01/14/2008 | Петро Процик

Тимчасове перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації (ЧФ РФ) на території України та питання його обов’язкового виведення до 2017 року суттєво впливають на нинішню ситуацію в Україні та мають розглядатися в політичній, міжнародно-правовій, соціально-економічній, гуманітарній, екологічній, оборонній, міграційній площині.

ПОЛЕМІКА З ФАКТАМИ У РУКАХ. ВІД МІФІВ ДО РЕАЛІЙ ПРО ЧФ РОСІЇ

В останні пару років - коли було зняте офіційне „табу” на критичний аналіз українсько – російських відносин, коли російська сторона першою показала нам приклад прагматичного до цих відносин підходу - в українських друкованих й електронних ЗМІ з’явилася низка експертних оцінок дійсно складного військово – політичного явища, яким є тимчасове базування на нашій території іноземного оперативно – стратегічного об’єднання - Чорноморського флоту Російської Федерації (ЧФ РФ).
Спектр таких оцінок надзвичайно широкий – від більш-менш об’єктивних до відкрито облудних та, навіть, глумливих. Особливу занепокоєність автора викликали ті статті, у яких журналісти (сподіваємось, несвідомо) намагаються спростувати обґрунтовану стурбованість української громадськості тим, що ряд положень базових Угод України з Російською Федерацією про статус і перебування ЧФ РФ на території України і, особливо, стан їх виконання далеко не відповідає сьогодні національним інтересам, тими проблемами, що створює ЧФ РФ, порушуючи угоди щодо тимчасового свого перебування на нашій території, тим, що офіційні чільники сусідньої держави не приховують своєї впевненості у тому, що флот і надалі перебуватиме в Криму. Залишається здогадуватись, хто ж і для чого навіяв частині нашої четвертої влади такі колискові мотиви…

До таких проблем, перш за все, відноситься утримання на нашій території (без’ядерної держави) усієї ядерної системи ЧФ РФ, окрім ядерних боєприпасів. Маємо розуміти, що базування на нашій території потенційних носіїв ядерної зброї Росії (крейсера „Москва”, сторожових кораблів „Питлівий”, „Ладний” та „Смєтлівий”, літаків типу Су – 24, Бе – 12 та вертольотів Ка – 27) фактично є порушенням міжнародних договорів України, хоча й вимушеним.
Професіонали знають, що альфою і омегою стратегії любої держави є превентивні удари по носіях ядерної зброї. Так куди ж противник Росії (а їх вистачає), не дай – то бог, буде їх наносити у разі конфлікту? Правильно – по нашій території.

Дивно й те, що українськими політиками, як видається, не розуміється проблема незаконного нарощування бойової міці флоту.
У пріснопам’ятний період „дипломатії без краваток”, всупереч підписаним угодам, російській стороні вдалося отримати згоду наших, з дозволу сказати, державних мужів на заміну деяких застарілих озброєнь ЧФ на сучасні зразки.
Якими державними інтересами керувались наші чільники невідомо, але наслідком їх рішень стало те, що ракетно – реактивний потенціал тих же Су-24, ракетного корабля на повітряній подушці „Самум”, крейсера „Москва” мало не втричі підвищив цю бойову міць ЧФ.
І це при тому, що кількісно флот скоротився.
Що ж до відсутності чи надуманості, як стверджується рядом публіцистів і експертів, проблеми з виведенням ЧФ РФ з нашої території, то хотілось би запитати у т.з. фахівців, скільки ж десятиліть сусіди будуть вивозити сотні тисяч вагонів стратегічних й оперативних запасів, що й досі навіщось базуються в Криму.
Особливо з огляду на той факт, що для вивозу двох чи трьох баз (а по суті – полкових складів) з території Грузії вони запросили аж три роки. Скільки для цього потрібно вагонів, суден, коштів. І куди подінуться залежі флотського боєзапасу, що зберігаються у штольнях півстоліття, адже значна їх частка давно є нетранспортабельною. У повітря чи може, у море? Досвід такий у радянських військових був.

