УП: Політична смерть Ющенка? (/)
11/27/2007 | samopal
Попутний вітер дме в вітрила того корабля,
капітан якого знає, в яку гавань він прямує.
Українська політична каламуть вже дістала не тільки українців, а й тих закордонних симпатиків, які після помаранчевої революції покладали надії на доволі швидку інтеграцію України в європейську та євроатлантичну спільноту.
Наразі ж Україна знову опинилась на політичному узбіччі Європи з непевною перспективою, а з економічного і соціального узбіччя вона ніколи і не вилазила.
Основна причина такого стану – неспроможність політичних еліт України до системних політичних, економічних та соціальних реформ, які б реально просували Україну в бік Європи. На жаль, "совок" надовго поселився в головах наших очільників.
Звичайно, як водиться в цивілізованих країнах, відповідальність за стан справ у державі несе її перша особа, тобто президент - так, як і відповідальним за стан справ на підприємстві є його керівник.
Якщо ж керівник держави чи підприємства перекладає відповідальність за проблеми на своїх підлеглих, тобто шукає чи призначає "стрілочників", ладу в такій державі чи підприємстві ніколи не буде.
Першою особою в державі Україна вже майже три роки є Віктор Ющенко. За законами менеджменту, керівник підприємства несе повну власну відповідальність за стан справ через два роки після того, як він очолив це підприємство.
Півроку дається на ознайомлення з підприємством, півроку – на опанування управління існуючою системою і на розробку та початок необхідних реформ, рік – на впровадження реформ і отримання результатів від їх впровадження.
Якщо керівник будь-якого рівня через два роки свого керівництва перекладає відповідальність за невдалу чи неефективну роботу підприємства на будь-кого чи будь-що, такого керівника треба гнати з посади. Толку від нього вже не буде.
За майже три роки керівництва державою теперішнім президентом Україна не вирішила жодної системної проблеми суспільства, серед яких перш за все можна назвати наступні: глибокоешелонована корупція, неефективна енерговитратна економіка, занепале житлово-комунальне господарство, відстале сільське господарство та занедбані села, совкова корумпована медицина, розбалансована неефективна система влади в центрі та на місцях, корумпована антипідприємницька податкова, дозвільна та контрольна системи тощо.
За часи незалежності включно останні три роки попри панєвропейську риторику державні інституції України у своїй ідеології та організації не наблизилась до Європи ні на йоту.
Натомість громадяни України набагато більше стали європейцями (помаранчева революція – тому підтвердження), ніж її очільники, чи "еліта", як вони себе називають.
На превеликий жаль, складається враження, що чинного президента наразі більше всього турбує проблема другого президентського терміну, ніж нагальні проблеми українського суспільства разом взяті.
В принципі, в цьому нічого дивного немає, тому що політик, який не прагне влади, перестає бути політиком. Але політик, який не переймається вирішенням суспільних і державних проблем, або виявляється безпорадним перед ними, не є і не може бути державним діячем.
Теперішня коаліціада №2 - це треті граблі, на які з наполегливістю наступає наш президент - після горезвісного Меморандуму з ПР 2005 року, коаліціади-2006 та Універсалу національної єдності, забутого підписантами зразу ж після підписання.
Якщо ж ще й згадати такі факти в політичній біографії дореволюційного Ющенка, як звільнення Тимошенко з посади віце-прем'єра, після чого їй відкрилась пряма дорога за грати; засудження акції "Україна без Кучми".
Це поставило "хрест" на сподіваннях українців відсторонити Кучму від влади ще у 2001 році; та згоду проведення "політичної реформи", у результаті якої система влади в країні стала повністю розбалансованою, то стає зрозумілим, що компроміси Ющенка заради збереження власної "політичної шкури" - це є його хронічна "клініка".
