12/12/2007 | Микола Шатилов

Празька газета Lidové noviny (7. 12. 07.) оприлюднила відкритого листа вірменської журналістки Анни Карапетян. У листі «колишньої (?) співробітниці «Вільної Европи»-«Свободи» все, як на мене, правильно. За маленьким винятком: неправильно вибрано адресата. Вацлава Гавла. Певен, що «славетний захисник людських прав, великий гуманіст і впливовий інтелектуал» востаннє слухав передачі американської висильні за часів свого дисидентства, а тим, що коїться всередині запрошеної їм до Праги інституції, ніколи не переймався. Не він один такий. Таких – загіпнотизованих словами «говорить радіо «Вільна Европа» (або «говорить радіо «Свобода») – більшина. Але се не означає, що Анна Карапетян не мала писати свого листа. Мала! Бодай для того, щоб чеські читачі довідался, як виглядає всередині те радіо, яке й досі виставляє себе окличником свободи та демократії.

Нічим не мотивоване звільнення вірменської журналістки не перший випадок. Таких випадків десятки, а може, й сотні. Почавши працювати в українській редакції ще мюнхенської «Свободи», я намагався з’ясувати, як діють її внутрішні механізми, якими є засади її кадрової політики. Освіданий «свободівець» застеріг: «Не намагайся. Се ж бо совітський колгосп». Колгосп чи ні, а висильня вельми скидалася на совітську пропаґандивну організацію. У тодішій большевицькій Україні журналістів виганяли за «український буржуазний націоналізм», а в Мюнхені – за «український націоналізм» (без буржуазного). Звісно, вголос американська адміністрація про таке не повідомляла. Але всі знали, що NN поплатився за своє бажання побачити Україну незалежною державою.

Показово, що, перестягаючись до Праги, керівники радіо покинули ще не звільнених «націоналістів» в Мюнхені. З жадним контрату не взяли. Натомість завезли з Києва вчорашніх комсомольців, вишколених в большевицьких засобах масової інформації. Директорами деяких національних редакцій (як от білоруської) поставали комуно-номенклатурні розбишаки пера. Російську редакцію обсадили випускники MГИMO (Московский государственный институт международных отношений) та інших елітних учбових закладів, якими завше опікувалося КҐБ. Таким чином, кожна з двадцяти восьми редакцій почала складатися з двох антагоністичних таборів: старі заґартовані в ідеологічних боях антисовєтські еміґранти й молоді, виховані совітською системою кар’єровичі.

Внутрішні чвари на руку американській адміністрації. Вони внеможливлюють підлеглим критично поставитись до своїх роботодавців. Усім відомо, що всякий протест скінчиться звільненням. Урядникам, яких на висильні чи не вдвічі більше ніж журналістів, звільнення того чи того творчого працівника ще й матеріяльно вигідне, бо се – «природнє» скорочення штатів, якого час до часу вимагає Вашінґтон. Не дивно, що журналістів меншає, а урядників – ніколи. А тож і не дивно, що посаду директора туркменської редакції донедавна обіймала вкраїнська екс-комсомолка. Без знання туркменською мови, певна річ. І се радіо «Вільна Европа»-«Свобода»? І се його колись слухав і співпрацею з ним пишався Вацлав Гавел? Колишній чеський президент підніс «Свободі» пречудовий подарунок, віддавши їй празький палац, але для свободи (і заразом демократії) він виявився данайським даром.

Прага.

Отримано Майданом Sun, 9 Dec 2007 17:11:50 +0100 (18:11 EET)
Упорядники просять вибачення за затримки в постановці матеріялів, викликані атакою на сайт