12/09/2007 | Геннадій Сахаров

ЕТИКА БЕЗ ЕТИКИ

Редакція «Лиц» отримала лист-статтю нашого читача Сергія Панасенка, у якому він висловлює стурбованість з приводу впровадження у навчальний процес у школах Дніпропетровської області факультативного курсу «Християнська етика». На початку статті пан Панасенко посилається на наказ №1020 від 02.10.2007 керівника районного відділу освіти О.А. Ганоченка, згідно з яким у школах району «з метою стабілізації криміногенної ситуації» з 1 листопада впроваджується курс «Християнська етика». Укладачем програми є вчителька вищої категорії з 37-ї школи Дніпропетровська Олена Рогова. Слідує цитата з пояснювальної записки з приводу впровадження предмету у навчальні плани: «огромное внимание должно уделяться тому, чтобы молодое поколение, завтрашнее будущее нашей нации, хорошо знало свои национальные корни, свою религию...».

«Стоп – пише автор листа – Яку свою релігію? Відкриваю Конституцію – «церква відокремлена від держави», «жодна релігія не може бути визнана як обов’язкова”, “кожен має право на свободу віросповідання”. Відкриваю Закон «Про освіту» - «основними принципами освіти є науковий, світський характер», «навчальні заклади незалежно від форм власності відокремлені від церкви і мають світський характер, крім навчальніх закладів, заснованих релігійними організаціями». Чи можна наказом РайВНО запровадити «національну релігію»? Дивлюся далі, які ж цілі цієї програми? Так, «формування світогляду на людину, її місце у житті... виховання синівського ставлення до своєї родини та Батьківщини... формування основ духовної небезпеки проти деструктивних культів і сект»... Відкриваю список начально-методичної літератури, хто у нас тут по сектах? – Дворкин А.Л. Введение в сектоведение. Учебное пособие по курсу сектоведения. – Нижний Новгород, изд-во во имя св. Вел. Кн. Александра Невского, 1998 г. З 28 книг зі списку рекомендованої літератури тільки одна надрукована в Україні. Це до якої Батьківщини виховують любов за іноземними книгами? Але повернемось до Дворкіна. Список сект вражає. До небезпечних тоталітарних сект віднесені організації, офіційно зареєстровані в Україні, більшість – не перший десяток років. Згідно з А. Дворкіним “секта – це закрита релігійна група, що протиставляє себе основній культуроутворюючій релігійній громаді (чи основним громадам країни або регіону)”. Згідно з цим визначенням Російська православна церква, наприклад, у Нью-Йорку – секта...

У списку літератури є й дуже патриотична книга – підручник Алли Бородіної «Основы православной культуры». Цитата з підручника: «Почему православный русский народ не закрывает себя от общения с другими народами и национальностями, а гостеприимно принимает их в свою церковную, государственную и гражданскую общность, несмотря на то, что это чаще всего совсем "невыгодно" и даже опасно, т.к. "гости" или новые жители не всегда так же благородно ведут себя на территории традиционно православного государства?" Отак, ні більше, не менше – росіяни себе поводять благородно, а решта – не зовсім. От що пише про цей підручник керівник Центру вивчення релігій Російського державного гуманітарного Університету Н.В. Шабуров: «Учебник не отвечает требованиям, предъявляемым к учебно-методической литературе, поскольку содержит некорректные высказывания, способствующие разжиганию религиозной и национальной розни... представляет собой не учебное пособие по основам православной культуры, а конфессиональную апологию православия... рассуждения [о еврейском народе] не имеют ничего общего с исторической действительностью и носят откровенно антисемитский характер... содержит некритическое описание чудес... где описание чуда должно продемонстрировать превосходство православных над армянами..."
Невже автор і особи, що підписали цю навчальну програму, не розуміють небезпеки впровадження подібного курсу?» – запитує автор листа до редакції «Лиц».

