На захист демократії від її захисників
11/28/2007 | Олександр Северин
Вони шукають те, чого нема
Щоб довести, що його не існує
Л.Подрев'янський
Останнім часом стало майже модним лякати диктатурою. Один лякає "Ющенком-фюрером" (http://ua.pravda.com.ua/news/2007/11/8/66561.htm), інший лякає ще більш вигадливо – такою трансцедентною сутністю, як "каудільо у вишиванці" (http://pravda.com.ua/news/2007/11/20/67099.htm). А також хором лякають прикладом (чи то привидом) Саакашвілі. При цьому в кожному разі будучи переконаними (про інше я навіть думати не хочу), що захищають демократію.
Мені виглядає доцільним та коректним залишити самим грузинам з'ясовувати, хто такий Міхо і що з ним робити: переобирати президентом чи оголошувати гакмаребу тощо. Не думаю, що вони так вже конче потребують наших (зокрема - моїх) порад.
А захищати демократію – це дуже добре і дуже правильно. За однієї маленької умови, однієї дещиці – якщо демократія в країні є. Якщо це справді демократія. Інакше, погодьтеся, не про захист демократії, за відсутністю об'єкта захисту, а про щось інше.
Дякуючи всезнайці Ґуґлю, кожен, не володіючи навіть базовими знаннями в галузях політології чи то права, може легко знайти в Інтернеті визначення демократії – на свій смак, з багатьох варіантів. Але я пропоную далеко не розвідувати і надто не мудрувати, погодившись про просте. Демократія, себто народовладдя – це ні що інше, як механізм перетворення інтересів громадян на державну політику, віршіне – державні політики різних рівнів, забезпечений функціонуванням права та рівною мірою для всіх. Іншими словами – якщо ви у більшости, то ви з однодумцями формуєте державну політику, якщо ви у меншости, це значить власне це саме і більше нічого – ви є гарантовано рівні у правах, свободах, правових можливостях та у юридичній відповідальности нарівні з усіма іншими громадянами. У тому числі – і з олігархами, і з міністрами і, уявіть собі – з недоторканними народними депутатами.
І от тепер, наслідуючи пана Дубинянського в "Українській Правді", я теж пропоную малесенького теста. Покладіть руку на серце (другу можна на Конституцію України, але можна обійтися і без цього) і чесно собі скажіть – чи є в Україні демократія?
Якщо ваша відповідь – "так", щиро прошу не витрачати час і не читати далі. Мені залишається такого оптиміста лише поздоровити і побажати швидче навчитися свої уявлення ще і матеріалізовувати. Я, наприклад, цього не вмію.
Отже далі – для тих, хто як і я, погоджується, що на сьогодні чи не найбільший прояв демократії в Україні – то власне наявність запису в Конституції про те, що Україна, мовляв, є правовою і демократичною. Самої ж демократії – нема.
А от диктатура – є. Щоправда, дещо не там, де її (чи то її загрозу) вишукують шановні автори в "Українській Правді"– не на вулиці Банковій. І вбралася та диктатура не у вишиванку, а переважно у дорогий костюм, чи то гламурну (як варіант - псевдогламурну) сукню. Пересувається на "крутих" авто переважно маршрутами кшталту "Козин-Печерськ" тощо. Основне заняття – дерибан всього куди дотягуються руці – від "заводів, газет, пароплавів" – до саме для того і "заморатореної" землі. Побічне – гра на великі гроші у велику політику. Зве себе "елітою", нас – інакше, в найкращому випадку - електоратом. Має нас у носі – це теж в найкращому випадку.
В Україні давно існує диктатура – якщо не зовсім у прямому політико-юридичному розумінні (хоча це теж питання, бо парламентські вибори своїм результатом мають не реальне представництво на державному рівні інтересів та прагнень виборців, не реалізацію волі більшости чи відносної більшости народу, а переважно самісіньку ротацію персоналій з числа вузького кола "небожителів", колооберт "еліти" при владі), то диктатура волі та інтересів порівняно вузького кола осіб, для яких ніколи самоцінністю не будуть ні інтереси громадян, ні право, ні, дозволю собі висловити таке переконання – Україна. І "політична гра" відбувається за встановленими ними ж правилами, котрі мало що спільного мають з Конституцією. Очевидно, що народ в цій грі може перемогти, лише відкидаючи нав'язані правила/понятія, що і сталося у 2004 році і обов'язково станеться, так чи інше, у недалекому майбутньому.
Але що це сьогодні, якщо не диктатура "охлократії олігархів"?
І потрібно бути ну дуже вже великим романтиком, щоби сподіватися на те, що цей колективний диктатор, ці кілька тисяч маленьких каудільо (без вишиванок), недороблених бояр і магнатів, котрі "кайфують" і "балдіють" від "політреформенного" беззаконня, якимось дивом з власного розуму і власної волі збудують демократичну правову державу і сприятимуть розвиткові громадянського суспільства. Хоча саме так – хіба дивом. Божим промислом. Амінь, звичайно, але з вірою, самі знаєте – краще до церкви.
