Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
02/26/2008 | Анна Юдківська
Написання нової редакції Конституції України та обговорення проекту Кримінально-процесуального кодексу неминуче торкнеться питання створення суду присяжних в Україні.
Інститут суду присяжних в Україні передбачений Конституцією та Законом України «Про судоустрій» 2002 року, але й досі не запроваджений. У проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України, зареєстрованого в грудні минулого року, зазначено, що за клопотанням підсудного суд присяжних розглядає кримінальні справи про злочини, за вчинення яких кримінальним законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Серед фахівців, що стверджують необхідність якнайшвидше ввести в Україні суд присяжних перше місце посідають адвокати, стомлені десятиріччями марних спроб достукатися до вітчизняної Феміди. Їх підтримують представники інших юридичних спільнот – зокрема деякі судді, включаючи сьогоднішнього голову ВСУ Василя Онопенка. Категорично заперечують проти введення в Україні суду присяжних, наприклад, голова ВАСУ Олександр Пасенюк та колишній голова ВСУ Василь Маляренко .
І ті, і інші посилаються на досвід (вже майже п’ятнадцятирічний) сучасної Росії – позитивний на думку одних та негативний на думку інших. Близько 20 відсотків виправдовувальних вироків – беззаперечна перемога, на думку прихильників суду присяжних; легкість маніпулювання присяжними, затягування процесу, значні витрати, незрозумілі виправдання та засудження – беззаперечні недоліки, на яких наголошують його супротивники.
Російський суд присяжних критикують за засудження вчених Валентина Данилова і Ігоря Сутягіна та виправдання терориста Майрбека Шайбекханова, чий труп було потім знайдено в захопленій школі у Беслані; за виправдовувальний вирок російським офіцерам, які розстрілювали мирних громадян в Чечні, та відомий випадок відвідання ресторану присяжними разом із тільки що виправданими ними підприємцями.
Його хвалять за те, що слідство, розбещене сліпою довірою професійного суду, нарешті почало працювати, зрозумівши, що будь-як зліплене обвинувачення, яке зазвичай проходило «на ура» в професійному суді, повністю розсипається в суді присяжних; за те що і адвокати «прокинулись» та відчули, що доля їхніх підзахисних залежить від їх активної праці, а не від закулісних домовленостей.
Звичайно, суд присяжних – не панацея від неправосудних вироків, він не може бути бездоганний, як не може бути цілком здоровий орган у хворому суспільстві. Безсумнівно, ті недоліки на яких наголошують опоненти суду присяжних, мають місце. Але, на мою думку, сьогодні цей суд - єдина спроба запобігти руйнівній силі тотальної корупції правосуддя та його професійному занепаду. Це – щеплення проти повної деградації судової влади.
Суд присяжних – єдина форма організації правосуддя, де дійсно працює презумпція невинуватості, де всі сумніви насправді тлумачаться на користь обвинуваченого. Пригадаємо відому справу Бейліса, звинуваченого у ритуальному вбивстві 13-річного учня Київського духовного училища: присяжні визнали доведеним факт вчинення ритуального вбивства. Щодо доведеності вчинення вбивства саме Бейлісом - їх думки розділилися порівну - шість з дванадцяти присяжних вважали Бейліса винуватим, шість невинуватим. Отже, Бейліса було виправдано.
Сьогодні російські присяжні при недостатності доказів вини виправдовують - вони не зв’язані клановою етикою, яка вимагала від професійного судді скопіювати у вирок обвинувальний висновок.
Беззаперечно, суд присяжних є вразливим. І справа не тільки в нескладності залякування нічим не захищених людей. Російський досвід показав, що маніпулювати присяжними може і держава – впливаючи на процес обрання присяжних та слідкуючи, щоб до їх лав потрапили «надійні» люди, і головуючий суддя – ставлячи питання таким чином, що дати на них іншу відповідь, ніж бажана, неможливо.
