Процедура над законом

Недарма Черкащину називають серцем України. Особливо чудові краєвиди розпочинаються нижче греблі Канівської ГЕС, де Дніпро тече у своїх історичних берегах.

Неподалік від ріки, на її лівому березі розташоване село Бубнова Слобідка, Золотоніського району.

1992 року колгосп ім.Постишева під керівництвом голови - Павла Петровича Олійника- був реорганізований спочатку у КСП „Воля”, а потім у приватне СТОВ „Воля”. Хазяями його стали двоє засновників: Олійник П.П. та його дружина –Любов Петрівна, яка багато років обиралась головою сільради. Після розпаювання землі та майна колишнього колгоспу селяни довірили свої ділянки та майно цьому товариству – здали в оренду.

Згідно з діючим законодавством, орендодавці мають отримувати за свої земельні паї не менш, як 1,5% вартості цих ділянок на рік.

З 2001 по 2007 рік СТОВ „Воля” отримало багатомільйонні прибутки, одначе, жодного року, навіть мінімальні за законом, гроші селяни так і не отримали.

Ось красномовні цифри:

Рік мінімальна орендна СТОВ „Воля” Різниця недо - Недопла-

плата за ділянку в сплатила за плати за один та 900-м

селі Б.Слобідка один пай пай селянам

2001 333.02 гр. 278.40гр. 54.64гр. 49174 гр.

2002 392,05 242,68 149,37 134433 гр.

2003 392.05 266,68 125,37 112833 гр.

2004 392.05 333,00 59.05 53145 гр.

2005 392,05 333.00 59,05 53145 гр.

2006 405.72 344.00 61,72 55548 гр.

2007 424.00 289,00 135,00 121500 гр.

ЗАГАЛЬНА НЕДОПЛАТА СТАНОВИТЬ 579780 гривень.

Це означає, що поважна пара тільки на цій операції „заробляла” кожного року в середньому 165650 гривень, що разів у ТРИСТА більше отриманого парою орендодавців!!! Бюджети сільради та району теж щорічно недоотримували десятки тисяч гривень через те, що СТОВ „Воля” податки сплачувало з фактичних виплат за оренду паїв, а не з мінімальних, як цього потребує Закон № 889-ІУ.

Крім того Л.Олійник – голова сільради дозволяла сплачувати СТОВ „Воля” за оренду земель запасу 150 гр. за один га на рік замість 190 гр.. Кожного року за 300 га товариство залишало собі 12000 гр. .

Маючи здібності до бізнесу, П.Олійник провів ще одну операцію – зібрав вірних собі уповноважених співвласників паїв і вдвічі зменшив вартість колгоспного майна, щоб вдвічі зменшити і так мізерні виплати селянам.

Та й цього здалося Олійникам замало – не давали спокою будинки, зведені за радянських часів для працівників села. Тридцять житлових будинків та гуртожиток Олійники, прикриваючись рішенням зборів уповноважених, включили до пайового фонду співвласників майнових паїв.

Навряд чи уповноважені знали, що приймають рішення всупереч Постанові Верховної Ради України №2115-ХІІ від 14.02.1999 р., яка говорить, що об’єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами КСП не підлягають. Мабуть, не знали вони також Закону України № 547-ІУ від 20.02.2003 року, за яким об’єкти соціальної сфери, житлового фонду, які не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності. По всій Україні такі будинки, мабуть, вже безперешкодно приватизовані їх мешканцями.

П.Олійник, користуючись необізнаністю людей у законах, примусив більшість викупати ці будинки у свого СТОВ. Не всі спромоглися одразу зібрати по 12075 гр. - тому сплачують товариству щомісячно оренду за договорами - наче це власність Олійників. Близько 150000 гр. „вибив” таким чином Олійник з людей, та коли почалися звернення громадян – перерахував гроші у район, де він головує у бюджетному комітеті.

Дехто почав опиратися такому свавіллю. Першим був О.Г.Лопчинський. Золотоніський міськрайонний суд виносив постанови на його користь неодноразово - так було 18.05.05; 24.05.05; 3.10.05 та 1.11.06. Але ні судові рішення, ні намагання судових виконавців ніякого враження на родину Олійників не справили – вони продовжували здирати гроші з людей.

