03/16/2008 | stefan

Як подивлюся на наш парламент, на наших депутатів ВР, то й смішно і жалісно стає за них, за нашу неньку Україну.
Чомусь згадується вся наша більш ніж тисячолітня історія.Більше собі реально не представляю, бо письмових згадок практично з більш древніх часів не залишилось.
А Трипілля я сприймаю досить абстрактно, так само як і Древній Вавілон, Потоп, сади Семираміди та ін. реальні та напівміфічні витвори
древніх (і не тільки) істориків, переписувачів, товкмачів та їм подібних.
Серед товкмачів та переписувачів спочатку були гебреї, які волею судьби ними стали, бо блукали по Середземномр"ю, і аби вижити, змушені були вивчити основні мови цього регіону:грецьку, латинську, арабську,
вірменську, грузинську.
Так в Київську Русь і попала перша Біблія, перекладена з івриту на грецьку.
Себто ми прийшли вже до ІХ ст. н.е., коли в Україні* уже гарантовано з"явилась письменність від греків.Щось мені невіриться, що Київ майже пів тисячоліття жив без писемності.
Прийнято говорити, що писемність до нас прийшла від Кирила та Методія.Хоча болгари, македонці, греки(і не тільки) мають свої "доказані" гіпотези, що творці слов"янської азбуки "їхні".
І взагалі, історія - одна із дуже "смішних", тобто не точних наук.
Чому?
1.Кожен імператор,цар, князь(іцк) писав історію "під себе".
2.Іцк далеко не завжди читав все, що написав літописець(Нестор чи хто-небудь инший).
3.Літописець обов"язково добавляв щось від себе.У нього також були свої друзі і недруги, які одержували ті характеристики, що їм давав Літописець.
4.Потім працювали переписувачі.Кожен переписувач добавляв щось своє також, як і Літописець.
5.Ось прийшла черга товкмачам.Ось ці вже перекладали на іншу мову, як
їм серце веліло, та що прийшло на думку.
...А потім знов переписувачі.
І т.д. і т.п.
Скільки разів ті древні твори перекладалися, переписувалися, перероблялися(в залежності від зміни іцк"а, політики, кольору прапора...)
Не дивно, що коли находять "першоджерело" твору, якому 1,2 і бвльше тисяч років, то з теперішніми "перекладами" вони майже не мають нічого спільного.
...
Історія заснування Києва також має мінімум десяток "наукових" гіпотез:
1.Варяги(вікінги)
2.Балто - слов"яни
3.Балто-германці
4.Поляки
5.Перси
6.Північно-кавказькі племена
7.Вірмени
8.Іранці
9.Гебреї
10.Болгари

І так Україна мала державність (Київська Русь) в ІХ-ХШ ст.
Дальше - монгольська навала.Про неї також більше небилиць написано,
ніж історичної правди.
Монголи Чінгіс-Хана ввели 10% подать на Русі.От тобі "іго".
Скільки сьгодні в Україні складають податки.Не менш 40 відсотків.
Тільки Пенсійний Фонд забирає внески в розмірі 33% від зарплати.
А ще податок з доходу, ПДВ і т.д.

Чому розпалась Древнє-Київська держава?
Бо не було єдності серед князів рангом нижче київських.

Після розпаду Київської Русі на пару століть піднімаються західні князівства: Галицьке, Волинське та ін., які продовжуть міжусобні війни між собою.
Найбільшого розквіту досягає Галицько-Волинське князівство за часи Данила Галицького.
Данило Галицький - єдиний з східно-слов"янських князів, хто був удостоєний титулу короля від Папи Римського.Правда, за короною князь-король Данило не поїхав з деяких причин.
...

Литва внесла грунтовні зміни в устрій нашого краю. Велике князівство Литовське відрізнялося від давньої Київської держави тим, що вся влада була сконцентрована в руках великого князя. Литва щасливо обминула ту небезпеку, яка стала причиною занепаду Києва: вона не розпалась на окремі князівства, а залишилася одноцілою.