Але не існує у світі демократичних країн і правових держав, де розвинену, квітучу корупцію та беззаконня перемогли саме ті, хто це все влаштував. Ті, хто придумав, прийняв і реалізував , проти вектору народної волі, виявленої на Майдані, злочинну "політреформу". Cаме тому найближчим часом ми станемо свідками (а багато хто - учасниками) війни довкола нової Конституції і питання участи громадськости в її розробці та прийнятті. Якщо не унеможливити чи зірвати конституційний процес, то усунути чи мінімізувати вплив громадськости, котра може поламати улюблену гру та "обламати кайф" – чи не головне завдання сьогодення для "політреформаторів".
Маю сказати, саме унісон захисників демократії (без лапок, бо я переконаний в щирости цих людей) від "фюрерів" та "каудільо" в "Українській Правді" і захисників такого антидемократичного явища як "політреформа" з Партії регіонів (про Мороза не будемо, цю пісню вже відспівано) і підштовхнув мене сісти за клавіатуру – тим більш, в контексті очікуваного започаткування нового конституційного процесу. Неприродно виглядає, як на мене, ні? Від схрещення їжака та змії, як відомо, може з'явитися лише два метри колючого дроту. Україні є дуже потрібним колючий дріт?
На моє переконання, Україні потрібна президентська республіка. Не парламентська модель, яка не є адекватною відповіддю ні на внутрішні ні на зовнішні виклики, і не т.зв. змішана (зокрема – "політреформенна") модель, котра у наших постсовіцьких умовах створює той самий, перепрошую, бардак, в якому бенефіціарії – владоможці, а відповідальних – нема.
Передбачаю запитання про те, чи не є Президент Ющенко породженням та елементом тієї ж системи. Відповідь – знов-таки на Майдані 2004-го року, коли його уповноважив і легітимізував бути Президентом народний зрив, саме бути Президентом, з повноваженнями Президента, без усяких "політреформених" збочень та відхилень.
Але справа, зрештою, не у персоналії Ющенка, справа у питаннях принципових.
Саме "рафінована" президентська форма правління передбачає те, що є таким необхідним для України – жорсткий розподіл влади та функціонування системи "стримань і противаг".
Саме президентська форма правління є найбільш організаційно простою, відповідно – у принципі найбільш прозорою і, відтак, доступною для громадського контролю.
Саме за президентської форми правління в Українських умовах легше побудувати таку потрібну нам диктатуру – диктатуру процедури, диктатуру правового закону.
Саме президентська форма правління має шанси змусити депутатів, таких, як вони є, а не якихось ідеальних, займатися тим, чим вони мають займатися – законотворчістю, а не "рєшєнієм вопросов" та може перетворити Верховну Раду як центр корупційного тяжіння, виставку марнославства і марнотратства (у громадянському розумінні), на власне парламент.
Саме президентська форма правління, де глава держави є водночас і главою виконавчої влади, а члени уряду несуть персональну, а не солідарну (і, відповідно, складнішу для реалізації) відповідальність, створить максимальні умови для заснування, вкорінення та розвитку за сучасних умов традицій політичної, ба навіть юридичної персоніфікованої відповідальности влади. Я кажу "за сучасних умов", бо Українська історія це знала – "камені за пазуху і у Дніпро". А при "інавгурації" – багнюку на макитру – некепський звичай, до речі, може відродити?....
Саме президентська форма правління, як найбільш "мобільна" є обумовленою наявністю такого зовнішнього чинника, як Росія, з її жорсткою президентською владою, що впевнено рухається, як державно-політичне явище, у напрямку до втілення своїх правдивих і погано прихованих візантійських вподобань, дарма що по-сучасному названих. Україна не може собі дозволити відставати у темпі прийняття рішень та їхнього виконання, натомість має забезпечити якість та ефективність виконання рішень не диктатом (одноосібним чи груповим), але відлагодженою прозорою процедурою та відповідальністю.
І якщо вже про звичає, то вибачте за простий як Український чернозем аргумент, саме президентська форма правління найбільш відповідає Українській традиції.
Хтось заперечуватиме чарівним словом "кучмізм"? Всує. За кучмізму не було президентської республіки. І, якщо розібратися, республіки теж не було, хіба казати про "олігархічну республіку". І з тих пір ми пройшли некепський кавалок шляху до усвідомлення себе самодостатньою і повноважною нацією-сувереном, громадянським суспільством.
