Що сказав би Олекса Гірник послу Чорномирдіну?
01/21/2008 | Юрій Гнаткевич, народний депутат України (БЮТ)
21 січня минає 30 років відтоді, як біля могили Т. Шевченка спалив себе Олекса Гірник з Калуша. Своє самоспалення О. Гірник назвав у розкиданих по схилах Чернечої Гори листівках протестом проти русифікації українців. А тим часом йде вже сімнадцятий рік Незалежності України. Та чи був би щасливим Олекса cьогодні? Як повів би себе, коли б чув і бачив, що русифікація українців досі триває? Що відповів би він на місці Президента та Міністра Закордонних Справ російським урядовцям, обуреним рішенням нашого Конституійного Суду про обов’язковість дублювання іноземних фільмів українською мовою? Як відреагував би на заяву російського посла В. Чорномирдіна про те, що Росія завжди висловлюватиметься з питань, що становлять „нашу спільну історію”, а якщо без дипломатичних фокусів, у випадках спроб українізації України.
Під час підсумкової прес-конференції напередодні Нового Року Президент В. Ющенко сказав якійсь „рускоговорящій” журналістці буквально таке: „Я хотів би, щоб Ви сприймали мовне питання і статус державної мови не як політику проти якоїсь мови. Ми говоримо про те, що наша мовна політика відповідає європейським стандартам і є ліберальною”. Міністр В. Огризко, реагуючи на чергову заяву МЗС Російської Федерації в розмові з російським послом, „огризнувся” дещо рішучіше, звернувши увагу на тональність останніх заяв російської сторони, яка „може зашкодити динамічному розвиткові українсько-російських відносин”.
Така реакція нашої владної еліти, напевне, не сподобалася б Олексі. Він, очевидно, заявив би, що російські владоможці і інтелігенція вже давно мали б вибачитися перед Україною і українським народом за непоправну шкоду, завдану їм багатовіковою політикою етноциду, тобто політикою ліквідації української нації шляхом відлучення українців від рідної мови і культури і переведення їх в іншу етнічну якість. Найвірогідніше, Олекса нагадав би деякі страшні сторінки „нашої спільної історії”, зокрема як російські війська вирізали все населення Батурина, як війська Катерини ІІ знищили Запорозьку Січ, як згноїли в льоху на Соловках останнього її кошового, як мордували на засланні нашого генія Т. Шевченка, як було видано десятки царських указів про заборону української мови і книгодрукування, як командир „отряда матросов” з Петрограда Андрєй Полупанов наказав колоти багнетами киян, що розмовляли українською мовою і носили вишиванки, як затоплювали у морі баржі, наповнені українськими письменниками і священниками, як розстріляв у потилицю на Соловках українську інтелігенцію капітан Матвєєв, як вимирала від штучного голоду колиска української мови – село, як у 1939 р. ще задовго до створення УПА зникали після приходу Червоної Армії у Західну Україну активісти національного відродження часів Польщі, як вмирали в сибірських тюрмах за українське слово поет Василь Стус і вчитель Олекса Тихий, як закривались українські школи за часів Брежнєва, як було знищено українське кіно та нищилась книга шляхом масованої інтервенції російської книжкової і кінопродукції, як проросійські організації чинили і чинять опір відкриттю українських шкіл для українців у Криму, у Донецьку і Дніпропетровську.
Уже тридцять років, як спалив себе Олекса Гірник. Уже протягом 17 років українська інтелігенція, зокрема Товариство „Просвіта”, намагаються припинити русифікацію українців і розпочати українізацію вітчизняного гуманітарного простору. Проте наше національне відродження вперто гальмувалося дотеперішньою владою, яка ігнорувала чинне законодавство про мову і культуру, а також космополітичною російськомовною олігархією, яка кинула потужний фінансовий ресурс на пітримку російської мови. Тому слова Президента В. Ющенка про те, що наша мовна політика не спрямована проти якоїсь мови і що вона відповідає європейським стандартам, є не зовсім правдивими. Насправді реальна мовна політика в Україні не відповідає європейським стандартам, а її ліберальність спрямована саме проти української мови.
