11/05/2007 | Андрій СОКОЛОВ, Голова вільної профспілки освіти і науки Львівщи

Останніми днями у засобах масової інформації з'явилася новина: Іван Денькович, який став депутатом Верховної Ради України від Блоку Юлії Тимошенко, пропонує на своє місце – посаду заступника голови Львівської обласної ради Людмилу Козак.
Зізнатися, мене ця звістка не надто здивувала. У 2004-му році саме Іван Денькович запросив Людмилу Козак під прапори партії "ВО "Батьківщина". Очевидно, як недавню колегу по педагогічній роботі (разом працювали у Залізничному районі Львова, Іван Денькович як директор школи, Людмила Козак – як заврайво).
Отже, кадрова новина п.Деньковича логічно випливає з його попередніх дій. Сідаючи у депутатське крісло київське, він хоче посадити на своє попереднє вірну йому людину. Без сумніву, інтересам п. Деньковича такі наміри відповідають. Але чи відповідають вони інтересам обласної організації, партії взагалі? Тим паче, нині, коли авторитет БЮТу і відповідно "Батьківщини" піднявся на доволі високий рівень! Отут у мене, людини, яка на останніх перегонах активно підтримувала цю силу, виникає дуже багато сумнівів.
Як голова вільної профспілки освіти і науки Львівщини знаю пані Козак досить давно. Ближче довелося познайомитися під час масових акцій протесту вчителів, спричинених невідшкодуванням коштів за "57-му статтю".
Весь педагогічний Львів тоді піднявя, не страйкував лишень один район – Залізничний, де завідувачем райвно була пані Козак! В одному з інтерв'ю вона сама підтвердила: "Як тільки приходили зі страйкового комітету, я йшла до людей після них і пояснювала, що це борг держави і місцева влада цю проблему не вирішить".
Бачите, як усе просто в Людмили Володимирівни. Виходить, недоумкуваті вчителі не відали, що "57-ма стаття" – борг держави, а вона, єдина на всю область найрозумніша, "пояснювала". Це як треба не поважати чи не знати (одне й друге для завідувача райвно честі не робить) своїх підлеглих, аби публічно озвучити подібне одкровення!
Як один з активних організаторів цих акцій, відповідально заявляю, що вчителі все чудово знали і усвідомлювали. Вони тиснули на уряд у Києві через місцеві органи влади. Та ж не могли всі враз раптово виїхати з Львівщини під стіни уряду!..
Зрештою, не слід забувати, що то були 2000-2002 роки. Акції вчителів як найбільш свідомої верстви в суспільстві політично активізовували все населення. А Людмила Козак (пропрацювала в райвно 12 літ) нині гордиться тим, що у 2002-му йшла з посади з "почуттям добре виконаної роботи", "була справжнім державним службовцем" і "чесно служила Державі...", як наслідок такого "служіння" вчителі Залізничного району, єдині у Львові, не отримали борг за 57 ст. Закону "Про освіту" згідно судових рішень.
Гадаю, львів'яни пам'ятають Державу того періоду і всю її чиновницьку рать, що, мов вогню, боялася найменшої іскри вільнодумства і всіляко душила, плазуючи перед зверхниками, будь-яку громадську ініціативу. Це були останні роки агонії дрімучого кучмізму, що в неймовірних корчах будь-що намагався зберегти стрижень злочинної системи. Просякнутої хабарями та страхом від низу до самої верхівки. Як тут не повторити щиросердного пасажу Людмили Козак, що вона "по великому рахунку (мову авторки зберігаю – А. С.), мов той диригент, керувала величним оркестром освітян Залізничного району".
Керувала, але мала в руці не камертон, а гудзату палицю та "шестірок" підлабузників! А нині керує на посаді голови постійної комісії з питань освіти і науки обласної ради освітянами всієї Львівщини.
Як виглядає на загальноукраїнському тлі освітянська нивка Львівської області, знаємо. Пасемо задніх за багатьма "педагогічними" показниками – комп'ютеризацією шкіл, рівнем охоплення дошкільною освітою ( за це трохи пізніше подякуємо партнерові пані Козак Павлові Хобзею), нормами забезпечення рівного доступу до якісної освіти... Освіта на селі, для прикладу, перебуває у вкрай жахливому стані...
І як пояснення всіх негараздів, на кожному кроці чуємо, що на освіту виділяється недостатньо коштів. Хай так! Але ж тоді під особливим наглядом мають бути ті фінансові ресурси, які таки виділяються. Натомість розкрадаються й вони. Ось останні повідомлення з Тендерної палати України про системні порушення на Львівщині законодавства про державні закупівлі. За словами віце-президента Тендерної палати України Людмили Кравченко, ТПУ дослідила 43 процедури закупівель у 2006-2007-му роках і встановила грубе порушення вимог закону на 16 мільйонів гривень.
