01/16/2008 | UPA_Podilya

Днями, пане Табачнику, я мав нещастя прочитати Вашу статтю з набором чужих цитат, узятих вами з різних нібито першоджерел на прокат для імітації власного інтелекту. Ви не станете заперечувати, що пов'язувати цитати одну з іншою – невелика мудрість для більш-менш освіченої людини. Чи не так? Погодьтеся, що я кажу щось слушне. Бо не кожному ж авторові, який себе поважає, робить честь чи додає авторитету набір чужих цитат і відсутність власних думок. А ви, пане Табачнику, як багатьом відомо в Україні, вважаєте себе великим істориком і вченим.
Хочу вам зайвий раз нагадати (на майбутнє), що газетна чи журнальна стаття – це навіть не кандидатська чи докторська дисертації, в яких так рясно дозволяється цитувати чужі думки, коли відсутні свої.
Не хочу вас образити і вашим неглибоким знанням історії, хоча ви за службу у екс-президента Кучми отримали високе вчене звання – доктора історичних наук. Подейкують, що то чи за відповідне крісло, чи за відповідну посаду. До академіка, пам'ятається, не дотягли.
Хоча, як на мій, може, дещо суб'єктивний погляд, на тлі екс-президента Леоніда Кучми, ви "тягнете" на височенне звання... Все пізнається в порівнянні. Не ображайтеся, будь ласка, але так кажу не тільки я, а й та вся, як ви зневажливо пишете і висловлюєтесь, "маленька купка свідомих у вишиванках", і ця "меншість", у своїй більшості (понад 72 відсотка від усього населення) за останнім переписом визнала рідною – українську мову, яку ви чомусь берете в лапки. Тобто, це ті, хто ще не втратив свідомості. Маю на увазі національну свідомість. Бо, читаючи вас, весь час ловиш себе на думці, що, передбачаючи громадянську війну в Україні українців з українцями, ви або з дуба впали, або втратили й справді почуття реальності.
Звичайно, я більш ніж певен, що вам цього дуже хотілося б. Вам, вашому редактору-найманцю (здається, Скачку), рабу з "Кієвского тєлєграфа", екс-соціалісту-космополіту Васілію Волгє чи комуністу-інтернаціоналісту Голубу. І не знаю, до якого вже стану і освіченості віднести маловиховану Богословську, яка словом "брешете" прикриває свою духовну та інтелектуальну убогість.
Тепер давайте, полемізуючи, поставимо хоч маленькі крапки над "і". По-перше, ви за своїм національним походженням єврей, за українським паспортом "громадянин України". То, відповідно, ставлю запитання: хто вам дав моральне і юридичне право так зневажливо, саркастично і так єхидно виступати проти українського народу – народу, серед якого ви живете? Його мови, культури, духовного рівня, як це робите ви на сторінках оцього "всєукраїнского (придумали ж, ну, точнісінько як УПЦ московського патріархату – О. Ч.) тєлєграфа". По-друге, ви мені можете заперечити, що в державі під назвою Україна нині немає ні євреїв, ні українців, ні росіян. Згоден: нині вже нема, бо й графи про національність у паспорті нема. То у такому випадку хочеться вам нагадати, що в Україні немає і нацменшин, за яких ви так піклуєтеся, нав'язуючи другу державну мову і виступаючи від імені вже російського народу. Знову ж, за яким правом? Чому ви розписуєтеся за росіян, які, живучи серед українців, не вимагають так настійливо тієї другої мови, як це робите ви? Для чого це? З якою метою? Для розбрату? Для чергової (як пишете ви) громадянської війни в Україні, яку ви, може, й розпалите (не доведи, Господи!), але участі в ній, звісно, не братимете. Стоятимете осторонь і так само, як в згаданій статті, посміхатиметеся, як "дурні ґої" між собою воюють. Або з другим паспортом чкурнете на приватному літачку на землю обітовану, чи до голубих гаваней південних морів, щоб потім повернутися знову на чергове згарище України. Ви саме про це мрієте, пане Табачнику?!