Лист бентежить. З одного боку суспільство потребує реанімації багато в чому втраченої етики і моралі. З другого боку виникає запитання – чому впроваджується не світський курс етики, а саме християнська етика, навчальний курс, оснований на християнській релігії, понад те, на засадах виключно православної церкви? Чому підручник, за яким вже викладається християнська етика в українських школах, складений на основі не українських, а російських джерел, як видно з листа нашого читача, часом досить сумнівних? І це робиться державним коштом попри те що Україна є державою, в якій співіснують різні релігії і релігійні конфесії. Чи не дискримінуються при цьому представники інших релігій і конфесій? Автор цієї статті звернувся до начальника Головного управління освіти Дніпропетровської обласної Державної адміністрації пана Віктора Сиченка з метою з’ясувати ситуацію з впровадженням цього навчального курсу. І отримав наступне роз’яснення.

“ Питання викладання християнської етики є делікатними, оскільки Україна – країна багатьох релігій і багатьох релігійних течій. Викладання християнської етики сьогодні впроваджується і вчителі відповідним чином готові для викладання її у факультативному режимі. Для тих дітей, котрі цього бажають і батьки яких виявили відповідну згоду. В той же час зараз обговорюється питання впровадження християнської етики вже як дисципліни, предмету у варіативній частині навчального плану. Це питання вирішується також відповідним чином згідно з чинним законодавством. Тобто ухвалюється рішення педагогічної ради загальноосвітнього навчального закладу, потім це рішення затверджується відповідним органом управління освіти, вносяться зміни до навчальних планів і після цього таке викладання можливе. Є підручник, який називається «Християнська етика», розроблений у нашій області. Підручник отримав відповідну підтримку Міністерства освіти і науки України, після цього він був надрукований і зараз він є у кожній школі Дніпропетровської області. Я побачив що у ньому є і певні недоліки, які полягають у тому, що видається він за благословінням одного з ієрархів. Я сам цим був здивований коли побачив його у друкованому варіанті. Хоч по змісту там, на мою думку, немає якихось кричущих моментів. Конфесій у нас багато, у тому числі християнських. Школа відділена від церкви. Щодо можливих недоліків скажу так: інколи педагоги або навіть керівники навчальних закладів не зовсім вірно розуміють суть чи механізм викладання християнської етики і запрошують священослужителів для проведення уроків. Це неприпустимо і недоцільно. Священослужитель може прийти в школу на запрошення педагогічного колективу щоб взяти участь у якомусь загальношкільному заході, наприклад, на День Святого Миколая, чи взяти участь в урочистій лінійці чи якмусь іншому заході. А приходити в школу на урок він не може бо уроки мають викладати вчителі, які проходять відповідну підготовку в інституті післядипломної педагогічної освіти. А саме по цьому курсу вони проходять таку підготовку. Другий недолік, який можливий, це те що деякі школи можуть примушувати дітей відвідувати уроки, які для них неприйнятні в силу релігійних уподобань. Будь яка дисципліна це наука. Вона має викладатися з якогось пізнавального аспекту. Нав’язування жодної ідеології у школі не має бути. У нас є і звернення до управління декого з батьків і вчителів стосовно того що є певне упередження щодо того як викладатиметься християнська етика. Рекомендація у мене єдина – цей предмет має викладатися як факультативний.”

