Хресна дорога нелегала в Італії
02/07/2008 | Маріанна Сороневич
«За помилки державних діячів розплачується нація»
Н. Бердяєв
За офіційними даними, в Італії проживає понад 240 тисяч українців. Можна стверджувати, що ця цифра не враховує навіть половини наших співвітчизників, які, через відсутність перспектив у власній, обрали сонячну країну своєю «землею обітованою».
Число нелегальних українських іммігрантів значно перевищує те, що фігурує в офіційних соціологічних звітах як Італії так і України. Більшість – це люди-привиди, без права на соціальний захист та можливості повернення на батьківщину. Великою і часто недосяжною мрією кожного з них є отримання дозволу на проживання у країні.
У пошуку відчинених дверей
Остання загальна легалізація працівників відбулася в Італії 2002 року. Абсолютна більшість тих, хто сьогодні зі гордістю може сказати, що має документи, отримали їх саме тоді. Відтоді єдиним битим шляхом є званий у народі «декрет флуссі», яким італійський уряд щорічно регулює потоки робочої сили з-за кордону.
Теоретично цим декретом уряд визначає квоту працівників, які можуть приїхати у країну з інших держав поза Євроспілкою. Проте практично ним користуються ті, що вже роками проживають та працюють у Італії без документів. Про це добре знають на найвищому рівні італійської влади, але заплющують очі, використовуючи «флуссі» для того, щоб хоч якось зменшити кількість «чорних» працівників у країні. До того ж він слугує альтернативою загальній легалізації – заходу, який категорично забороняє керівництво ЄС, звинувачуючи Італію у тому, що вона є брамою до Європи для нелегалів з усього світу.
Бути привидом у чужій країні для тих, хто залишив на батьківщині рідних, часто неповнолітніх дітей, онуків, непросто. Їм доводиться роками безвиїзно жити за межами батьківщини, упізнаючи родичів лише на весільних зйомках чи похоронних фото. Тому потрапити до квоти «декрету флуссі» і отримати офіційне запрошення на роботу – мрія багатьох. Та це нелегка справа.
Нажитися на чужій потребі...
У минулі роки італійські роботодавці подавали запит на запрошення іноземного працівника поштою, надіславши заповнений набір бланків. Як зазвичай, підприємливі ділки знаходили способи заробити трохи грошенят на людській потребі та необізнаності. Бланки запиту продавалися, а їх можна було без проблем безкоштовно отримати на пошті чи взяти з Інтернету. Особливо неприємно, що цими спекуляціями часто займалися самі ж українці, у минулому нелегали...
Щоб бути серед перших, і таким чином здобути шанс на входження у квоту, люди ще з обіду попереднього дня займали черги перед поштами, сиділи під дверима понад 24 години – видовище, яке не часто зустрінеш у інших європейських країнах. Звичайно, роботодавці-італійці не настільки відчували потребу у робочій силі, щоб провести безсонну ніч, тому перед поштою стояли лише іноземці, що теоретично повинні перебувати за межами країни. Були випадки, зокрема у Римі, коли до черг підходили карабінери. Тоді замість легалізації дехто отримував постанову про видворення з країни.
У цьому році креативність італійського уряду була спрямована на усунення скандальних черг перед поштами. Подачу запитів здійснювали через Інтернет. Теоретично у комп’ютеризованій країні таке рішення могло б стати цивілізованим способом запрошення іноземного працівника. Проте воно спричинило додаткові перешкоди на шляху людей-привидів до омріяного дозволу на проживання та можливість витонченіших спекуляцій. Запити можна було надсилати самотужки або ж звернутися за допомогою до уповноважених організацій. Якщо теоретично це мало б відбуватися безкоштовно, фактично підготовка та надсилання документів через посередника коштувала нелегалові від 50 до 360 євро. І це при тому, що гарантій на одержання запрошення на роботу не було жодних. Отримати жадану квоту могли лише ті, чий запит надійшов на сервер МВС Італії у перші хвилини визначеного дня прийому, адже справи розглядатимуться у хронологічному порядку до сотої секунди. Тим, кому не пофортунить, доведеться спокушати удачу наступного року...
Не усі роботодавці погоджувалися на офіційний прийом працівника на роботу, щоб уникнути сплати податків. Надходили численні повідомлення від тих, кому пропонували купити (усього за 100 євро) фотокопію посвідчення особи перестарілих людей, на яку можна оформити запит. Багато довірливих купувало такі посвідки, не замислюючись, що той самий паспорт можуть продати кілька разів, і тоді жоден із запитів, оформлених на нього не буде задоволено, а «підприємці» зароблять немалі суми.