Адже вашу статтю я сприйняв як чергову іскру, з якої ось-ось має розгорітися в Україні полум'я громадянської війни. Це вже не застереження. Це вже набат. Якщо так, то чи не в ім'я саме цієї війни ви його, полум'я, так активно роздмухуєте? Перше поліно у це вогнище ви особисто підклали в зловісну антиукраїнську епоху, якщо не сказати в час політичного шабашу, який зчинила, піднявши голову, "п'ята колона" за горе-президента для українського народу Леоніда Кучми. Це ви тоді, під час його першої президентської каденції, вперше розділили Україну на Схід і Захід. Тоді ж під дружні оплески у Верховній Раді прислужників Кремля – комуністів ви заявили про другу державну мову, а трохи пізніше і про те, що національна ідея не спрацювала. А ви її, аля-Гарібальді, проводили зі своїм ляльково-маріонетковим малоосвіченим президентом?
По-друге, ви так часто посилаєтеся на Канаду, Швейцарію. Говорите про двомовність Квебеку. Хотілося б вам нагадати, пане історику, що Квебек – не держава, а провінція в державі, і як історику сказати, що перед тим, як створився двомовний Квебек, було пролито дуже багато крові. Завойовники і окупанти – французи й англійці, винищили майже до ноги корінне населення Канади. І "останнього з могікан" нині загнано в резервації. По суті, за колючий дріт.
Ви можете й надалі наводити приклади з американського континенту – як з північної його частини, так і з південної, але при цьому як історику вам не слід забувати про такі народи, як майя і ацтеки, і розповісти, де ці народи тепер, після нашестя іспанських конкістадорів. Де тепер їхня мова, культура?
Якщо вже нам, українцям, судитиметься пережити в черговий раз те, що ви пророкуєте, – громадянську війну, і про що ви мрієте, вискакуючи з чиновницьких штанів, то, боюся, під вами не стоятиме високе посадове крісло, і вам в ті хвилини буде не до цього, як і "Києвскому телеграфу" разом з такими перевертнями, як його редактор і власник. Коли ж ви і вам подібні територію під колишньою назвою Україна перетворите в попелище, то подумайте, хто ж на вас працюватиме? Хоча саме тоді ви з повним моральним і юридичним правом можете впроваджувати на території під умовною географічною назвою "Україна" будь-яку мову. Але ми, українці, подібно до графи у паспорті про нашу приналежність, докорінно ще не знищені. Ми живемо і житимемо, поки один одного будемо пізнавати хоча б за мовою, якщо ви вже майже знищили культуру, духовність, історію і саму історичну пам'ять про народ, який тут віками проживав і упродовж віків нищився, заборонявся, підмінювався різними назвами і знову народжувався і оживав знову.
Ви стверджуєте, що ми, українці, у своїй меншості зійшли з полонин і тепер нав'язуємо закон наших гір, нашим рівнинам і степам. Я особисто, по-перше, хотів би застерегти вас і вашого редактора, про якого я можу сказати тільки одне: якщо він поки що в мирний час друкує такі войовничі ультиматуми на сторінках цього антиукраїнського часопису, що Україна – не бананова республіка, і українці не папуаси, які 17 років тому злізли з пальм. Чи ви, пане Табачнику, вкладали в у фразу "зійшли з полонин" якийсь інший зміст, а не "злізли з пальм"?