Українська мова досі не стала повноправною державною мовою. Панівною мовою у владних органах різних рівнів у більшості міст України, у її пресі, в кіно, в усіх силових структурах, насамперед у війську і СБУ, залишається імперська мова. Україна вийшла зі складу Росії, але Росія не вийшла з України. Вона залишила тут свій флот, свою церкву, своїх прихильників відновлення союзу і свою мову. Народні депутати проголосували за „мовні статті” в низці законів, які проголошують права українців на користування своєю мовою, але держава не забезпечила цих прав.
Добре відомо, що в жодному кінотеатрі України від Самбора до Алчевська жоден фільм українською мовою не йде. В Україні після фільму про Роксолану українське кіно повністю знищено, тоді коли в Росії знімається бойовик за бойовиком і серіал за серіалом, які потім без дублювання демонструються на наших телеканалах, в наших кінотеатрах, у транспорті і т. д. Субтитри на екрані є неприхованим глузуванням над українцями, бо всі вони, включно з бабусями в глухих хуторах, добре розуміють російську мову і субтитрів не читають. Невже це є європейський стандарт? Де ще є щось подібне в Європі?
На книжковому ринку України за офіційним даними продається десь 80% російських книг. Сьогодні навіть вулиці Львова цілком заполонено неукраїнськими за духом і мовою журналами для жінок "Лиза", "Натали", "Настя", „МарВанна”, "Вот так!", "Отдохни", „Женский журнал”, „Женское здоровье”, "Мой мир", "Единственная", „Бабушка” і багатьма подібними. Газету чи часопис для української жінки ніхто нігде не знайде. Мова преси у нас законодавчо унормована таким чином: „Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні виходять українською та іншими мовами”. Результат дії цієї норми, лібералізмом якої ми ніби хизуємося, такий: лише 9-10% газет в Україні за їхньою тиражністю є українськомовними, а більше 90% виходять „іншою” мовою. Загалом Україна досі залишається в орбіті неорганічної їй євразійської культури, ніби це віддалена околиця Москви й Петербурга. Українськомовних співаків і естрадних артистів на сцену і на екрани не допускають. Сцени й екрани віддають московським гастролерам, які вивозять з України позахмарні суми, та тим, хто зрадив українську пісню і мову - Данилку, Повалій, Білик, Могілєвскій, Бужинській та іншим націонал-перевертням. Повністю усунуто зі сцени і екранів багатий і неповторний український гумор, а на його місце через широко розчинені двері заповзають гумористи з Москви і російськомовні гумористи з Одеси. В університетах південних і східних міст України та в її столиці навчання ведеться переважно російською мовою. Українських шкіл тут фактично нема. У Києві вони ніби є, але достатньо пройтися їхніми коридорами і посидіти кілька хвилин в кожній учительській, щоб переконатися, що більшість учителів розмовляють поміж собою та з учнями державною мовою Російської Федерації. Створюється враження, що згадані питання не тільки не цікавлять місцеву владу і Міністерстство освіти і науки, а що вони не збираються порушувати їх ніколи.
Коли Польща визволилася з пут російської імперії, маршал Юзеф Пілсудський наказав офіцерам Войска Польського перейти на спілкування з підлеглими польською мовою, а хто не хоче, сказав він, повинен піти з війська. Наше військо досі залишається жорнами, в яких нібито українські офіцери зросійщують сільських хлопців. На жаль, свого маршала Пілсудського Україна ще досі собі не відкрила.