І за російським законодавством, і за проектом КПК України, колегія присяжних виносить вердикт у кримінальній справі лише з питань факту (чи мало місце діяння, чи вчинив його обвинувачуваний, чи винуватий він у вчиненні діяння), а головуючий у процесі (професійний суддя) на підставі вердикту вирішує питання права (кваліфікація діяння, визначення виду і міри покарання тощо). В цьому знаходить відображення класичне визначення суду присяжних як «суду факту», а не «суду права»: за формулою англійського загального права ad quaestionem facti respondent juratores, ad quaestionem juris respondent judices - питання факту вирішують присяжні, питання права - судді.
Але взагалі відмежувати питання факту від питання права неможливо, оскільки вибір норми права (в даному випадку - статті кримінального кодексу, за якою обвинувачується особа) саме і визначає коло фактів, які будуть розглядатися як належні. Вибір іншої правової норми приводить до вивчення інших фактів чи до їх іншої інтерпретації. Це може стати добрим підґрунтям для маніпуляцій присяжними, наприклад, як це сталося, на думку експертів, у справі Ігоря Сутягіна. За твердженням російського екс-судді професора Сергія Пашина, присяжні в цій справі визнали Сутягіна винним в передачі свідчень представникам іноземних держав. Але ключове для кваліфікації діяння питання – чи становили ці свідчення державну таємницю – присяжним поставлене не було, оскільки становило питання права, а не факту (при цьому в судовому засіданні було встановлено, що допуску до державної таємниці Сутягін не мав). Більш того, головуюча в процесі відмовила захисту у клопотанні змінити формулювання питань та внести уточнюючі характеристики «передача секретних відомостей» або «відомостей що становлять державну таємницю». Аналітики помічають, що таким чином вердикт присяжних в цій справі не охоплював ознак складу злочину, інкримінованого Сутягіну; по суті, присяжні в цій справі відповіли на питання чи мало місце діяння, яке за російським законом не є злочином.
Та найважливішим у цьому штучному розмежуванні факту і права видається те, що питання, чи є особа винуватою у вчиненні злочину чи невинуватою – будучи поставленим перед присяжними та перетворившись з «питання права» на «питання факту» - змінює свій зміст та надає додаткових підстав для виправдання підсудного.
Кримінальний процес України знає три підстави виправдання – коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Якщо суд прийде до висновку про відсутність у діях підсудного наміру або необережності, або якщо встановлені обставини, що усувають кримінальну відповідальність (крайня необхідність, необхідна оборона тощо), суд виносить виправдовувальний вирок за відсутністю складу злочину.
Проте виправдовувальний вирок суду присяжних не завжди свідчить про відсутність складу злочину. І саме тут знаходить своє відображення різниця підходу професійного юриста і людини «з вулиці» до співвідношення між категоріями «доведена участь у скоєнні злочину» та «винуватий». Доволі часто суди присяжних визнають, що подія злочину мала місце і доведено, що злочин скоєно саме підсудним. Але на наступне питання – чи є він, відповідно, винуватим – відповідають «ні», чим викликають щире здивування юристів.
Для юристів вина - це психічне ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Для присяжних поняття вини має інший зміст. За виразом відомого російського адвоката Генрі Рєзніка, вина з точки зору присяжних – це «зла воля». Людина винувата не тому, що скоїла протиправну дію, а тому, що в цьому діянні виявилися її негативні якості, її аморальність. Якщо ж «злої волі» немає, а є «праведний гнів», націлений на відновлення справедливості, присяжні визнають людину невинуватою, «схильні в обставинах подібних до цих скоріш бачити падіння пригніченого злом, ніж такого, що коїть зло за бажанням власного серця» .