Дозвольте з вами і тут не погодитися. Бо коли б це було так, то ви як історик (який уже ви там історик – не мені про це судити) мали б сказати, що ота "меншість", яку не закатували, не потопили живими в баржах, не закопали напівживими у вічну мерзлоту, не заморили голодом на Соловках і не добили пляшками з-під шампанського на честь чергової річниці "вєлікого октября" в Сандармосі, 17 років тому не зійшла з полонин і не 17 років тому заговорила своєю мовою. 17 років тому ми вийшли з московських тюрем і концтаборів. Так, на відміну від вас, українці не могли перевтілитися і підфарбуватися відповідно до кольору місцевості. Вони, на відміну від вас, не були демагогами і кон'юнктурниками, а чесними і порядними людьми, синами і дочками свого народу. Не мали ні досвіду, ні практики у будівництві держави. І поки ці романтики бігали з гаслами і мріями про свободу і незалежність, такі, як ви, за їхніми спинами прихватизовували фабрики і заводи, цековські, обкомівські і райкомівські приміщення, старі будівлі, ресторани, готелі і ставали власниками і господарями не тільки цих об'єктів, а, по суті, вже цілої Української держави. Ті, що прийшли з Гулагів, ті, які сиділи у в'язницях і концтаборах тільки за те, що виборювали законне, Богом їм дане право розмовляти і молитися на рідній землі рідною мовою, вчитися в своїх школах і вузах, несподівано для себе знову опинилися в окупаційній зоні. Склали, як ви пишете, нацменшість, будучи, від себе додам, нацбільшістю. Ця, так звана, за вашим визначенням, "нацменшість" намагається нав'язати, за вашим визначенням, "нацбільшості" свою мову. Насправді ж ви, і такі як ви, будучи об'єктивно представниками національної меншості, намагаєтесь нав'язати українській Нації свою мораль, точніше сказати – аморальність, жовту і антиукраїнську пресу, телеграф, пошту і радіо. Хвіст почав крутити собакою.
Читаючи ваш виклик українському народові, я починаю усвідомлювати, що це вже було в нашій історії. Я навіть, коли дивлюся на вас, бачу у вашій особі аля-Троцького за зовнішністю і аля-Кагановича за антиукраїнськими ділами. Погляньте на себе у дзеркало, пане Табачнику. Ви самі собі нікого не нагадуєте? Проведіть історичну паралель. Ви ж так це любите робити.
Знаєте, пане Табачнику, ознайомившись з вашим закликом до громадянської війни в Україні, асоціативно дійшов висновку, що ви нині вдаєте з себе не маленького Бісмарка, який не втілив у життя національної ідею, а такого собі бородатого Спартачка, котрий хоче підняти рабів з колін. Але не для того, щоб їх визволити з морального рабства і забудькуватості, незнань своєї історії, а задля самознищення у майбутній громадянській війні, на яку ви і вам подібні так активно натякаєте. Бо як інакше розцінити ваше сьогоднішнє пророцтво? Тільки однією причиною: ви так хочете, щоб Схід пішов оружно на Захід? Цього так хочеться вашій меншості? Меншості, яку ви репрезентуєте, вдаючи з себе представника національної більшості?
Саме на цьому вашому твердженні хотілося б зупинитися. Кожен з нас розуміє, який ви зміст вкладаєте в це словосполучення, що ви маєте на увазі, називаючи себе агресивною меншістю. Я ж хочу сказати про інше. Ви пишете про так звану нацменшину, якої де-юре в Україні не існує, бо всі ж однакові – громадяни України. То яку нацменшину ви хочете забезпечити другою державною мовою? Російську? Я цього від законослухняних росіян, які є громадянами України, особисто не чув. А ви, як ми вже зазначили, не є росіянином, як і Малінковіч, Погребінський, Богословська, Вітренко. Не є росіянами й домашні перевертні типу Волгі, Голуба, Шуфрича. Чому ж ви розписуєтеся за законослухняних росіян, ображаючи їх чи провокуючи проти нас, українців? На якій підставі? За яким моральним (про юридичне я вже мовчу) правом? Більшість росіян, на відміну від таких, як ви, не галасують так активно і так безпардонно на тему другої російської мови. І чому саме російської? Якщо вже виходити з ваших статейних постулатів, то в нас є й інші меншини. Наприклад, єврейська. Чому б єврейську не зробити другою державною при такій вашій демагогічній активності? Чим євреї гірші за росіян? До речі, у Російській Федерації, до вашого відома, пане Табачнику, як і в Державній Думі, навіть не допускають розмов про введення на території екс-метрополії другої державної мови. А там одних татар і українців десятки мільйонів, не кажучи вже про мордву, чувашів, якутів, бурятів та інших.
