12/21/2007 | padluka

У 1722 році в селі Чорнухи Лубенського повіту Полтавської губернії в сім`ї малоземельного козака Сави Сковороди та Пелагеї з давнього старшинського козацького роду Шенгереїв народився син. Назвали його Григорієм.

Нині Григорієм Сковородою, 285-ліття якого ми нещодавно відзначили, пишаються не лише Полтавщина й Україна. Український Сократ по праву належить усьому людству. Цей неперевершений майстер слова, філософ і просвітитель входить до когорти найвидатніших людей світу всіх віків.

До 250-річчя з дня народження Г.С.Сковороди у 1977 році в його рідних Чорнухах була відновлена садиба його батьків - хата, де він народився, комора, стодола та колодязь, збудовано приміщення меморіального музею.

Але нині садиба, що є безумовно, перлиною літературно-меморіального комплексу, перебуває в жалюгідному стані. За 35-років очеретяна покрівля будівель стала дірявою, лати стали проглядати ребрами, а з середини хати (бо горища немає) зірки видно.

Саме такою побачив садибу у жовтні цього року голова Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазін й забив на сполох. За його дорученням до Чорнух миттю прибув Микола Гордієнко, голова лубенського осередку Партії захисників Вітчизни.

- Давно треба перекрити хату, – бідкався директор музею Микола Соляник. - На жаль, серед місцевих уже немає майстрів, спроможних це зробити. Треба десь шукати. А головне – знайти кошти.

Юрій Кармазін зателефонував мені й поставив завдання знайти на Полтавщині майстрів, котрі уміють перекривати хати очеретом. І вже наступного дня я поїхав у Малу Перещепину Новосанжарського району, куди мене направили знайомі, які вже випробували умільців давнього ремесла в роботі. Їхня візитівка - очеретяна стріха хати на сучасному приватному будинку навпроти Вічного вогню на вул.Фрунзе в Полтаві та покрівля ресторану “Хутірець”. До речі, раніше у Малій Перещепині працював завод з випуску очеретяних матів, благо очерету в перещепинських болотах вистачає.

Голова Чорнухинської районної ради Микола Кривчун теж перейнявся проблемою руйнації обійстя нашого славетного земляка й обіцяв профінансувати з районного бюджету перекриття хати, клуні й стодоли відповідно до кошторису, обрахованого бригадиром перещепинців – 20-25 тисяч гривень разом з матеріалами. Вдарили по руках, щоправда, письмової угоди не укладали.

Наш почин палко підтримав і перший заступник голови Полтавської облдержадміністрації Іван Близнюк, побіцявши приїхати у Чорнухи, коли там почнуть працювати покрівельники.

Та коли Микола Гордієнко привіз перші 300 кулів очерету, а я привіз усю пригаду малоперещепинців, то голова Чорнухинської райдержадміністрації Борис Лисенко «заспівав» нам дивної пісні: спасибі за клопотання, але нехай ваші прещепинці повертають оглоблі додому, бо ми знайшли інших, трохи дорожчих майстрів і тільки їм довіримо роботу в історико-архітектурному меморіалі.

Виявилося, що «трохи дорожче» - це... 66 тисяч гривень проти 20-25 тисяч перещепинців (мабуть, нову хату збудувати було б дешевше).

Стурбований не стільки тим, що відмовили знаним, досвідченим майстрам, а наміченним розбазарюванням державних коштів, тобто, грошей платників податків (не так важливо, з районного чи обласного бюджету), я звернувся до полтавського губернатора Валерія Асадчева. Він запевнив, що буде, як це і належить, проведений тендер, мовляв, нехай і перещипинська бригада бере участь.

Втім, ніякого оголошення про тендер на перекриття дахів будівель меморіальної садиби ми, звісно, так і не побачили. Лиш переконалися, що не всім однаково болить українське.

Бо через кілька днів дізналися, що інша бригада (якраз у сини перещепинцям годяться) повним ходом працює на об’єкті у Чорнухах. А різниця вартості одніє й тієї ж роботи у 40 тисяч гривень, піди перевір, у чиїх кишенях вона осіла насправді.

Як тут не пригадати безсмертні рядки Григорія Сковороди:

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на новий манір,
Інший гендлює, візьми перевір.

66 тисяч гривень виділені з обласного бюджету не дають спокою авторові статті. Підрахунки, скільком полтавським бідакам, які з останньою надією оббивають пороги обласного влади, можна було б надати матеріальної допомоги на 40 тис. гривень, виділяючи кожному хоча б по 100 гривень... Скільки стипендій можна було б дати талановитим дітям з малозабезпечених сімей на здобуття вищої освіти... Скільки бомжів, що зараз замість неіснуючого центру адаптації кочують з вокзалу на вокзал, можна було б нагодувати й прихистити на ці гроші, скільки покращених обідів недоотримали дітлахи першоклашки...

Відомо, що Григорій Сковорода був великим аскетом – не в приклад нинішньому корумпованому чиновництву.

І ця історія з 40 тисячами гривень - як та ложка дьогтю в діжці меду... Як казав мандрівний філософ, «кожен імєєт свой ум голова»...

Василь Ковальчук,
голова Полтавської міської організації
Партії захисників Вітчизни.

http://www.regionnews.poltava.ua/index.php?go=Page&id=43