02/13/2008 | Анна Ященко - інтерв'ю з Богданом Батрухом

Чи справді дублювання іноземних фільмів українською мовою є нерентабельним і що зараз відбувається на ринку кінопрокату в Україні. На запитання УНІАН відповів генеральний директора компанії “B&H Film Distribution”, яка займає близько 40% прокатного ринку і є ексклюзивним представником компаній “Sony” та “Dream Works” в Україні Богдан Батрух.

Дистриб’ютори, які виступають проти українського дублювання фільмів, скаржаться на те, що начебто якщо картина в прокаті приносить лише 10 тисяч доларів, вони не в змозі витрачати на дублювання $20 тисяч. Чи справді українське дублювання нерентабельне?

Щоб фільм був рентабельним, він має забезпечувати хоча б 500 тисяч гривень обороту. Таких фільмів торік із 250 випущених було приблизно 200. Це може бути проблемою для маленьких ринків – наприклад, для Румунії, яка в десять разів менша від України, чи балтійських держав, але точно не для України.

Деякі Ваші опоненти стверджують, що українське дублювання – особиста фінансова зацікавленість Батруха, адже Ви відкриваєте власну студію дублювання, тому зараз так завзято захищаєте кіно в Україні...

Мені дуже приємно, що в Україні, Росії і взагалі на пострадянських територіях шанується цинізм. Я дуже гордий, що мене вважають цинічною особою. Я волів би бути більше цинічним чоловіком, який прагне заробляти гроші, ніж націоналістом і патріотом, які в Україні не є в пошані.

Студії ще нема. Вона буде десь за місяць. Зараз усі ці закиди мають одну мету – відвернути увагу від головної проблеми. Чому стільки галасу навколо українського дубляжу – власне, з такої невеликої справи?

Відповідь дуже проста. Іде боротьба за російськомовний електорат. За всяку ціну не хочуть допустити того, щоб електорат міг виказати свою думку.

Ми провели опитування. Точніше не ми, а англійська компанія “First Movies” на замовлення “Sony” та “Disney”. Це коштувало 50 тисяч доларів. Ми хотіли дізнатися думку глядачів – яке їхнє ставлення до української мови в кіно. 19% респондентів вважають абсолютно необхідним дублювання українською, 24% підтримують цю ідею, 30% ставляться нейтрально. Лише 11% громадян України висловлюються проти збільшення кількості фільмів, дубльованих українською мовою. І ці 11% – найбільш галасливі, перекладають на себе голос переважної більшості й кажуть, що всі інші не хочуть дивитися фільмів українською мовою.

54% опитаних мешканців Києва відповіли, що зростання кількості фільмів, дубльованих українською мовою, не вплинуло на частоту відвідування кінотеатрів, а 19% опитаних навіть заявили, що почали ходити в кіно частіше, ніж раніше.

За Вашими прогнозами, кількість відвідувачів кінотеатрів у зв’язку з обов’язковим дублюванням не зменшиться. А чи не зросте кількість піратських копій російських версій фільмів на ринку домашнього відео?

Я не думаю, що дублювання зможе до цього призвести. Ті, хто не захоче дивитися українську версію, можуть придбати такий DVD-диск російською мовою.

Ви виступали проти субтитрів на копіях, дубльованих російською, хоча це дозволено законом. Чому?

Приміром, є американський фільм, дубльований російською мовою з українськими субтитрами. Українські субтитри ніхто не читає. То навіщо це робити? Кого ми хочемо обдурити? Російська мова – гарна мова. Вона потребує свого шанування. Навіщо себе обдурювати – зробили українські субтитри і ніби вирішили справу. Поставили галочку. Треба робити український дубляж.

Скандальна історія з забороною прокату в Україні французької стрічки “Астерікс на Олімпійських іграх”, дубльованою російською мовою, цими днями набула неабиякого розголосу. Голова “Мультиплекс холдинг” Антон Пугач заявив, що через невидачу прокатного посвідчення кінотеатри щодня начебто зазнають збитків на загальну суму 500 тисяч гривень. На Вашу думку, у чому тут проблема?

Це була спеціально спланована провокація.

Ще рік тому Олександр Ткаченко (співвласник та голова правління ЗАТ «Одеська кіностудія», акціонер компанії «Нова студія». – Авт.) підписав меморандум, у якому зобов’язався всі фільми дублювати українською мовою. Він уже рік повинен це робити. А хто винен, що він не встиг?

Це була спланована провокація, щоб викликати ажіотаж. Що ж до того, що він не отримав прокатного посвідчення... Якщо він хоче звернутися до суду – прошу дуже. Це його право. У нас демократична країна...

На сьогодні в Україні навіть немає студії, де б проходило зведення всіх звукових доріжок на один носій, тому цей етап роботи доводилося здійснювати за кордоном – у Росії, Литві, Польщі...

Ця проблема не дуже істотна. В Україні є чотири студії для дубляжу. Є “Нева-фільм”, яка дублює велику частину фільмів на російську мову для ринку Росії. Вони мають студію в Києві. Ми замовляємо фільм, щоб російська компанія нам дублювала фільм на українську мову... Переважно працівники студії навіть не розмовляють українською. Але це їм не перешкоджає дублювати фільми українською. І часто роблять це дуже непогано. Ми часто зводимо фільми в Англії. Але на днях відкриваємо студію з дублювання. До кінця лютого вона працюватиме в повному циклі щодо дублювання, а десь з кінця квітня вже зможемо зводити тут фільми. Закиди про те, що ми заробляємо багато грошей, не відповідають дійсності. Може, будемо заробляти, але поки що не заробляємо.