По-друге, вам, високопоставленому чи високопризначеному чиновнику, хочу нагадати, що великі державні особистості, які завжди хотіли добра своїй країні, своєму народові, скажімо такі, як Гарібальді, Бісмарк, Маннергейм (останній, до речі, швед за походженням), робили все для того, аби об'єднати державу, народ, який внаслідок колонізації набув різної ментальності, а частково й втратив батьківську мову. Такі державні достойники наводять приклади позитивні, де один і той же народ, усвідомивши свою ідентичність, відчувши, що він господар у своєму домі, а не раб іншомовного зайди-окупанта, живе з думкою не про громадянську війну, а про добробут, економічне благополуччя, про одну нову і добру сім'ю, бо це одна сім'я, одна держава. Його держава. І нічого провокаторам нині сіяти між нами, українцями, розбрат, дорікати один одного в тому, хто більше дав у бюджет держави. На мій погляд, ваш телеграфний постулат про те, що, мовляв, Схід годує Захід – провокаційний. Захід, завдячуючи таким державним чиновникам, як ви, майже поголовно подався за кордон. І звідти, якщо вірити вестерн -юніон та приватним компаніям типу "Міст", до України щороку надсилає мільйони твердої валюти. Така реальність, пане Табачнику.
Такі маленькі чиновники, як ви, живуть не позитивом, а негативом – пропагандистською отрутою, єхидством і безцеремонністю. Особливо тоді, коли в тієї чи іншої заполітизованої постаті відсутня честь і совість.
Віддаючи нині Галичину чи інші території України (поки що на сторінках "Кієвского телеграфа"), ви, пане Табачнику, не відчуваєте, що це вже межує з деякими статтями Кримінального кодексу про порушення цілісності держави. Ви віддаєте з такою ж легкістю і безвідповідальністю і Крим Росії. Якщо ви історик, то мали б знати, що цей півострів, що з'єднується з материковою Україною, до "покорєнія Крима" (О. Грібоєдов) Московській імперії не належав. До ХVІІ століття Москва платила данину кримському хану.
А тепер уявіть собі, що я, українець (не той, що зійшов з полонин), раптом отримав в Ізраїлі посаду віце-прем'єра з гуманітарних питань. Мало того, що обійняв таку посаду в уряді Ізраїлю, а й дозволив собі різні демагогічні (краще звучить дімагогічні – О. Ч.) виступи на ізраїльському телебаченні, зловживаючи своїм службовим становищем чи за вказівкою, скажімо, деяких ідеологів у вишиванках з України, як пишете ви. Але не просто виступав би з пустопорожніми роздумами, а й почав закликати євреїв Ізраїлю не мучитися над вивченням державної мови, а краще і легше розмовляти тією, якою їх, євреїв, примушували розмовляти в Совєтском Союзє, коли творився "єдіний совєтскій народ" з "єдіним совєтскім язиком" російського походження. Іншу ж вивчати ніхто не збирався, бо всіх нас, совків, запевняли, що і в "мірє будєт єдіний язик – язик Владіміра Лєніна". Нам цей язик обіцяли так само, як і комунізм. Та повернімося до Ізраїлю, де я вже за віце-прем'єра з гуманітарних наук. Так от, я б в Ізраїлі як віце-прем'єр з гуманітарних наук у місцевому тель-авівському телеграфі (часописі) розпочав кампанію з впроваджування другої державної мови – російської. Розпочав на тій простій підставі або ідеологічному підґрунті, що більшість сьогоднішніх євреїв в Ізраїлі – це вихідці з України і Росії. Ви уявляєте собі таку ситуацію, пане Табачнику? Ви уявляєте, що б робилося в кнесеті, аби отака мала більшість нав'язувала свою "національну ідею" більшій меншості? Я вже мовчу про те, що в ізраїльському кнесеті немає української азарівщини. Там закон забороняє бути членом кнесету нечистокровному єврею. Там вимагається тільки "арієць", і то не в першому коліні. Ви мене розумієте, пане Табачнику. Хотів би я бачити, що б трапилося з нашим українським кнесетом, аби тут прийняли такий закон, щоб у Верховній Раді були тільки ті, що з полонин і ті, що з степу донецького. Скільки б та Верховна Рада нараховувала членів, хоча б при сьогоднішньому скликанні. Як ви гадаєте, пане Табачнику, якою була б картина у відсотковому відношенні? То, може, краще застромити язика за зуби, а перо публіциста поки що відкласти?
