11/14/2007 | Микола Шатилов

Президент Російської федерації Владимир Путін нагородив президента Чеської республіки Вацлава Клауса медаллю Пушкіна. Того самого Пушкіна, який колись написав: «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, и назовет меня всяк сущий в ней язык, и гордый внук славян, и финн, и ныне дикий тунгус, и друг степей калмык». Клясичний, звісно, поет, але й шовініст не менш клясичний. Коли тунгус, то, ясна річ, дикий. Авжеж не як! На пищалі московських займанців ішов з луком й стрілами. Дикун!

У своїх шовіністичних візіях Пушкін майже не помилився. «Гордый внук славян» – українці з білорусами – читають його по-московськи. Не своєю мовою. Калмики так само. З фінами – помилочка: московського клясика по-московськи не читали і не читають. Помосковщення їх не зачепило. Поталанило. А тунгусам (самоназва сибірських евенків) наопак. Не мавши змоги опиратися московській колонізації, евенки чи не всі вигибли. Так-таки і не вивчивши в мові «великій та могутній» (висловок іншого московського клясика – І. С. Турґенєва): «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой». Одно слово, ще й як не поталанило евенкам.

Одно слово, коли Єльцинові збандюрилося карбувати медалі за «великий внесок в поширення й вивчення російської мови, збереження культурної спадщини, взаємозближення і збереження культур націй та народностей», Пушкін якраз і прислужився. Єльцин не встиг потішитись зі своєї шовіністичної вигадки. Зате Путін обділяє «поетичними» медалями кожного одного. Нарешті, сподобився московської нагороди і Вацлав Клаус. За віщо? Слово чести, розуму не доберу. А нумо, подивимось на інших медаленосців: їх за віщо? Можливо, в такий спосіб і збагнем, чим чеський президент приподобився Путіну.

Отже, президент Гайаны Джагдео Бгаррат. Кажуть, наймолодший в світі глава держави. А може, і єдиний, який закінчив Московський університет імені Патриса Лумумби. Славетна висока школа. Уславилася тим, що в ній вишколювали керівні кадри для так званих визвольних рухів у країнах третього світу. Alma Mater забісованого вбивці Ілліча Раміреса Санчеса – alias Карлос, alias Шакал. По-московськи Джагдео уміє не так, як мешканці арбатських провулків, але все ж таки нічогеньки.

Монгольський президент Намбарин Энхбаяр. Кажуть, ще й письменник. Автор яких саме творів, не знає, гадаю, й Петра Гулова (Petra Hůlová), чеська письменниця, яка мешкала в Монголії. Але Намбарин має диплом Московського літературного інституту, а cе ґарантія того, що може з пам’яти і по-московськи ушкварити: «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой».
Колишній генеральний секретар ЦК КП Китаю Цзян Цземінь також учився в СССР. Не тільки вчився, а й працював – на Московському автомобільному заводі. Мовою ґаспадіна Путіна цвірінькає знаменито. Не тільки цвірінькає, а й співає. З-поміж найулюбленіших його пісень – «Далєко, далєко, ґдє кочуют тумани», «Спойомтє, друзья» та «Подмосковниє вєчєра».

Нічого не скажеш, у непоганій компанії знайшовся Вацлав Клаус. Але знов-таки за віщо? Однокашником Шакала ніколи не був. Совітським дипломом похвалитися не може. «Подмосковних вєчєров» не заспіває навіть під загрозою непереобрання на другий президентський термін. А в міжчасі Пушкінської медалі сподобився. Що то, врешті-решт, за знак?

Під час своєї другої (2003) візити до Росії Клаус став мазунчиком прокремлівської преси. Насамперед через те, що він , як уважали московські аналітики, «згорнув «контроверсійні сторінки» нашої спільної історії». Згорнув, наголошувалося, на відміну від Вацлава Гавла. А крім того: «показав себе не тільки самостійним лидером своєї країни, але певною мірою – неофіційним лідером кількох країн Східньої Европи», «через свою позицію щодо Іраку накликав на себе невдоволення Вашінґтону», «великого шелесту з-поміж европейських владоможців наробила і його заява з приводу европейської Конституції» (Российская газета, 3. 11. 03.).

Під час третьої (2007) московської візити Клауса ані Российская газета, ані будь-яка інша до небес його вже не підносила. Не справдив надій. Не погодився з Путіним. Не дозволив себе переконати, що американській радар у Чехії працюватиме проти Росії. Наказати Российской газете – хай ганьбить підступного чеха? Несамостійний лідер, накликав на себе невдоволення Москви, антиевропеєць... Ні, Путін повівся хитріше. На взір золотоординських ханів.
Коли Великий хан Золотої Орди хотів упослідити якогось меншого хана, а зробити сього не дозволяв дипломатичний bon ton, він того меншого обдаровував. Точнісінько так, як своїх васалів і водночас з ними. Скажімо, парою соболевих шкурок. Не взявши великоханського подарунку, можеш нахопитися на велике лихо. А взявши, стаєш на один щабель з васалами. Дилема!
Пушкінська медаля – се і є пара соболевих шкурок. Але Пушкін нічим не завинив. Він істотне геніяльний поет. Чеський пушкініст Борис Цвек (Boris Cvek) написав якось, що московсько-большевицька система, пропаґуючи СССР, визискувала, забувши сором, як самого Пушкіна, так і його творчість. Так само забувши сором, визискує все назване Цвеком і каґебістсько-путінська система. Пропаґуючи Росію alias СССР.

Отримано Майданом Дата: Wed, 14 Nov 2007 16:27:30 +0100 (17:27 EET)