Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
03/26/2008 | Hoja_Nasreddin
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/26/73708.htm
УПА – армія-переможець. Сотенний Симчич-Кривоніс та інші
На початку 2008 року медіа розповсюдили повідомлення: "В місті Коломия Івано-Франківської області за життя встановлено пам'ятник сотникові УПА Мирославу Симчичу, який святкує свій 85-й день народження.
Мирослав Симчич, "Кривоніс", у січні 1945 року разом зі своєю сотнею розгромив цілу каральну дивізію НКВД, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу. Симчич був кілька разів засуджений на тривалі терміни в радянських концтаборах і відбув там загалом понад 32 з половиною роки".
Реакція на це повідомлення російської і особливо малоросійської "прогресивної громадськості" була дещо дивною і зводилась до "Етово нє может бить". Мовляв, якби це насправді було, то про цього бандерівця вже було б написано десятки книг і відзнято кільканадцять фільмів.
І дійсно. В нормальному суспільстві навіть найпримітивніший обиватель захоплюється героями. А еліта вважає справою честі, власним моральним обов’язком віддати шану героям і сприяти заплідненню суспільної свідомості їхнім взірцем.
У нашому ж, постсовково-малоросійському, так багато "еліти" і так мало честі. А категорія "моральний обов’язок" взагалі зникла з інформаційного простору й мотиваційно-спонукальної сфери особи.
Власне від перегляду багатьох документальних фільмів про ОУН, УПА залишається, в основному, політичні аспекти. А художні фільми про ОУН-УПА Янчука, на мій погляд, можуть викликати хіба-що меланхолійну жалісливість за "нещасними", вічно сумними хлопцями з лісу, тай за змарнованими на це вітчизняними і діаспорними доларами.
За що воювали ці насправді горді і мужні воїни, – не зрозуміло. Слова "Україна" в байдужих розмовах героїв цих фільмів взагалі не чутно...
Пісня "Тартака" з Нічлавою "Не кажучи нікому" – супер! І ніби непоганий відеокліп зробили хлопці на фоні легендарного напівзруйнованого в бою УПА з німцями монастиря в Новому Загорові на Волині. Але чому й у цьому кліпі режисер так відчайдушно давить на жалість, а образ упівців такий бідненький-нещасненький – всупереч історичним реаліям?
До речі, в тому знаменитому бою 8-11 вересня 1943 чота особливого призначення бунчужного Андрія Марценюка (псевдо "Береза") у стінах Новозагорівського монастиря тримала оборону і перемогла понад тисячу нацистів. Із 43 повстанців 29 загинуло. Але ж вони знищили 540 окупантів і біля 700 ранили, які прибули на 40 машинах та 10 танкетках і мали ще й гармати та три літаки.
То ж виникає запитання: доки нашу суспільну свідомість будуть формувати "митці" з хохляцьким комплексом невдахи !?
А нам так не вистачає хоча б одного фільму, де б ці люди, одержимі великою ідеєю визволення і об’єднання України, були показані у всій істинній їх величі і красі, а УПА – як не тільки героїчна і мученицька, але й найбоєздатніша партизанська армія у світовій історії! Це розуміли Че Гевара, Де Голль, який якось зазначив: "Якби у французької армії був такий дух, як в УПА…".
Хто він, Мирослав Симчич
Симчич народився у селі Березів Вижний колишнього Яблунівського, а нині Косівського району, 5 січня 1923 року, в сім'ї селян середньої заможності. Обидва його діди були друзі-опришки.
Сотенний Мирослав Симчич–“"Кривоніс" з ППС-43, ствол від карабіна 1938 року
Цікаво, що рідне село Симчича – одне з сіл старої української шляхти, засноване ще визначними воїнами князя-короля Данила Галицького. З таких сіл повиходило багато видатних українців (зокрема, Малкович, Павличко, тощо).
"Знаходив у якійсь книжці, що був боярин Симчич у короля Данила... По лінії моєї матері є одне особливе ім'я – Гриць Голинський. Це рідний брат мого діда... Сотник українських січових стрільців, командир Гуцульського куреня.
Він його організував, увійшов до складу корпусу січових стрільців і провоював усю війну (1917-21 роки) аж до відступу в Чехословаччину", – розповідав пан Мирослав про своїх вірогідних предків і реальних родичів у одному з інтерв’ю.
Двох інших дідових братів розстріляли німці. А самого Голинського в сумнозвісному Дем'яновому Лазу біля Івано-Франківська розстріляли "перші совіти". Його череп знайшли під час розкопок в 1989 та ідентифікували за платиновою латкою, якою лікарі закрили рану, отриману сотником в боях за Київ від більшовицької шрапнелі.
В шкільні роки Симчич дуже хотів бути козаком і готувався до цього в чисельних сутичках з польськими ровесниками. В одній з таких бійок він завдав ушкодження синові війта, через що на певний час був виключений зі школи.
В 1941 вступив до молодіжної організації ОУН. Вже навчаючись у Коломийському архітектурному технікумі, восени 1943 року, направляється в перший курінь УНС (Українська народна самооборона) в Космач.
Після двох боїв з німцями цей курінь відійшов на Чорний Ліс, окрім чоти Скуби, з якої організовується нова сотня. Районовий Орел направляє Симчича знову в Коломию вести розвідку. Весною, з приходом більшовиків, сотенний Скуба відправив Симчича в старшинську школу, яка була організована біля Космача на Заваялах у селі Снідавка.
Закінчивши цей вишкіл і отримавши звання чотового, він був направлений у Буковинський курінь, у сотню Криги, але на прохання сотенного Мороза пізньої осені 1944-го Симчич повертається. Мороз доручив молодому старшині вишколювати сотню.
