01/14/2008 | Галя Койнаш

Диву даєшся працездатності пильних співробітників Міністерства закордонних справ Російської Федерації. Не минуло й місяця від попередньої заяви, в якій ті ж самі співробітники на підставі недостовірного повідомлення звинуватили громадянина України в злочині, який підпадає під статтю 161 (розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті)*. Враховуючи ту помилку, можна було б сподіватися на більшу увагу до подробиць. Але як би там не було, ми маємо віддати належне російській стороні, яка завзято слідкує за виконанням Україною міжнародних зобов’язань. Безумовно, треба з усією відповідальністю ставитися до будь-яких звинувачень в ігноруванні Україною вимог міжнародних угод. Тим більше, коли мова йде про найвищий суд держави – Конституційний. Відповідно до рішення від 24 грудня 2007 р., яке так занепокоїло російське міністерство, всі іноземні фільми (в т. ч. російськомовні) повинні дублюватися або озвучуватися українською мовою. На думку шановних представників МЗС Росії, «Це виявилося черговим підтвердженням небажання української влади повністю і сумлінно виконувати свої міжнародні зобов'язання. Дії, що провадяться в області кінематографії, не відповідають п. 4 ст. 11 Європейській хартії регіональних мов або міноритарних мов, котра передбачає заохочення владою розповсюдження кінопродукції мовами меншин»** Але цим не обмежується турбота Росії про судові рішення в сусідній державі. В заяві пишеться, що «ухвалені відповідно до Хартії рішення обласних та міських властей низки регіонів України про надання російській мові статусу регіональної визнані такими, що не відповідають Конституції країни, й опротестовані прокуратурою». В Міністерстві вирішили обійтись без подробиць, але одна деталь є суттєвою. Всі ці рішення визнані неконституційними не політиками, а українськими судами. Однак сподіваємося, що зможемо порадувати Міністерство. Нагадаємо про одну статтю, яку, можливо, шановний міністерський колектив недогледів в намаганні прослідкувати за всіма регіональними повідомленнями. Маємо на увазі інтерв’ю, яке дав національній газеті «Дзеркало тижня» високопоставлений співробітник секретаріату Ради Європи з питань імплементації Європейської хартії регіональних або міноритарних мов Хасан Бермек.***. Наводимо слова пана Бермека: «Відповідно до положень хартії, надавати мові певний статус можуть тільки органи центральної влади». Далі він наголошує, що «лише центральні органи влади кожної держави, що ратифікувала хартію, уповноважені вирішувати, яка мова на якій території є регіональною чи міноритарною». Хай МЗС Росії не хвилюється. Своїми рішеннями українські суди скасували акти, які місцеві власті ухвалили поза своєю компетенцією. Можемо лише шкодувати, що таку статтю випустили з уваги вельми пильні співробітники міністерства. Але з ким не буває? Особливої уваги, на нашу думку, заслуговують коментарі пана Бермека про Хартію та нові держави: «Під час розробки нашої хартії ситуація в Західній Європі не передбачала такого розвитку подій, який ми спостерігаємо нині в Східній Європі і, зокрема, в Україні. Саме тому в більшості статей хартії йдеться про мови, традиційні для цієї території, але які використовуються меншою мірою, ніж державна мова чи мови». «Та в кожному разі жодне з положень хартії не може трактуватися так, щоб це применшувало значення державної мови». Ніхто не стверджує, що місцева влада в деяких областях або, звичайно, МЗС Росії, навмисно підривають статус державної мови. Тим не менш, коли бачимо, як часто використовується російська мова в повсякденному житті та сильний вплив російських фінансових інтересів в видавничій справі, в ЗМІ та кінематографії, важко всерйоз сумніватися щодо того, яка саме мова потребує захисту. Показовим є випадок з Сергієм Мельничуком, студентом із Луганська, якому довелося через суд відстояти своє право навчатися українською мовою. Варто також відзначити, що після судового рішення на його користь Сергій Мельничук зазнавав різних видів тиску і навіть переслідування. Ми не вперше зустрічаємо подібні думки з приводу відношення української влади до меншин та міноритарних мов. Коли читаєш деякі статті, як наприклад «Диктатура мовы» ****, важко не запідозрити, що автор просто не в ту країну потрапив, а своєму начальству вважав за краще нічого не казати, настільки разюче розходиться репортаж із дійсністю. Важко не дійти висновку, що для деяких людей тема Хартії та ситуації в Україні існує в якомусь віртуальному вимірі, який ледь-ледь стикається з реальним світом. Адже можна просто покататися