Або ще ви пишете дуже переконливо про пам'ятники і так логічно їх розміщуєте на нашій українській території. Уявімо собі, що я взявся і за пам'ятники в Ізраїлі і замість "Алеї праведників", де, до речі, чи не найбільше імен українців, запропонував пам'ятники катам єврейського народу. Розпочав би, звичайно, з Торквемади, поставив би пам'ятник і Катерині Другій, яка вперше ввела в Росії "межу осідлості" для євреїв, а потім цю ідею перехопив Адольф Гітлер, створюючи гетто. Тоді б поставив пам'ятники Шульгіну, Савенкову й іншим чорносотенцям, що викинули гасло на руїнах Московської імперії "Бей жидов, спасай Рассею!". Звичайно, і Адольфу Гітлеру. Не тому, що в його жилах текла єврейська кров, як у багатьох есесівців-арійців, а тому, що винищував євреїв тільки за те, що вони за національністю євреї, і в цьому була їхня найбільша вина.
Що ви на це скажете, пане Табачнику? Такого не можна допустити навіть в думках божевільного. Але чому тоді в Україні ставлять пам'ятники катам мого народу? Наприклад, великий рухівець Гурвіц Перший ставить в Одесі Катерині Другій, яка знищила Запорозьку Січ, увела в Україні кріпацтво. Ви, можливо, завтра-післязавтра захочете поставити пам'ятник Лазарю Кагановичу, "великому українізатору" і малому торквемаді уже ХХ століття. Ставимо ж пам'ятники і досі не знімаємо особі, яка оголосили червоний терор і потопила в крові мільйони українців, росіян, поляків, білорусів, литовців, латишів, татар, чеченців та інших великих і малих народів своєю ненависницькою людиножерською ідеологією – В. Лєніну. Тому самому Лєніну, що він чи не найбільше зніс за своє коротке життя пам'ятників, які символізували міць Російської імперії, знищив храми, церкви, собори. А ті, що залишилися, переформатував у склади. Священиків і архієпископів розпинав, четвертував, аби показати пролетаріату, що Бога нема, якщо він посланців Бога не може зняти з хреста чи витягти з-під коліс річкового порома, на якому крутився то один, то інший єпископ чи митрополит. Тепер ця партія, яка себе іменує комуністичною, стала чи не найбільшим поборником святої церкви, особливо Московської, як і ви, пане Табачнику. Свідчення цього – ваш виступ "другою державною" мовою перед Московським архієпископатом (?).
Спробуйте заперечити мені. Чому ви собі дозволяєте таке писати і друкувати в Україні? Може, тому, що в нас євреям дозволено все, а українцям – нічого? Давайте займатися не розбратом, пане Табачнику, а пропагандою гарного ставлення одне до одного. Нормального ставлення як до українців, так і до росіян, євреїв та інших народів нашої держави.
Вашим шляхом днями пішла і ваша колега чи то по партії, чи то по крові – сумнозвісна Богословська. Вона пропонує увести в Україні... апартеїд. Познайомтеся з її заявою в мас-медіа: її заява – припинити репатріацію кримських татар на українську землю. На якій підставі це заявляє, з дозволу сказати, офіційний юрист не за покликанням, а за чиновницьким кріслом?