Ще цікавий приклад: 29.03.2005 р., всупереч Закону, сесією сільради було винесене рішення № 21-7 про відмову передачі об’єктів житлового фонду в комунальну власність від СТОВ „Воля”.

18.05.2005 р. Золотоніський міськрайонний суд скасовує це рішення сесії та зобов’язує голову Бубнівськослобідської сільради ініціювати виконання Закону України № 547-ІУ.

У відповідь сільрада рішенням сесії №24-12-4 від 28.10.05 залишає в силі своє рішення від 29.03.2005 р., ВІДМІНЯЮЧИ СУДОВЕ РІШЕННЯ??!!

Як же це можливо?! Адже є стаття №382 про відповідальність за невиконання судових рішень. Може час звернутися до районної прокуратури? „Боже, борони! - скажуть на таке слобідчани, - дуже вже поважна та впливова персона П.Олійник в Золотоноші.”

Може звернутись людям до Черкаської прокуратури? Бо ж саме її обов’язок захищати права громадян, які до речі, її утримують. „Та куди...”- ледь не пошепки скажуть на те слобідчани, бо знають, що дочка Олійників займає дуже високу посаду - районного прокурора аж у Черкасах та ще й має дуже дружні стосунки з самим Лісовим – обласним прокурором.

Тому почали селяни шукати правду у столиці: неодноразово зверталися до найвищих посадовців держави зі скаргами на дії родини Олійників, завжди особливо підкреслюючи своє прохання не доручати цю справу Черкаській прокуратурі. Але, всупереч їх проханням, за процедурою, усі перевірки Київ доручав саме обласній прокуратурі. І тут вже цікаво: листи громадян спочатку потрапляли на розгляд... до Олійників! Починалися залякування дописувачів з вимогами відмовитись від підписів під листами. Дійшло до того, що комісія у складі родини Олійників та одного чиновника із Золотоноші розглянула листа-скаргу односельців, і вкотре визнала усі дії Олійників правомірними. Це вже було відверте знущання і над Законом, і над здоровим глуздом.

Відчуваючи повну безкарність, Олійники почали наводити свій порядок і в судах, - справи там почали тягнутися роками та пробуксовувати на їхню користь. Так, на початку лютого цього року в приміщенні суду Олійник, відчуваючи підтримку з боку судді, обіцяв виселити з домівок пенсіонера М.Г.Ткаченка ( 42 роки працював ветеринаром) та подружжя ветеранів сільської праці пенсіонерів Ясиновенко за те, що вони не хочуть викупляти у СТОВ ”Воля” домівки, які належать їм по праву.

І це не проста погроза. Олійник дозволив собі особисто силоміць виштовхати М.Лісніченка з його кімнати в гуртожитку на вулицю. Привід знайшовся: „антисанітарія в кімнаті.” Не зглянулись на те, що багато років М.Лісніченко перелопачував хімічні добрива у колгоспі, дихаючи „антисанітарією” та закладаючи сьогоднішній добробут Олійникам.

Давно вже сільські діти не мають місця для організованого відпочинку, бо замість облаштування шкільного табору на березі Дніпра (багато років там влітку в наметах відпочивали школярі) Олійники усі 0,6 га захопили собі в довгострокову оренду.

Компенсацією для дітей, що залишились влітку без табору, стала можливість вільно купувати спиртні напої у магазині Олійників.

В межах села, поруч з хатами, не питаючи дозволу сусідніх мешканців, Олійник розробив піщаний кар’єр, зваливши два гектари лісу. Тисячі кубів піску він вивіз за останні роки на якісь будівництва, офіційно отримуючи гроші лише за транспортні послуги. Діяв звичайно без ліцензії та без дозволу державних екологічних служб.

Отже, маючи повну безкарність на Черкащині, Олійники отримали своєрідну недоторканість через ПРОЦЕДУРУ розслідування звернень громадян.

Нещодавно працівники ДАІ мінялися областями, щоб навести лад на дорогах.

Хіба не настав час порушити ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ „ПРОЦЕДУРУ”, щоб вийняти „щуку з річки”, щоб селяни нарешті повірили – держава у них є.

Мешканці с.Буб.Слобідка: Ткаченко М.Г.

Ясиновенко В.М.

Ясиновенко Н.О.

Відповіді

• 2008.03.21 | Daisy

  Виправте, будь ласка.

  Йдеться про Черкащину, а не Чернігівщину