01/26/2008 | Андрій Сидор

Миняють роки, час біжить, світ міняється і іде шляхом прогресу. Одне однак залишається в застиглому, в незмінному вигляді – політика Москви. Політика залякування, погрожування і втручання в життя інших країн.

Як тільки підріс, а було це у комуністичні часи, і почав трошки розбиратися в політиці опанував мене переляк. Радянські політики залякували мене, через засоби масової інформації, американським імперіалізмом, західнонімецьким ревізіонізмом чи ядерним конфліктом.

На щастя під кінець вісімдесятих років комуністичний блок поступово почав розпадатися. Виникнуло питання розвалу самого Радянського Союзу. І як свідомий українець, я стежив за подіями на Сході і був радий, що комуністично-московська тюрма народів гине. Вірив в перемогу демократії. На жаль, коротко, а все через Янаєва і його путчистів. Знов повіяло холодом від Кремля.

Пізніше було вже творення незалежної України і численні спори з Росією навколо Чорноморського флоту, боротьба з російським сепаратизмом і п’ятою колоною. Не бракувало тоді російських шовіністів, які критикували і зневажали Україну. Коли Росією правив Єльцин зайнятий війною в Чечні, якось ще було, але прийшов 2000 рік а з ним до влади КГБіст Путін. І він показав, що означає ,,великая Россия”. А що вона не може бути великою без України, цар Путін приділяв ,,хохлам” особливу увагу. І почалося творення Єдиного економічного простору, братання в рамках СНД, Тузла, економічний шантаж і багато іншого.

Після Помаранчевої революції Україна вибрала свій напрям політичної діяльності – інтеграція з західною Європою. Мав вже надію, що ніхто вже більше не буде наказувати нам куди прямувати і з ким. Я знов виявився абсолютно наївним. Старший, а у дійсності молодший, ,,брат” знає краще за нас самих, що нам робити. Додатково має свої способи, як приборкати неслухняних. Січень 2006 р.(Газпром зупинив постачання газу) запам’ятала не тільки Україна але і частина європейських держав.

Вертаючись до останніх подій. Тільки в Україні з’явилася інформація про лист Президента, Прем'єра та голови Верховної Ради до Генсека Альянсу Яапа до Хооп Схеффера, а вже російські політики остерігають і лякають. Прикладом Сергій Лавров - міністр закордонних справ Росії, який на прес-конференції у Москві (23 січня 2008) заявив: ,,Якщо Україна таки вступить до НАТО, то це істотно позначиться на російсько-українських відносинах”. А російське МЗС погрожувало адекватними заходами, у разі вступу України до Альянсу і підкреслило, що це дуже ускладнить відносини між країнами.

Така вже вдача російських політиків – традиційно люблять лякати. Ще неодноразово прийде нам вислуховувати різного роду повчань, порад, погроз. Але нам слід робити своє. Європа чекає нас. Статтю закінчую словами пісні польсько співака Войцєха Млинарського:
,,Не одну ще параною
Витримати прийде роблячи своє, Кохані
Робім своє”