Шанс на легалізацію
У цьому році урядом встановлено квоту у 170 тисяч працівників, розділену на різні сектори праці. Цифра немала, проте, якщо врахувати, що на місце претендуватимуть іммігранти з багатьох країн світу, вона навіть на половину не задовольнить попиту на робочі місця. Крім того, низка країн підписали угоди з Італією про сприяння у приїзду на роботу їхніх громадян. Україна наразі залишилася поза межами таких домовленостей. Громадянам Албанії, Алжиру, Бангладеш, Єгипту, Філіппін, Гани, Марокко, Молдавії, Нігерії, Пакистану, Сенегалу, Сомалі, Шрі-Ланки, Тунісу пощастить більше – вони надсилали запити у спеціально відведений день, і їм призначено окремі робочі квоти. Якщо врахувати, що більшість українців працює у секторі домашнього господарства, або ж часто їм офіційно оформляють документи як на домашніх працівників, щоб уникнути сплати вищих податків, то наші, та нелегали інших, не згаданих країн зможуть розраховувати лише на одне із 65 тисяч місць, призначених для домашніх працівників та доглядальників.
Труднощі дипломатії
Посольство України в Італії стверджує, що «не упускало з уваги співробітництво у галузі працевлаштування та взаємодію у галузі міграції» та вважає, що «підписання такої українсько-італійської угоди не є „панацею” для вирішення проблем», адже квоти для окремих націй не є надто високими.
«Ще у червні 2001 року, коли міграція з України до Італії набула масового характеру, на розгляд італійської сторони було передано підготовлений проект міжурядової угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, – коментує проблему Оксана Драмарецька, перший секретар Посольства України в Італійській Республіці. – З огляду на те, що Україна, згідно з позицією італійської сторони, належить до країн – найбільших постачальниць нелегальних іммігрантів, Італія відразу обумовила підписання цієї угоди укладенням угоди про реадмісію (тобто домовленістю про прийом-передачу осіб, які перебувають на території сторін нелегально – прим. Авт.). Переговори щодо угоди про реадмісію – справа доволі складна. Вона лягає тягарем на бюджет України, оскільки має забезпечити повернення нелегалів на свою територію за власний рахунок. Незважаючи на це, українська сторона погодилася на підписання такої двосторонньої угоди з Італією, – продовжує Радник посольства, – однак не встигла її укласти свого часу, оскільки, починаючи з 2002 року, Італія перенесла цю проблематику у формат переговорів України з Євроспілкою. Це, відповідно, ускладнило переговорний процес.
Після тривалих і вельми складних переговорів у червні 2007 року Україна підписала з Євроспілкою угоду про реадмісію, що дозволила розблокувати переговори з італійською стороною стосовно угоди про працевлаштування. Вже у вересні минулого року італійська сторона підготувала новий проект угоди про співробітництво у галузі працевлаштування, в якому відображено останні зміни у міграційному законодавстві Італії. Наразі цей проект опрацьовується причетними українськими відомствами. Сподіваємося, що у наступному році ми зможемо підписати цю угоду».
«Крім того – завершує п. Драмарецька – така угода міститиме й вельми важливе положення щодо захисту прав трудових мігрантів. Вони користуватимуться такими ж правами, як і працівники приймаючої держави. Це стосується як умов праці, соціального захисту, соціальних пільг, так і фундаментальних прав працівників згідно чинного законодавства приймаючої країни».
Надію на підписання такої угоди щиро поділяють тисячі українських емігрантів в Італії, не захищених дипломатичними паспортами. Гадаю, вони на це заслужили, враховуючи що за даними численних українських ЗМІ, шляхом офіційних банківських перерахувань, українські трудові емігранти переслали на батьківщину в 2006 році 8,4 млрд. дол. що становить 8% ВВП і удвічі перевищує прямі інвестиції в українську економіку з-за кордону (4,8 млрд. дол. у 2006 році). Безперечно, італійські українці мають у цій сумі немалу частку. Якщо наша держава не може забезпечити громадян робочими місцями і гідною заробітною платою, то, щонайменше, вона мала б посприяти тим, хто, покладаючись лише на власні сили, підтримує свої родини та економіку усієї країни.
Остання перешкода
Нелегалам, яким пощастило потрапити до квоти «декрету флуссі», слід подолати ще одну перешкоду, не менш важливу ніж попередня: потрібно повернутися на батьківщину без помітки про видворення з країни у паспорті, звернутися до італійського консульства у країні походження для отримання в’їзної робочої визи та офіційно повернутися з нею до Італії.
Те, що українські нелегали користуються „флуссі”, добре знають працівники кордону – українського та італійського – проте по-різному ставляться до людей, які повертаються на Україну із простроченою візою.