Cенс держави, зміст держави, себто її корисність для людей, визначається не формою правління, а передусім політичним режимом. У принципі, за специфічних умов конкретних країн демократичний режим може існувати та бути ефективним і у формі президентської республіки, і парламентської, і змішаної моделі, і конституційної монархії (наприклад, у "президентських" Сполучених Штатах та у "конституційно-монархічній" Великій Британії і демократії не менше ніж у теперішній Україні і громадянське суспільство, скажімо так, не менш розвинене). Але чого не може існувати, так це "правової, соціальної, демократичної держави" з формою правління, запровадженою без врахування конкретних політико-історичних чинників, а лише через бажання верхівки та чиїсь побоювання. Можливо, колись у далекому майбутньому Україна і прийде до парламентської республіки - можливо. Але заклики щирих прихильників демократії (з іншими – все зрозуміло) до встановлення парламентської форми правління в Україні сучасній "тут і зараз" надто вже нагадують "п'ятилєтку – за три дні!".
І ще про клятих "каудільо у вишиванці". Автор матеріалу в УП, ілюструючи свої тези, згадує кількох, скажімо так, спірної симпатичности персонажів. Серед них – жодного українця. Мабуть через те, що в новітній Українській історії таких нема (таких Українських каудільо, як, наприклад, Хмельницький та Сагайдачний, не чіпатимемо за сплиттям терміну історичної давности. Цікаво, до речі, чи носили вони вишиванки?). Рівно як і нема прикладів президентської диктатури – найпевніший доказ того, що Кучма був не президентом-[квазі]диктатором, а лише, так би мовити, уповноваженим від Системи – це розвиток подій після його відходу з посади. Натомість прикладів іншого – цинічної сваволі під прикриттям гасел про демократію, парламентське чи то радянське "народовладдя", феєричного дерибану, насадження правового нігілізму та фактично повного відсторонення народу від влади, не кажучи вже про втрату незалежности України не в такому вже й далекому минулому – на жаль, вдосталь.
Замість розганяти примари президента-узурпатора-диктатора, варто звернути увагу на неімпозантну купу реальних різнокаліберних узурпаторів при владі, що давно перетворили владу на товар, а себе – на окрему привілейовану самовладну касту, до демократії антагоністичну. Захищаючи демократію, дуже важливо їй не нашкодити.
Олександр Северин, к.ю.н.,
правовий радник ВГО Альянс "Майдан"
Щоб довести, що його не існує
Л.Подрев'янський
Останнім часом стало майже модним лякати диктатурою. Один лякає "Ющенком-фюрером" (http://ua.pravda.com.ua/news/2007/11/8/66561.htm), інший лякає ще більш вигадливо – такою трансцедентною сутністю, як "каудільо у вишиванці" (http://pravda.com.ua/news/2007/11/20/67099.htm). А також хором лякають прикладом (чи то привидом) Саакашвілі. При цьому в кожному разі будучи переконаними (про інше я навіть думати не хочу), що захищають демократію.
Мені виглядає доцільним та коректним залишити самим грузинам з'ясовувати, хто такий Міхо і що з ним робити: переобирати президентом чи оголошувати гакмаребу тощо. Не думаю, що вони так вже конче потребують наших (зокрема - моїх) порад.
А захищати демократію – це дуже добре і дуже правильно. За однієї маленької умови, однієї дещиці – якщо демократія в країні є. Якщо це справді демократія. Інакше, погодьтеся, не про захист демократії, за відсутністю об'єкта захисту, а про щось інше.
Дякуючи всезнайці Ґуґлю, кожен, не володіючи навіть базовими знаннями в галузях політології чи то права, може легко знайти в Інтернеті визначення демократії – на свій смак, з багатьох варіантів. Але я пропоную далеко не розвідувати і надто не мудрувати, погодившись про просте. Демократія, себто народовладдя – це ні що інше, як механізм перетворення інтересів громадян на державну політику, віршіне – державні політики різних рівнів, забезпечений функціонуванням права та рівною мірою для всіх. Іншими словами – якщо ви у більшости, то ви з однодумцями формуєте державну політику, якщо ви у меншости, це значить власне це саме і більше нічого – ви є гарантовано рівні у правах, свободах, правових можливостях та у юридичній відповідальности нарівні з усіма іншими громадянами. У тому числі – і з олігархами, і з міністрами і, уявіть собі – з недоторканними народними депутатами.
І от тепер, наслідуючи пана Дубинянського в "Українській Правді", я теж пропоную малесенького теста. Покладіть руку на серце (другу можна на Конституцію України, але можна обійтися і без цього) і чесно собі скажіть – чи є в Україні демократія?
Якщо ваша відповідь – "так", щиро прошу не витрачати час і не читати далі. Мені залишається такого оптиміста лише поздоровити і побажати швидче навчитися свої уявлення ще і матеріалізовувати. Я, наприклад, цього не вмію.
Отже далі – для тих, хто як і я, погоджується, що на сьогодні чи не найбільший прояв демократії в Україні – то власне наявність запису в Конституції про те, що Україна, мовляв, є правовою і демократичною. Самої ж демократії – нема.
