02/01/2008 | Rulet

Заяви окремих, з дозволу сказати, кримських політиків, які відчайдушно намагаються прислужитися Москві тим, що відлякують потенційних курортників, викликають у пересічного українця, якнайменше, легке здивування. Ну, що для громадянина України означає від’єднання від його країни певної території? “А на яких підставах?” – смію завірити виникне питання номер один, а лише десь у другому десятку аналогічних запитань виникне: “А, що саме від’єднати?” І, як можна собі уявити відповідь, коли постане питання про Крим?

Уявіть таке питання для мешканця російських Курил, від вузькоокого “росіянина”? І що на це він відповість, навіть враховуючи те, що Росія і Японія й досі фактично знаходяться у “стані війни”?!

А тут, деякі псевдо-товариші, на кшталт, Валерія Під’ярчого, Володимира Тюніна, Вадима Мордашова та горезвісного Костянтина Книрика, починають доказувати світовій громадськості про те, що Крим – не український, а історично російський. При цьому, названі і навряд чи шановні пани, не дивлячись на те, що законодавство України, як і в будь–якої іншої, до речі, європейської країни, передбачає кримінальну відповідальність за заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності і замах на недоторканість її кордонів, сміють відверто наполягати на тому, що Україна анексує Крим і місто Севастополь.

Тим самим, створюється дивний прецедент, коли відвертий кримінал переходить у політичну площину. Ну як ще можна розцінити оце: “...Крымский парламент должен отменить Конституцию АРК 1998 года, объявить территорию полуострова находящейся под юрисдикциею России, убрать оккупационную символику со здания Верховного Совета Крыма и вывесить государственный флаг России”?!Відома своєю толерантністю і терпимістю до інакодумців українська громада ще з 2004 року почала терпіти “жарти” цієї компанії українофобів, однак, будь–який терпець колись обривається. Якщо раніше до таких закликів в Криму ставилися з гумором, розуміючи недолугість тих, хто їх розповсюджує і сподіваючись не те, що вони, мовляв, одумаються ще, то коли розмах таких ідей досяг такої межі, коли вона у своїй істерії починає ставати небезпечною для країни і її населення, реакція Служби безпеки України вбачається вельми слушною і своєчасною.



Порушення 22 січня цього року СБУ кримінальної справи і вжиття всіх необхідних процесуальних дій стосовно низки таких “патріотів” є не тільки її прямим обов’язком, але й вже дійсною потребою для українського суспільства, особливо беручи до уваги “дружні” заяви “братських” білоруських парламентарів на підтримку приєднання Криму до так званого “Союзного договору Росії і Білорусі”.

Цікаво, що ж з цього приводу сам “бацька” гадає? Чому мовчить? Бо тут уже з’являється запах втручання у внутрішні справи! Але, це – тема окремої публікації.

Повернемося до істерії, яку закотили представники Народного фронту “Севастополь–Крим–Росія” та, кого б ви думали, “Євразійської спілки молоді” з приводу обшуків в особистих помешканнях своїх активістів. До речі, майже всі з них ще у 2006 році отримали по офіційному застереженню від СБУ, і дуже добре розуміються у кваліфікації своїх дій з боку правоохоронців.

Зверніть увагу, адже, починаючи з того, що будь–які процесуальні дії такого ґатунку потребують судової санкції та можуть бути оскаржені у встановленому чинним українським законодавством порядку в тому ж суді, “гаспада–рассіянє”, чомусь не користуються таким правом, поки що, громадян України. Чи вони мабуть вважають себе громадянами іншої країни? Ну, наприклад, Росії? А може вже й паспорти є?

Так, до їх відома, і в Росії за заклики до порушення територіальної цілісності “по голові” не поглядять! У ФСБ працюють не такі толерантні хлопці.

Будемо сподіватися, що пересічним мешканцям Криму вистачить мудрості, якнайменше, не втручатися у цю, далеку від нормальної, ситуацію, а керівництву всіх громадських об’єднань у Криму вистачить політичної волі посприяти у діяльності Службі безпеки України, яка доведе цю кримінальну справу до логічного кінця, бо цього потребує не тільки якесь професійне сумління працівників української спецслужби, а прагне кримська громада, яка із року в рік недоотримує мільйони гривень через те, що якісь “баламути” псують громадській спокій в краї, відлякуючи відпочиваючих.

Повірте, переважній більшості працюючого населення Автономії давно “до лампи Ілліча”, чи буде Україна в НАТО, чи буде Російський флот в Севастополі, бо все рівно там хтось буде, і не варто гадати, що співпраця (у першу чергу торгівля) зі збройними силами України може бути настільки гіршою від співпраці з Росією. А питання про доцільність вступу до НАТО для Криму взагалі має бути не на часі, оскільки всім нам до цієї поважної структури занадто ще далеко, однак, співпрацювати і обмінюватися досвідом таки з ким-ось необхідно. Ну не з росіянами ж нашим воякам досвідом обмінюватися, як у Чечні воювати та за японськими торгівельними шхунами по Курильських протоках на атомних крейсерах ганятися? Чи може в Росії багатий досвід участі у миротворчих місіях? Як подивишся на розділену війною, знедолену Абхазію, моторошно стає від того, чим нам можуть зарадити такі “миротворці”.

Народ України має знати, хто розпалює багаття конфліктів в Криму, і будемо сподіватися, що, завдяки СБУ, скоро дізнаємося.