Проти української мови під виглядом захисту прав „рускоязичних” ведеться справжня війна. Її витоки йдуть від царів, але її нинішня мета стане зрозумілою, якщо ми проаналізуємо електоральні мапи виборів 2004, 2006 і 2007 років. Аналіз засвідчує неспростовну кореляцію: чим менше української мови в регіоні, тим менше там голосів за помаранчевих, і навпаки. А де української мови, тобто національної свідомсті, майже зовсім немає, там майже всі голосують проти українських національно-патріотичних сил. Висновок тут може бути один: якщо Президент В. Ющенко та уряд Ю. Тимошенко офіційно і рішуче не проголосять, як це свого часу зробили чехи і поляки, курс на національне відродження, Україну буде постійно лихоманити загрозою розколу української нації на дві нації і, зрештою, розпадом держави на дві держави. Сєвєродонецьк був першим дзвіночком, а другим Сєвєродонцьком хочуть продзвонити вдруге. Українська влада ні від кого не може і не буде вимагати забути російську мову та не вживати її, але влада, якщо вона українська, має створити потреби і умови, за яких усі чиновники, урядовці, викладачі, офіцери повинні навчитися говорити українською мовою, як це зробили Янукович, Богатирьова, Кінах, Єхануров, Тимошенко і багато інших, а не лихоманити державу маревом „второго государствєнного”. Україна у такому разі мала б шанс стати країною з високим рівнем культури мовної і етнічної поведінки. Без цього про спокій і єдність у нас не може бути й мови. Соціальна проблематика в Україні є найважливішою, але національна проблематика є найгострішою і з її розв’язанням не слід зволікати. Нова влада має всі законодавчі підстави взяти курс на національне відродження і забезпечення мовних прав корінної української нації та на досягнення європейських стандартів у її стосунках з усіма національними меншинами. На жаль, покищо саме українці нагадують національну меншину, а українська мова часто схожа на наймичку у власній хаті. Лібералізмом це назвати важко. І це не по-європейськи! І це не до добра.
Президент України присвоїв рік тому Олексі Гірнику звання „Герой України”. Отож і Президент, і наш уряд, і вся наша влада повинні теж вести себе по-геройськи. Не треба боятися окриків з Москви. Росіяни і їхній посол в Україні все дуже добре розуміють. Вони ж не дублюють свої бойовики і серіали на українську мову для українців, що живуть в Росії. Тоді які до нас можуть бути претензії? Покричать і перестануть.
Юрій Гнаткевич
Голова Київського Фонду ім. Олекси Гірника
„Українським дітям – українське слово”,
народний депутат України
Під час підсумкової прес-конференції напередодні Нового Року Президент В. Ющенко сказав якійсь „рускоговорящій” журналістці буквально таке: „Я хотів би, щоб Ви сприймали мовне питання і статус державної мови не як політику проти якоїсь мови. Ми говоримо про те, що наша мовна політика відповідає європейським стандартам і є ліберальною”. Міністр В. Огризко, реагуючи на чергову заяву МЗС Російської Федерації в розмові з російським послом, „огризнувся” дещо рішучіше, звернувши увагу на тональність останніх заяв російської сторони, яка „може зашкодити динамічному розвиткові українсько-російських відносин”.
Така реакція нашої владної еліти, напевне, не сподобалася б Олексі. Він, очевидно, заявив би, що російські владоможці і інтелігенція вже давно мали б вибачитися перед Україною і українським народом за непоправну шкоду, завдану їм багатовіковою політикою етноциду, тобто політикою ліквідації української нації шляхом відлучення українців від рідної мови і культури і переведення їх в іншу етнічну якість. Найвірогідніше, Олекса нагадав би деякі страшні сторінки „нашої спільної історії”, зокрема як російські війська вирізали все населення Батурина, як війська Катерини ІІ знищили Запорозьку Січ, як згноїли в льоху на Соловках останнього її кошового, як мордували на засланні нашого генія Т. Шевченка, як було видано десятки царських указів про заборону української мови і книгодрукування, як командир „отряда матросов” з Петрограда Андрєй Полупанов наказав колоти багнетами киян, що розмовляли українською мовою і носили вишиванки, як затоплювали у морі баржі, наповнені українськими письменниками і священниками, як розстріляв у потилицю на Соловках українську інтелігенцію капітан Матвєєв, як вимирала від штучного голоду колиска української мови – село, як у 1939 р. ще задовго до створення УПА зникали після приходу Червоної Армії у Західну Україну активісти національного відродження часів Польщі, як вмирали в сибірських тюрмах за українське слово поет Василь Стус і вчитель Олекса Тихий, як закривались українські школи за часів Брежнєва, як було знищено українське кіно та нищилась книга шляхом масованої інтервенції російської книжкової і кінопродукції, як проросійські організації чинили і чинять опір відкриттю українських шкіл для українців у Криму, у Донецьку і Дніпропетровську.