А от диктатура – є. Щоправда, дещо не там, де її (чи то її загрозу) вишукують шановні автори в "Українській Правді"– не на вулиці Банковій. І вбралася та диктатура не у вишиванку, а переважно у дорогий костюм, чи то гламурну (як варіант - псевдогламурну) сукню. Пересувається на "крутих" авто переважно маршрутами кшталту "Козин-Печерськ" тощо. Основне заняття – дерибан всього куди дотягуються руці – від "заводів, газет, пароплавів" – до саме для того і "заморатореної" землі. Побічне – гра на великі гроші у велику політику. Зве себе "елітою", нас – інакше, в найкращому випадку - електоратом. Має нас у носі – це теж в найкращому випадку.
В Україні давно існує диктатура – якщо не зовсім у прямому політико-юридичному розумінні (хоча це теж питання, бо парламентські вибори своїм результатом мають не реальне представництво на державному рівні інтересів та прагнень виборців, не реалізацію волі більшости чи відносної більшости народу, а переважно самісіньку ротацію персоналій з числа вузького кола "небожителів", колооберт "еліти" при владі), то диктатура волі та інтересів порівняно вузького кола осіб, для яких ніколи самоцінністю не будуть ні інтереси громадян, ні право, ні, дозволю собі висловити таке переконання – Україна. І "політична гра" відбувається за встановленими ними ж правилами, котрі мало що спільного мають з Конституцією. Очевидно, що народ в цій грі може перемогти, лише відкидаючи нав'язані правила/понятія, що і сталося у 2004 році і обов'язково станеться, так чи інше, у недалекому майбутньому.
Але що це сьогодні, якщо не диктатура "охлократії олігархів"?
І потрібно бути ну дуже вже великим романтиком, щоби сподіватися на те, що цей колективний диктатор, ці кілька тисяч маленьких каудільо (без вишиванок), недороблених бояр і магнатів, котрі "кайфують" і "балдіють" від "політреформенного" беззаконня, якимось дивом з власного розуму і власної волі збудують демократичну правову державу і сприятимуть розвиткові громадянського суспільства. Хоча саме так – хіба дивом. Божим промислом. Амінь, звичайно, але з вірою, самі знаєте – краще до церкви.
Але не існує у світі демократичних країн і правових держав, де розвинену, квітучу корупцію та беззаконня перемогли саме ті, хто це все влаштував. Ті, хто придумав, прийняв і реалізував , проти вектору народної волі, виявленої на Майдані, злочинну "політреформу". Cаме тому найближчим часом ми станемо свідками (а багато хто - учасниками) війни довкола нової Конституції і питання участи громадськости в її розробці та прийнятті. Якщо не унеможливити чи зірвати конституційний процес, то усунути чи мінімізувати вплив громадськости, котра може поламати улюблену гру та "обламати кайф" – чи не головне завдання сьогодення для "політреформаторів".
Маю сказати, саме унісон захисників демократії (без лапок, бо я переконаний в щирости цих людей) від "фюрерів" та "каудільо" в "Українській Правді" і захисників такого антидемократичного явища як "політреформа" з Партії регіонів (про Мороза не будемо, цю пісню вже відспівано) і підштовхнув мене сісти за клавіатуру – тим більш, в контексті очікуваного започаткування нового конституційного процесу. Неприродно виглядає, як на мене, ні? Від схрещення їжака та змії, як відомо, може з'явитися лише два метри колючого дроту. Україні є дуже потрібним колючий дріт?
На моє переконання, Україні потрібна президентська республіка. Не парламентська модель, яка не є адекватною відповіддю ні на внутрішні ні на зовнішні виклики, і не т.зв. змішана (зокрема – "політреформенна") модель, котра у наших постсовіцьких умовах створює той самий, перепрошую, бардак, в якому бенефіціарії – владоможці, а відповідальних – нема.
Передбачаю запитання про те, чи не є Президент Ющенко породженням та елементом тієї ж системи. Відповідь – знов-таки на Майдані 2004-го року, коли його уповноважив і легітимізував бути Президентом народний зрив, саме бути Президентом, з повноваженнями Президента, без усяких "політреформених" збочень та відхилень.
Але справа, зрештою, не у персоналії Ющенка, справа у питаннях принципових.
Саме "рафінована" президентська форма правління передбачає те, що є таким необхідним для України – жорсткий розподіл влади та функціонування системи "стримань і противаг".
Саме президентська форма правління є найбільш організаційно простою, відповідно – у принципі найбільш прозорою і, відтак, доступною для громадського контролю.
Саме за президентської форми правління в Українських умовах легше побудувати таку потрібну нам диктатуру – диктатуру процедури, диктатуру правового закону.
Саме президентська форма правління має шанси змусити депутатів, таких, як вони є, а не якихось ідеальних, займатися тим, чим вони мають займатися – законотворчістю, а не "рєшєнієм вопросов" та може перетворити Верховну Раду як центр корупційного тяжіння, виставку марнославства і марнотратства (у громадянському розумінні), на власне парламент.