Італійські прикордонники випускають нелегалів із країни, зазвичай, не створюючи зайвих проблем, роблячи вигляд, що не помітили порушення закону. Хіба коли наші жіночки, сподіваючись задобрити представника італійської влади, залишають у паспорті невеликі суми грошей. Італійські прикордонники суворо ставляться до випадків підкупу, адже у випадку викриття їм загрожує звільнення та суворе покарання. Відомий випадок у аеропорту Неаполя, коли під час контролю службовець знайшовши у паспорті гроші, одразу наказав жінці йти за ним для оформлення акту про спробу корупції. Перелякана українка на колінах плазувала сходами на другий поверх будинку, благаючи про помилування. Така сцена вразила італійців. Жінку випустили з країни без помітки про депортацію у паспорті...
На українському кордоні ситуація є кардинально іншою. Вкладання 10 – 20 євро за обкладинку паспорта тут, радше, правило, ніж виняток. Невідомо, хто розпустив безпідставну чутку, що українські прикордонники можуть поставити громадянам України, що повертаються на Батьківщину, депортацію чи іншу помітку, з якою вони не зможуть відкрити в’їздну робочу візу до Італії. Проте ця інформація на руку корумпованим працівникам кордону. Українські нелегали таким чином часом позбуваються сотень євро…
А тим часом…
18 грудня, у перший день, було подано 136.567 тисяч запитів на домашніх працівників та доглядальниць. Найбільша їх кількість надійшла із регіону Ломбардія, Емілія Романія та Венето. На першому місці за кількістю (з точки зору національної приналежності) – українці (35.099), за ними – китайці (24.665) та індійці (24.126). Далі – громадяни Перу (17,684) та Еквадору (5.794). На п’ятому місці запити на росіян – 5.794 тисяч.
Маріанна Сороневич - головний редактор Української газети в Італії
Foto1- Нелегали у черзі за кращим майбутнім
Foto 2- Безсонна ніч перед поштою у 2006 році
Foto 3-Недільне місце зустрічі українців у Римі коло станції метро Гарбателла
Н. Бердяєв
За офіційними даними, в Італії проживає понад 240 тисяч українців. Можна стверджувати, що ця цифра не враховує навіть половини наших співвітчизників, які, через відсутність перспектив у власній, обрали сонячну країну своєю «землею обітованою».
У пошуку відчинених дверей
Остання загальна легалізація працівників відбулася в Італії 2002 року. Абсолютна більшість тих, хто сьогодні зі гордістю може сказати, що має документи, отримали їх саме тоді. Відтоді єдиним битим шляхом є званий у народі «декрет флуссі», яким італійський уряд щорічно регулює потоки робочої сили з-за кордону.
Теоретично цим декретом уряд визначає квоту працівників, які можуть приїхати у країну з інших держав поза Євроспілкою. Проте практично ним користуються ті, що вже роками проживають та працюють у Італії без документів. Про це добре знають на найвищому рівні італійської влади, але заплющують очі, використовуючи «флуссі» для того, щоб хоч якось зменшити кількість «чорних» працівників у країні. До того ж він слугує альтернативою загальній легалізації – заходу, який категорично забороняє керівництво ЄС, звинувачуючи Італію у тому, що вона є брамою до Європи для нелегалів з усього світу.
Бути привидом у чужій країні для тих, хто залишив на батьківщині рідних, часто неповнолітніх дітей, онуків, непросто. Їм доводиться роками безвиїзно жити за межами батьківщини, упізнаючи родичів лише на весільних зйомках чи похоронних фото. Тому потрапити до квоти «декрету флуссі» і отримати офіційне запрошення на роботу – мрія багатьох. Та це нелегка справа.
Нажитися на чужій потребі...
У минулі роки італійські роботодавці подавали запит на запрошення іноземного працівника поштою, надіславши заповнений набір бланків. Як зазвичай, підприємливі ділки знаходили способи заробити трохи грошенят на людській потребі та необізнаності. Бланки запиту продавалися, а їх можна було без проблем безкоштовно отримати на пошті чи взяти з Інтернету. Особливо неприємно, що цими спекуляціями часто займалися самі ж українці, у минулому нелегали...
Щоб бути серед перших, і таким чином здобути шанс на входження у квоту, люди ще з обіду попереднього дня займали черги перед поштами, сиділи під дверима понад 24 години – видовище, яке не часто зустрінеш у інших європейських країнах. Звичайно, роботодавці-італійці не настільки відчували потребу у робочій силі, щоб провести безсонну ніч, тому перед поштою стояли лише іноземці, що теоретично повинні перебувати за межами країни. Були випадки, зокрема у Римі, коли до черг підходили карабінери. Тоді замість легалізації дехто отримував постанову про видворення з країни.