Іван Крип'якевич. Історія України.



Литовське Князівство

У XIV столітті – у часи політико-економічного та культурного занепаду України – почали підноситися її сусіди: Литва, Польща та Московська держава. Вони швидко розросталися, і їх, цілком природно, приваблювали українські землі, що поступово втратили свою могутність та політичний вплив. Крім православного митрополита, що виїхав у 1300 р., місто покинули багато бояр і найзаможніші купці. Протягом тривалого часу Київ навіть не мав свого князя. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом часу через чвари та конфлікти у Золотій Орді Україна постійно виявлялась на периферії політичних інтересів. Українські землі ніби чекали наступного завойовника. І найбільш наполегливим і успішним серед войовничих сусідів виявилось Велике князівство Литовське. Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.

У трагічному XIII сторіччі, протягом якого Русь (потерпала) від усобиць та наскоків степовиків, Литва теж не уникла випробування. Прибалтійські землі потерпали від ударів Тевтонського ордену. У середині ХІІІ ст. князь Міндаугас (Міндовг) об'єднав войовничі язичницькі племена, щоб протистояти натиску німецьких хрестоносців. Із цієї боротьби литовці вийшли згуртованими і готовими не лише до оборони своєї землі, а й до завойовницьких походів. З 1236 по 1263 рік Міндаугас об'єднав литовські етнічні землі та заснував державу. У 1253 з політичних міркувань Міндаугас прийняв християнство і отримав корону з рук Папи Римського, день коронації – 6 червня – є тепер у Литві національним святом. А у 1340-х роках, під час правління його сина Міндаугаса Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям», вони вступили на українські землі. Оволодівши приблизно половиною територій Київської Русі, і розгромивши у восени 1362 там році татаро-монгольське військо у битві на річці Сині Води, литовці забезпечили новому державному утворенню стабільність та на деякий час убезпечили від зовнішніх зазіхань. Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі.


За 18 років до Куликовської битви військо великого князя литовського Ольгерда розгромило на Синіх Водах трьох ординських ханів. Ця поразка, вважають сучасні історики, мала для Золотої Орди далекосяжні згубні наслідки. Місцем, де восени 1362 року військо Ольгерда завдало ординцям тяжкого удару, був, імовірно, берег Синюхи в районі села Торговиця на Кіровоградщині.

Перші згадки про битву на Синіх Водах зустрічаються ще в писемних пам'ятках XIV—XVI століть. Про розгром золотоординців у 1362 році йдеться, зокрема, в «Хроніці польській, литовській, жмудській та всієї Русі» Мацея Стрийковського, вперше виданій 1582 року. У 1430—1440 роках тема синьоводської битви виникала навіть у політичних суперечках між Польським королівством і Великим князівством Литовським — кожен шукав історичні підстави, щоб довести своє право на володіння Подільською землею...

Утверджувались на руських землях, литовські князі всіляко прагнули забезпечити собі підтримку та авторитет серед місцевого населення. Вони з повагою ставилися до місцевих традицій та звичаїв, а частково навіть переймали культуру Русі. Діловодство велося переважно давньоруською (українською) мовою, на багатьох важливих посадах залишалися місцеві урядовці. Про значний культурний вплив свідчить також той факт, що більшість литовських князів та (можновладців) приймали православну віру. Виявляючи повагу до місцевих порядків, литовці часто проголошували: «Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо». Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.

Річ посполита.

Хоч яким значним було утвердження литовців на Україні, більш тривалий, а подекуди визначальний вплив на долю українців мала справити експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (1320—1370), відновивши середньовічну польську монархію. За послаблення Галицького князівства на українські землі усе більше і більше поширювалися польські завоювання. Протягом понад двох десятиліть поляки у союзі з угорцями билися з литовцями, яких підтримувала більшість українців, за Галичину й Волинь. У 1349 р. в результаті вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Нарешті, у 1366 р., війна закінчилася польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині. Решта Волині лишалася за литовцями.