Уже тридцять років, як спалив себе Олекса Гірник. Уже протягом 17 років українська інтелігенція, зокрема Товариство „Просвіта”, намагаються припинити русифікацію українців і розпочати українізацію вітчизняного гуманітарного простору. Проте наше національне відродження вперто гальмувалося дотеперішньою владою, яка ігнорувала чинне законодавство про мову і культуру, а також космополітичною російськомовною олігархією, яка кинула потужний фінансовий ресурс на пітримку російської мови. Тому слова Президента В. Ющенка про те, що наша мовна політика не спрямована проти якоїсь мови і що вона відповідає європейським стандартам, є не зовсім правдивими. Насправді реальна мовна політика в Україні не відповідає європейським стандартам, а її ліберальність спрямована саме проти української мови.
Українська мова досі не стала повноправною державною мовою. Панівною мовою у владних органах різних рівнів у більшості міст України, у її пресі, в кіно, в усіх силових структурах, насамперед у війську і СБУ, залишається імперська мова. Україна вийшла зі складу Росії, але Росія не вийшла з України. Вона залишила тут свій флот, свою церкву, своїх прихильників відновлення союзу і свою мову. Народні депутати проголосували за „мовні статті” в низці законів, які проголошують права українців на користування своєю мовою, але держава не забезпечила цих прав.
Добре відомо, що в жодному кінотеатрі України від Самбора до Алчевська жоден фільм українською мовою не йде. В Україні після фільму про Роксолану українське кіно повністю знищено, тоді коли в Росії знімається бойовик за бойовиком і серіал за серіалом, які потім без дублювання демонструються на наших телеканалах, в наших кінотеатрах, у транспорті і т. д. Субтитри на екрані є неприхованим глузуванням над українцями, бо всі вони, включно з бабусями в глухих хуторах, добре розуміють російську мову і субтитрів не читають. Невже це є європейський стандарт? Де ще є щось подібне в Європі?
На книжковому ринку України за офіційним даними продається десь 80% російських книг. Сьогодні навіть вулиці Львова цілком заполонено неукраїнськими за духом і мовою журналами для жінок "Лиза", "Натали", "Настя", „МарВанна”, "Вот так!", "Отдохни", „Женский журнал”, „Женское здоровье”, "Мой мир", "Единственная", „Бабушка” і багатьма подібними. Газету чи часопис для української жінки ніхто нігде не знайде. Мова преси у нас законодавчо унормована таким чином: „Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні виходять українською та іншими мовами”. Результат дії цієї норми, лібералізмом якої ми ніби хизуємося, такий: лише 9-10% газет в Україні за їхньою тиражністю є українськомовними, а більше 90% виходять „іншою” мовою. Загалом Україна досі залишається в орбіті неорганічної їй євразійської культури, ніби це віддалена околиця Москви й Петербурга. Українськомовних співаків і естрадних артистів на сцену і на екрани не допускають. Сцени й екрани віддають московським гастролерам, які вивозять з України позахмарні суми, та тим, хто зрадив українську пісню і мову - Данилку, Повалій, Білик, Могілєвскій, Бужинській та іншим націонал-перевертням. Повністю усунуто зі сцени і екранів багатий і неповторний український гумор, а на його місце через широко розчинені двері заповзають гумористи з Москви і російськомовні гумористи з Одеси. В університетах південних і східних міст України та в її столиці навчання ведеться переважно російською мовою. Українських шкіл тут фактично нема. У Києві вони ніби є, але достатньо пройтися їхніми коридорами і посидіти кілька хвилин в кожній учительській, щоб переконатися, що більшість учителів розмовляють поміж собою та з учнями державною мовою Російської Федерації. Створюється враження, що згадані питання не тільки не цікавлять місцеву владу і Міністерстство освіти і науки, а що вони не збираються порушувати їх ніколи.