Цікаво, чи читав чи переглядав пан Сиченко підручник, виданий десятитисячним накладом і розповсюджений у школах області. Бо крім благословіння митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Української православної церкви Московського патріархату Іринея, яке передує тексту, у підручнику є чимало інших не просто сумнівних, а неприйнятних моментів з точки зору і педагогіки і етики. Текст цього підручника ретельно проаналізований у відкритому листі до Генерального прокурора України і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини автора статті “Православный Майн Кампф в школе” Олександра Розова .(http://www.uath.org/index.php?type=13#p10). Олександр Розов називає запровадження уроків християнської етики у школах Дніпропетровщини психологічним насиллям над школярами з боку іноземного релігійного об’єднання, як він називає Українську православну церкву Московського патріархату.
Він пише: “ Вместо курсов переквалификации (повышения квалификации) для преподавателей «христианской этики» при Днепропетровском филиале (епархии) московской патриархии РПЦ созданы катехизаторские курсы, которые ведутся выпускники духовных семинарий РПЦ в конфессиональном учреждении «Свято-Тихвинская женская обитель». Московская православная конфессия, по учению которой составлена программа, является национальным религиозно-политическим учением фундаменталистского толка. Согласно этому учению Украина является «канонической территорией» РПЦ МП (т.е. территорией, на которую распространяется церковная власть Московского Патриархата)».

Олександр Розов має рацію. Про те, що перепідготовка вчителів для викладання курсу «Християнська етика» у школах Дніпропетровщини проводилася у цьому монастирі за підтримки і під керівництвом відділу освіти, катехізації та місіонерства Дніпропетровського єпархіального управління УПЦМП, повідомляв російський православний сайт Патриархия.ru :
«Для скорейшего решения вопроса с обеспечением преподавательских штатов квалифицированными учителями, способными преподавать новый предмет, на епархиальном уровне уже созданы катехизаторские курсы, к работе подключились и выпускники духовных семинарий. При Свято-Тихвинской женской обители недавно открылся методический кабинет для оказания помощи учителям, желающим вести в школах «Христианскую этику».
24 января, по благословению митрополита Днепропетровского и Павлоградского Иринея, при поддержке Днепропетровского областного института последипломного педагогического образования (ДОИППО) и Отдела образования, катехизации и миссионерства Днепропетровского епархиального управления в административном епархиальном центре состоялся областной семинар-практикум «Преподавание христианской этики в учебном заведении: учебно-методические принципы и пути реализации».

Тут важливе слово катехизація. Подаємо енциклопедичне визначення: катехизація – вивчення людиною, котра готується стати членом церкви, основ віри та віровчення церкви. Навіть побіжне вивчення підручника, складеного пані Роговою, свідчить що питанням етики він присвячений хиба що наполовину. Його другим і, очевидно, основним змістом, який вплетений поміж повчальними історіями про етику поведінки, є катехизис – основні положення християнського віровчення, викладені у формі запитань і відповідей. Відтак, стає очевидним що впровадження курсу християнської етики на Дніпропетровщині використовується православною церквою Московського патриархату з метою катехизації і подальшого уцерковлення дітей. Церква, використовуючи державне фінансування, готує поповнення рядів віруючих.

Наступний фрагмент з інформації сайту Патриархия. Ru : «Также был проведен мастер-класс: Е. Рогова представила вниманию гостей факультативный урок «Две главные заповеди любви», а иерей Георгий Ханов, который является автором ряда православных детских учебных пособий и иллюстрированных проповедей, по своим методическим наработкам показал фрагмент урока для учащихся 6-го класса. Занятие с детьми проходило по книге «Слово о солдате», это было живое общение с абсолютно неподготовленными для подобного мероприятия детьми. (Підкреслимо – українськими дітьми!). Урок закончился демонстрацией фильма «Сто шагов в небо», посвященного подвигу воина Евгения Родионова и получивший гран-при на IV фестивале военного кино в Санкт-Петербурге.»

Зміст фільму «Сто шагов в небо» викладений і в одній з повчальних історій у підручнику пані Рогової. Йдеться про хлопчика Женю Родіонова, котрий, одягнувши хрестика, ніколи його не знімав. Потрапивши у полон, Євген Родіонов, солдат російської армії, був підданий тортурам з метою змусити його зректися християнства і прийняти іншу релігію. Він відмовився і тоді вороги (чеченці) його стратили. Це не можна розцінити інакше ніж урок ненависті до певної релігії - ісламу і певної національності. Яка вже там етика. І Олександр Розов правий, називаючи це насиллям над психікою школярів.