Цю хронічну хворобу можна записати в "політичній картці" Ющенка так: "Хронічна непослідовність та нерішучість в досягненні політичної мети, схильність до компромісів з політичними опонентами замість наполегливості у відстоюванні власної позиції, схильність до зради політичних союзників заради збереження власних політичних перспектив, неспроможність сформувати дієздатну та ефективну політичну команду, слабкі лідерські здібності".
Порівняйте з наступним висловом:
"Він рішучий в проявах своєї нерішучості, незворушний в своїй звичці завжди вагатися, твердий в своїй постійній м'якотілості, надійний в своїй безнадійній необов'язковості, всесильний в своєму безсиллі".
Це сказав Уїнстон Черчілль про Стенлі Болдуіна, прем'єр-міністра Великобританії в 20-30 роках минулого століття. Хто наразі пам'ятає про такого прем'єр-міністра?
Очевидно, що Ющенко практично втратив політичні перспективи, і, якщо все ж таки в результаті політичних маніпуляцій - зовсім не обов'язково за допомогою фальсифікацій, але, можливо, завдяки створенню такої комбінації, коли народ муситиме робити вибір за відсутності вибору, як уже робили в свій час Єльцин та Кучма - він вдруге стане президентом України, на політичну пенсію він піде із більшою ганьбою, ніж його попередник та названий "батько".
Але все-таки чинний президент ще має 2 роки для виправлення власного негативного іміджу як всередині країни, так і зовні.
Що можна наразі зробити для країни такого, що радикально змінить ставлення українського народу до чинного президента і, таким чином підвищить його електоральний рейтинг до хоча б трохи вище таких ганебних показників, як зараз?
Яка політична сила може стати союзником президента в досягненні такої мети?
Очевидно, що вибір союзника в такій роботі може бути тільки серед двох політичних сил: БЮТ та Партії Регіонів.
Щодо Партії Регіонів: офіційно створення коаліції БНУНС з ПР означатиме остаточний розвал проекту щодо створення президентської партії - хоча і зараз перспективи створення такої ефективної політичної сили з огляду на повний "бардак" в існуючому блоці мінімальні, а отже означатиме втрату політичної самостійності чинного президента.
Навіть якщо такий союз почне дійсно ефективні реформи, вони будуть зараховані в позитив Партії Регіонів, а не Ющенку із БНУНСом. І такий факт ще більше знизить рейтинг Ющенка в західних і центральних регіонах, і абсолютно не добавить в східних і південних.
Такий союз може протриматись не більше року-півтора, тому що напередодні наступних президентських виборів, ПР більше не потребуватиме союзу з президентом, більше того, такий союз для ПР буде шкідливим з огляду на електоральні перспективи наступної президентської кампанії.
Тобто в результаті такого можливого ситуативного союзу Ющенко не пізніше середини 2009 року залишиться абсолютно самотнім без будь-яких електоральних і політичних перспектив.
Очевидно, що і союз із БЮТ далеко не гарантуватиме Ющенку перспективи другого президентського терміну, тому що знову ж таки, якщо урядові Тимошенко вдасться провести хоч декілька вдалих соціальних реформ, залікові бали більше підуть в баланс Тимошенко, ніж Ющенка.
І навряд чи вона відмовиться від перспективи стати першою людиною в державі, а не постійним "молодшим партнером" в коаліції.
Таким чином, найкраща політична перспектива Ющенка – це залишитись в пам'яті українців, як президент, який "підтримав уряд Тимошенко в здійсненні важливих економічних, соціальних та політичних реформ в Україні".
У тому разі, якщо такі реформи дійсно будуть здійснені. Але Ющенко має готовий інструмент для започаткування такої роботи – це практично готова і практично підписана коаліційна угода між БЮТ і БНУНС.
Наразі сім непідписантів такої угоди ховають і таку політичну перспективу чинного президента. Далі – тільки політична смерть та "почесне" місце на лаві політичних невдах сучасної України: Кравчук, Кучма, Мороз, Ющенко.
http://193.178.146.18/news/2007/11/27/67441.htm
капітан якого знає, в яку гавань він прямує.