1375 р. у Львові було засновано католицьке архієпископство. Тим часом на Україні почали з'являтися монастирі, особливо францисканського та домініканського орденів. Вони обслуговували католицьке населення, чисельність якого швидко зростало. Це була польська, німецька, чеська та угорська шляхта, котра дістала землі в Галичині, а також німецькі городяни, запрошені польськими монархами для сприяння розвитку міст. Багато галицьких бояр перейняли віру польської шляхти, особливо після 1431 р., коли вони отримали рівний з поляками статус. До середини XV ст. після реорганізації Галичини в Руське воєводство, тобто провінцію Польського королівства, і впровадження тут латини як офіційної мови мало що в Галичині нагадувало про могутність і велич цих земель за князівських часів.

В кінці XIV століття Великий князь литовський Ягайло прийняв пропозицію поляків одружитись на польській королеві Ядвізі та об'єднати Польщу та Литву. Ягайло погодився на всі умови поляків: прийняв католицтво сам, а в 1378 охрестив в католицтво язичницьку Литву і уклав в 1385-86 рр. Кревську унію, яка передбачала входження Литовського князівства до складу Польського королівства.

Могутня литовська знать відмовилась визнавати втрату самостійності. Очолив опозицію представник династії Гедиміновичів Вітаутас. Протистояння вилилось у розрив Кревської унії, яка була поновлена лише в 1401 році на умовах рівноправності сторін. Таким чином Польща ти Литва утворили досить несподіване як на той час федеративне державне об'єднання. Однією з найголовніших історичних подій, що відбулася у той час стала Грюнвальдська битва, у якій об'єднані сили королівства Польського та Великого князівства Литовського розгромили армію Тевтонського ордена – давнього ворога Польщі Литви та Русі.

Проте і надалі протистояння між литовцями і поляками продовжувалось і фактично вилилось у боротьбу між руською (українською, білоруською) знаттю та прихильниками Польщі. Особливого загострення конфлікт набув у 1435 – 1440 рр. Лідером анти польського руху став молодший брат короля Ягайла — Свидригайло, якого, всупереч положенням унії, литовські та українські бояри обрали великим князем. До ХVI століття, не зважаючи на зростаючий польський вплив, литовській знаті зі змінним успіхом вдавалося відстоювати самобутність князівства та уникати намагань Польщі посилити унію та остаточно підкорити Литву польській короні.

