03/24/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Сьогодні з-за ґрат випустили мешканця селища Немішаєве Бородянського району Київської області Бориса Федотенка, якого 22 березня свавільно заарештували в Ірпені та відвезли до Деснянського райвідділу міліції у Києві, протримавши перед цим понад п’ять годин у відділенні дільничних інспекторів міліції Деснянського району на вул. Закревського, 29.

Завдяки активності „Майдану” у справі з’являються все нові і нові свідки з числа мешканців Ірпеня, Ворзель, Немішаєва, які бачили Бориса Федотенка того дня, а також знали про його стосунки з тими, хто його арештовував.

Вся провина Бориса Федотенка полягала в його знайомстві з Ганною, дружиною дільничного міліціонера, в якої він колись купував стару „Шкоду”. Коли в неї зламалося „Шевроле”, вона по старій пам’яті попросила Бориса допомогти у ремонті. Оскільки у хлопця не було достатньої кваліфікації для такого ремонту, він порадив їй Івана, свого знайомого майстра.

З того часу в Бориса з Ганною жодних грошових та будь-яких інших стосунків не було, але потім жінка почала вимагати від Бориса, щоб Іван повернув їй 350 гривень, які, як вона вважала, той взяв з неї зайві. Борис порадив їй розбиратися з Іваном, оскільки ні про що з Ганною не домовлявся, грошей з неї не брав, послуг їй не надавав. У відповідь Ганна пригрозила йому проблемами, оскільки в неї чоловік працює в міліції.

Через два тижні Борису Федотенку зателефонував з Києва сусід Ганни (живе поверхом вище), який вже був знайомий в середовищі ірпінських автомайстрів, оскільки продавав колись одному з них старого „Москвича”. Він запропонував Борису купити старі „Жигулі” за 3500 грн., і Борис попросив господаря перегнати авто до двору знайомого майстра в Ірпені, щоб разом з ним та іншим майстром оцінити її та вирішити, купувати чи ні.

„Жигулі”, за твердженням майстрів, були без номера (точніше, з номером БН), а господар не мав на них документів. Він сказав, що загубив їх і зараз поновлює, а як поновить – приїде. Домовились на 22 березня. Однак Борису Федотенку так і не довелось побачити автомобіль, який йому пропонували купити. Під’їхав автомобіль „Субару” без жодних ознак його приналежності до міліції. З нього вискочили двоє у цивільному та Ганна. „Цивільні”, не представляючись та не показуючи документів, заштовхали Бориса у авто та завезли до відділення дільничних інспекторів міліції у Деснянський район м. Києва, а Ганна залишилася на місці подій та почала погрожувати, що в неї чоловік міліціонер, але він підставлятись не буде, однак домовиться з іншими колегами, і всіх посадить за угон машини.

Невдовзі жінка також під’їхала до дільничної кімнати міліції, де роздавала вказівки, що і кому робити. За цей час Борису Федотенку не висунули жодних офіційних звинувачень, хоча його викрадачі говорили між собою про оформлення угону спочатку „Шеврове”, а потім „Жигулів”. Єдине запитання, яке задали Борису, звучало так: „Де Ваня?” Однак, Борис Федотенко місцеперебування майстра, який ремонтував авто дружини дільничного не знав. З розмов також стало зрозуміло, що майстра Івана вони шукають вже не перший день і не можуть знайти, а також припущення, що „майстер піде в отказ”, а тому хай відповідає Борис. Тобто, виходить, що „шукали Ваню, але через неможливість знайти, вирішили відігратися на Борі”.