Виходячи з цього багато українських експертів проявляють зрозумілу занепокоєність тим, чому ж до цього часу не здійснюється розробка заходів поетапного виведення ЧФ РФ з території нашої держави в обумовлений угодами термін.
Стверджуємо, якщо таке поетапне виведення не розпочнеться вже зараз, то ЧФ РФ залишиться на нашій території після 2017 року на десятиліття, якщо не на завжди.
І цілком зрозумілою є офіційна позиція з цього питання російських можновладців, що вже заявили про нібито завчасність переговорів з питання розробки графіку поетапного виведення флоту. Вони не приховують надії, що флот таки залишиться в Криму.

Не будемо у цій статті зачіпати питання: куди ж Росія буде виводити флот.

Мусимо лише зауважити, що базу в Новоросійську розпочали споруджувати тільки з 2005 року, та й то (зі слів чільників ВМФ) для суден, що виведені з інших місць і зараз „прив’язані до камінців”.
Якщо все вищевикладене є для поважних експертів й журналістів, що опікуються темою ЧФ РФ, дрібницями, то вже якось і ніяково нагадувати їм про інші загрози нашій безпеці – про далеко не чемну поведінку озброєних флотських гостей у нашій домівці, про „помилкові” десанти на кримський беріг, про подвійне громадянство значної частини флотського персоналу (а ми бачимо, як використовується таке громадянство в інших державах), про несанкціоновані вояжі морської піхоти на українські маяки, про вперту відмову віддати Україні гідрографічні об’єкти, що судами визнані власністю держави, та й багато чого іншого.
Допускаємо, що суто воєнно – стратегічні наслідки тимчасового базування ЧФ РФ на території держави можуть не дуже й турбувати наші фінансово – політичні групи, оскільки їх інтереси, як видається, більш прагматичні. Але тоді більш ніж незрозумілою є їхня байдужість до економічних питань. Незрозумілою є наявна різниця у підходах щодо визначення з ринкових позицій для України вартості газу, нафти з одного боку, та визначення для Росії вартості оренди землі, акваторії, майнових комплексів з іншого.
Адже і те й інше визначалось міжнародними договорами майже в один час. Може згадувані експерти й журналісти прояснять суспільству й нашій еліті якусь логіку в утриманні ЧФ РФ й донині такої кількості дорогої кримської землиці й фондів.
Адже, якщо всі ці сотні тисяч гектарів землі й акваторії, причали, цілі мегаполіси потрібні були, й надавались ЧФ згідно з угодами виключно для забезпечення базування армади чисельністю більше 400 кораблів.
За деякими даними, нині із майже 500 причалів використовуються за прямим призначенням не більше третини.
Навіщо ж флоту такі багатства зараз, коли він скоротився у 10 разів (на початку 1992 року - 373 кораблі, нині біля українських причалів базуються десь 40 бойових одиниць). Щоб здавати в суборенду українським бізнесменам? Отакі ось благодійники за чужий кошт!!!
Більш того, російська сторона не повернула місцевим органам влади величезну кількість земель і об'єктів які не були включені в додатки до підписаних угод, а тому сьогодні флот фактично експлуатує значно більше того, що в них прописане.
За дуже заниженими даними це – 75 земельних ділянок, площею більше 150 гектарів, 300 об’єктів, велика кількість спеціальних полігонів у внутрішніх і територіальних водах.
Використовує безпідставно на безоплатній основі, а наша влада – центральна й місцева - заходів щодо їх вилучення чи законного оформлення оренди не вживає, навіть говорити про це боїться. Мовляв, образимо сусіда. Про оренду та плату за неї взагалі має йти окрема мова.

Колоросійські автори тут вдаються до прямого обману.
Так, стверджується, що Севастополь отримує щорічно від ЧФ майже $ 100 млн. орендної плати. Насправді щорічно ця нібито плата складає лише 97 млн. дол., та й ті не живими грошима, а залік за „газові” борги (чиї?), що далеко не відповідає світовій ціновій практиці, Для прикладу, за оренду космодрому Байконур та ж РФ платить Казахстану 115 млн. дол. щорічно, а США орендують у Киргизстану один аеродром за 80 мільйонів зелених.