Хрестоматійний приклад з діяльності дореволюційного суду присяжних – виправдання Віри Засуліч, яка стріляла в родича царя - губернатора Трєпова. Губернатор наказав побити 19-річного хлопця, який не зняв перед ним шляпу, а той після побиття повісився. Не дочекавшись жодної реакції на цей інцидент з боку влади, Засуліч і здійснила той постріл. Присяжні її виправдали. На думку Г. Рєзніка, цим вироком присяжні сказали владі: «якщо ти, влада, не будеш сама реагувати на свавілля своїх посадовців, суспільство буде саме так на нього відповідати». Дещо схоже трапляється і в сучасних російських судах. Так, відомий факт виправдання присяжними чиновника, якого було звинувачено у провокації та отриманні хабара. Встановивши, що факт отримання хабара мав місце, але ці гроші були терміново потрібні на лікування хворої дружини, присяжні своїм виправдовувальним вердиктом виразили своє ставлення - поки система соціального захисту не працює належним чином, влада сама штовхає особу на злочин.
Отже, виправдання присяжними – виправдання здебільшого моральне, а не юридичне. Так, недавно було винесено виправдовувальний вердикт мешканці міста Іваново, яка вбила свого чоловіка, що роками звіряче бив її та дітей, ґвалтував та знущався. Чотири питання були поставлені присяжним - чи доведено, що причиною смерті потерпілого стало ножове поранення в серце, чи нанесла це поранення підсудна, чи винувата вона та якщо так, чи заслуговує на пом’якшення покарання. На перші два питання була дана відповідь «так», на третє «ні», і «підказка», що містилася у четвертому питанні, своєї ролі не зіграла. Зайве казати, що, якби цю справу розглядав професійний суддя, навіть при всій симпатії до долі нещасної жінки, він би виніс обвинувальний вирок – адже кримінальний закон не дає йому жодної можливості для виправдання в цій ситуації. Що було правильним (від слова «право») – виправдати цю жінку, чи все ж таки визнати її винною з призначенням мінімально можливого чи навіть умовного покарання, враховуючи, між іншим, і виховну роль кримінального процесу? Пригадуються слова Ф. Плевако, сказані ним понад сто років тому : «Закон наш, подібно до закону всіх, навіть далеко випередивши нас у розвитку країн, всі найважливіші злочини, де людині загрожує невиправна страта, віддав на суд присяжних; незважаючи на майстерність творців закону, на досвідченість суддів корони, він надає перевагу суду людей життя та досвіду» .
Центральною фігурою судового кримінального процесу є підсудний, його особистість, мотиви, які підштовхнули його на вчинення злочину тощо. Через це присяжні, пропускаючи обставини справи через призму власного світогляду, схильні ставити себе саме на його місце, а не на місце потерпілого. Ця психологічна особливість активно використовується адвокатами, які пропонують присяжним «пережити в душі ці дні і ці хвилини, та порівняти їх із схожими з власного життя» . Емоційна складова такого порівняння також має свій внесок у кількість виправдовувальних вироків.
В своїй роботі «Позитиви і негативи суду присяжних» В. Маляренко цитував статтю колишнього співробітника відділу обвинувачення Московської прокуратури Фелікса Садикова під назвою «Я – проти суду присяжних». Але пройшло два роки і той самий пан Садиков надрукував іншу статтю, яка вже носила протилежну назву «Я – за суд присяжних». В цій статті, підсумовуючи свій досвід роботи із судом присяжних та пояснюючи мотиви зміни своєї позиції, автор пише : «Ми-то, юристи, на відміну від присяжних, мислимо схемами та своє уявне панування над ними пакуємо в чіткі та ясні орієнтири Закону, не замислюючись над тим, що схеми тим і страшні, що задовольняють нас своєю ясністю та звільняють від розумової праці. Саме тому я за суд присяжних – суд простих людей, вільних як від ілюзій і міфів правосуддя, так і від юридичного безглуздя та самовпевненості юристів».
Суд присяжних потрібен не тільки невинно обвинуваченим, для яких він є єдиною надією на правосуддя. Він потрібен не тільки юристам, кваліфікаційний рівень яких в сьогоднішніх судах нікого не цікавить, а отже, професійно вони деградують. Суд присяжних потрібен суспільству, зневіреному у справедливість та закон, суспільству, байдужому через розчарування у власних силах. Він має стати каталізатором розвитку насправді сильного громадянського суспільства, з яким буде змушена рахуватися влада.