Коли Польща визволилася з пут російської імперії, маршал Юзеф Пілсудський наказав офіцерам Войска Польського перейти на спілкування з підлеглими польською мовою, а хто не хоче, сказав він, повинен піти з війська. Наше військо досі залишається жорнами, в яких нібито українські офіцери зросійщують сільських хлопців. На жаль, свого маршала Пілсудського Україна ще досі собі не відкрила.
Проти української мови під виглядом захисту прав „рускоязичних” ведеться справжня війна. Її витоки йдуть від царів, але її нинішня мета стане зрозумілою, якщо ми проаналізуємо електоральні мапи виборів 2004, 2006 і 2007 років. Аналіз засвідчує неспростовну кореляцію: чим менше української мови в регіоні, тим менше там голосів за помаранчевих, і навпаки. А де української мови, тобто національної свідомсті, майже зовсім немає, там майже всі голосують проти українських національно-патріотичних сил. Висновок тут може бути один: якщо Президент В. Ющенко та уряд Ю. Тимошенко офіційно і рішуче не проголосять, як це свого часу зробили чехи і поляки, курс на національне відродження, Україну буде постійно лихоманити загрозою розколу української нації на дві нації і, зрештою, розпадом держави на дві держави. Сєвєродонецьк був першим дзвіночком, а другим Сєвєродонцьком хочуть продзвонити вдруге. Українська влада ні від кого не може і не буде вимагати забути російську мову та не вживати її, але влада, якщо вона українська, має створити потреби і умови, за яких усі чиновники, урядовці, викладачі, офіцери повинні навчитися говорити українською мовою, як це зробили Янукович, Богатирьова, Кінах, Єхануров, Тимошенко і багато інших, а не лихоманити державу маревом „второго государствєнного”. Україна у такому разі мала б шанс стати країною з високим рівнем культури мовної і етнічної поведінки. Без цього про спокій і єдність у нас не може бути й мови. Соціальна проблематика в Україні є найважливішою, але національна проблематика є найгострішою і з її розв’язанням не слід зволікати. Нова влада має всі законодавчі підстави взяти курс на національне відродження і забезпечення мовних прав корінної української нації та на досягнення європейських стандартів у її стосунках з усіма національними меншинами. На жаль, покищо саме українці нагадують національну меншину, а українська мова часто схожа на наймичку у власній хаті. Лібералізмом це назвати важко. І це не по-європейськи! І це не до добра.
Президент України присвоїв рік тому Олексі Гірнику звання „Герой України”. Отож і Президент, і наш уряд, і вся наша влада повинні теж вести себе по-геройськи. Не треба боятися окриків з Москви. Росіяни і їхній посол в Україні все дуже добре розуміють. Вони ж не дублюють свої бойовики і серіали на українську мову для українців, що живуть в Росії. Тоді які до нас можуть бути претензії? Покричать і перестануть.
Юрій Гнаткевич
Голова Київського Фонду ім. Олекси Гірника
„Українським дітям – українське слово”,
народний депутат України
Відповіді
2008.01.23 | Азовец
Re: Що сказав би Олекса Гірник послу Чорномирдіну?
Я бы посоветовал лицам с подобными настроениями столь расхваливаемый вами путь самосожжения. И вам приятно и народу от вас меньше проблем.З.Ы. Черномырдина не забудьте с собой забрать.
2008.01.23 | Безробітний
"Діду, це Кугутівка??"...Черговий кугут народу моралю читає...
Юрій Гнаткевич народився 04.04.1940 року, у с. Добривода Червоноармійського р-ону, Рівненської обл., в сім'ї селян...І сидів би кугут Гнаткевич у своєму селі, лайно би з хферми на город возив, але Радянській Владі з середини 50-х взбрєнділо з кугутів інтелехтуалів поробити...
Кугути - вдячні люди, вони віддячили...
Дореееечі - Чорномирдін - також кугут...
От і влаштовували б два кугути розбірки ночою біля клюби після танців...
Кугутська країна гірше колонії...
