12/26/2007 | Галина Левицька

„Без пам’яті про минуле нас чекало б провалля майбутнього…” — ось одна з думок записана у збірнику українських афоризмів і думок — в „Енциклопедії життя”. Низка останніх подій вкотре засвідчує, що за сили прагнуть провалля для майбутнього України. Датоване 18 грудня 2007 року, як раз у день затвердження на посаді прем’єра України Юлії Тимошенко та московського „улюбленця” — Володимира Огризка на посаді міністра закордонних справ, послання президента РФ до Президента України показує, що у першому ряду копачів провалля для України стоїть Володимир Путін.

Формально його послання є відповіддю на листопадовий лист Віктора Ющенка з проводу проблем, які несподівано виникли навколо єдиної в Російській Федерації бібліотеки української літератури. Питання бібліотеки у путінівському посланні, яке висить на офіційному сайти президента Росії відкинуто на другий план.
А головний наголос робиться на погіршенню, за версією Путіна, відносин з Москвою. Він вважає, що українська сторона у своєрідний спосіб трактує події „спільної” історії обох народів, без дозволу Москви здійснює „героїзацію військових злочинців”, що співробітничали з нацистами. У ряді регіонів України ведеться „війна” з історичними пам’ятниками і похованнями радянських солдатів, дискримінацію російської мови.

Ці „гріхи” України, за версією Путіна, затьмарюють атмосферу відносин між Росією і Україною і „можуть завдати серйозного збитку двосторонній співпраці на різних напрямах”.

Що означає путінський лист, який своїм тоном нагадує гітлерівські послання до країн сусідів з-перед другої світової війни та й ще датований днем зміни уряду в Україні. У тій події є декілька граней. По перше — це свідчення, що офіційний Кремль був неготовий до зміни уряду в Україні та ментально не сприймає нового уряду. Це своєрідна „чорна юшка” подана у час учти, до чого постійно вдавалися жадні помсти персонажі.

По-друге із загостренням стосунків між РФ і Україною у гуманітарній сфері це вже надто велика пересада. Адже ж за цю сферу відповідав Дмитро Табачник, у час урядування якого частина культурних діячів України проголосили Україну зоною культурного лиха. Можна собі тільки уявити чого росіяни очікували від цієї персони, коли усі його старання названі загостренням стосунків по вині України.

Однак Москва не вважає гру закінченою. Відчуваючи за собою „міцні плечі”, Янукович у новій для нього ролі — опозиційного прем’єра — продовжує грати у „російську карту”. Він вже прогнозує, що новий уряд України приведе до погіршення відносин з Російською Федерацією, що стане болючим ударом по Україні. І багаторазове наголошування Януковичем під час його прес-конференції 24 грудня на захисті інтересів Росії в Україні не викликує сумніву, що російське керівництво не збирається випускати Україну зі своєї орбіти. На моє запитання, чому Україна за час його прем’єрства погодилася спільно використовувати з РФ Керч-Єникальський канал в Керченській протоці і втрачає мільйони доларів? — відповіді від В. Януковича не було, а тільки розповідь що все робиться відповідно до міжнародних норм.

Послання Путіна до Ющенка в Україні кваліфікують як відродженням імперських амбіцій керівництва РФ. Експерти, які досліджують українсько-російські відносини твердять, що російське керівництво на ґрунті України як „потенційного бунтаря” періодично відпрацьовують тему російського патріотизму. Отже, йдеться про інформаційну кампанію, яка має підігріти патріотичні настрої, нагадати, з одного боку, про велику місію захисту російськомовного населення на всьому есендівському просторі і, з іншого — про самого Путіна.

Можливо російський президент впав у відчай, коли підписував листа до українського президента бо довідався, що за останніми опитуваннями Центру Разумкова впродовж одного року в Україні кількість прихильників російської мови зменшилася на п’ять відсотків і становить зараз лише 25,5 відсотків, незважаючи на величезні прямі і непрямі російські інвестиції у денаціоналізацію України.

І ці тенденції дозволяють зрозуміти, чому Росія в особі Путіна скаженіє, щоб домогтися надання в Україні російській мові статусу другої державної. У Білорусії, у якій є такий статус, російську мову вважають рідною більше половини громадян. Білоруську мову назвали рідною 39 відсотків. Наприклад, для президента Білорусі Олександра Лукашенка рідною мовою є російська, а не білоруська. Впродовж цього року лише один закон у парламенті був ухвалений білоруською мовою.
Імперські амбіції керівництва РФ підсилюються ще й тим, що відбулося одностороннє проголошення російською стороною мораторію на виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Якщо раніше Україна мала можливість інспекцій чорноморського флоту РФ на своїй території, то тепер немає і це звужує можливості України в забезпеченні власної безпеки. Такі дії РФ тепер дають можливість Україні ставити питання про достроковий вивід російського чорноморського флоту з України.

Однак чи після дуже несподіваного як для аналітиків так і для політиків призначення на посаду секретаря Ради національної безпеки та оброни України регіоналки Раїси Богатирьової це стане можливим? Це вона на багатьох мітингах закликала своїх прихильників не дозволяти ображати росіян… У тому числі російських моряків-чорноморців.

Мораторій РФ на участь в Договорі про звичайні збройні сили в Європі ставить досить гостро питання про підпорядкування Україні навігаційно-гідрографічних та гідрометеорологічних об’єктів забезпечення безпеки в Чорному та Азовському морях. До нинішнього дня керівництво РФ не передало Україні ці об’єкти. В ситуації мораторію на участь Росії в (ДЗЗСЄ) виникає парадоксальна ситуація, коли Україна не може проконтролювати місце знаходження російських військ на своїй території. А РФ має на території України технічні засоби, які призначені не тільки для оборони, а й для наступу.

В цьому контексті перед Україною також постає питання необхідності випрацювання конкретних дій у відповідь, що очевидним чином підштовхує її до вступу до НАТО.
Новий міністр закордонних справ Володимир Огризко заявив, що головним зовнішньополітичним пріоритетом України має бути євроатлантична інтеграція. І позбутися історичного, і психологічного комплексу меншовартості у стосунках з Російською Федерацією.