Як приклад, віце-президент навела торги з відбору підрядника на проведення реконструкції установ охорони здоров'я і загальноосвітніх. Зокрема, компанія "Авторембуд", яка є збитковою впродовж 2005-2006-го років, виграла чотири! тендери, з них два на реконструкцію однієї зі шкіл області і на будівництво народного дому в селі Довгому-Гірному. Сума чотирьох тендерів перевищила дев'ять мільйонів гривень. Який же висновок робить віце-президент ТПУ? А ось він: "Стає очевидним бажання посадовців Львівської ОДА, її управлінь і структурних підрозділів, місцевих органів влади і самоврядування Львівської області, насамперед, поповнити свої кишені замість того, щоб займатися повноцінним ...будівництвом шкіл та їхнім опалюванням".
Людмила Козак, як голова комісії Львівської ОР , не могла не знати про ці дивні тендери за "свідомо завищеними цінами" та лобістськими інтересами. Вона зобов'язана була брати участь у тендерних засіданнях. В багатьох, гадаю, і брала.
І що? Може хтось чув її протести проти зловживань! Чули, але про те, як пані Козак тяжко вибиває кошти для освіти Львівщини і як "повчає" чиновників усвідомлювати роль і місце освіти в суспільстві. Остання її "видатна" сентенція звучить воістину пророчо – "Яка освіта – таке й майбутнє".
Але це все слова. А на ділі – успішно похована створена у березні 2005-го року на Львівщині за ініціативи громадських організацій Комісія з питань корупційної діяльності в установах освіти і науки. Мета її була благородною – виявляти факти зловживань в системі освіти і науки, згрупувати їх, знайти механізми їх усунення і подати держчиновникам для прийняття відповідних дієвих рішень. Коли ж її рядові члени, передусім, з вільної профспілки, дійшли до конкретних фактів (мертві душі у школах, анархія в гуртожитках ПТУ, коли там замість учнів жили сторонні особи...), діяльність комісії згасла. Вона перестала збиратися на засідання уже в червні 2005-го. Якраз тоді, коли на посаду начальника обласного управління прийшов Павло Хобзей. Отже, в березні ми мали ейфорію, телефони довір'я, пресу, а в червні – уже мовчок!
Може, львівська освіта раптом очистилася від хабарництва, корупції?.. Кому стала кісткою в горлі комісія? Та, звісно, чиновникам!
Як не парадоксально, але їм на руку зловживання в системі освіти з двох, як мінімум, причин. Перша, вони не воліють ламати корупційну вертикаль, яка склалася в період правління Кучми і тягнеться від низів аж до самого Києва. Скажіть, який директор самостійно ризикне тримати в школі "мертвих душ", отримувати за них зарплату?.. Та це ж кримінал, тюрма! Очевидно, є дах, гора, куди й пливе левова частка тих коштів...
Друга причина та, що адміністрації нагорі завжди вигідно мати директора, який зловживає своїм становищем. Такий директор більш податливий, ним легше управляти, давати "специфічні" завдання. Хай спробує відмовитися, компромат вигулькне тут як тут. Ось і виходить, що такий керівник найбільше боїться не закону, а ...вищого начальника.
Зрештою, про це можна запитати у директора Львівської СШ №67, у якого, за інформацією, якою ми володіємо, нещодавно виявлено ставку соціального педагога і чверть ставки психолога, на яких "ніхто" не працює. А куди "вивітрюються" гроші?.. Ось таким директоратом дуже легко маніпулювати згори. І в політичному плані в тому числі.
Чи ж дивно, що вільна профспілка нині у більшості шкіл має конфлікти у, здавалося б, очевидних з точки зору закону випадках. Нам не дають інформації про реальний штатний розпис, не бажають з профспілками узгоджувати додаткових виплат. Чиновницька верхівка покриває директорів там, де всім очевидно, що представники вільної профспілки мають цілковиту рацію. Це стосується конкретних закладів – Стрийської гімназії імені Андрея Шептицького, приватних шкіл, зокрема, "Перспективи" (Львів), Верхньояблунівської школи у Турківському районі, Дунаївської на Перемишлянщині, 6 музичній школі у Львові …
Та найбільшим цинізмом у системі освіти Львівщини цього року ,з боку чиновництва від освіти на чолі з Павлом Хобзеєм, слід вважати підписання сепаратної галузевої угоди між "офіційною" підневільною профспілкою і управлінням освіти і науки. Як бачимо, тут уже обійшлися без вільних профспілок, грубо порушуючи чинне законодавство. Ці дії стали предметом судового розгляду. Це так повівся той Хобзей, який свого часу, у 2004-му році, використав вільні профспілки для здобуття нинішньої посади. Бридотність та й годі! Отут і можна говорити про спорідненість душ Хобзея і Козак, яка патологічно ненавидить будь-який рух, що непідконтрольний держчиновникам від освіти. Система зловживань, система їх покривання зблизила колись далеких людей, які ще недавно "принципово" не віталися один з одним. А ще ненависть до вільних профспілок, які стали на перешкоді чиновницькому свавіллю.