Українська політична каламуть вже дістала не тільки українців, а й тих закордонних симпатиків, які після помаранчевої революції покладали надії на доволі швидку інтеграцію України в європейську та євроатлантичну спільноту.
Наразі ж Україна знову опинилась на політичному узбіччі Європи з непевною перспективою, а з економічного і соціального узбіччя вона ніколи і не вилазила.
Основна причина такого стану – неспроможність політичних еліт України до системних політичних, економічних та соціальних реформ, які б реально просували Україну в бік Європи. На жаль, "совок" надовго поселився в головах наших очільників.
Звичайно, як водиться в цивілізованих країнах, відповідальність за стан справ у державі несе її перша особа, тобто президент - так, як і відповідальним за стан справ на підприємстві є його керівник.
Якщо ж керівник держави чи підприємства перекладає відповідальність за проблеми на своїх підлеглих, тобто шукає чи призначає "стрілочників", ладу в такій державі чи підприємстві ніколи не буде.
Першою особою в державі Україна вже майже три роки є Віктор Ющенко. За законами менеджменту, керівник підприємства несе повну власну відповідальність за стан справ через два роки після того, як він очолив це підприємство.
Півроку дається на ознайомлення з підприємством, півроку – на опанування управління існуючою системою і на розробку та початок необхідних реформ, рік – на впровадження реформ і отримання результатів від їх впровадження.
Якщо керівник будь-якого рівня через два роки свого керівництва перекладає відповідальність за невдалу чи неефективну роботу підприємства на будь-кого чи будь-що, такого керівника треба гнати з посади. Толку від нього вже не буде.
За майже три роки керівництва державою теперішнім президентом Україна не вирішила жодної системної проблеми суспільства, серед яких перш за все можна назвати наступні: глибокоешелонована корупція, неефективна енерговитратна економіка, занепале житлово-комунальне господарство, відстале сільське господарство та занедбані села, совкова корумпована медицина, розбалансована неефективна система влади в центрі та на місцях, корумпована антипідприємницька податкова, дозвільна та контрольна системи тощо.
За часи незалежності включно останні три роки попри панєвропейську риторику державні інституції України у своїй ідеології та організації не наблизилась до Європи ні на йоту.
Натомість громадяни України набагато більше стали європейцями (помаранчева революція – тому підтвердження), ніж її очільники, чи "еліта", як вони себе називають.
На превеликий жаль, складається враження, що чинного президента наразі більше всього турбує проблема другого президентського терміну, ніж нагальні проблеми українського суспільства разом взяті.
В принципі, в цьому нічого дивного немає, тому що політик, який не прагне влади, перестає бути політиком. Але політик, який не переймається вирішенням суспільних і державних проблем, або виявляється безпорадним перед ними, не є і не може бути державним діячем.
Теперішня коаліціада №2 - це треті граблі, на які з наполегливістю наступає наш президент - після горезвісного Меморандуму з ПР 2005 року, коаліціади-2006 та Універсалу національної єдності, забутого підписантами зразу ж після підписання.
Якщо ж ще й згадати такі факти в політичній біографії дореволюційного Ющенка, як звільнення Тимошенко з посади віце-прем'єра, після чого їй відкрилась пряма дорога за грати; засудження акції "Україна без Кучми".
Це поставило "хрест" на сподіваннях українців відсторонити Кучму від влади ще у 2001 році; та згоду проведення "політичної реформи", у результаті якої система влади в країні стала повністю розбалансованою, то стає зрозумілим, що компроміси Ющенка заради збереження власної "політичної шкури" - це є його хронічна "клініка".