За умов відносної стабільності, зокрема, на землях, підпорядкованих Литовському, міцнішає українська знать. Протягом першої половини – середини XVI століття нащадки руських князів поступово перебирають до своїх рук, звільняючись від впливу литовських урядників. Так, з 90-х років XV століття під їх руку(?) фактично переходить східне Поділля, де намісниками, а згодом і воєводами аж до початку XVII ст. були князі Четвертинські, Острозькі, Санґушки, Збаразькі. Також підіймається українська знать Луцька, Володимира, Кремінця. У Києві 1559 р. легендарний Василь (Костянтин) Острозький посідає місце київського воєводи і перебуває на ньому п'ятдесят років. Князi, кoтрi пiдписувaли aкт унiї, були щe нaдмiр дaлeкi вiд тiєї iнтeгрaцiї в Пoльську дeржaву. За короткий час вони стають настільки могутніми і впливовими, що уряд, король і сейм перетворюються для них на порожні слова. Між 1569 i 1648 рр. в сенаті засідала 21 особа вiд сeми княжиx рoдiв, що за чисeльнiстю аж ніяк не пoступaлoся представництву у Раді Вeликoгo князівства Литoвськoгo до унії. Роль української знаті в історії далеко не однозначна – з одного боку, у пору своєї найбільшої могутності українські князі виступали найпершими оборонцями українських земель, звичаїв, віри. З іншого, боку, втягнені у боротьбу за вольності і привілеї з польською шляхтою, багато хто з нащадків "намагалися видаватись більшими поляками, аніж поляки", чим нерідко зводили нанівець досягнення попередників.
...
1648-54рр.Національно-визвольна війна українського народу проти польської корони.
Звільнена, практично, вся Україна.Богдан Хмельницький - Гетьман.
Але державу самостійну чомусь не заснував.
НМД тому, що тоді в ХVІІст. фактор віри(конфесії) грав набагато більшу роль, ніж фактор національності, котра тільки сформовувалася, але цей роцес ще не завершився.
А національна еліта також ще не була сформована: одна частина еліти була під впливом Польщі, друга - симпатизувала Москві, і лиш третя - мала ідею створення власної держави.Але ця третя частина не була домінуючою.
Отак і прийшло "з"єднання" України з Росією в 1654р.
Фактично це було приєднання України до Московської держави.
Дальше - Руїна, одні із самх тяжків часів в Україні.Одночасно йшло дві війни - проти Московського царя і громадянська війна.
1775р. - Катерина2 ліквідовує Запорізьку Січ - останній оплот української державності ХVШст.
ХІХст. - пробудження національної свідомості.Центри:Київ, Львів, С.-Петербург. Тарас Шевченко, Іван Франко.
Початок ХХ ст.Частина України продовжує знаходитися під владою Російської імперії, частина під Австро - Угорщиною.Це також грало негативну роль в національно-визвольній боротьбі українського народу.
І світова війна.Українські січові стрільці.Розпад двох імперій.
1917-22рр.-проголошення незалежності, УНР, ЗУНР.Акт злуки.громадянська війна.Завоювання України більшовицькою Росією.
Антанта ділить Україну між Росією, Польщею,Чехословаччиною і Румунією.
1939р.Початок 2-ї світової війни.Приєднання західноукраїнських земель
до УРСР.
1941-45рр.Війна з фашистською Німеччиною.
1943-56рр.Визвольна боротьба УПА проти совецького ладу.
24.08.1991р.Розпад СССР.Акт проголошення незалежності України.
...
Незалежність нам дісталась безкровно, ми її не чекали.І не були готові.
Національна еліта знову не була сформована.
Була партійна еліта, "видресирувана" під указкою Москви.
Всі ключові пости в державі зайняла бувша "партноменклатура".
Оці наслідки ми пожинаємо і сьогодні-на 17році Незалежності.
Восени 2004р. на Майдані пройшла "помаранчова" революція.
Простий народ доказав, що він не просто "електорат", що від нього багато що залежить, якщо бути згуртованим і діяти за цивілізованим сценарієм.
І нехай наші вороги хоть горло надірвуть, що "помаранчова" революція була зроблена на гроші США.Не виключаю, що деяка допомога зідти була.
Але це зовсім не зіграло особливої ролі.
Приклад:дайте в Росію або Білорусь сьогодні десятки мільярдів долярів - нічого там не вийде.
Революція, як і вагітність має пройти всі етапи.
Якщо її стимулювати штучно - буде аборт.
Оцінити її реально можна буде тільки через років 10-15.
Але уже сьогодні можна сказати, що український народ зробив величезний крок вперед в питанні громадянської свободи, громадської активності.
Знищена цензура в ЗМІ.
Росія в цьому відношенні залишилася далеко позаду.
Правда у нас вічно проблема.Не можемо поділити посади.
Кожен хоче бути Гетьманом.На всіх посад Гетьманів завжди бракує.
Історія України ще з княжих часів мала великий елемент анархізму, що
інколи доходив до охлократії.
Це все тормозить розвиток демократичного громадянського суспільства
в Україні.
Тепер нам не подобається нестабільне положення Верховної Ради, Кабінету Міністрів.
Але НМД, процес безповоротно пішов в потрібному напрямку восени 2004р.
Так що скоро все буде гаразд.
Але це зовсім не значить, що нас чекає "манна небесна".
Спереду - нас чекає повсякденна добросовісна напружена праця.Кожного на своєму місці.
І тоді ми всі - переможемо.
Ми - народ України.
...
Бо ми цього варті**.

* Прим.: Україна - географічно, близько до меж сьогоднішньої держави.
**жити не гірше ніж середні європейці.