На наших очах при нашому потуранні чиниться злочин над дітьми, чого допустити не можна. Пані Роговою складена програма викладання християнської етики з 1 по 12-й класи середньої школи. Ця програма також є за своєю суттю програмою катехизації. Підручник Рогової схвалений і рекомендований для середньої школи Міністерством освіти і науки України. Є схвальні рецензії фахівців. Чи читали ті фахівці той підручник для українських дітей, у списку рекомендованої літератури до якого майже всі видання російські, повчальні приклади починаються словами «В одной московской школе...», а слово Україна не зустрічається жодного разу?

Автор статті звернувся з проханням прокоментувати ситуацію з впровадженням предмету «Християнська етика» до лідера одної з найбільших нехристиянських релігійних громад України, головного рабина України пана Азріеля Хайкіна. От його відповідь:

«Уважаемый Геннадий Сахаров. Я рад получить от Вас письмо с вопросом о факультативном курсе для школ. Как и Вы, я разделяю обеспокоенность возможными последствиями при непродуманном и поспешном введении таких курсов. Хотя я считаю, что получать информацию о религии и духовном опыте человечества дети должны в том числе и в общеобразовательных школах, с другой стороны я очень хорошо понимаю, что это действительно может привести к тем негативным последствиям, о которых Вы говорите.
Этот вопрос вызывает обеспокоенность не только у меня, но и у всех раввинов, работающих в Украине. Мы считаем его настолько важным, что выносим его на Съезд раввинов, который состоится в начале весны 2008 года. На этом Съезде будет принят документ, где будет сформулирована наша точка зрения. Однако я считаю, что этот документ должен быть очень хорошо продуман, тщательно взвешен и сформулирован. Религиозная жизнь и межрелигиозные отношения столь деликатная и тонкая вещь, что одно неосторожное слово может причинить большой вред. Именно это меня настораживает более всего в вопросе, который Вы мне задали – поспешность. Я призываю и Вас, при подготовке Вашей статьи, быть очень аккуратным и не торопиться с выводами в такой сложной сфере как религиозные вопросы.
С уважением, Главный раввин Украины
р. Азриэль Хайкин

Я намагався бути зваженим і акуратним. Але ситуація не терпить. І не необережність а поведінку слона у посудній лавці демонструють ті, хто, нехтуючи елементарною обережністю у поводженні з незрілими ще дитячими душами, переслідує свої, далекі і від педагогіки і від тої ж християнської етики, цілі. Релігійні відносини дійсно тонка матерія. Про це варто подумати і керівникам української, у тому числі, дніпропетровської, освіти і педагогіки і керівникам церкви. Наводжу фрагмент зі згаданого вище відкритого листа Олександра Розова:
«В соответствии с «концептуальными основами предмета духовно-морального направления в общеобразовательных учебных заведениях», утвержденными 15.06.2006 специальной комиссией Министерства образования и науки (МОН) с 1 сентября 2007 в средних школах дети, по выбору родителей, должны изучать одну их трех дисциплин:
1. общефилософская этика,
2. основы христианской этики
3. основы религиозной этики.
Однако фактически утверждена только программа «христианской этики», что лишает граждан права религиозного выбора. Таким образом, грубо нарушается Статья 35 Конституции Украины».

Порушується не тільки стаття Конституції України. Порушуються принципи релігійної свободи, закріплені у документах ООН, зокрема Всесвітній декларації людських прав і Конвенції про соціальні та політичні права.
Не варто доводити ситуацію до тої, у якій опинилась держава Норвегія, де у загальноосвітніх школах був впроваджений освітній курс вивчення християнства, релігії та філософії. Європейський суд з людських прав осудив подібну практику, завдяки якій представники інших релігій дискримінувалися. У нашій ситуації маємо не просто викладання виключно основ християнства, а основ християнства у звуженому трактуванні одної, не найчисельнішої серед християн конфесії. Подібна практика не є прийнятною.