Саме президентська форма правління, де глава держави є водночас і главою виконавчої влади, а члени уряду несуть персональну, а не солідарну (і, відповідно, складнішу для реалізації) відповідальність, створить максимальні умови для заснування, вкорінення та розвитку за сучасних умов традицій політичної, ба навіть юридичної персоніфікованої відповідальности влади. Я кажу "за сучасних умов", бо Українська історія це знала – "камені за пазуху і у Дніпро". А при "інавгурації" – багнюку на макитру – некепський звичай, до речі, може відродити?....
Саме президентська форма правління, як найбільш "мобільна" є обумовленою наявністю такого зовнішнього чинника, як Росія, з її жорсткою президентською владою, що впевнено рухається, як державно-політичне явище, у напрямку до втілення своїх правдивих і погано прихованих візантійських вподобань, дарма що по-сучасному названих. Україна не може собі дозволити відставати у темпі прийняття рішень та їхнього виконання, натомість має забезпечити якість та ефективність виконання рішень не диктатом (одноосібним чи груповим), але відлагодженою прозорою процедурою та відповідальністю.
І якщо вже про звичає, то вибачте за простий як Український чернозем аргумент, саме президентська форма правління найбільш відповідає Українській традиції.
Хтось заперечуватиме чарівним словом "кучмізм"? Всує. За кучмізму не було президентської республіки. І, якщо розібратися, республіки теж не було, хіба казати про "олігархічну республіку". І з тих пір ми пройшли некепський кавалок шляху до усвідомлення себе самодостатньою і повноважною нацією-сувереном, громадянським суспільством.
Cенс держави, зміст держави, себто її корисність для людей, визначається не формою правління, а передусім політичним режимом. У принципі, за специфічних умов конкретних країн демократичний режим може існувати та бути ефективним і у формі президентської республіки, і парламентської, і змішаної моделі, і конституційної монархії (наприклад, у "президентських" Сполучених Штатах та у "конституційно-монархічній" Великій Британії і демократії не менше ніж у теперішній Україні і громадянське суспільство, скажімо так, не менш розвинене). Але чого не може існувати, так це "правової, соціальної, демократичної держави" з формою правління, запровадженою без врахування конкретних політико-історичних чинників, а лише через бажання верхівки та чиїсь побоювання. Можливо, колись у далекому майбутньому Україна і прийде до парламентської республіки - можливо. Але заклики щирих прихильників демократії (з іншими – все зрозуміло) до встановлення парламентської форми правління в Україні сучасній "тут і зараз" надто вже нагадують "п'ятилєтку – за три дні!".
І ще про клятих "каудільо у вишиванці". Автор матеріалу в УП, ілюструючи свої тези, згадує кількох, скажімо так, спірної симпатичности персонажів. Серед них – жодного українця. Мабуть через те, що в новітній Українській історії таких нема (таких Українських каудільо, як, наприклад, Хмельницький та Сагайдачний, не чіпатимемо за сплиттям терміну історичної давности. Цікаво, до речі, чи носили вони вишиванки?). Рівно як і нема прикладів президентської диктатури – найпевніший доказ того, що Кучма був не президентом-[квазі]диктатором, а лише, так би мовити, уповноваженим від Системи – це розвиток подій після його відходу з посади. Натомість прикладів іншого – цинічної сваволі під прикриттям гасел про демократію, парламентське чи то радянське "народовладдя", феєричного дерибану, насадження правового нігілізму та фактично повного відсторонення народу від влади, не кажучи вже про втрату незалежности України не в такому вже й далекому минулому – на жаль, вдосталь.
Замість розганяти примари президента-узурпатора-диктатора, варто звернути увагу на неімпозантну купу реальних різнокаліберних узурпаторів при владі, що давно перетворили владу на товар, а себе – на окрему привілейовану самовладну касту, до демократії антагоністичну. Захищаючи демократію, дуже важливо їй не нашкодити.
Олександр Северин, к.ю.н.,
правовий радник ВГО Альянс "Майдан"
Відповіді
2007.11.28 | igorg
Вельми слушно! Але за винятком оспівування
Перезидентської моделі. Бо й президент є елеметом саме тієї ж системи, однак найбільш поміркований і в оточенні вишиванокДовго говорили про територіальну реформу на європейський лад та так і успішно те поховали.
То хто ж розвиватиме демократію? Ті хто й завжди - громадськість, шляхом розбудови громадянського суспільства. Для цього основною завадою є сильна влада. Особливо місцева
Тож поки вони там чубляться їх можна використовувати, або принаймні займатися справою.
2007.11.28 | ilia25
Демократія -- це не вагітність. Правильно казати про її рівень.