У цьому році креативність італійського уряду була спрямована на усунення скандальних черг перед поштами. Подачу запитів здійснювали через Інтернет. Теоретично у комп’ютеризованій країні таке рішення могло б стати цивілізованим способом запрошення іноземного працівника. Проте воно спричинило додаткові перешкоди на шляху людей-привидів до омріяного дозволу на проживання та можливість витонченіших спекуляцій. Запити можна було надсилати самотужки або ж звернутися за допомогою до уповноважених організацій. Якщо теоретично це мало б відбуватися безкоштовно, фактично підготовка та надсилання документів через посередника коштувала нелегалові від 50 до 360 євро. І це при тому, що гарантій на одержання запрошення на роботу не було жодних. Отримати жадану квоту могли лише ті, чий запит надійшов на сервер МВС Італії у перші хвилини визначеного дня прийому, адже справи розглядатимуться у хронологічному порядку до сотої секунди. Тим, кому не пофортунить, доведеться спокушати удачу наступного року...
Не усі роботодавці погоджувалися на офіційний прийом працівника на роботу, щоб уникнути сплати податків. Надходили численні повідомлення від тих, кому пропонували купити (усього за 100 євро) фотокопію посвідчення особи перестарілих людей, на яку можна оформити запит. Багато довірливих купувало такі посвідки, не замислюючись, що той самий паспорт можуть продати кілька разів, і тоді жоден із запитів, оформлених на нього не буде задоволено, а «підприємці» зароблять немалі суми.
Шанс на легалізацію
У цьому році урядом встановлено квоту у 170 тисяч працівників, розділену на різні сектори праці. Цифра немала, проте, якщо врахувати, що на місце претендуватимуть іммігранти з багатьох країн світу, вона навіть на половину не задовольнить попиту на робочі місця. Крім того, низка країн підписали угоди з Італією про сприяння у приїзду на роботу їхніх громадян. Україна наразі залишилася поза межами таких домовленостей. Громадянам Албанії, Алжиру, Бангладеш, Єгипту, Філіппін, Гани, Марокко, Молдавії, Нігерії, Пакистану, Сенегалу, Сомалі, Шрі-Ланки, Тунісу пощастить більше – вони надсилали запити у спеціально відведений день, і їм призначено окремі робочі квоти. Якщо врахувати, що більшість українців працює у секторі домашнього господарства, або ж часто їм офіційно оформляють документи як на домашніх працівників, щоб уникнути сплати вищих податків, то наші, та нелегали інших, не згаданих країн зможуть розраховувати лише на одне із 65 тисяч місць, призначених для домашніх працівників та доглядальників.
Труднощі дипломатії
Посольство України в Італії стверджує, що «не упускало з уваги співробітництво у галузі працевлаштування та взаємодію у галузі міграції» та вважає, що «підписання такої українсько-італійської угоди не є „панацею” для вирішення проблем», адже квоти для окремих націй не є надто високими.
«Ще у червні 2001 року, коли міграція з України до Італії набула масового характеру, на розгляд італійської сторони було передано підготовлений проект міжурядової угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, – коментує проблему Оксана Драмарецька, перший секретар Посольства України в Італійській Республіці. – З огляду на те, що Україна, згідно з позицією італійської сторони, належить до країн – найбільших постачальниць нелегальних іммігрантів, Італія відразу обумовила підписання цієї угоди укладенням угоди про реадмісію (тобто домовленістю про прийом-передачу осіб, які перебувають на території сторін нелегально – прим. Авт.). Переговори щодо угоди про реадмісію – справа доволі складна. Вона лягає тягарем на бюджет України, оскільки має забезпечити повернення нелегалів на свою територію за власний рахунок. Незважаючи на це, українська сторона погодилася на підписання такої двосторонньої угоди з Італією, – продовжує Радник посольства, – однак не встигла її укласти свого часу, оскільки, починаючи з 2002 року, Італія перенесла цю проблематику у формат переговорів України з Євроспілкою. Це, відповідно, ускладнило переговорний процес.
Після тривалих і вельми складних переговорів у червні 2007 року Україна підписала з Євроспілкою угоду про реадмісію, що дозволила розблокувати переговори з італійською стороною стосовно угоди про працевлаштування. Вже у вересні минулого року італійська сторона підготувала новий проект угоди про співробітництво у галузі працевлаштування, в якому відображено останні зміни у міграційному законодавстві Італії. Наразі цей проект опрацьовується причетними українськими відомствами. Сподіваємося, що у наступному році ми зможемо підписати цю угоду».
«Крім того – завершує п. Драмарецька – така угода міститиме й вельми важливе положення щодо захисту прав трудових мігрантів. Вони користуватимуться такими ж правами, як і працівники приймаючої держави. Це стосується як умов праці, соціального захисту, соціальних пільг, так і фундаментальних прав працівників згідно чинного законодавства приймаючої країни».
