«Держава проти країни» (стаття з «Критики»)
02/09/2008 | Kastrula
Ось кілька уривків з дуже, як на мене, неординарної статті Михайла Минакова (повний текст - http://www.krytyka.kiev.ua/articles/s.2_11_2007.html або http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1202379359 )
Українське ідеологічне поле... визначене двома однорідними полюсами – двома консерватизмами, заснованими на ресентименті.
Ressentiment – французьке слівце, яким в останні два сторіччя високочолі намагалися описати особливий процес у душах людей, породжений спільним травматичним досвідом. Такий травматичний досвід накопичувався впродовж тривалого часу, набуваючи великою мірою однозначного емоційного забарвлення і поступово обертаючись на своєрідну культурну «настанову». У такий спосіб ресентимент впливає не тільки на оцінки (часто невиправдані) минулого, а й на визначення спільного майбутнього певної групи людей. Він задає ставлення до реальности з огляду на приховану травму, яка не знаходить остаточного вираження в діях, що їх сама спричиняє, і тому додає собі щораз більшої травми, відтворює і посилює себе. Ресентимент часто вважають фундаментом переваги нераціональних практик над раціональними, що, в нашому випадку, спричинило беззастережне панування консерватизму.
Консерватизм сам по собі є необхідним елементом політичного розвитку будь-якої країни. Консерватизм – це вірування громадян, що апелює до необхідности захисту «традиційних цінностей», тобто звичаїв, визначених у релігійний, культурний чи етнічний спосіб. Сама назва вказує на стратегію збереження усталених цінностей, однак в одних випадках це означає збереження наявного, а в інших – поновлення колись утраченого. Так чи так, консерватизм апелює до потреби захисту і відтворення засобами держави певного соціяльного/культурного/релігійного витвору, сущого чи минулого.
У співіснуванні консерваторів із лібералами та соціялістами в межах єдиного політичного простору країни опиняються в ситуації, коли можливий сталий розвиток. Цей розвиток забезпечують альтернативні – консервативні, ліберальні, соціялістичні – політики, які в різних ситуаціях пропонують громадянам підстави для вибору мет і засобів подолання соціяльно-економічних проблем. Окрім того, у конкуренції ідеологій змогу виживати отримують різні етнічні, релігійні, культурні групи. Конкуренція обмежує можливість однієї ідеології формувати життя громадян і утримує в державних стратегіях розуміння того, що держава є одним із засобів задоволення потреб громадян.
Однак після 2004 року наша політична реальність остаточно занурилась в «консервативну ситуацію».
Попри те, що спільним для всієї країни є цілковите панування консерватизму в усіх краях (у Новоросії та Галичині, на Волині та Слобожанщині), східноукраїнський та західноукраїнський консерватизми є проявами різних ресентиментів. На мою думку, ресентименти країв, що разом творять нашу країну, – Закарпаття, Галичини, Волині, Поділля, Сіверщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини, Запоріжжя, Новоросії та Донеччини (чи, бува, нічого не проминув?), – апелюють до різних культурних досвідів, до різних травм, реаґуючи при цьому на новочасні разом пережиті ситуації.
...Зіткнення консерватизмів неспроможне витворити засоби, придатні на те, щоби подолати політичне протистояння, а чи розв’язати основні життєві потреби української держави...
«Консенсус» забезпечують держава і «державницька ідеологія». Сама по собі ця ідеологія потребує дуже сильних, в ідеалі націонал-тоталітарних, технік суб’єкта.
Держава стає інстанцією, яка висуває до громадянина безліч вимог, втручаючись у найінтимніші справи людини: визначати себе через етнокультурну належність, переглядати свою мовну, конфесійну та іншу належності.
...Із «країною» в цій метафорі я ототожнюю групи громадян, різні культурно-географічні та соціяльні спільноти, чиїх ідентичностей та інтересів не усвідомлює державницька ідеологія. «Державою» в цьому випадку називаю інстанцію, яку складають державні інститути, загальнонаціональні політичні утворення, засновані на консервативному способі мислення, та відносини між ними.
За умови панування цієї інстанції, публічне застосування розуму є деструктивним актом. Останнім часом ворожість до раціональности почали артикулювати в законодавчих актах та «офіційних позиціях» політичних партій.
Успіх боротьби держави з країною пов’язаний із легкістю маніпулювати громадянами, чия можливість покликатися до раціональних арґументів у чинному публічному просторі обмежена. За таких умов найлегше апелювати до емоцій громадян, або, вдаючися до жарґону піярників, «заводити» та «клеїти» їх до певних «ідей».
Одним із найпомітніших типів такого апелювання є «моральні паніки», що час від часу охоплюють політичну еліту, інтелектуалів і значну кількість політично активних громадян.
Фундовані на прихованому культурно-соціяльному конфлікті, паніки стали частиною інструментарію політичних технологів – магів сучасности, які можуть спрямувати енергію ресентименту на поглиблення конфлікту в довготерміновій перспективі й на досягнення певних політичних цілей у короткій перспективі.