В дореволюційній Росії через суд присяжних пройшли понад десять мільйонів громадян – вони отримали уявлення про законність та право. Люди, які проходять «школу влади», самі стають цією владою, вчаться брати на себе відповідальність, та нарешті прокидаються від апатії, оскільки бачать, що від них вже щось залежить. Тут з’являються ростки правової культури, якої так не вистачає українському суспільству.
Анна Юдківська, адвокат, магістр права та європейських наук
Відповіді
2008.02.26 | Людмила Коваль
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Чудова і своєчасна стаття. Цілком погоджуюсь з автором в оцінці ролі суду присяжних для розвитку громадянського суспільства.От тільки одне але. Якщо право на суд присяжних належатиме тільки тим, кому загрожує довічне ув"язнення, а саме це пропонує проект нового Кримінально-процесуального кодексу, то суд присяжних перетвориться в ексклюзивну послугу для небагатьох. Наведу цифри. За вирокоми, що набрали законної сили, у 2006 році засуджено 160,9 тис. осіб. Станом на середину 2007 року, кількість осіб, що відбуває покарання у місця позбавлення волі становила 135 тисяч. З них "пожиттєвиків" аж 1435 особи (0,1%).
Суд присяжних тільки для кандидатів на довічне відбування покарання - це видимість існування суду присяжних і гарантії його неефективності у розв"язанні існуючих у судочинстві проблем .
Боюсь, що коли Верховна Рада, під загрозою розпуску, почне судорожно "підмахувати" законопроекти, то "підмахне" і цей КПК. І буде у нас як завжди. Ніби є у нас суд присяжних, а ніби й немає.
Право на суд присяжних повинен мати кожний обвинувачений, який не визнає своєї вини.
2008.02.26 | Sean
Угу ©
Людмила Коваль пише:> Право на суд присяжних повинен мати кожний обвинувачений, який не визнає своєї вини.
2008.02.26 | Адвокат ...
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
2008.02.26 | Sean
на жаль, наскільки мені відомо, є загроза того
що у тексті нової конституції згадка про присяжних зникне. Бо є сурйозні лобісти.2008.02.26 | Адвокат ...
На греця "канкрєтним пасянам" присяжні?
От Вам і лобісти.2008.02.26 | Предсказамус
Им присяжные нужнее всего.
Наши судьи, конечно, не прочь вынести "правильное" решение за баблос, но вынуждены хоть как-то имитированность правосудность таких решений. Плюс деньги ненадолго, а срок давности за такие решения большой.Суд присяжных снимает проблемы. Сами присяжные за правосудность отвечать не могут в принципе, т.к. решение коллегиальное, а судья тем более не ответит, если присяжные скажут "не виновен". Ну, или "виновен", если человечка нужно устранить на подольше, а убивать почему-то не с руки.
Скажите честно, у Вас есть хоть малейшие сомнения, что институт присяжных в современной Украине будет развиваться именно таким путем?
2008.02.26 | Sean
так отож, шо на греця
а канкрєтних пасанов та їхніх уповноважених довколо конст.процесу крутитиметься чи то зграя чи то стадо. Читав деякі "внутрішні" документи на сю тему - пєстня. Блатняк, щоправдая втім все ж таки ся сподіваю, що присяжні не лише збережуться в тексті, але і з'являться на практиці.