Цю хронічну хворобу можна записати в "політичній картці" Ющенка так: "Хронічна непослідовність та нерішучість в досягненні політичної мети, схильність до компромісів з політичними опонентами замість наполегливості у відстоюванні власної позиції, схильність до зради політичних союзників заради збереження власних політичних перспектив, неспроможність сформувати дієздатну та ефективну політичну команду, слабкі лідерські здібності".
Порівняйте з наступним висловом:
"Він рішучий в проявах своєї нерішучості, незворушний в своїй звичці завжди вагатися, твердий в своїй постійній м'якотілості, надійний в своїй безнадійній необов'язковості, всесильний в своєму безсиллі".
Це сказав Уїнстон Черчілль про Стенлі Болдуіна, прем'єр-міністра Великобританії в 20-30 роках минулого століття. Хто наразі пам'ятає про такого прем'єр-міністра?
Очевидно, що Ющенко практично втратив політичні перспективи, і, якщо все ж таки в результаті політичних маніпуляцій - зовсім не обов'язково за допомогою фальсифікацій, але, можливо, завдяки створенню такої комбінації, коли народ муситиме робити вибір за відсутності вибору, як уже робили в свій час Єльцин та Кучма - він вдруге стане президентом України, на політичну пенсію він піде із більшою ганьбою, ніж його попередник та названий "батько".
Але все-таки чинний президент ще має 2 роки для виправлення власного негативного іміджу як всередині країни, так і зовні.
Що можна наразі зробити для країни такого, що радикально змінить ставлення українського народу до чинного президента і, таким чином підвищить його електоральний рейтинг до хоча б трохи вище таких ганебних показників, як зараз?
Яка політична сила може стати союзником президента в досягненні такої мети?
Очевидно, що вибір союзника в такій роботі може бути тільки серед двох політичних сил: БЮТ та Партії Регіонів.
Щодо Партії Регіонів: офіційно створення коаліції БНУНС з ПР означатиме остаточний розвал проекту щодо створення президентської партії - хоча і зараз перспективи створення такої ефективної політичної сили з огляду на повний "бардак" в існуючому блоці мінімальні, а отже означатиме втрату політичної самостійності чинного президента.
Навіть якщо такий союз почне дійсно ефективні реформи, вони будуть зараховані в позитив Партії Регіонів, а не Ющенку із БНУНСом. І такий факт ще більше знизить рейтинг Ющенка в західних і центральних регіонах, і абсолютно не добавить в східних і південних.
Такий союз може протриматись не більше року-півтора, тому що напередодні наступних президентських виборів, ПР більше не потребуватиме союзу з президентом, більше того, такий союз для ПР буде шкідливим з огляду на електоральні перспективи наступної президентської кампанії.
Тобто в результаті такого можливого ситуативного союзу Ющенко не пізніше середини 2009 року залишиться абсолютно самотнім без будь-яких електоральних і політичних перспектив.
Очевидно, що і союз із БЮТ далеко не гарантуватиме Ющенку перспективи другого президентського терміну, тому що знову ж таки, якщо урядові Тимошенко вдасться провести хоч декілька вдалих соціальних реформ, залікові бали більше підуть в баланс Тимошенко, ніж Ющенка.
І навряд чи вона відмовиться від перспективи стати першою людиною в державі, а не постійним "молодшим партнером" в коаліції.
Таким чином, найкраща політична перспектива Ющенка – це залишитись в пам'яті українців, як президент, який "підтримав уряд Тимошенко в здійсненні важливих економічних, соціальних та політичних реформ в Україні".
У тому разі, якщо такі реформи дійсно будуть здійснені. Але Ющенко має готовий інструмент для започаткування такої роботи – це практично готова і практично підписана коаліційна угода між БЮТ і БНУНС.
Наразі сім непідписантів такої угоди ховають і таку політичну перспективу чинного президента. Далі – тільки політична смерть та "почесне" місце на лаві політичних невдах сучасної України: Кравчук, Кучма, Мороз, Ющенко.
http://193.178.146.18/news/2007/11/27/67441.htm