„В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!”

„Всі ми, незалежно віж національності та релігії, маємо вшанувати пам”ять безневинних жертв. Це наш обов”зокяк громадян України. Цим ми наголосимо: ми єдина, згуртована нація” (Азрієль Хайкін).

Отакою мала б бути мова й тих євреїв-українців, які ще вперто тримаються того, що коли вони іншої релігії, то й мова українська не їхня. Звернення головного рабина України „До євреїв України” від 21-ого листопада н.р., в якому він закликає запалити свічки, щоб вшанувати пам”ять Голодомору є саме тим шляхом, яким повинні йти всі релігійні громади в Україні. Можливо, що тривалі вимоги президента Ющенка до всіх визнати Голодомор Ґеноцидом українців дойдуть і до ООН, щоб задокументувати жертви народовбивства – „однієї з найстрашніших трагедій ХХ століття” (Азрієль Хайкін, головний рабин України, Звернення до євреїв України, №263, 21.11.2007).

На жаль, ще досі безкарно ходять по українській землі не лише предствники-нащадки цього злочину проти людства, але й деякі його організатори! Та в цьому ми самі винні, що досі не зуміли розібратися – хто наш доброзичливець, а хто ворог!

Михайло Деп”як у статті „Цікаві моменти візиту Ющенка до Ізраїлю” (Майдан, 19.11.2007) звернув увагу на те, що дехто був дуже зацікавлений, щоб президент України В.Ющенко не відвідував Ізраїль, а коли вже не можна було перешкодити візиту, то хоч спробувати зірвати його, накидуючи різні каґебівські ярлики на адресу УПА, Шухевича, на українців як антисемітів і т.п.. Візит відбувся і він зробив своє, не залежно від того, що Кнесет ще не визнав голодомор. Він показав, що, як зазначає М.Деп”як: „Нам варто повчитися в євреїв як захищати свої інтереси у ворожому оточенні, як плекати національну культуру і мову,”...

Україна і Ізраїль мають багато спільного: обидва народи мають багату історію, яку зберегли століттями у бездержавному стані, пережили знищення мови (іврит) або заборону писати й розмовляти (українська мова), дочекалися проголошення незалежних держав – Ізраїль 1948 р., Україна 1990р., оба народи по-різному пережили Ґеноцид – одні комуністичний, інші нацистський. Під час короткого існування Української Народної Республіки євреї мали не тільки своїх міністрів, але й мали свою політичну партію. Під час 2-ої світової війни, наперекір КГБівським запереченням, євреї брали участь в УПА і боролись за визволення України від окупантів.

Українці вже давно визнали Голокост євреїв їхнім Ґеноцидом, але за „допомоги” КГБ-івської „інформації” – брехні та фальсифікатів, деяким євреям важко визнати трагедію українців – Ґеноцидом. Звичайно, визнання одної трагедії не принижує іншу – навпаки, воно повинно б солідаризувати обидві нації і сприяти більшому порозумінню між народами, які це пережили. 

Сподіваймось, що „Звернення” Хайкіна не буде стосуватись лише запалення свічок 24 листопада, але стане тривалим порозумінням між цими двома народами, які зазнали найбільше страхіття ХХ століття – голодну смерть та смерть у газових камерах. Слід, зрештою, зрозуміти, що в Україні нема антисемітизму, але є антисеміти, так як вони є в Німеччині, Франції, Італії, чи у будь-якій іншій країні. Треба зрозуміти, що в Україні важко знайти українця, який би не мав доброго приятеля єврея, а такого явища не у всіх націях знайдеш!

Українці знають, що євреї-українці є рівноправними громадянами України. Вони  присутні в культурі, літературі, політиці й науці і намовлюваного антисемітизму в Україні нема, бо інакше не була б більшість оліґархів єврейського походження. Всі розрізняють - українці по національності, і українці-громадяни, що існують єреї – Рабіновичі і євреї Ходоси, Фішбейни, з яких перших ототожнюють з оліґархами, яких більше цікавить український капітал аніж розвиток української держави, а других – з патріотами України, які є творцями незалежної держави. Саме Мойсеєві Фішбейнові, „Поетові з Божої ласка”, як його назвав І.Дзюба, належать постійно актуальні слова: „Українська нація вбивана й не вбита, винищувана й незнищенна... Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932-1933 років був ґеноцидом української нації, не бояться й не знають Бога” (з виступу в Київській Національній опері 25 листопада 2006 р.). 

Діаспорні українці пильно слідкують за подіями в Україні, вони з болем пережили вістку про загибель українських шахтарів 18-го листопада. Лист-Звернення Головного Рабина України Хайкіна вселяє надію, що єдність українців щодо трагедії минулого й сучасного не зможуть зруйнувати ті, які хочуть ділити й панувати, посварити громадян різної віри брехливими й підступними методами. Запаленими свічками ми не тільки пригадаємо жертви голодомору, але й задумаємось над тим, що „у своїй хаті – своя правда” і все робитимемо для того, щоб ніколи брехня правду не викреслила з нашої пам”яті і пам”яті наших поколінь.

Світ вже знає про Голокост євреїв, а з допомогою таких рабинів як Хайкін знатиме і про український!

Торонто, 22.11.2007 р.

Відповіді

• 2007.12.01 | patriot

  Re: „В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!”

  дуже актуальна тема на сьогоднішній день піднята в цьому дописі. Спасибі Автору.Однак, треба визнати, що живему в надзвичайно жорстокому світі, в світі боротьби Добра та Зла, Миру та Війни,Правди та Брехні і т.д. Дай Боже перемоги воїну СВІТЛА!