Останній кричущий з моральної (та й юридичної) точки зору випадок – це звільнення трьох активістів "ВО "Батьківщина" ( на цьому хочу наголосити особливо, оскільки пані Козак є заступником голови Львівської обласної організації "ВО "Батьківщина") з роботи у Верхньояблунівській школі. Серед них вчителів Н. Мись та Г. Іванюк. і депутат Турківської районної ради від БЮТу С. Костів – батько семи дітей, "Батьківщина" їх не врятувала, бо головна провина цих педагогів та, що вони активісти вільної профспілки.
Ось переді мною заяви цих учителів. У них йдеться про цинічний спосіб звільнення, якому передували "поради" пані Козак і запевнення у тому, що "ніхто Вас не звільнить, поки я працюю головою комісії ЛОР з питань освіти і науки". Але згодом учителі почули у відповідь від неї іншу фразу – "Вас повинні були звільнити ще минулого року". Нині вільна профспілка змушена у суді захищати інтереси педагогів від таких горе-начальників. А пані Козак, коли напередодні виборів приїжджала на Турківщину, не побажала навіть зустрітися з цими людьми, з однопартійцями, активістами БЮТу. Не знайшла часу. Натомість зустрілася з кривдниками цих людей (до речі, активістами партії регіонів і соціалістів). До ресторації навіть сходили. Два дні пані Козак вела бурхливу передвиборчу роботу з активом БЮТу, а з цими трьома людьми (вони всі були членами дільничних комісій) переговорити не бажала.
І ось тепер чую, що Людмила Козак претендує на посаду заступника голови Львівської обласної ради. Холодна, черства особа. Жорстока й мстива. Яка абсолютно не сприймає жодної критики чи неконтрольованої ініціативи. Яка, зрештою, уже п'ять літ на пенсії. Це важко втиснути в якісь контури здорового глузду. Я це стверджую як прихильник БЮТу, як такий, що активно агітував на виборах за цю силу. Зрештою, наш лідер Конфедерації вільних профспілок України Михайло Волинець є бютівцем та депутатом Верховної Ради України, а він у нашому середовищі людина надзвичайно авторитетна. Але з пропозицією п.Деньковича, яка так активно піднята пресою нині на щит, згодитися вельми непросто. Та ж у БЮТі не бракує авторитетних, достойних людей.
Я відверто стверджую, що за своїм характером, світоглядними принципами, манерою поведінки пані Козак краще бути наглядачем у концтаборі, аніж сучасним керівником у представницьких органах влади, в політиці.
Назву ще один унікальний факт. Вперше, за всю історію існування вільних профспілок, наголошую на слові "вперше", було звільнено весь актив одразу трьох осередків – у Турківському районі, Львівській музичній школі і будинку школяра Франківського району Львова. Крім цього, попереджений про звільнення голова осередку Дунаївської школи. Тобто робляться синхронні удари по багатьох осередках вільних профспілок на Львівщині. Ось так "педагогічно" працює тандем Хобзей-Козак на освітянській ниві! Таке мені не могло привидітися навіть у жахливому сні.
Натомість, повзуть чутки, що пана Хобзея уже готують у мініство освіти України. Бідна освіта! Ще не пішов один крутій, як нам підсовують другого. Та ж Хобзей геніально зберіг ще кучмівський корупційний стрижень системи, це при ньому ми втратили мережу дошкільного виховання (понад 80 дитсадків), що дається взнаки ще й зараз... Коротка пам'ять – найбільша, мабуть, наша біда...
А що стосується кандидатури пані Козак, гадаю, вона стане предметом прискіпливого обговорення в партійних структурах БЮТу.
В Україні, нині це визнають усі, потрібна активна зміна кадрів. Перспектива, без сумніву, за людьми молодими, енергійними, ініціативними. Не пов'язаними спрутом корупції і хабарництва та не проїденими чиновницькою черствістю …