міським транспортом по Києву, столиці України, аби відігнати будь-які побоювання щодо поневоленого стану російської мови. Занепокоєння викликає скоріше те, як рідко можна почути українську мову. Не завадить звернути увагу на передісторію. Під кінець 2006 р. дистриб’ютори відмовилися дотримуватися встановлених квот обов’язкового дублювання фільмів українською мовою для прокату, демонстрації та домашнього відео. Уряд у свою чергу нічого не робив, аби забезпечити виконання квот. На тлі побоювань за майбутнє україномовного кіно виникла громадянська ініціатива «Кіно-переклад». За лічені місяці набралась величезна кількість людей, готових бойкотувати фільми з російськомовним дублюванням замість українського. Немала кількість людей, які використовують російську мову в побуті, змушує скептично ставитися до звинувачень в дискримінації російськомовної частини населення. Подібні твердження повністю спотворюють реальну картину. Впадає в око якраз мовна терпимість в Україні. По телевізору чи на радіо чуєш, як співрозмовники без жодних проблем й без напруження спілкуються зручною їм мовою. Відомий телеведучий Савік Шустер, якого фактично витиснули з російських ЗМІ, перебрався до України, де успішно продовжив свою популярну передачу «Свобода слова». Жодного тиску ані на думки, ані на мову спілкування. Можливо, російська влада просто не встигла докладно вивчити вимоги Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. Сподіваємося, що Росія якнайшвидше приєднається до України та інших європейських держав , які ратифікували цей важливий документ. Тим часом поїздка до України змогла б усунути непорозуміння та допомогти уникнути далеких від істини заяв. Будемо лише раді візитам і запевняємо шановних представників Міністерства закордонних справ Росії, що не треба побоюватися ані мовного бар’єру, ані, ми сподіваємося, інших проблем порозуміння. Галя Койнаш Харківська правозахисна група * http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1198799057 ** www.mid.ru/Brp_4.nsf/arh/B800004D6C0E48B7C32573CB0047376B? *** http://www.dt.ua/1000/1030/54048/ **** http://www.izvestia.ru/world/article3097402/

---

Без Вавилонской башни обойдёмся

Диву даёшься работоспособности бдительных сотрудников Российского Министерства иностранных дел! Не прошло и месяца после предыдущего заявления, в котором те же сотрудники, прочитав неправдивое сообщение, обвинили гражданина Украины в уголовном преступлении, подпадающем под статью 161 УК Украины (разжигание межнациональной розни).* Учитывая ту ошибку, можно было бы надеяться на большее внимание к деталям. Но как бы то ни было, мы должны отдать должное российской стороне, которая с таким усердием следит за выполнением Украиной международных обязательств. Безусловно, надо со всей ответственностью относиться к любому обвинению в игнорировании Украиной требований международных соглашений. Тем более, когда речь идёт о наивысшем суде страны - Конституционном. Согласно его решению от 24 декабря 2007, вызвавшему такую озабоченность у российского министерства, все фильмы, поступающие в кинопрокат Украины, должны быть дублированы или субтитрованы на украинском языке. По мнению уважаемых представителей МИДа России «Это явилось очередным подтверждением нежелания украинских властей полностью и добросовестно выполнять свои международные обязательства. Предпринимаемые действия в области кинематографии не соответствуют п.4 ст. 11 Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств, предусматривающей поощрение властями распространения кинопродукции на языках меньшинств».** Этим не ограничивается забота России о судебных решениях в соседней стране. В заявлении пишется, что «принятые в соответствии с Хартией решения областных и городских властей ряда регионов Украины о придании русскому языку статуса регионального признаны не соответствующими Конституции страны и опротестованы прокуратурой.» В Министерстве решили обойтись без подробностей, но одна деталь нам кажется не маловажной: все эти решения были признаны неконституционными не политиками, а украинскими судами. Но надеемся, мы сможем обрадовать Министерство и напомнить об одной статье, которую, возможно, в стремлении следить за всеми региональными сообщениями, уважаемый министерский коллектив проглядел. Мы имеем в виду интервью, которое дал национальной газете «Зеркало недели» высокопоставленный сотрудник секретариата Совета Европы по вопросам имплементации Европейской хартии региональных или миноритарных языков Хасан Бермек***. Цитируем господина Бермека: «Согласно положениям