2008.02.26 | Анна Юдківська
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Людмило, ви підняли дуже важливе питання, дякую Вам!Маленьке уточнення – Ви наводите кількість осіб, засуджених до довічного позбавлення волі (дійсно, їх дуже мало), але мова все ж таки йде про тих, хто звинувачений у вчиненні злочину, за який може бути застосоване довічне позбавлення волі – тих, кого судили, наприклад, за кваліфіковане вбивство насправді набагато більше. Але я цілком згодна з Вами, що перелік цих злочинів дуже вузький. Більш того, на прикладі вдалого маніпулювання слідчими статтею 45 КПК, яка передбачає обов’язкову участь захисника з моменту затримання особи якщо санкція статті передбачає довічне ув’язнення – коли при наявності всіх ознак кваліфікованого вбивства (ч.2 ст. 115 КК), за яке передбачене довічне позбавлення волі, справа порушується за ч.1 ст. 115 КК (максимальна санкція - 15 років), щоб мати можливість допитати особу без адвоката, і тільки після отримання всіх необхідних свідчень справа перекваліфікується на ч. 2 ст. 115 – можна передбачити щось подібне і в ситуації із судом присяжних.
Ви пишете: «Право на суд присяжних повинен мати кожний обвинувачений, який не визнає своєї вини» - згодна, в ідеалі саме так і має бути. Але з огляду на тяжку економічну ситуацію в державі, досить важко сьогодні вимагати суду присяжних для особи, якій загрожує, наприклад, штраф. На мою думку, розумним балансом буде встановити, для початку, обов’язковість суду присяжних за клопотанням обвинуваченого в тяжкому чи особливо тяжкому злочині (тобто там, де можливе покарання перевищує 5 років позбавлення волі).
2008.02.26 | Людмила Коваль
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Анна Юдківська пише:> Людмило, ви підняли дуже важливе питання, дякую Вам!
> Маленьке уточнення – Ви наводите кількість осіб, засуджених до довічного позбавлення волі (дійсно, їх дуже мало), але мова все ж таки йде про тих, хто звинувачений у вчиненні злочину, за який може бути застосоване довічне позбавлення волі – тих, кого судили, >наприклад, за кваліфіковане вбивство насправді набагато більше.
Аню, враховуючи, що українські суди у 90% кримінальних справ підтверджують обвинувальні висновки, то, думаю, що різниця між тими кого судили і засудили дуже невелика. Тобто, "кандидатів" на довічне ув"язнення все таки мало (на щастя).
>Але я цілком згодна з Вами, що перелік цих злочинів дуже вузький.
>
Так.
>Більш того, на прикладі вдалого маніпулювання слідчими статтею 45 КПК, яка передбачає обов’язкову участь захисника з моменту затримання особи якщо санкція статті передбачає довічне ув’язнення – коли при наявності всіх ознак кваліфікованого вбивства (ч.2 ст. 115 КК), за яке передбачене довічне позбавлення волі, справа порушується за ч.1 ст. 115 КК (максимальна санкція - 15 років), щоб мати можливість допитати особу без адвоката, і тільки після отримання всіх необхідних свідчень справа перекваліфікується на ч. 2 ст. 115 – можна передбачити щось подібне і в ситуації із судом присяжних.
Тоді це ще один підводний камінь на шляху до суду присяжних.
> Ви пишете: «Право на суд присяжних повинен мати кожний обвинувачений, який не визнає своєї вини» - згодна, в ідеалі саме так і має бути. Але з огляду на тяжку економічну ситуацію в державі, досить важко сьогодні вимагати суду присяжних для особи, якій >загрожує, наприклад, штраф.
Цілком погоджуюсь.
>На мою думку, розумним балансом буде встановити, для початку, обов’язковість суду присяжних за клопотанням обвинуваченого в тяжкому чи особливо тяжкому злочині (тобто там, де можливе покарання >перевищує 5 років позбавлення волі).
Таке обмеження, звичайно, значно розширило б коло тих, хто мав би право на розгляд справ судом присяжних. Але при цьому для слідчих зберіглася б можливість маніпуляцій з обвинуваченням. Щоб уникнути суду присяжних їм буде достатньо кваліфікувати злочин по першій частині станні КК, яка переважно передбачає покарання до 5 років.
Напевно варто говорити про право на суд присяжних для усіх, кому загрожує позбавлення волі.