Між тим українські суди визнали, що базові угоди України з Російською Федерацією про перебування ЧФ РФ на території України взагалі не можуть визнаватись договорами оренди, в них відсутні будь які посилання на інвентаризаційні документи і методики розрахунків.
Згідно з нашим законодавством такі договори мають бути оформлені на кожну окрему ділянку, кожен майновий комплекс. Тоді виходить, що й оренди нема, що користується ЧФ РФ українським майном незаконно, що так звана сума оплати за оренду виникла невідомо звідки.

Таким чином, ця смішна сума взагалі не підтверджена експертними оцінками. Лише наприкінці 2005 року та на початку 2006 року Урядом видані Розпорядження (№ 555-р) та Постанова (№ 246) про управління майном, яке використовував Чорноморський Флот колишнього СРСР та його інвентаризацію. Але й зараз ця робота йде більш ніж повільно. Фонд держмайна каже – не пускають на російські військові об’єкти!?

За оцінкою незалежних експертів з урахуванням ринкових цін й світового досвіду стверджується, що Росія повинна платити тільки за оренду землі 1250 мільйонів доларів США.
Що ж до оренди інфраструктури, то ця сума може бути ще у 6-7 разів більше. Може ми, як то кажуть, загнули? Порахуйте самі.
За нашими даними, одне з ТОВ за оренду 1,2 гектарів коло причалів 69 і 70 у Севастополі платить 1 млн. доларів щорічно.
То скільки ж має платити нам наш „великий орендатор” за 3312, 49 га землі у Севастополі, 14920,13 га кримської землі в інших місцях, за 4595 споруд (з них 133 причали у Севастополі), і це тільки ті фонди, що включені у переліки.
Без сумніву, якби усі ці об'єкти знаходилися в комерційній експлуатації то, оцінюючи існуючу кон'юнктуру кримського ринку нерухомості і портового господарства зокрема, вони б сьогодні давали колосальний прибуток.
Нині ж, не отримуючи від РФ живих грошей, бюджет компенсує Севастополю й іншим населеним пунктам т.з. „втрати доходів внаслідок розміщення ЧФ”, і складають ці видатки солідну суму – більше 120 млн. грн. на 2008 рік.

Немаловажним є питання що ж нам залишить російський флот після свого виведення. Стверджуємо, що контроль за станом об'єктів нерухомості та майна, які використовуються ЧФ РФ, з боку органів державної влади фактично не здійснюється.
Так, на морських гідротехнічних спорудах тривалий час не проводяться нормативні інженерні обстеження з визначення їх технічного стану та здійснення необхідних ремонтних робіт, що призводить до їх поступової руйнації, мають місце зміна функціонального призначення майнових комплексів, самовільного будівництва, реконструкцій i т. ін.
Мають місце непоодинокі факти порушення російською стороною природоохоронного законодавства із загрозою виникнення надзвичайних ситуацій, що вимагає негайної оцінки екологічного стану та розробки узгодженої програми відповідних спільних заходів, спрямованих на збереження екосистеми та запобігання забрудненню в місцях дислокації ЧФ РФ.

Таким чином, тимчасове перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації (ЧФ РФ) на території України та питання його обов’язкового виведення до 2017 року суттєво впливають на нинішню ситуацію в Україні та мають розглядатися в політичній, міжнародно-правовій, соціально-економічній, гуманітарній, екологічній, оборонній, міграційній площині.
Проте, незважаючи на актуальність проблеми, комплексного вивчення ситуації, оцінки позитивів та можливих негативних наслідків цього явища, напрацювання пропозицій щодо необхідних рішень на загальнодержавному та парламентському рівнях проводиться недостатньо.

Петро ПРОЦИК, військовий експерт