... а не про те, чи є демократія, чи її немає.Олександр Северин пише:
> Отже далі – для тих, хто як і я, погоджується, що на сьогодні чи не найбільший прояв демократії в Україні – то власне наявність запису в Конституції про те, що Україна, мовляв, є правовою і демократичною. Самої ж демократії – нема.
>
> А от диктатура – є.
Ця софістика має на меті лише одне -- випрадати ще більше обмеження демократії. Бо, мовляв, якщо її нема, то можна все що завгодно, хоч танками по ній їздити, обмежити її неможливо. Так?
Насправді, в Україні достаньо високий рівень демократії, і саме тому вона багатьом заважає.
> Саме "рафінована" президентська форма правління передбачає те, що є таким необхідним для України – жорсткий розподіл влади та функціонування системи "стримань і противаг".
Я вас вже не раз питав -- як саме ця система працюватиме в вашій рафінованій республіці? Що стримає президента, коли він почне будувати черговий кучмістан?
> Хтось заперечуватиме чарівним словом "кучмізм"? Всує. За кучмізму не було президентської республіки.
Але ви не здатні пояснити, чим ваша рафінована республіка буде відмінною! Тим, що президент не буде затуляти рота пресі та переслідувати опозицію? А що йому завадить це робити?
> І, якщо розібратися, республіки теж не було, хіба казати про "олігархічну республіку".
Еге ж, от лише власне розбір цієї тези (та інших) ви від нас соромливо ховаєте.
> Але заклики щирих прихильників демократії (з іншими – все зрозуміло) до встановлення парламентської форми правління в Україні сучасній "тут і зараз" надто вже нагадують "п'ятилєтку – за три дні!".
Для того, щоб демократії було більше, її треба розбудовувати зараз, а не коли рак на горі свисне.
> Цікаво, до речі, чи носили вони вишиванки?). Рівно як і нема прикладів президентської диктатури – найпевніший доказ того, що Кучма був не президентом-[квазі]диктатором, а лише, так би мовити, уповноваженим від Системи – це розвиток подій після його відходу з посади.
Тобто те, що наступний президент перешкодив здійсненню правосуддя над Кучмою означає, що той не був диктатором? Піночета теж не наступного дня після відставки в суд потягли.
> Замість розганяти примари президента-узурпатора-диктатора, варто звернути увагу на неімпозантну купу реальних різнокаліберних узурпаторів при владі
Так от, наївний ви наш, ося ця купа реальних різнокаліберних узурпаторів діє з відому президента та завдяки його небажанню цю ситуацію міняти. І так завжди було, при будь-якій диктатурі.
У президента за нинішньою Конституцією (чи у прем"єр-міністра у парламентській республіці) завжди є достатньо важелів, щоб реально боротись з корупцією. Відмінність Президента в тому, що його ніхто не може до цього змусити (або до будь чого іншого). Таке от народовладдя.
2007.11.28 | Д-р
Re: На захист демократії від її захисників
Звичайно, автор правий, коли каже, що Україна ще не стала демократичною країною. Але його рецепти, принаймні, сумнівні. В усякому разі, доки він не розшифрує, що розуміє під президентською республікою. Наприклад, формально така республіка є у наших північних сусідів. Чи такого ми хочемо? Я, принаймні, не хочу; й, до речі, більшість росіян, з якими я розмовляв останнім часом, теж такого не хочуть і заздрять українцям. (Я не кажу, що це типово, це стотсується лише моїх знайомих і родичів, щодо інших у мене інформації немає.) Принади президентської республіки в українському виконанні ми бачили не лише при Кучмі, а й при новому президенті (згадайте вересень-жовтень 2005, та горезвісний "меморандум", який став початком відродження ПР і привів, врешті решт, до "універсалу" і влади Януковича). Отже, ратуючи за неї, треба чітко визначити, що мається на увазі, зокрема, яку відповідальність несе президент. Досі не ніс ніякої, за все мав відповісти уряд чи хтось ще, хоча до 2006 року уряд призначав саме президент з формальним "одобрямс" від Ради, а знімав взагалі навіть і без цього. Оскільки автор пише дійсно цікаві речі, дуже прошу його продовжити це обговорення й, по можливості, відповісти на мої питання.2007.11.28 | blueandwhite
після оцього
Щоправда, дещо не там, де її (чи то її загрозу) вишукують шановні автори в "Українській Правді"– не на вулиці Банковійможна далі не читати.
Преторіанство.
2007.11.28 | ziggy_freud
трохи абстракцій. Вертикаль проти горизонталі
якщо в Україні буде розбудовано сильну президентську вертикаль, це зменшить роль горизонталі. Як негативної - корупційні зв*язки, так і позитивної - добровільні об*єднання громадян, структури громадянського суспільства.так, "парламентська республіка" в її сучасному вигляді - кака. Місцева влада в її сучасному вигляді - частіше кака, ніж цяця, бо десь як в колгоспі, багато залежить від персоналії голови. І методи дискусії Дубинянського - майже пряме наслідування ідейних дитячих віршиків Агнії Барто. Але...