Надію на підписання такої угоди щиро поділяють тисячі українських емігрантів в Італії, не захищених дипломатичними паспортами. Гадаю, вони на це заслужили, враховуючи що за даними численних українських ЗМІ, шляхом офіційних банківських перерахувань, українські трудові емігранти переслали на батьківщину в 2006 році 8,4 млрд. дол. що становить 8% ВВП і удвічі перевищує прямі інвестиції в українську економіку з-за кордону (4,8 млрд. дол. у 2006 році). Безперечно, італійські українці мають у цій сумі немалу частку. Якщо наша держава не може забезпечити громадян робочими місцями і гідною заробітною платою, то, щонайменше, вона мала б посприяти тим, хто, покладаючись лише на власні сили, підтримує свої родини та економіку усієї країни.
Остання перешкода
Нелегалам, яким пощастило потрапити до квоти «декрету флуссі», слід подолати ще одну перешкоду, не менш важливу ніж попередня: потрібно повернутися на батьківщину без помітки про видворення з країни у паспорті, звернутися до італійського консульства у країні походження для отримання в’їзної робочої визи та офіційно повернутися з нею до Італії.
Те, що українські нелегали користуються „флуссі”, добре знають працівники кордону – українського та італійського – проте по-різному ставляться до людей, які повертаються на Україну із простроченою візою.
Італійські прикордонники випускають нелегалів із країни, зазвичай, не створюючи зайвих проблем, роблячи вигляд, що не помітили порушення закону. Хіба коли наші жіночки, сподіваючись задобрити представника італійської влади, залишають у паспорті невеликі суми грошей. Італійські прикордонники суворо ставляться до випадків підкупу, адже у випадку викриття їм загрожує звільнення та суворе покарання. Відомий випадок у аеропорту Неаполя, коли під час контролю службовець знайшовши у паспорті гроші, одразу наказав жінці йти за ним для оформлення акту про спробу корупції. Перелякана українка на колінах плазувала сходами на другий поверх будинку, благаючи про помилування. Така сцена вразила італійців. Жінку випустили з країни без помітки про депортацію у паспорті...
На українському кордоні ситуація є кардинально іншою. Вкладання 10 – 20 євро за обкладинку паспорта тут, радше, правило, ніж виняток. Невідомо, хто розпустив безпідставну чутку, що українські прикордонники можуть поставити громадянам України, що повертаються на Батьківщину, депортацію чи іншу помітку, з якою вони не зможуть відкрити в’їздну робочу візу до Італії. Проте ця інформація на руку корумпованим працівникам кордону. Українські нелегали таким чином часом позбуваються сотень євро…
А тим часом…
18 грудня, у перший день, було подано 136.567 тисяч запитів на домашніх працівників та доглядальниць. Найбільша їх кількість надійшла із регіону Ломбардія, Емілія Романія та Венето. На першому місці за кількістю (з точки зору національної приналежності) – українці (35.099), за ними – китайці (24.665) та індійці (24.126). Далі – громадяни Перу (17,684) та Еквадору (5.794). На п’ятому місці запити на росіян – 5.794 тисяч.
Маріанна Сороневич - головний редактор Української газети в Італії
Foto1- Нелегали у черзі за кращим майбутнім
Foto 2- Безсонна ніч перед поштою у 2006 році
Foto 3-Недільне місце зустрічі українців у Римі коло станції метро Гарбателла
Відповіді
2008.02.07 | Juseppe
Re: Хресна дорога нелегала в Італії
А то що за таке "повертаються НА Україну"?!?Хто вживає "на" замість "в" та "the Ukraine" замість офіційно прийнятого "Ukraine" є ретроградом, або лакузою Рос.імперії та Велькопольського велькомоцарства.
Соромно, головна редакторко!
2008.02.07 | 4343
до Juseppe
Дивно, Juseppe, що після прочитання цієї статті у вас виникла єдина думка придертися до написання одного єдиного слова. ????? Думаю повстидатися маєте ви.2008.02.07 | zanyda
Re: Хресна дорога нелегала в Італії
Я б не стала однозначно стверджувати, що кошти що їх надсилають заробітчани є добром чи інвестицією.Як би на ці кошти було збудовано сучасне підприємство, завезене сучасне обладнання, створені нові робочі місця- то так, сумніву не було б. А так це лише додатковий і надзвичайно серйозний чинник інфляції. Кошти не запезпечені товаром виробленим в Україні тільки здорожчують цей товар. Виходить що мало того що заробітчани не вносять свою лепту в пенсії своїх батьків, не сплачують податки на навчання і лікування своїх дітей, то ще і ми всі сплачуєм за товари і послуги з урахуванням інфляційної спричиненої їхніми грошима. На сьогодні навіть на Західній Україні безробіття нема, навпаки важко знайти кваліфікованого робітника навіть на пристойну зарплату. Тому досить лити крокодилові сльози за "важкою" долею шукачів "довгого" євро!!!Тим паче що всі вони є ПОРУШНИКАМИ ЗАКОНУ!!! Закононеслухняні просять Закону....2008.02.07 | Bayan
О, ця глибока думка заслуговує на Нобля!