2008.02.26 | Анна Юдківська
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Людмила Коваль пише:> Аню, враховуючи, що українські суди у 90% кримінальних справ підтверджують обвинувальні висновки, то, думаю, що різниця між тими кого судили і засудили дуже невелика. Тобто, "кандидатів" на довічне ув"язнення все таки мало (на щастя).
>
Я мала на увазі, що не всі, кого судять за цими статтями, зокрема за ч.2 ст.115 КК (це значна кількість справ), отримують довічне позбавлення волі, зазвичай суди призначають менше покарання - 12-15 років позбавлення волі. Довічне ув"язнення - все ж таки більше виключення ніж правило, тобто різниця в кількості "кандидатів" та "довічників" є. Але це вже не настільки принципово з огляду на все обговорене - сьогодняшня редакція ст. 428 Проекту в будь-якому разі потребує зміни.
2008.02.26 | Людмила Коваль
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Анна Юдківська пише:> Людмила Коваль пише:
>
> > Аню, враховуючи, що українські суди у 90% кримінальних справ підтверджують обвинувальні висновки, то, думаю, що різниця між тими кого судили і засудили дуже невелика. Тобто, "кандидатів" на довічне ув"язнення все таки мало (на щастя).
> >
> Я мала на увазі, що не всі, кого судять за цими статтями, зокрема за ч.2 ст.115 КК (це значна кількість справ), отримують довічне позбавлення волі, зазвичай суди призначають менше покарання - 12-15 років позбавлення волі. Довічне ув"язнення - все ж таки більше виключення ніж правило, тобто різниця в кількості "кандидатів" та "довічників" є. Але це вже не настільки принципово з огляду на все обговорене - сьогодняшня редакція ст. 428 Проекту в будь-якому разі потребує зміни.
То може надіслати до ВР пропозицію щодо зміни редакції ст. 428 ?
2008.02.26 | Анна Юдківська
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Людмила Коваль пише:То може надіслати до ВР пропозицію щодо зміни редакції ст. 428 ?
В мене є і інші зауваження щодо цього розділу:). Хочеться сподіватися, що це єдиний небездоганний розділ проекту - на жаль, в мене ще не було можливості детально вивчити новий проект КПК та подивитися, наскільки він змінився - попередній проект, м"яко кажучі, був дуже далекий від європейських стандартів.
Наскільки мені відомо, Харківська правозахисна група займалася аналізом проекту КПК та робила відповідні кроки по донесенню думки експертів до законодавця - як там ситуація зараз?
2008.02.28 | Мартинюк
Як на мене це свідоме унеможливлення суду присяжних
Таке обмеження є дуже підлим - більшість несправедливо звинувачених не вірить і навіть не припускає можливості того що їх можуть засудити на "вишку". Для багатьох з них в таком разі просити суду присяжних означає визнати првомірність серйозних звинуваченнь проти себе.Для ошчевидних кримінальників також не треба суду присяжних - краще спробувати купити діючий склад простого суду.
2008.02.26 | Simpleton
Re: Суд присяжних як щеплення для хворої Феміди
Людмила Коваль пише:> Напевно варто говорити про право на суд присяжних для усіх, кому загрожує позбавлення волі.
Як мінімум, НМД.
Можна запропонувати підсудному за лeгкою статтeю вимагати суду присяжних за свій рахунок (або якось по-іншому відшкодовувати збитки; наприклад, набагато підвищити в такому разі грошові штрафи).
У світі цe якось жe роблять. Читав, наприклад, що в одному з амeриканських штатів навіть штраф за нeправильну парковку можна відмовитись платити і вимагати суду присяжних.
2008.02.26 | Bayan
Право на суд присяжних повинен мати кожний обвинувачений
Людмила Коваль пише:> Суд присяжних тільки для кандидатів на довічне відбування покарання - це видимість існування суду присяжних і гарантії його неефективності у розв"язанні існуючих у судочинстві проблем.
...
> Право на суд присяжних повинен мати кожний обвинувачений, який не визнає своєї вини.
Згідний.
