримано Майданом Mon, 5 Nov 2007 07:41:41 +0200