хартии, предоставлять какой бы то ни было статус языку могут только органы центральной власти». Он дальше уточняет, что «Только центральные органы власти любого государства, ратифицировавшего хартию, уполномочены решать, какой язык на какой территории является региональным или миноритарным» Пусть МИД России не беспокоится: те решения украинских судов отменили решения, принятые местными властями вне своей компетенции. Можно только жалеть, что такую статью упустили из виду очень бдительные сотрудники министерства. Но с кем не бывает? Особого внимания, на наш взгляд, заслуживают комментарии господина Бермека о хартии и новых государствах: «Во время разработки нашей хартии ситуация в Западной Европе не предполагала такого развития событий, которое мы наблюдаем сейчас в Восточной Европе и, в частности, в Украине. Именно поэтому в большинстве статей хартии мы говорим о языках, традиционных для этой территории, но которые используются в меньшей степени, чем государственный язык или языки». «Но в любом случае ни одно из положений хартии не может трактоваться так, чтобы это умаляло значение государственного языка.» Никто не говорит, что местные власти в некоторых областях или, разумеется, МИД России намеренно подрывают положение государственного языка. Однако, учитывая распространённость русского языка в повседневной жизни и сильное влияние российских финансовых интересов в издательском деле, в СМИ и кинематографе, трудно всерьёз сомневаться относительно того, какой язык нуждается в защите. Показательным является случай с Сергеем Мельничуком, студентом из Луганска, которому пришлось отстоять своё право обучаться на украинском языке через суд. Стоит отметить также, что после судебного решения в его пользу, Сергей Мельничук подвергался разным видам давления и даже преследования. Мы не впервые встречаем подобные мнения, высказанные по поводу отношения украинских властей к меньшинствам и миноритарным языкам. Читая некоторые статьи, как, например, «Диктатура мовы» **** трудно не заподозрить, что автор просто не в ту страну попал и начальству предпочёл не сообщить, настолько резко расходится репортаж с действительностью. Трудно не прийти к выводу, что для некоторых людей тема Хартии и ситуации в Украине существуют в каком-то виртуальном измерении, которое еле-еле соприкасается с реальным миром. Ведь можно просто покататься на городском транспорте по Киеву, столице Украины, чтобы отогнать все опасения относительно ущемлённого положения русского языка. Озабоченность вызывает скорее то, как редко можно услышать украинскую речь. Не помешает обратить внимание на предысторию. Под конец 2006 г. дистрибьюторы отказались придерживаться установленных квот обязательного дублирования фильмов для проката, демонстрации и домашнего видео на украинском языке. Правительство в свою очередь никаких мер не предпринимало, чтобы обеспечить выполнение квот. Вследствие опасений за будущее кино на родном языке возникла гражданская инициатива «Кино-перевод». За считанные месяцы набралось огромное количество людей, готовых бойкотировать фильмы, дублированные на русском языке, вместо украинского. Весьма солидное количество людей, использующих русский язык в быту, заставляет скептически относиться к обвинениям в дискриминации русскоязычной части населения. Подобные утверждения полностью искажают настоящую картину. В Украине как раз бросается в глаза языковая терпимость. По телевизору, по радио слышишь, как собеседники без всяких проблем или напряжения изъясняются на удобном им языке. Известный телеведущий Савик Шустер был фактически вытеснен из российских СМИ и перебрался в Украину, где успешно продолжил свою популярную передачу «Свобода слова», Никакого давления ни на мысли, ни на язык изложения. Возможно, российские власти просто не успели основательно изучить требования Европейской хартии региональных языков и языковых меньшинств. Надеемся, что они скоро сами присоединятся к Украине и другим европейским странам, ратифицировавшим этот важный документ. Тем временем поездка в Украину смогла бы устранить недоразумения и помочь избежать далеких от истины заявлений. Будем только рады визитам и уверяем уважаемых представителей Министерства иностранных дел РФ, что не надо бояться ни языкового барьера, ни, мы надеемся, других проблем понимания. Галя Койнаш Харьковская правозащитная группа * http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1198799057 ** www.mid.ru/Brp_4.nsf/arh/B800004D6C0E48B7C32573CB0047376B? *** http://www.zn.ua/1000/1030/54048/ **** http://www.izvestia.ru/world/article3097402/