А взагалі-то трeба було б нe винаходити вeлосипeду, а запозичити норми цього судочиння з права країн розвинeної дeмократії (тю, звучить майжe як країни розвинeного соціалізму, аж сам собі здивувався - ну ви розумієтe, о цо ходзі)...
2008.02.26 | Предсказамус
Удачное название статьи.
Точно так же, как прививка бесполезна, когда человек уже болен, так и институт присяжных в предельно коррумпированной системе силовиков и судов, из органа народовластия превращается в его имитацию.Сегодня ответственность за неправосудное решение не работает потому, что этого просто не хотят. Нет политической воли. При желании в течение полугода можно очистить суды от коррупционеров, как это было сделано в Грузии.
При суде присяжных неправосудное решение будет стоить чуть дороже, зато оно будет безответственным и не наказуемым в принципе: "так решили присяжные". Сейчас это происходит в России - в статье несколько негативных примеров решений таких судов и только один крайне условно положительный. Не думаю, что выбор случайный - дореволюционный, и современный российский опыт работы судов присяжных скорее негативный, чем позитивный.
Поэтому считаю, что до преодоления коррупции в судах что-либо говорить о присяжных не то, что преждевременно - просто вредно. Кроме очередной отмазки для власти ("мы дали вам суд присяжных, а вам все мало..."), да совершенно законно оправданных петросянов и рудьковских, ждать от такой "реформы" нечего.
2008.02.26 | OlalaZhm
Спочатку всіх діючих суддів пересадити - а тоді
новеньким дати присяжних. Інакше все безнадійно2008.02.26 | Предсказамус
Сажать не обязательно, но в судах им делать однозначно нечего
2008.02.26 | OlalaZhm
Re: Сажать не обязательно, но в судах им делать однозначно нечего
Добрий Ви наш...У мене брат просидів рік у СІЗО, поки з`ясувалося, що суддя сфабрикувала рішення, на основі якого його ніби-то розшукували, заднім числом і за гроші. Я її до того страшенно поважала, вона ніби дуже правильна баба була. На час виходу брата вона встигла вийти на пенсію і злиняти бо-зна куди.
2008.02.26 | Предсказамус
Я сказал "не обязательно", а не "не нужно"
Таких, о которых говорите Вы, сажать не можно, а нужно.2008.02.26 | Людмила Коваль
Re: Удачное название статьи.
Предсказамус пише:> Точно так же, как прививка бесполезна, когда человек уже болен, так и институт присяжных в предельно коррумпированной системе силовиков и судов, из органа народовластия превращается в его имитацию.
>
> Сегодня ответственность за неправосудное решение не работает потому, что этого просто не хотят. Нет политической воли. При желании в течение полугода можно очистить суды от коррупционеров, как это было сделано в Грузии.
> При суде присяжных неправосудное решение будет стоить чуть дороже, зато оно будет безответственным и не наказуемым в принципе: "так решили присяжные". Сейчас это происходит в России - в статье несколько негативных примеров решений таких судов и только один крайне условно положительный. Не думаю, что выбор случайный - дореволюционный, и современный российский опыт работы судов присяжных скорее негативный, чем позитивный.
>
> Поэтому считаю, что до преодоления коррупции в судах что-либо говорить о присяжных не то, что преждевременно - просто вредно. Кроме очередной отмазки для власти ("мы дали вам суд присяжных, а вам все мало..."), да совершенно законно оправданных петросянов и рудьковских, ждать от такой "реформы" нечего.
Ваші слова, як завжди, не позбавлені сенсу.
Тоді треба робити дві речі одночасно: викорінювати судову корупцію і запровіджувати суд присяжних.
2008.02.28 | Мартинюк
Жахи в Росії почалися тоді коли ліквідували суд присяжних
Суду присяжних боїться советсько-візантійська традиція, яка боїться реального залучення більшої кількості громадян до керування суспільством.Суд присяжних купувати набагато важче аніж окремих суддів - по перше багато учасників "процесу" - хтось таки й проговориться, по друге абсолютно неможливо через суд присяжних провести рішення руйнівні для місцевої громади - наприклад узаконити якісь земельні махінації з землею даної громади.