Противники українського дублювання скаржаться, що український переклад начебто не завжди відповідає оригіналові. Чи достатньо, на Вашу думку в Україні фахових викладачів? У нас є Негребецький і Морозов, та якщо зараз українське дублювання “поставлять на потік”, вони ж не впораються з такими обсягами.

Це питання сімнадцятого століття. У сімнадцятому століття оперу всі співали італійською і вважали, що співати оперу російською неможливо, бо мова недорозвинена.

Ми не можемо у двадцять першому столітті повертатися до сімнадцятого. Ці аргументи непристойні...

Чи по кишені невеликим українським компаніям-дистриб’юторам, які функціонують зараз, робити якісний переклад, запрошувати професійних акторів? Чи їм доведеться піти з ринку прокату?

Конкретних “невеликих українських компаній” нема. Це є “одноособові” чи “двоособові” офіси російських компаній, які в Росії мають права на Україну, на Казахстан, і, звичайно, на Росію. Це не маленькі незалежні українські компанії-дистриб’ютори. Це офіси маленьких залежних російських компаній.

Одна з таких компаній “Артхаус” Дениса Іванова... Її керівники стверджують, що тепер український глядач не зможе побачити артхаузного кіно (тобто високомистецькі, експериментальні фільми іноземного виробництва)?

Якщо кіно є артхаузне, то воно має бути некомерційним. Якщо ви не продаєте квитки, то не потребуєте прокатного посвідчення. А якщо вони хочуть продавати квитки, то вже буде кіно комерційне.

Ви не можете сказати, приміром: “Ось закарпатський коньяк, це не горілка, тож мені ліцензія непотрібна, але я його продаватиму”... Якщо хочете почастувати когось – нема проблем. А якщо хочете продати, повинні мати ліцензію.

За яким критерієм Ви обираєте акторів для дублювання? Наприклад, Олекса Негребецький стверджує, що багато з них не дуже професійні в цьому плані й припускають багато помилок при вимові, але їх усе одно залучають до дублювання.

Процес вибору акторів однаковий майже в усіх країнах. Ви маєте оригінального актора, наприклад, Аль Пачіно, і кожній країні треба мати його “еквівалент” – голос, який відповідає оригіналові. В Україні зараз набирається така бібліотека голосів. Наприклад, треба підібрати голос для озвучування Анджеліни Джолі. Обирається 3–4 пропозиції голосу, висилається в Америку, і там з тих пропозицій вибирають той голос, який вважають найкращим.

А якщо це мультиплікаційні фільми?

Голос обирається за подібністю до оригіналу. Звичайно, на жіночі ролі не береться чоловічий голос чи навпаки. Або коли акторові 70 років, його не озвучуватиме 15-річний юнак. Це зрозуміло. Далі обираються за висотою голосу, за тембром...

За якими принципами обирають фільми для прокату в Україні? Адже тільки Америка випускає понад 700 фільмів на рік.

Це налагоджений процес. Фільми обираються в такий спосіб. Є, приміром, тих 700 американських фільмів. У США стежать, як глядач реагує на стрічку. Якщо цей фільм добре пішов в Америці, то він, напевно, добре піде й у інших країнах: в Англії, Німеччині і так само в Україні. Відхилення є, але невеликі. Обираються стрічки, які були успішні в інших країнах, незалежно від жанру. Це перша категорія фільмів.

Друга – фільми з великим бюджетом, у 100–300 мільйонів доларів. Фільм з таким бюджетом не може бути низького рівня. Це світові прем’єри. Вони можуть піти слабенько, але слабенько – це не є провал. Інша категорія – локальні фільми. На прикладі різних країн (Німеччини, Франції, Росії, Польщі) доведено, що локальні комедії можуть мати великий успіх. Як, наприклад, “Ирония судьбы”. Це локальна річ.

Нам якраз бракує українського кіно, яке б стосувалося локальних справ. Це можуть бути фільми пов’язані з історичними подіями, як от “Катинь” у Польщі, або з війною – як “9 рота” в Росії.

Стрічки якого жанру користуються найбільшим попитом в українського глядача?

Найбільш успішні в Україні – романтичні комедії. У нас жінка вирішує все, у тому числі й на яке кіно підуть чоловіки.

20 грудня випустили “Иронию судьбы”, і вона зібрала 4 мільони доларів на українському ринку. Такі офіційні дані. “Пірати Карибського моря” заробили 3 мільйони. Зараз популярним є “Самый лучший фильм”. Є непогані російські фільми. Вони виходять російською мовою з українськими субтитрами.

Російські фільми все ж таки не варто дублювати українською?

Абсолютно не варто. Усі знають російську мову. Це є правильний підхід. Буде багато російського кіно з українськими субтитрами – прекрасно.

Деякі дистриб’ютори прогнозують падіння ринку прокату наступного року у зв’язку з обов’язковим українським дублюванням. А Ви як вважаєте?

Ткаченко каже, що ринок впаде на 30%. Якщо впаде на 30%, то буде таким, яким був рік тому. Не буде трагедії. А як зросте на 30% – то буде ще краще. Це залежить від фільмів. Уже рік розпочався надзвичайно добре. Та сама “Ирония судьбы” від 1 січня зібрала непогану касу. І “Самый лучший фильм” теж. 2008 рік почався краще, ніж 2007-ий.

Розмовляла Анна Ященко
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-235940.html