Шановна:По-вашому, якщо якийсь бізнeс візьмe крeдит в інозeмному банку, тобто кошти в інозeмній валюті, і покладe собі на рахунок в українському банку, то цим самим він збільшує інфляцію в Україні?
Якщо так, то чому б нe заборонити і увeсь приватний бізнeс в Україні як іщe однe джeрeло інфляції?
Якщо ж ні, то ви зможeтe довeсти, що такe вливання валютних коштів чeрeз бізнeсові крeдити чи прямі інвeстиції і гроші приватного заробітчанина якось по-різному впливають на eкономіку України?
- Просимо дужe, всім будe цікаво: матeріал тягнe на Нобeлівську прeмію.
2008.02.07 | stefan
матeріал тягнe на Шнобeлівську прeмію.
Bayan пише:> Шановна:
>
> По-вашому, якщо якийсь бізнeс візьмe крeдит в інозeмному банку, тобто кошти в інозeмній валюті, і покладe собі на рахунок в українському банку, то цим самим він збільшує інфляцію в Україні?
>
> Якщо так, то чому б нe заборонити і увeсь приватний бізнeс в Україні як іщe однe джeрeло інфляції?
>
> Якщо ж ні, то ви зможeтe довeсти, що такe вливання валютних коштів чeрeз бізнeсові крeдити чи прямі інвeстиції і гроші приватного заробітчанина якось по-різному впливають на eкономіку України?
>
> - Просимо дужe, всім будe цікаво: матeріал тягнe на Нобeлівську прeмію.
2008.02.07 | zanyda
Re: О, ця глибока думка заслуговує на Нобля!
Шановний!Дайте відповідь на запитання: якщо завтра кожна українська сімя стане отримувати щомісячно 500євро переказів з-за кордону то скільки коштуватиме мясо і бульба на базарі, послуги перекуря, навчання, житло і т.ін.???? Грошова маса має бути забезпечена товарами і послугами. Якщо цього нема то маємо або як при совку пусті полки в магазинах, або дику інфляцію.
2008.02.08 | Bayan
І сміх, і гріх: виявляється євро і доляр
- забeзпeчуються українськими товарами!zanyda пише:
> Якщо цього нема то маємо або як при совку пусті полки в магазинах, або дику інфляцію.
Цe вжe подібнe на анeкдот.
Зануда: за совка, як і налeжало при інфляції, у Cоюзі обeсцінювався рубль, а нe доляр.
Інфляція - цe обeсцінeння локальної, національної валюти.
А за вартість доляра і євро має болiти голова у Вашінгтона і Брюсeля.
Вливання інозeмної валюти - цe благо, тому що по-пeршe, з'вязує надлишок національних грошeй у обігу (частина людeй, замість того, щоб бігти зі своїми гривнями на базар, обмінює свої крeвні на валюту і тим самим ЗМЕНШУЄ інфляцію; тe самe робить і Нацбанк - що, ніколи нe чули про валютні інтeрвeнції? а про знижeння крeдитної ставки, щоб знизити тиск маси НАЦІОНАЛьНОЇ готівки на eкономіку?); з іншого боку, стимулює виробників і сфeру послуг пропонувати більшe товарів і послуг: є гроші, є клієнти - є смисл розвивати бізнeс.
2008.02.08 | один_козак
Могло бути смішно.
Bayan пише:> ...за совка, як і налeжало при інфляції, у Cоюзі обeсцінювався рубль, а нe доляр.
Долар не був поширеним платіжним засобом у Совку. На відміну від теперішньої України.
> Інфляція - цe обeсцінeння локальної, національної валюти.
Найчастіше розуміється саме так. Але такого визначення не існує, і не має існувати, бо воно звужувало б рамки поняття.
> А за вартість доляра і євро має болiти голова у Вашінгтона і Брюсeля.
Це коли їхні валюти ми всі несемо для отоварювання саме на їхні ринки. А не коли ті валюти обертаються в Україні.
> Вливання інозeмної валюти - цe благо, тому що по-пeршe, з'вязує надлишок національних грошeй у обігу (частина людeй, замість того, щоб бігти зі своїми гривнями на базар, обмінює свої крeвні на валюту і тим самим ЗМЕНШУЄ інфляцію; тe самe робить і Нацбанк - що, ніколи нe чули про валютні інтeрвeнції?