2008.01.23 | Koala
В Правилах щось було про слова "кацап", "хохол" і "жид"
так от, "кугут", як на мене, значно страшніше слово. Пропоную його додати до Правил на рівні з зазначеними вище.2008.01.23 | Предсказамус
А что в нем страшного?
2008.01.23 | Большой Брат
Re: А что в нем страшного?
Да обзывалка это! Презрительная кликуха селян."Объясняю: кугуты и рагули -- это две разновидности самых паскудных в мире украиснких жлобов. Кугуты проживают в Восточной, Централльной и Северной Украине. Рагули, естественно, --в Галичине и на Волыни ( http://www.versii.com.ua/forum/read.php?f=1&i=2941&t=2902 )"
2008.01.23 | Безробітний
Шановний...Ви теє...Не кіпішуйте...Один лише приклад...
Як відомо, перша в континентальній Європі ЕОМ була створена в Києві. Найактивнішу участь у створені тієї ЕОМ приймали викладачі та випускнити уславленого ВНЗ - Київського Політехнічного Інституту...Нагадаю, то був час, коли кугути без паспортів сиділи по хвармах...
Потім пішло-поїхало...Радянська Влада з середини 50-х різко змінила політику...З початку 60-х сільська молодь заповнила аудіторії КПІ, к середині 70-х ті хлопи почали витісняти нормальних викладачів...
І що ми маємо зараз?
Де "перші в Європі" подівались? Га???
2008.01.24 | miner
досі не знайшов роботу?
співчуваю, кугуте!2008.01.24 | Безробітний
Ви ще й підписали свій допис...
Вельмишановний, прийміть до уваги, що "на ти" до незнайомих людей звертаються саме кугути2008.01.25 | Михайло Свистович
Re: Ви ще й підписали свій допис...
Безробітний пише:> Вельмишановний, прийміть до уваги, що "на ти" до незнайомих людей звертаються саме кугути
Ненависні Вас селяни, яких Ви звете кугутами, навіть до батьків на Ви зверталися, а не те що до незнайомих людей. Це люмпенізовані міщани тикання завели і принесли його й на село.
2008.01.25 | Безробітний
Ось тут, саме на сайті Майдан, ми і побачили...
як кугути до незнайомих людей звертаються і яку саме лексику використовують.2008.01.25 | Адвокат ...
Не "грайте цноту". Ваш "потчєрк" туечки усим добре знайомий.
Я вже не кажу про, що поведінка Ваша повністю відповідає назвам: "хамська" та "ханжеська".2008.01.25 | Безробітний
Невже я матюкаюсь як Ви, Адвокате?
2008.01.25 | Михайло Свистович
Re: Ось тут, саме на сайті Майдан, ми і побачили...
Безробітний пише:> як кугути до незнайомих людей звертаються і яку саме лексику використовують
Так вони ж міські
2008.01.25 | Безробітний
Напівміські...
В селі народились, потім на хвармі не схотіли працювати, поїхали місто завойовувати...Як Ющєнко...конкістадор хрєнов
2008.01.25 | Михайло Свистович
Цілком міські
Безробітний пише:> В селі народились, потім на хвармі не схотіли працювати, поїхали місто завойовувати...
Та ні, народилися в місті і нічого не завойовували
2008.01.26 | Безробітний
Агласіте весь спіссак..пжлуйста...
Хто тут з городян жлоба-кугута з себе корчить та матом спілкується???Починаю перелік...
1. Свистович Михайло Богданович - у власній хаті...матом
2008.01.26 | Михайло Свистович
Той же ненависний Вам адвокат міщанин невідомо у якому поколінні
2008.01.24 | miner
Re: +5
«кугута» треба додати до забанених слів. і взагалі розбудовувати політкоректність. з усіма сумними наслідками.2008.01.24 | Михайло Свистович
Re: "Діду, це Кугутівка??"...Черговий кугут народу моралю читає...
Безробітний пише:>
> І сидів би кугут Гнаткевич у своєму селі, лайно би з хферми на город возив, але Радянській Владі з середини 50-х взбрєнділо з кугутів інтелехтуалів поробити...