Протримали Б. Федотенка у відділенні дільничних інспекторів більше п’яти годин. Однак жоден з правоохоронців так йому і не представився. Також відмовились вони розмовляти, коли на телефон Бориса Федотенка зателефонував член Громадської ради МВС України Михайло Свистович. У телефоні було лише чути, що „чого це ми маємо представлятися”, „завеземо до райвідділу і там будемо розмовляти”. Лише за іменем одного з них, якого жінка називала Вова (Б. Федотенко стверджує, що це і був її чоловік), за допомогою інтернету вдалося ідентифікувати його особу – дільничний інспектор міліції Деснянського РВ ГУ МВС України, лейтенант Журавель Володимир Вікторович. За даними того ж інтернет-порталу Київської міської влади, у цьому відділенні працює іще один правоохоронець, старший дільничний інспектор Кучай Олександр Леонідович, якого ми позавчора визначили як можливого напарника головного викрадача. Однак сьогодні від Бориса Федотенка дізналися, що другого правоохоронця звали Віктором.

У районному відділі Борису Федотенку усно сказали, що його звинувачено за ст. 173 „Дрібне хуліганство” Кодексу України про адміністративні правопорушення. Про те, що він „лаявся і плювався” нам повідомили вночі 22 березня у Деснянському райвідділі, коли ми туди зателефонували. Знаючи, що Борис Федотенко, на утриманні якого знаходиться хворий 80-річний батько, який залишився рік тому після того як мати Бориса збила машина (винуватця міліція й досі не знайшла), дружина та дитина, не лише ніколи не мав проблем із законом, але й принципово не вживає нецензурних слів з релігійних переконань (він навіть не їсть м’яса), ми розпочали власне розслідування, яке має допомогти розслідуванню міліцейському.

Перебування за ґратами Борис Федотенко описує як щось неймовірно жахливе. Він, хоч і ніколи раніше не мав справ з міліцією, зі слів інших, звичайно, знав, що там застосовуються тортури. Але ніколи не думав, що е відбувається настільки масово і невмотивовано. На йог очах без будь-якої причини правоохоронці жорстоко побили руками та ногами кількох різних осіб.

Самому Борису повезло. Його били тільки руками. О 3.30 ночі розбудили, привели до слідчого, і той почав вимагати, щоб Борис не лише визнав, що угнав „Жигулі”, а й те, що розбив їх. Коли ж Б. Федотенко сказав, що він готовий дати свідчення, але лише так, як воно було насправді, лейтенант відповів, що йому треба не псування паперів, а признання. Його вибивали з Бориса двоє правоохоронців. Ще двоє дивилися. Били в основному по тілі, але не цурались й ударів по голові та обличчю. Правда, не дуже старалися потрапити, коли Борис закривався руками. Потім двоє „глядачів” пішли, врешті решт лейтенант залишився бити Бориса один.

Не вибивши з нього ніяких зізнань, він так і не взяв з нього свідчень та пообіцяв прийти ще. Обіцянки (можливо через здійняту нами тривогу) не виконав, а сьогодні зранку Бориса Федотенка повезли до суду, після чого випустили. Гроші та два мобільних телефони віддали, але паспорт залишили у себе, взявши розписку, що претензій до міліції не має. Борис підписав цей документ, оскільки не знав, що ним на волі хтось опікується, і хотів швидше вирватись з цього пекла. Тим більше, що на йог очах міліціонери жорстоко побили руками та ногами чоловіка, якого мали відпускати. Він висунув правоохоронцям претензії, що ті не повернули йому тисячу доларів США.

Пізніше правоохоронці зателефонували Борису Федотенку та запропонували забрати паспорт сьогодні ввечері або завтра вранці (він боїться за ним їхати, а тому ми його супроводжуватимемо). Також вони стверджують, що „лаявся і плювався” він у Києві, і що саме звідси, а не з Ірпеня його забрали. Однак, ми маємо чимало свідків, які бачили Бориса за годину-півтори до арешту на території Бородянського району, у Ворзелі та в Ірпені, а також розмовляли з ним по мобільному телефону і знали його місцезнаходження. Також є свідки його затримання, і всі ці люди не збираються ховатися, прагнучи (не без наших переконань зайняти активну життєву позицію), щоб хоча б в одному випадку бєспрєдєльщики у формі були покарані.