За президентською республікою може стояти майже що завгодно. Від федеративних США до унітарної, але демократичної Франції чи авторитарної Росії. Та й Франція президента Саркозі буде аж ніяк не Францією президента Мітерана.
мені дуже не хочеться вимовляти чарівне слово кучмізм. Однак прошу пояснити: чим нова вертикаль буде приниципово відрізнятись від старої? Як будемо з каки цяцю робити?
2007.11.29 | Kastrula
Дубинянський писав не про те
Я з повагою ставлюся до Олександра Северина, але саме ця стаття, як на мене, є невдалою. На відміну від неї стаття Михайла Дубинянського для мене абсолютно зрозуміла, і її зміст зовсім не такий, яким його побачив роздратований О.С.Дубинянський у притаманному йому вишуканому та епатуючому стилі пише, просто кажучи, про те, що ті, хто виступає проти авторитаризму, часто самі є носії авторитарного мислення, і в цьому ховається певна небезпека для демократії. Його основна думка не обмежена ані питаннями дрібної, сьогоденної політики, ані поверхових ідеологічних течій, бо він розглядає явища у іншому масштабі.
2007.11.29 | Kastrula
Дубинянський писав не про те
Я з повагою ставлюся до Олександра Северина, але саме ця стаття, як на мене, є невдалою. На відміну від неї стаття Михайла Дубинянського для мене абсолютно зрозуміла, і її зміст зовсім не такий, яким його побачив роздратований О.С.Дубинянський у притаманному йому вишуканому та епатуючому стилі пише, просто кажучи, про те, що ті, хто виступає проти авторитаризму, часто самі є носії авторитарного мислення, і в цьому ховається певна небезпека для демократії. Його основна думка не обмежена ані питаннями дрібної, сьогоденної політики, ані поверхових ідеологічних течій, бо він розглядає явища у іншому масштабі.
2007.11.29 | SergeS
Re: На захист демократії від її захисників
Згоден із підходом, висловленим Олександром Северином. Потрібно визначитися із базовими (основними) приниципами. Все інше - похідне. Має бцути жорстка вертикаль виконавчої влади з чітко визначеною процедурою та відповідальністю конктених чиновників (ждиктатура закону та процедури). За все в країні має відповідати одна людина - президент, з якої має спрашувати народ. Мехназім такої процедури - окрема тема для обговрення та визначення. Принцип такий - поменше всіляких регуляторів від влади... Хай ринок сам визначається... Участь держави має бути мінімальною.З повагою,
Сергій
2007.12.02 | Юрій Зарицький
Re: А якщо Україну спіткає чергове лихо - Янукович?
Що тоді з президентською республікою?2007.12.02 | теж_вчоний
Це неполіткоректне запитання. Політкоректним є обговорення таких
питань: Яких небачених висот досягла б Україна за президенства Ющенка, якби клята політреформа не підрізала йому крила? - Це тема для обговорення з прихильниками нинішнього президента.Питання що цікавить прибічників Юлі таке: Яких небачених висот досягла б Україна, коли б уся влада належала Ю. Тимошенко і усякі парламенти та/або президенти не плутались у неї під ногами?
Усілякі ж кучми з януковичами є породженнями якоїсь іншої реальності, котра не має жодного відношення до нашої України (перепрошую за гру слів).
2007.12.02 | TrollSeeker
Re: Це неполіткоректне запитання. Політкоректним є обговорення т
теж_вчоний пише:> питань: Яких небачених висот досягла б Україна за президенства Ющенка, якби клята політреформа не підрізала йому крила?
"Рождёный ползать..."© - далі за текстом.
2007.12.03 | ОРИШКА
Вчона дискусія відкрита? Не пересмикуйте поглядів
прихильників Юлі - вони вважають її кращою, з того що є, і вважають, що судити треба по результату. Якщо не зможе - в сад, і її тема буде закрита.Це - щодо відмінностей з лизунами гаранта.
2007.12.03 | теж_вчоний
Стандартний жарт-запитання: Пані, Ви часом не білявка? :-)
Це запитання виникло через те, що Ваш відгук не має нічого спільного з темою обговорення, а саме : Чи варто віддавати всю владу одній особі? У цьому контексті я навіть протиставив Ю. і Ю. як позитивних героїв Кучмі і Януковичу як героям негативним.А може, я неправильно Вас зрозумів і на Вашу думку Юлі теж не можна довіряти всю владу владу, так само, як і Кучмі чи Януковичу? - В такому разі прийміть мої вибачення.
2007.12.02 | Abbot
Отличная статья!
То же самое я повторял здесь неоднократно: президентская республика дает нам шанс на настоящую демократию. Выбрали козла или жулика - так же легко и сняли. Не захочет - получит Майдан. А вот 450 воров и торговцев в храме, получивших абсолютную власть - это страшно.2007.12.03 | Михайло Свистович
Re: Отличная статья!