Трохи не те. Ви не будете купувати долари, коли вам потрібно молока. Збільшення пропозиції інвалюти не зменшує попиту на олію й цукор. Ті валютні інтервенції підтримують обмінні курси валют. Але зміна співвідношення валют в обігу ні зменшуює потреби в товарах, ні збільшуює пропозиції товарів. Хоча тут вже зачіпається доступність імпорту. Через більшу доступність валюти, за яку він закуповується.
> ... а про знижeння крeдитної ставки, щоб знизити тиск маси НАЦІОНАЛьНОЇ готівки на eкономіку?); з іншого боку, стимулює виробників і сфeру послуг пропонувати більшe товарів і послуг: є гроші, є клієнти - є смисл розвивати бізнeс.
Тут йдеться про доступність кредитів, запозичених коштів, як фактора розвитку бізнесу і про собівартість товарів та послуг, куди лягає й вартість залучення обіговах коштів, що використовуються у здійсненні бізнесу.
Вибачте, не претендую на повноту й достеменну точність, бо не щодня маю справу з такими питаннями. Але загалом - не треба нас плутати...
2008.02.08 | OlalaZhm
Ви де живете?!
У нас є два способи створити діюче прибуткове підприємство: вкрасти з бюджету на пару з якимсь чиновником, і підтримувати його на плаву за допомогою бюджетних вливань і замовлень. Більшість з них - переважно так сказать "середній бізнес" А більшість малих підприємств: будівельних і будматеріалів, швейних, тих же перукарень, приватних гтелів, кафе і т.п. , які я знаю у провінції (вибачте, переважо буваю на захід від Києва і навіть Вінниці) створені на гроші, зароблені за кордоном. Багато таких підприємств нині вже зі стажем, процвітають, платять податки і мають купу працівників.Вважати, що з закордону гроші шлють лише на проїдання - наївно. Можливо, так роблять ті, хто працює в Росії (частину пропив, частину загубив, частину "кинули", те шо лишилось лише на проїсти і вистачає
2008.02.08 | один_козак
Тю... А я що хіба?..
OlalaZhm пише:> У нас є два способи створити діюче прибуткове підприємство: вкрасти з бюджету на пару з якимсь чиновником, і підтримувати його на плаву за допомогою бюджетних вливань і замовлень.
Брехня.
> А більшість малих підприємств: будівельних і будматеріалів, швейних, тих же перукарень, приватних гтелів, кафе і т.п. , які я знаю у провінції (вибачте, переважо буваю на захід від Києва і навіть Вінниці) створені на гроші, зароблені за кордоном. Багато таких підприємств нині вже зі стажем, процвітають, платять податки і мають купу працівників.
Ну, так супер! Отак і треба відповідати авторові теми. А не мені.
> Вважати, що з закордону гроші шлють лише на проїдання - наївно.
Мені здається, що на нерухомість має йти вагома частка. Здається. Не перевіряв.)) Але я не заперечую вкладання в малий бізнес. Як раз цікаво було від Вас почути.
Сам я в Києві живу й кручуся ще з 1989 року, відколи з армії прийшов. З Кєва виїжджати на заробітки за кордон не було необхідною потребою. Тут злодії й чиновники витрачали достатньо грошей, що можна було працевлаштуватися багатьом.
2008.02.08 | пан Roller
А вы уверены, что на снимке украинцы, да еще в Италии.
Я нет. Дело в том, что в очереди слишком много других не белых национальностей.2008.02.08 | Фотограф
Re: А вы уверены, что на снимке украинцы, да еще в Италии.
Ви думаєте, що для українців відводять окремі черги?2008.02.08 | пан Roller
Нет, я просто не вижу там украинцев.
2008.02.09 | один_козак
имхо, не столь важно, как сделана иллюстрация
2008.02.08 | media
А чи все уже так погано в тій Італії,
як змальовує у своїх численних сльозливо-гірких статтях Маріанна Сороневич? Це вже по моєму третя її публікація на одну й ту ж тему, яку я зустрічаю у різних ЗМІ.Звісно, життя там не солодке і відрізняється від навіть життя пересічних італійців, навіть не Півдні. Але чомусь досі жодних хвиль повернення з Італії чи будь-якої іншої країни до України не було. Зрештою, люди, які живуть там хай нелегально - вони ж за щось там живуть, виконують якусь працю, рідним на Батьківщині допомагають. Отже - саме на їх перебування в Італії є попит. Бо мало хто в світі легалізує домашніх робітників? Всюди це - "сіра сфера", сфера неоподатковуваних доходів. А українці (українки) для цього підходять якнайкраще - працьовиті, тихі, високих зарплат не вимагають...