Знаючи історію єврейського народу, його тисячолітнє гоніння, переслідування, вигнання, я не дозволив би собі ніколи навіть рота розтулити проти цього народу. Народу, який йшов до своєї ідентичности віками, мріючи про свою мову, культуру, історію, духовність і, врешті-решт, свою державність. Нарешті, знайшов її, якщо я не помиляюсь, у 1948 році. Тепер євреї мають свою державу, запроваджують свою мову в своїй державі. Ту мову, над якою глумилися, висміювали, забороняли. Кожен гнобитель і кожний загарбник. Усі, кому не ліньки, і всі такі, як ви, пане Табачнику, чи подібні вам слуги чи раби чужих задвірків і чужих статутів. Саме такі ідеологи і демагоги, цураючись (у кращому випадку – соромлячись після вседержавного глуму гнобителя) свого роду-племені, своєї мови, самі називали кожного єврея словами, яких я собі не дозволю щодо цього древнього і гнаного народу. Бо його історія, як історія мого українського народу, дуже подібні. І саме в тому моє глибоке розуміння цього народу. Моя українська вихованість не дозволяє так говорити про інший народ, як це дозволяє інородець у моїй державі про мій народ, про його культуру, звичаї, мову і навіть національний одяг. Так цинічно, так грубо, так безсоромно, так провокаційно, так дико. Про який же гуманізм "великого державного гуманітарія" можна в цьому випадку говорити?!
З усією відповідальністю заявляю, що як українець, господар і син своєї землі я більше маю і формальних, і моральних прав говорити в своєму домі, що мені заманеться. Але я цього собі не дозволяю. Не дозволяю висловлюватися так про інородців на моїй згорьованій землі. Бо мені, по-перше, не ґречно цього робити з точки зору природженої української гостинности і вихованости, по-друге, з точки зору честі, якою я дорожу, по-третє, з точки зору совісті, якою нагородив мене мій народ.
Над вашим народом, пане Табачнику, знущалися всі ті, хто приходив до влади, обзиваючи вас і висміюючи вас і вашу мову, і ваш одяг, ваші ярмулки. Ніхто в цивілізованому світі не дозволить собі сміятися з національного одягу (до речі сказати, одного з наймальовничіших строїв у світі, які запозичують в українців модельєри усього світу).
Як про єврейський народ, так і про український, я не можу собі дозволити сказати, що ми зійшли з полонин – навіть заради красного слівця чи необдуманої фрази. Було б порядніше, чесніше, об'єктивніше вам сказати про мій народ, що він тільки учора повернувся з Гулагів, Колими, Сандармохів, Соловків, куди їх заселяли такі, як ви. Заселяли часто без суду і слідства. Сьогодні, судячи з ваших виступів у пресі, і ви мрієте таке вчинити з нами.
Ви в лапки берете і дороге кожному українцю слово "мова", єхидно при цьому іронізуючи, забуваючи про те, що ця мова того народу, серед якого ви живете і займаєте високу державну посаду. Ви так зверхньо пишете про ту мову, яка зазнала дикого переслідування впродовж багатьох століть. Ця мова заборонялася у піснях і навіть у нотах емськими та валуєвськими указами. Цією мовою не дозволялося ні розмовляти, ні молитися. Її принижували, її безчестили, кидали у товарняки разом з худобою, примушували бродити по тундрі і тайзі, і там помирати і знову народжуватися.
Це такі, як ви, пане Табачнику, вбивали в голови, у свідомість кожного малоосвіченого дядька, що це "мужицька мова", що це "мова селюка", виховуючи в українцеві яничара, перевертня, манкурта. Ви, як малоосвіченому дядькові, вбили в голову і пану Кучмі думку про те, що "національна ідея не спрацювала". Ніби ви адміністратор його, при якому він працював президентом. Це ви як менеджер чи іміджмейкер уклали йому "глибоку мисль" про другу російську мову під оплески антидержавників – передового загону КПРС в Україні – КПУ. Це з вашої подачі і вашого благословення державні чиновники, працівники банків, організацій і установ викинули на смітники російсько-українські словники, за які вони, було, засіли за правління Леоніда Кравчука. Бо, бачте, національна ідея не спрацювала. Ідея, яку ви з паном Кучмою і не збиралися втілювати в життя.