Abbot пише:> То же самое я повторял здесь неоднократно: президентская республика дает нам шанс на настоящую демократию. Выбрали козла или жулика - так же легко и сняли. Не захочет - получит Майдан. А вот 450 воров и торговцев в храме, получивших абсолютную власть - это страшно.
Згоден
2007.12.03 | SpokusXalepniy
Долгая, нудная, не убедительная.
Михайло Свистович пише:> Abbot пише:
> > То же самое я повторял здесь неоднократно: президентская республика дает нам шанс на настоящую демократию. Выбрали козла или жулика - так же легко и сняли. Не захочет - получит Майдан. А вот 450 воров и торговцев в храме, получивших абсолютную власть - это страшно.
> Згоден
1. А якщо:
а) скасують депутатську недоторканість, то на відсотків 40-50 депутатський корпус зміниться. +
б) + будуть відкриті списки, а вони будуть кращі ще й тому, що див. а). +
в) + вибори 50% ради по одномандатним округам.
г) + реальний імперативний мандат від партії (для депутатів, що йдуть від партій) і від виборців (місцевий референдум для одномандатників).
Що тоді?
2. А якщо при всій владі у президента перемогу одержить Тимошенко?
Я вам браунінг для замогубства в руки не дам (так і знайте, бо у вас же двоє дітей + беззахістна жінка-мер).
3. Взагалі, я за президентську владу, але зовсім з інших причин, ніж у Северина.
2007.12.03 | Михайло Свистович
Re: Долгая, нудная, не убедительная.
SpokusXalepniy пише:>
> 1. А якщо:
> а) скасують депутатську недоторканість, то на відсотків 40-50 депутатський корпус зміниться
Навіть на 1% не зміниться. Бо не мандатом нардепа забезпечується недорканість, а баблом і зв"язками. Купа безмандатних злодіїв ходять собі недоторкані і хоч би що.
>
> г) + реальний імперативний мандат від партії (для депутатів, що йдуть від партій) і від виборців (місцевий референдум для одномандатників).
На практиці він поки що грає негативну роль
>
> 2. А якщо при всій владі у президента перемогу одержить Тимошенко?
> Я вам браунінг для замогубства в руки не дам (так і знайте, бо у вас же двоє дітей + беззахістна жінка-мер).
Я не збираюсь стрілятися в разі приходу до влади будь-якого президента і взагалі ніхто ніколи не дочекається, щоб я скінчив життя самогубством. Немає таких причин, які б змусили мене це зробити. Якщо вже не хочеться жити, то світом нудить стільки поганих людей, що краще вбивати їх доти, доки тебе не вб"ють, коли вирахують і ловитимуть
2007.12.03 | теж_вчоний
Стосовно самогубства: Ви упевнені, що Вас будуть питати,
особливо після другого-третього пострілу, як це заведено в "самогубствах" по-українськи?2007.12.03 | Михайло Свистович
Я ж писав про справжнє самогубство а не про вбивство
2007.12.03 | ilia25
Це визнання поразки демократії, ніщо інше
Михайло Свистович пише:> Abbot пише:
> > То же самое я повторял здесь неоднократно: президентская республика дает нам шанс на настоящую демократию. Выбрали козла или жулика - так же легко и сняли. Не захочет - получит Майдан. А вот 450 воров и торговцев в храме, получивших абсолютную власть - это страшно.
>
> Згоден
Ага, президента легко зняти. Лише треба почекати 5 рочків до наступного шансу. Ну і щоб знайшовся Микола Мельниченко, який запише розмови в кабінеті -- бо інакше завдяки підконтрольним ЗМІ в нашого "козла" буде рейтинг як у Путіна, а у його противників -- як у Каспарова, і навіть вибори не треба буде фальсифікувати. От тоді вже можна і на Майдан виходити, хто зна, може знов прокатить.
А так -- легко. Лише не зрозуміло навіщо потрібна уся ця демократія, щоб владу було так "легко" змінити. Адже при абсолютній монархії, коли король виявлявся козлом, точно также можна було здійняти повстання, взяти Бастілію та відрубати негіднику голову. Навіщо ж потрібні оце обмеження не більше 2 термінів, оце розділення влад, система стримок та противаг, та, взагалі вибори, якщо Майдан усе виправить?
2007.12.03 | ziggy_freud
логічно. Майдан був аварійним механізмом
для корекції дій влади, що втратила адекватність. Якщо зробити акцію на Майдані постійно діючою, учаснєгі перетворяться на... мешканців палаток баклажанового майданчєга. Тобто постійно діючий бомжатнєг з невідомою метою і незрозумілими "владними функціями"аварійний вихід завжди є. Але чи варто постійно користуватись пожежною драбиною як основною?
2007.12.03 | Сергей ГРУЗДОВ
100% не варто.