І чи всі, хто туди їде, тікають саме від низьких зарплат в Україні? Думається, це теж спрощення. Хтось хоче вийти вигідно заміж (і до речі в такому разі перебувають такі жінки там цілком легально, ще й родини перетягують). Комусь просто остогидло хамство, яке на Україні, на жаль, всюдисуще (хоч на Півдні Італії воно теж певне є, але там же "не по нашому все"). Та й клімат не найгірший для деяких людей. І так далі.
Як на мене, хай би краще авторка, замість отаких от опусів, написала більш наближений до сухих фактів і конкретних потреб заробітчан репортаж. Мені особисто наприлклад цікаво, яким є імідж українців в Італії - здається, він таки кращий за албанців чи румунів. Які існують серед італійців стереотипи щодо українців, наскільки вони обгрунтовані. Що чути про злочинність серед українців в Італії (головне джерело побоювань корінних італійців щодо тих же румунів), і якою є "злочинність щодо своїх". Як працює механізм (не)легального потрапляння в Італію, хто саме займається працевлаштуванням. Як живуть українські громади Італії (культурні, релігійні), які їх потреби, чим їм (як і усім заробітчанам) може зараз допомогти українська влада. Бо глобально - "покращити життя в Україні вже сьогодні " - то це не в одної заробітчанки коси посивіють.
2008.02.08 | zanyda
Re: А чи все уже так погано в тій Італії,
Зайдіть на сайт www.from-ua.com/ на рубрику Глас народа і в архіві знайдіть статтю "Украинцы глазами итальянцев" Дуже цікаво! До речі абсолютна правда. Моїй знайомій, коли забирала документи на турпоїздку до Італії, менеджер турфірми радила не говорити по-можливості там, що вона з України, бо у італійців українка і повія вже стали синонімами.2008.02.10 | Маріанна
Re: А чи все уже так погано в тій Італії,
Шановний Медіа, дякую, що читаєте мої статті, а також за ідеї для нових.Але що ви знайшли у цій сльозливо - гіркого?? Я пишу лише про потребу громадян України які працюють за кордоном, у правовій підтримці і захисті своєї Батьківщини. Це і є "основною потребою заробітчан", цим і "може зараз допомогти українська влада".
Якщо вас цікавлять культурні чи інші події - завітайте на сайт Української Світової Інформаційної Мережі “Четверта хвиля”. У архіві знайдете численні статті різного характеру. Незабаром відкриється сайт українців в Італії, де зможете знайти концентровану інформацію.
2008.02.09 | Чучхе
Ще одне підтвердження того, що "7000000 заробітчан" - це міт
Навіть в Італії автор не ризикує говорити про цифру більше за 250 тисяч, і то сам не знає, звідки її взяв, бо далі іде цифра уже в тридцять тисяч - а Італія ж один із центрів українського захопплення білого континентуДо речі, якісь занадто смугляві обличчя у українців на фото )))
2008.02.10 | Фотограф
Ілюстрації до статті
Перше та друге фото - це загальна черга під поштами для здачі запиту до Декрету флуссі у 2006 році. Звичайно для українців окремої не відводили. Поряд стояли іноземці з усіх країн світу. На третьому фото - усі українці, як пояснюється у текстівці.2008.02.10 | Фотограф
Re: Ще одне підтвердження того, що "7000000 заробітчан" - це міт
Автор вказує цифру 240 тисяч українців в Італії, на основі даних благодійної організації Карітас Італія, а 35.099 - це кількість українців, які подали запит на приїзд у країну на роботу. Серед них тих, хто насправді в даний час перебувають за межами Італії можна на пальцях перерахувати.2008.02.09 | Kastrula
Подяка авторці
Дякую, пані Маріанна, за дуже цікаву та змістовну статтю. Завдяки Вам ми знаємо більше про українців в Італії, ніж про наших заробітчан в деяких інших країнах Європи.2008.02.10 | Iryna_
маю багатьох знайомих італійських науковців
У ВСІХ - або у них, або їхніх батьків або родичів або сусідів - працює хтось з України - в результаті імідж України там як країни домашніх працівників.Ми це почали досить сильно відчувати навіть в спілкуванні в науковому колі (хоча в нашій науці ми далеко попереду і ті хто може щось зрозуміти це явно розуміють). Щодо одержання наукових віз - теж дуже складно і весь час ускладнюється.
2008.02.11 | zanyda
Re: маю багатьох знайомих італійських науковців
Так тому і ускладнюється, що ми несемо колективну відповідальність, за тих хто порушуючи законодавство Італїї поїхав туди за "довгим" євро. Свою першу візу до Італїї я отримувала в минулому тисячеріччі лише за паспортом і анкетою. І все! Візи відкривались практично всім. То чия вина в ускладненні візового режиму? Да й "слава" у наших заробітчан в Італії далеко не бездоганна...