Ще хотів вас запитати: чому ви дозволяєте виступати з цинічними і провокаційними статтями, провокуючи громадянську війну між заходом і сходом, чи відокремленням Галичини чи Криму від України. Ви запитали про це мій народ? Хто вам дав моральне право виступати від імені українців і росіян. Я знаю (принаймні, з так званого всєукраїнского тєлєвідінія), що більшість законослухняних росіян, які шанують свою мову, шанують і мою. Шанують свою культуру і говорять в Україні українською мовою, чого не скажеш про вас. Чому ви розписуєтеся про якусь міфічну нацменшість, якщо такої у нас формально нема? Чи мені потрібно про це нагадувати двічі екс-віце прем'єру з гуманітарних питань? Як ви визначаєте нацменшість, адже в наших паспортах немає графи національність? Усі ми – громадяни України. Чи ви себе таким не вважаєте, маючи, як кожний єврей, інший паспорт? То чому ви такого права – розмовляти єврейською – не виборюєте для себе, свого єврейського народу? Чому ви так турбуєтесь за російський народ? Він вас найняв у свої адвокати? Чому наші "Інтери" розмовляють тільки російською мовою? Може, і їм час заговорити єврейською? Не втручайтеся у наші українсько-російські відносини. Не кидайте між нами не яблуко – камінь розбрату. І ще одне. У вас і в росіян, як і в багатьох інших громадян України, є свої держави. У нас, в українців, іншої України нема. Саме тому ми вам не дозволимо знову розвалити її і розбігтися по закордонах.
Ви так полюбляєте цитувати великих, займаючись софістикою. На кого ви розраховуєте? Ви заявляєте, що українці докотилися до того, що викинули з українських підручників великих українців Гоголя, Чехова, Короленка, Булгакова. Побійтеся Бога. Ці великі українці належать іншій літературі – великій російській літературі. І вони завжди були в російських хрестоматіях. Навіть за радянської влади. Чому ж ви не увели їх в українські хрестоматії, не написали, хоча б коротко, що це справді великі українці? Чи це теж ще один штрих вашої ненависті до українського народу, серед якого ви живете, отримуєте (часто незаслужено) високі наукові звання), посади і паскудите цей народ, прирівнявши його до папуасів, які щойно "зійшли з полонин".
Хто б вам і де, в якій країні, дозволив і пробачив би такі дикі заяви у так званих всєукраінскіх газетах? Яке після цієї статті ви маєте моральне та й, певен, юридичне право очолювати в моїй державі такі високі посади з такими антиукраїнськими поглядами?
Ви своєю статтею не тільки запалили іскру громадянської війни між моїм українським народом, намагаючись зіштовхнути україномовне населення з російськомовним, ви ще й виступили як невіглас, забувши аксіому чи істину, що той, хто не знає мови свого народу, просто дикун, або ж гість чи окупант на цій території. Якщо не перше і не друге, то раб того ж окупанта. Ось чого ви домагаєтеся подібними виступами: зробити з нас рабів, які б, забувши свою історію або не вивчивши її, знову та й уже вкотре стали б рабами. Саме тому ви, як горе-історик, нав'язуєте нам свою історію, глибоко розуміючи, що незнання історії призводить усі народи до занепаду, асиміляції, а згодом і до перетворення господаря в раба окупанта. Ви про це мрієте. Ви цим сните. Але повірте мені, неісторику, ще жоден зайда на моїй землі не став господарем. Переможці тут розчинялися у нібито переможених, а український народ, як міфічний птах Фенікс, народжувався знову і знову з попелу і оживав знову, незважаючи на потуги трубадурів-табачників.
Олег ЧОРНОГУЗ
Газета Конгресу Українських Націоналістів
«Нація і держава», (№№: 50,51) 11-18 грудня 2007 р.
Наш індекс: 09715.