... Сьогоднішня схильність еліт до консерватизму безпосередньо пов’язана з ґанджами і радянської, і сучасної української освіти. Критична раціональність перебуває поза межами інтересу освітньої та наукової системи...
Українське ідеологічне поле... визначене двома однорідними полюсами – двома консерватизмами, заснованими на ресентименті.
Ressentiment – французьке слівце, яким в останні два сторіччя високочолі намагалися описати особливий процес у душах людей, породжений спільним травматичним досвідом. Такий травматичний досвід накопичувався впродовж тривалого часу, набуваючи великою мірою однозначного емоційного забарвлення і поступово обертаючись на своєрідну культурну «настанову». У такий спосіб ресентимент впливає не тільки на оцінки (часто невиправдані) минулого, а й на визначення спільного майбутнього певної групи людей. Він задає ставлення до реальности з огляду на приховану травму, яка не знаходить остаточного вираження в діях, що їх сама спричиняє, і тому додає собі щораз більшої травми, відтворює і посилює себе. Ресентимент часто вважають фундаментом переваги нераціональних практик над раціональними, що, в нашому випадку, спричинило беззастережне панування консерватизму.
Консерватизм сам по собі є необхідним елементом політичного розвитку будь-якої країни. Консерватизм – це вірування громадян, що апелює до необхідности захисту «традиційних цінностей», тобто звичаїв, визначених у релігійний, культурний чи етнічний спосіб. Сама назва вказує на стратегію збереження усталених цінностей, однак в одних випадках це означає збереження наявного, а в інших – поновлення колись утраченого. Так чи так, консерватизм апелює до потреби захисту і відтворення засобами держави певного соціяльного/культурного/релігійного витвору, сущого чи минулого.
У співіснуванні консерваторів із лібералами та соціялістами в межах єдиного політичного простору країни опиняються в ситуації, коли можливий сталий розвиток. Цей розвиток забезпечують альтернативні – консервативні, ліберальні, соціялістичні – політики, які в різних ситуаціях пропонують громадянам підстави для вибору мет і засобів подолання соціяльно-економічних проблем. Окрім того, у конкуренції ідеологій змогу виживати отримують різні етнічні, релігійні, культурні групи. Конкуренція обмежує можливість однієї ідеології формувати життя громадян і утримує в державних стратегіях розуміння того, що держава є одним із засобів задоволення потреб громадян.
Однак після 2004 року наша політична реальність остаточно занурилась в «консервативну ситуацію».
Попри те, що спільним для всієї країни є цілковите панування консерватизму в усіх краях (у Новоросії та Галичині, на Волині та Слобожанщині), східноукраїнський та західноукраїнський консерватизми є проявами різних ресентиментів. На мою думку, ресентименти країв, що разом творять нашу країну, – Закарпаття, Галичини, Волині, Поділля, Сіверщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини, Запоріжжя, Новоросії та Донеччини (чи, бува, нічого не проминув?), – апелюють до різних культурних досвідів, до різних травм, реаґуючи при цьому на новочасні разом пережиті ситуації.
...Зіткнення консерватизмів неспроможне витворити засоби, придатні на те, щоби подолати політичне протистояння, а чи розв’язати основні життєві потреби української держави...
«Консенсус» забезпечують держава і «державницька ідеологія». Сама по собі ця ідеологія потребує дуже сильних, в ідеалі націонал-тоталітарних, технік суб’єкта.
Держава стає інстанцією, яка висуває до громадянина безліч вимог, втручаючись у найінтимніші справи людини: визначати себе через етнокультурну належність, переглядати свою мовну, конфесійну та іншу належності.
...Із «країною» в цій метафорі я ототожнюю групи громадян, різні культурно-географічні та соціяльні спільноти, чиїх ідентичностей та інтересів не усвідомлює державницька ідеологія. «Державою» в цьому випадку називаю інстанцію, яку складають державні інститути, загальнонаціональні політичні утворення, засновані на консервативному способі мислення, та відносини між ними.
За умови панування цієї інстанції, публічне застосування розуму є деструктивним актом. Останнім часом ворожість до раціональности почали артикулювати в законодавчих актах та «офіційних позиціях» політичних партій.
Успіх боротьби держави з країною пов’язаний із легкістю маніпулювати громадянами, чия можливість покликатися до раціональних арґументів у чинному публічному просторі обмежена. За таких умов найлегше апелювати до емоцій громадян, або, вдаючися до жарґону піярників, «заводити» та «клеїти» їх до певних «ідей».
Одним із найпомітніших типів такого апелювання є «моральні паніки», що час від часу охоплюють політичну еліту, інтелектуалів і значну кількість політично активних громадян.
Фундовані на прихованому культурно-соціяльному конфлікті, паніки стали частиною інструментарію політичних технологів – магів сучасности, які можуть спрямувати енергію ресентименту на поглиблення конфлікту в довготерміновій перспективі й на досягнення певних політичних цілей у короткій перспективі.
... Сьогоднішня схильність еліт до консерватизму безпосередньо пов’язана з ґанджами і радянської, і сучасної української освіти. Критична раціональність перебуває поза межами інтересу освітньої та наукової системи...