03/26/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Тривалий конфлікт навколо земельної ділянки по вул. Тургенєвській, 102-б в місті Ірпені Київської області, де місцеві мешканці захищають насаджений ними, їхніми дідами та батьками 60 років тому ліс від вирубки, яку веде Національний університет податкової служби України, продовжує грати яскравими барвами.

У газеті Ірпінської міської ради „Ірпінській вісник”, яка після приходу до влади Олега Бондаря з розгромом багато років працюючої редакції та видавничої бази перетворилася на бульварний листок, буяючий наклепницькими дописами без підписів авторів, була надрукована чергова „вонючка” під назвою „Таємниці зеленої зони”.

Анонім під псевдонімом Левко Лісний нібито від імені місцевого мешканця оббріхує місцевих мешканців, які захищають свій ліс від вирубки, що вони буцімто виносили до цього лісу сміття та помиї, ганяли через цей ліс на поле пасти корів та кіз, що в лісі кололися наркомани та нападали на перехожих, а тепер мітингувальники пиячать, горілка ллється рікою, і разом з ними пиячать міліціонери, які їх охороняють. А після чергової пляшки вигадують, що на них хочуть напустити техніку.

Пересвідчитися у цій брехні може кожен бажаючий, який відвідає місце подій. Серед мітингувальників панує сухий закон, і їм врешті решт нема чого пити на вулиці, коли в 10-20 метрах знаходяться їхні хати. А міліціонери, які перебувають там для охорони громадського порядку після того, як на місці подій відбувалися неодноразові сутички між громадянами та курсантами податкової міліції, яких напускав на мітингувальників голова Київської обласної організації Партії регіонів, ректор Податкового університету Петро Мельник, знаходяться осторонь від мітингувальників та навіть не наближаються до них, і не п’ють з ними не лише горілки, а навіть чаю та кави, щоб їх не звинуватили „у порушенні нейтралітету”.

Те, що цього листа писав не місцевий мешканець, видно неозброєним оком. Місцеві мешканці, навпаки, дбали за свій ліс (і ми бачили це власними очима!), оскільки він є для них, затиснутих з іншого боку промисловою зоною, єдиним місцем відпочинку. Там гуляють їхні діти, і для них батьки спорудили у лісі на галявині щось на кшталт дитячого майданчику з підручних матеріалів (зараз він знищений технікою). До того ж, який сенс боротися за ліс як за сміттярку, якщо в разі побудови гуртожитків університету тут з’являться контейнери, куди можна виносити це саме сміття.

Анонім під псевдонімом, мабуть, ніколи не бував на місці подій. Бо, якби був, то знав би, що ганяти на поле через цей ліс корів та кіз неможливо, оскільки поле знаходиться в протилежного боці від лісу (якщо дивитися з їхніх хат) за промисловою зоною. А тому через ліс ганяти корів та кіз можна хіба що у місто на асфальт, який худоба поки що не їсть. Не кажучи вже про те, що ніхто з місцевих мешканців ніяких корів не тримає. І взагалі в Ірпені усіх корів можна перелічити по пальцях (їх тримають лише деякі проживаючі біля самого поля мешканці окраїн).

„Левко Лісний”, забуваючи ставити коми у складносурядному реченні, пише: „Старі люди розповідали, що колись тут був справжній ліс і росли дуже гарні ялинки та сосни, але це було давно, ми цього лісу вже не застали. Нині тут є тільки смітник і хованка для наркоманів”. І цей його пасаж особливо обурює людей, оскільки ще живі старі люди, які цей ліс власноруч садили або бачили, як це робили їхні батьки. І вони пам’ятають, що раніше там нічого не було, натомість у підвалах хат стояла вода, і саме щоб її забрати, люди й насадили ліс. І дуже гарні ялинки та сосни ростуть там і досі (слава Богу, через опір громади податкові регіонали вирубали не все). І кожен, хто хоч трохи розбирається у віці дерев, може сказати, коли вони приблизно були насаджені.

Сміття у лісі дійсно є, як і вживані наркоманами шприци. Але це – продукти життєдіяльності студентів Податкового університету, які проживають у розташованому поряд гуртожитку. До речі, міліція за час конфлікту затримала декількох осіб, які, залазячи по пожежній драбині, передавали у вікна мешканцям студентського гуртожитку якісь пакети.

Очевидно, що автору статті хтось щось розповів, але він все переплутав і перебрехав. Так, наприклад, він пише, що в однієї з організаторів пікету чоловік нещодавно вийшов з тюрми, сидить вдома, вирощує і торгує коноплею. Але в жодної з організаторів чи навіть учасниць мітингу немає чоловіка, який не те що „вирощує і торгує коноплею” (тут можна було б хоча б скинути все на бездіяльність міліції), але й „нещодавно вийшов з тюрми”. І це дуже легко перевірити, подивившись на список тих, хто нещодавно з ірпінчан виходив із тюрем. Жодного чоловіка, чия дружина бере участь у захисті лісу, там не виявиться. Але це не заважає аноніму брехати, що до мітингувальників підходять наркомани, купують „план” та йдуть до лісу.

Так само не мають жодного стосунку до захисту лісу згадані у статті два брати-наркомани, які проживають по вулиці Степанівській, „вийшли з тюрми і виготовляють та продають наркоту”. За свідченнями місцевих мешканців такі брати на Степанівській дійсно є, причому проживають вони не біля лісу. Правда, невідомо, чи вони були у тюрмі, і чи „виготовляють та продають наркоту”. От про те, що вживають, цього ніхто не заперечує. Але жоден з братів не має стосунку до пікету і взагалі, якщо подивитись на цих здеградованих від вживання наркотиків братів, з’явиться сумнів, чи помічають вони взагалі ліс та все, що діється навколо.

А найсмішніше те, що серед тих людей, які „гонять на Петра Мельника” (анонім так і пише – „гонять”), назване одне-єдине прізвище – Валька Забучинська (псевдонім так і пише – „Валька”): „Просто їм немає, що робити, вони там не просихають. Наприклад, Забучинська Валька, яка де п’ють, там і вона”, яка взагалі не має до лісу жодного стосунку, бо проживає на вул. Степанівській, і хвіртка до лісу не виходить”. Найсмішніше не тому, що ця жінка не п’є, і що вона вже давно не Забучинська, а Пастушенко (за прізвищем чоловіка). Просто згадану жінка, навпаки, можна назвати опоненткою мітингувальників. Вона працює у Податковому університеті та, користуючись тим, що її хвіртка не виходить на ліс, обходить його десятою дорогою, щоб її не звинуватили у підтримці пікету та не вигнали з роботи.

Після статті у „Ірпінському віснику” Валентина Пастушенко (дівоче прізвище – Забучинська) вона розгублена і перелякана водночас. По-перше, вона не знає, як дивитися в очі знайомим та колегам по роботі, оскільки її на рівному місці зробили алкоголічкою. По-друге, побоюється можливих проблем на роботі в зв’язку з тим, що їй приписали участь у захисті лісу.

Начальнику Ірпінського ГУ МВС України в Київській області М. Павленку довелося проводити перевірку та писати до „Ірпінського вісника” спростування, на що газета відповіла своєрідно, одним реченням, що автор вказав на вагому причину своєї анонімності, і редакція виконала його прохання надрукувати матеріал за псевдонімом.