Переважна більшість українських інтелектуалів народилися у селі. І майбутні народяться також там, бо успішні люди тікають зараз з міста в село. Це в жлобів була у певний час мода селитися в містах та в багатоповерхівках, бо це було круто.
Вас давить жаба, що Ваш рівень досить низький, і Ви намагаєтеся компенсувати свою меншовартість, оселившись у одному з найбільших міст планети? Так це ж місто клоакою вважають самодостатні люди
2008.01.25 | Безробітний
Краще б оті інтелехтуали сиділи б в своїх селах...
Бо результати їхнього "інтелехтуального панування" вже відомі всім...>Вас давить жаба, що Ваш рівень досить низький, і Ви намагаєтеся компенсувати свою меншовартість, оселившись у одному з найбільших міст планети? Так це ж місто клоакою вважають самодостатні люди.
Оляяляя...Ви ще мій рівень можете оцінити? Ви читали мої праці? Чи Ви не читаєте, а лише суворо засуджуєте?
Шановний, завдяки пануванню на Україні жлобів-кугутів, повітря в "клоаці" вже чистіше ніж у Києві...Як, до речі, і кількість сміття "в клоаці" набагато менша ніж зараз в Києві...Також університети в "клоаці" до першої сотні кращіх в світі входять (а незабаром і до першої півсотні увійдуть, в тому числі і завдяки моїм скромним зусиллям), а на Україні завдяки кугутам-інтелехтуалам і до першої тисячі не належать...
А щодо самодостатності...Смішно чути про "самодостатність" від людини, яка на протязі багатьох років отут, саме на сайті "Майдан", жебрала, випрошуючи гроші на побудову "української демократії" в окремому помешканні в Ірпені...Ви, шановний, навіть, вибачте, у себе в помешканні унітаз не можете полагодити, а туди ж...
2008.01.25 | Адвокат ...
Як що Ви до Ваших праць додаєте "стислий виклад Ваших
уявлень про селян",-- не дивно, що Ваш "творчий доробок" є не востребуваний широкими народніми масами.2008.01.25 | Безробітний
Селяни не є кугутами...
От адвокати від сохи...таки кугути здебільшого...Хоча знаю і протилежні приклади...Хлопець з села вивчився і став добрим програмістом...поводить себе по-людськи, не матюкається, сємачкі на вулиці не лузає...
2008.01.25 | Михайло Свистович
Re: Селяни не є кугутами...
А чого ж Ви у якості єдиного докказу кугутства багатьох неулюблених Вами людей наводите лише місце народження?2008.01.26 | Безробітний
А ото є справжні кугути...Вони по трупах до влади лізуть...
А Стьопа- студент з капеішної общаги, що народився в селі - нині інженер ПО Артьома, яке кугути ще не до кінця розвалили - мій друг та товариш...Він майже єдиний з випуску за фахом працює...
Коли йому було важко у навчанні - завжди йому допомагав, він також мене підтримував у важку хвилину...
Так що треба, вельмишановний Михайле Богдановичу, розрізняти городян сільського походження і кугутів...
2008.01.26 | Михайло Свистович
Re: А ото є справжні кугути...Вони по трупах до влади лізуть...
Але як доказ їхнього кугутства Ви наводите лише сільське походженняЯ так розумію, що пролетарів Ви поважаєте
2008.01.25 | Кравчук
Re: Краще б оті інтелехтуали сиділи б в своїх селах...
Либонь Ви , пане, на краще сид1ли вдома, а то позорити неньку в закордонах. Що Ви там написали - ддуже хочеться глипнути... 1 що Ви там де викладаэте?Нав1ть якщо й так - це не показник мудрост1,часто-густо це простий показник гнучко1 спини . 1 в 1ноземних вузах також.
Стосовно с1льських кугут1в - я лишень бачу недалеку, закомплексовану людину, що намагаэться за рахунок опускання оточуючих вир1шити сво1 проблеми меншовартост1.
пс. Укра1нська 1стор1я це 1стор1я селянського народу,тому в Ваших випадах проти селянства вбачаэться на1зд на укра1нство, однак тут вибачайте,вашмосць,-
" а хто з нас брацця буде см1яцця того будем бить".