Раніше нам так само "шкодили" буржуазна демократія і буржуазна свобода слова. Зараз вже ніхто не протестує проти такого, хіба що очевидні комуно-фашики. Не зашкодить нам і "буржуазний" суд присяжних.
2008.02.28 | Раціо
Жахи в Росії почалися в момент її виникнення
Хіба в Росії ліквідували суд присяжних? Здається Ви щось плутаєте. То раніше в Росії було беззаконня, а зараз є суд присяжних, тому повна благодать (скільки там разів нєкого Буданова виправдовували?)2008.02.28 | Мартинюк
Суд присяжних в Росії ліквідували у жовтні 1917 р
У 90 роках його відновили , але потім зупинили запровадження. Тому навіть зараз в Росії суд присяжних є лише в центрових містах та регіонах.2008.02.28 | Раціо
Яка різниця? Ходорковського посадили в центровому місті
Буданова виправдовував суд присяжних кілька разів (я не слідкував особливо). Восток дєло тонкоє незалежно від форми судів.2008.02.26 | Дядя Вова
А я просто искренне боюсь НАШЕГО суда присяжных,
это при том, что «живу на одну зарплату», прямо как и Minor.Просто я читаю наших (ВФ) женщин - OlalaZhm, ОРИШКУ - и примкнувших к ним мужиков, и меня регулярно от этого оторопь берёт: «посадить», «уволить без суда», «безжалостно расстреливать», откуда столько классовой ненависти?
Я сначала даже думал, что это какой-то инфернальный геологический разлом проходит через Киев.
Поэтому у богатого человека, например, сбившего машиной бомжа нет и 0,1% шанса быть оправданным киевлянами. Всё будет зависеть от марки автомобиля, а не от реальных обстоятельств.
Мы и так вместе с Россией впереди планеты всей по наличию отсутствия оправдательных вердиктов суда.
А в остальном согласен с Предсказамусом.
Впрочем, добавлю из жизненного опыта, своего и А.С.Макаренко
2008.02.26 | OlalaZhm
Re: А я просто искренне боюсь НАШЕГО суда присяжных,
Дядя Вова пише: "Просто я читаю наших (ВФ) женщин - OlalaZhm, ОРИШКУ - и примкнувших к ним мужиков, и меня регулярно от этого оторопь берёт: «посадить», «уволить без суда», «безжалостно расстреливать», откуда столько классовой ненависти?"___
Дядь, я пояснила вище. Якби ще й судді подумали, звідки до них така ненависть, може, порозумнішали б. А якби ще й розстріляти 70-80%... дехто б зрозумів, що хабарі на той світ не забереш
2008.02.26 | Адвокат ...
Вот ґєта,-- мудрая мисль:
OlalaZhm пише:> ... хабарі на той світ не забереш
Ґратуляції! Щиро!
2008.02.26 | ОРИШКА
Дядя Вова - Вы оклеветали меня. Нагло. Пользуетесь расстоянием?
2008.02.26 | OlalaZhm
Гі... А таки да... Дядя, Ви чесних правіл?
2008.02.26 | Дядя Вова
Я извиняюсь, заранее. Но всё-таки, в чём оклеветал?
По-моему, мы с Вами давно воюем вокруг "всех посадить", или я ещё чем-то Вас зацепил? Сейчас перечитаю.2008.02.26 | ОРИШКА
Расстрелять - не мой лексикон. И где я утверждала, что садить
нужно без суда и следствия?Будьте точнее, плз
2008.02.26 | OlalaZhm
А в цій гілці, дядя, вона взагалі не писала...
2008.02.26 | igorg
Які судді такі само й присяжні там будуть
Єдиний плюс, що спитати тоді вже точно буде ні з кого, колегіальне рішення! Як тільки це зрозуміють то це швидко оформлять, хоча є один мінус, послуги трохи подорожчають