02/24/2008 | TrollSeeker

http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/23/72061.htm

Дембель для мачо

День захисника Вітчизни у Радянського Союзу позичив ще Кучма. Відтак і досі незрозуміло, захисників якої саме Вітчизни треба вітати – тієї, що була і загула, чи тієї, що є нині.

Жіноцтво розгубилося. А щоб ніякий Микола "не обідився", вітає всі підряд "штани". Питання "в якому полку служили?" чомусь не стоїть.

Збити з цього питання актуальність допоміг, напевно, і Юрій Єхануров. Він ні в якому полку не служив, зі спеціальної літератури читав тільки "Бравого вояка Швейка", він має щастя не знати, що треба "падати п'ятами у напрямку ядерного вибуху", але дослужився до міністра оборони за два тижні.

А справді, хто є захисником Вітчизни, крім тих стрижених пацанів, які зараз сидять у казармах і чекають на святкову перловку і банановий компот? Кому кричати: "Слава!" і цілувати еполети? Хтозна.

От, скажімо, цікаво, чи вітатиме Людмила Янукович свого чоловіка 23 лютого, підозрюючи, що радше не він захищав ту, колишню, Вітчизну, а вона, радянська Вітчизна, з автоматниками по периметру захищала суспільство від нього?

Ну добре, простіше питання: чи буде обласканий до свята сантехнік дядя Сірьожа, який три роки відтарабанив на морфлоті, і руки якого, навіки розписані татуйованою синькою "Прощай, холодный Мурманск! ДМБ-1975", сьогодні як засіб захисту Вітчизни стискають лише вантус?

Критерії "споживачів" свята розмиті. А день залишається один для всіх – для колишніх і нинішніх, для служивих і дезертирів, для патріотів і покидьків. Таке собі Восьме березня догори дригом, тільки замість мімози - пляшка "Холодного яру", з якої наливають усім бажаючим після пред'явлення статевих ознак.

Свято маскулізму. Начебто. Проте насправді в державі з маскулізмом доволі сутужно. Він здрібнів і захирів.

Дехто в паніці кинувся навтьоки у гомосексуалізм, але ми не чіпатимемо цю тему, бо вона є глобальним явищем, створеним вочевидь для ущемлення прав та надій жінок.

Маскулізм загинув на останній дуелі, відхрипів з останньою піснею Висоцького, зкурвився з останнім романтиком "помаранчевих" барикад, які подалися у владу.

Тепер серед видних, красивих "мужчин з телевізора" стало модою страждати від сумнівних хвороб і навіть хизуватися ними, як Чапаєв - шрамами від білогвардійських куль.

До прикладу: Микола Рудьковський. Таким був жагучим мачо, щоправда, до слідства! Це не визначення автора, а слова однієї листоноші на пошті, яка аж повітря сьорбала у захваті: "Девчонки, вот это мачо! Да вы поглядите, какие у него брови! А туфли какие лакированные!"

Сьогодні ж, прикутий до інвалідного візка (дай, Боже, йому здоров'я у всіх частинах тіла!), він, схоже, пишається своєю жалюгідністю.

Або інший приклад – Нестор Шуфрич, енергійний чоловік, не виключено – теж мачо. Його нога в гіпсі: при спробі "відбити" у есбеушників знерухомленого Рудьковського йому на ногу впустили не якесь там відро з цементом, а цілий автомобіль.

В автомобілі, обтяжуючи інцидент своїми 90 кілограмами, сидів депутат Лук'янов (швидше, не мачо), якого теж варто занести до списку постраждалих, бо своєю вагою він доклався до каліцтва колеги. Шуфрич плекає загіпсовану ногу так артистично, що й Юрій Нікулін, якби не помер раніше, то зараз би точно гигнув від заздрості.

Якщо раніше на теренах СРСР політики приховували свій діагноз (усі – від Леніна до Черненка), то зараз зручніше діагноз вигадати.

Хвороби і каліцтва, здебільшого фальшиві або ж гіперболізовані, стали знаряддям політичної боротьби, чи, радше, політичного захисту. Вигаданими діагнозами чоловіки пишаються нині, як по війні мародери – трофейними сукнями, викраденими з комодів нещасних фрау капітулюючого Берліна.

Громада не вірить VIP-пацієнтам Феофанії, не вірять і опоненти. Однак зізнатися в цій недовірі соромно, бо ж не по-християнськи - а раптом, справді у мужика п'ятка ниє під гіпсом?

На Заході з ганебних ситуацій високі чиновники виходять через відставку, в Україні – через лікарняний листок.

То Піскун, жахаючись зняття з посади Генпрокурора, кілька місяців не міг відірватися від палати у шпиталі, то Цушко піарив своє отруєння якимось дихлофосом, то Різак, закарпатський "прометей", приковував себе наручниками до лікарняного ліжка…

Ну коли ви такі хирляві, то чом кидаєтеся на розбудову Вітчизни?! Їдьте на дачу вигодовувати груддю кроликів, хрумкати огірочки і поправляти здоров'я!

Дійшло до того, що начистити пику одне одному як слід не вміють. Стусонув Луценко Черновецького "ударом, схожим на ляпас", тож Леоніду Михайловичу треба було не телефонувати Савіку Шустеру прямо в прямий ефір, а запросити Юрія Віталійовича до вбиральні і розібратися по-чоловічому, ну потаскати одне одного за петельки піджаків від Бріоні, поматюкатися лихо, виплюснути енергію в білокахляну тишу – і розійтися.

Але у туалетних кімнатах секретаріату президента не встановлено телекамери, тож просто так місити одне одного, за честь, як розлючені самці, нецікаво і навіть нераціонально.

Кожен ляпас треба передати народу через кострубаті релізи прес-служби, продемонструвати у вічко телекамери ту місцинку на щоці, куди луснув бузувір, побідкатися, що це боляче і недемократично.

Мужики, скажіть, вам не соромно чи вам просто слабо (з наголосом на останній склад)?..


Автор Олена Зварич