2008.01.25 | Безробітний
Пане Президенте...
Ви теє...ся заспокойте...потім мерщій до Сукіса - в нього є талановита молодь, вони Вам кнопки українізують...і буде вам щастя, але вже без ЧМП...Пане Леонід Маркович, Ви не бійтесь більше нікого, то тільки неполітичнокоректна баба Параска Вас колючим словом на жжжжж обзиває, а на Майдані - політичнокоректні люди тусуються...
Отож ся реєструйте і дописуйте, Лейба Макарович...я особисито прослідкую, щоб ніяке ЧМО першого кугута-Президента не ображало...
2008.01.25 | Михайло Свистович
Re: Краще б оті інтелехтуали сиділи б в своїх селах...
Тоді б світові наука та культура позбулася б багатьох шедеврів, а Ви б ніколи не потрапили до міста, куди з села переїхали Ваші пращури.Безробітний пише:
>
> Оляяляя...Ви ще мій рівень можете оцінити?
І по ніку, і по дописах.
>
> Шановний, завдяки пануванню на Україні жлобів-кугутів, повітря в "клоаці" вже чистіше ніж у Києві...Як, до речі, і кількість сміття "в клоаці" набагато менша ніж зараз в Києві...
Те, що Київ перетворили у клоаку, не говорить, що Мехіко стало оазою пахощів.
>
> А щодо самодостатності...Смішно чути про "самодостатність" від людини, яка на протязі багатьох років отут, саме на сайті "Майдан", жебрала, випрошуючи гроші на побудову "української демократії" в окремому помешканні в Ірпені...
Я не жебрав і навіть не просив. А просто ставив людей перед вибором: або в Майдану будуть труднощі в роботі (тоді він багато в чому ще залежав від мене, бо я один приділяв йому сто відсотків часу, адже новинарів було мало), бо я повернусь на роботу, або... Тобто, я у досить таки різкій формі вимагав, можна сказати...
>
> Ви, шановний, навіть, вибачте, у себе в помешканні унітаз не можете полагодити
Точно як кугут Ньютон з села Вулсторп Грантемського району, де він зробив купу своїх визначних відкриттів.
2008.01.24 | Раціо
Ви живе доведення, що совєти зазнали в цій справі повного фіаско
Безробітний пише:> але Радянській Владі з середини 50-х взбрєнділо з кугутів інтелехтуалів поробити...
2008.01.25 | Безробітний
А до чого тут я? Я що, матюгами, як Ви, дописи пересипаю?
2008.01.25 | Адвокат ...
Ханжестувєтє ат нєпасільнава бєздєлія?
2008.01.25 | Безробітний
Адвокате, яка Вам різниця...Я себе забезпечую, у Вас на шиї...
не сиджу...Більше того, і Вам щось трохи в годівничку підсипаю...А Ви клюєте і мене неробою тавруєте.
Хіба ото по-людськи виходить?
2008.01.25 | Кравчук
Re: Адвокате, яка Вам різниця...Я себе забезпечую, у Вас на шиї...
Ти один тут "пахарь" - вс1 1нш1 дармо1ди.Р1зниця проста - я згадаю свою пок1йну т1тку в три погибел1 замордованою рабською працею на пол1,починаючи з 30 -х , в 40 - в Дойчлянд1 , з 40 по 70 в колгосп1, 1 чую тут твоэ фуфло про "селянських кугут1в".
Знаэш як по - вкра1нськ1 буде"молчи грусть, молчи"...
2008.01.25 | Безробітний
Так що, Михайле Богдановичу, бачите як ...
кугути до незнайомих людей звертаються?Отож..
2008.01.25 | Безробітний
пан Кравчук, то Ви - перший президент України?..
Наше Вам з кисточкою, Лейба Маркович... тьфу, забувся...Леонід Макарович...Давно привітати тепло Вас хотів...
2008.01.25 | Раціо
Боюсь, Ви на додачу зловживаєте текілою чи пейотами