Про Українську і Російську Революції(л)
01/13/2008 | stefan
Про Росію і Україну. 11.01.08 13:15 / Дмитро Факовський, письменник http://www.fraza.com.ua/zametki/11.01.08/46465.html
Натхненно підтримавши падіння СРСР, народ залишився вірним комуністичному способу життя, коли окремо взята людина неспроможна піднятися над іншими. Натомість вона проживає своє життя, ретельно працюючи малесеньким коліщам, немов у величезному механізмі, твердо знаючи, що за нього вже подумали і все зробили.
Йому вже нічим перейматись, непотрібно різких рухів і вражати неочікуваними рішеннями, слід лише чесно виконувати відведений шматочок роботи.
Володимир Путін зумів повернути Росії стабільність брежнєвського застою. Єдина різниця у тому, що лідер нації теж намагається грати в демократію і позиціонує себе на раутах у Європі США, як справжній світський лев. Справді, політичні репресії у Росії – явище менш масове, як це було раніше.
Розірвана між кількома фінансово-політичними групами Україна продовжує пишатися здобутою на Майдані демократією. У цьому, нівелюючи незначне зростання зарплат, прогресує інфляція, отже – народ живе дедалі гірше й гірше. 2004 року ми завоювали свободу, а допомогли прорватися до годівниці нових гравців. Тепер виродків, нарощують свої капітали (останнім часом їм стало тісно на внутрішньому ринку, і тепер вони рвуться до Європи), побільшало. Стабільне зростання цін на все – від хліба до нерухомості – лише наслідок їх паразитичного існування й нашої нездатності діяти.
Під час помаранчевої революції не було пролито анітрохи крові. Невже думаєте, цих циніків можна налякати квітами та стрічками?
Наші шахтарі плачуть, коли влада заявляє про наміри затопити братерські могили, у яких гинуть сотні людей. Шахтарі кажуть: «Ми заробляємо п'ятсот USD на місяць, коли ви закриєте шахти, нашим сім'ям не буде мати на що жити
Ні в Росії, ні в Україні ніколи було серйозних революцій, у яких двигуном би виступав народ. Наші маси завжди славилися своєю терпимістю, і якщо брали зброю у руки, то робили це не організовано, даруючи не революцію, а спалах незначного насильства. Траплялося подібне лише у крайніх випадках, від цілковитого безвиходу.
Дві з останніх серйозних революцій, після чого впали царська Росія та Союз, було ініційовано і проведено політиками. Майдан уникнув насильства не тому, що організатори боялися наслідків, просто вони знали, що переступити риску побоїться сам народ.
Натхненно підтримавши падіння СРСР, народ залишився вірним комуністичному способу життя, коли окремо взята людина неспроможна піднятися над іншими. Натомість вона проживає своє життя, ретельно працюючи малесеньким коліщам, немов у величезному механізмі, твердо знаючи, що за нього вже подумали і все зробили.
Йому вже нічим перейматись, непотрібно різких рухів і вражати неочікуваними рішеннями, слід лише чесно виконувати відведений шматочок роботи.
Володимир Путін зумів повернути Росії стабільність брежнєвського застою. Єдина різниця у тому, що лідер нації теж намагається грати в демократію і позиціонує себе на раутах у Європі США, як справжній світський лев. Справді, політичні репресії у Росії – явище менш масове, як це було раніше.
Розірвана між кількома фінансово-політичними групами Україна продовжує пишатися здобутою на Майдані демократією. У цьому, нівелюючи незначне зростання зарплат, прогресує інфляція, отже – народ живе дедалі гірше й гірше. 2004 року ми завоювали свободу, а допомогли прорватися до годівниці нових гравців. Тепер виродків, нарощують свої капітали (останнім часом їм стало тісно на внутрішньому ринку, і тепер вони рвуться до Європи), побільшало. Стабільне зростання цін на все – від хліба до нерухомості – лише наслідок їх паразитичного існування й нашої нездатності діяти.
Під час помаранчевої революції не було пролито анітрохи крові. Невже думаєте, цих циніків можна налякати квітами та стрічками?
Наші шахтарі плачуть, коли влада заявляє про наміри затопити братерські могили, у яких гинуть сотні людей. Шахтарі кажуть: «Ми заробляємо п'ятсот USD на місяць, коли ви закриєте шахти, нашим сім'ям не буде мати на що жити
Ні в Росії, ні в Україні ніколи було серйозних революцій, у яких двигуном би виступав народ. Наші маси завжди славилися своєю терпимістю, і якщо брали зброю у руки, то робили це не організовано, даруючи не революцію, а спалах незначного насильства. Траплялося подібне лише у крайніх випадках, від цілковитого безвиходу.
Дві з останніх серйозних революцій, після чого впали царська Росія та Союз, було ініційовано і проведено політиками. Майдан уникнув насильства не тому, що організатори боялися наслідків, просто вони знали, що переступити риску побоїться сам народ.