Сотня пішла в рейд на Снятинщину і Заболотівський район, де за одну ніч розгромила деякі колгоспи, а також розігнала місцеві щойно створені "істрєбітєльні" загони.
Далі сотня рейдує по Буковині, повертається перед Різдвом 1945, а після свят отримує наказ іти на Космач. І тут починається найважливіше.
Битва за "бандерівську столицю"
Скептики мають рацію, сумніваючись у можливості сотні розбити цілу дивізію. Забігаючи наперед, скажу: розгром був і навіть більш, ніж дивізії. Але той бій сотні Симчича-Кривоноса був лиш завершальним етапом переможної битви за одну з УПівських столиць – величезне селище Космач, недоступної до того ні німцям, ні більшовикам, ні будь-яким іншим "визволителям".
"На світлині ми з Буйтуром — Василем Синітовичем та його сестрою Олею"
За даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД генерала Дергачова, в тій операції брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші формування.
З боку УПА –місцеві курені "Гайдамаки", "Карпатський", вірогідно, "Гуцульський" і "Перемога", а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь "Скажені" Павла Вацика-Прута (який замінив раненого курінного Різуна).
Всього – не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців.
Очевидно, на один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в село Шипіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Гонти цей курінь оточив і за одну добу розгромив той батальйон.
В бою Мороз був тяжко ранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
А тим часом тривали запеклі бої куренів УПА з головними силами ворога у самому Космачі. Наш герой згадує: "Там було повно наших військ, але ми не захотіли приймати бій у селі, щоб село не горіло. То відступили з села.
На околиці Космача в заліснені місцевості більшовики зайшли тріумфально: вони сподівалися, що буде їм спротив. І почав Ванька гулять: грабити людей, ґвалтувати жінок і таке інше, що вони вміли робити, – це всі знають.
Коли більшовики розслабилися, наші частини оточили Космач і почали їх бити. Бій ішов три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення, бо вже вони от-от на капітуляції. А цю радіоґраму наша розвідка перехопила. Зі Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Наше командування вирішило не допустити допомоги".
Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії карателів-НКВДстів. Березівцям прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало оберігати їм.
Фото з каторги
Новий молодий сотенний Юрко також доручив керувати боєм досвідченому Кривоносу. "Двісті п’ятнадцять стрільців треба було замаскувати так, щоб ворог не запідозрив нічого. Місцина відповідна знайшлася. Гори там брали дорогу в підкову. Мені подумалося, що сам Господь створив наші гори, щоб нищити в них непроханих зайд", – згадує Кривоніс.
Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, "бронебійку", понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта – карабіни (кріси) й гранати.
Ворожа колона з’явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними – понад 15), тісно набитих солдатами, і одна легковаавтомашина зупинилися на самому краєчку провалля перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на виду.
За 2,5 години знищили майже всіх – 405 солдат і офіцерів полку дивізії НКВД, включно з її командиром – генерал-майором Дергачовим.
Чи жаль цих "майже всіх"? Дуже! Але ж страшенно жаль сотень тисяч замучених борців ОУН-УПА, яких так не вистачає Україні і людству! Усіх жаль, утім, між ними є різниця: одні прийшли на чужу землю зі зброєю встановлювати "новий порядок", а інші захищали цю землю і право свого народу самому вибирати свою долю...
Рани, хвороби, рейди, (не)останній бій
В бою Симчича було поранено: "Десь через сорок хвилин бою розривна куля влучила мені в праву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про рану я нікому не признавався (бо коли командир у бою поранений падає, то падає бойовий дух). Міцно перетягнув рукав кожуха на кисті, щоб кров не стікала. Через кілька годин бою я впав без свідомості — далася все-таки взнаки втрата кров...і".
Почалася гангрена. Лікарі категорично радили ампутувати руку. Але Симчич і тут не здався:: "Путню пораду дав мені в Акрешорі один господар: "Синку, не слухай тих докторів, а візьми з жолоба з-перед корови трину, запар її й промивай рану. Меш мати здорову руку". Послухав я старого чоловіка, і невдовзі гангрена відступила. У сіні є різне зілля. Воно треться, коли корова їсть сіно, і осідає на дні жолоба. Пилок з того різнозілля має чудові лікувальні властивості".
В одному з інтерв’ю Симчича запитали про знищення упівцями генерала Ватутіна. Він відповів: "Вбили його за те, що він нещадно гнав свою армію: не озброїв, не вишколив, а коли дійшов до Дніпра, то втопив безліч ні в чому не винних людей. Генералів, які займалися лише боєм із німцями, ми не чіпали, але Ватутіна як злочинця провід УПА засудив на вищу міру покарання. Доля звела мене з одним стрільцем, який був у тій засідці".
Зимою 1946 – аж до весни Симчич хворіє на тиф. Гине сотенний Мороз, сотня з новим командиром Підгірським зазнає втрат і розсіюється. Але здаватися з повинною ніхто не йде. Симчич офіційно призначається командиром Березівської сотні, відновлює її боєздатність.
Один з моментів розповіді Кривоноса звучить особливо хвилююче і навіть сенсаційно: "Я пам'ятаю останню розмову з підпоручиком крайового Проводу Дзвінчуком восени 1946 року.
Він зібрав нас 5 чоловік сотенних – Білого, Вихора, Спартана і Юрка: "Хлопці, бравурні походи скінчилися. Заходимо в глибоке підпілля на довгі десятиліття, мінімум на 40-50 років. Мусимо показати перед світом, що Україна боролась, бореться і буде боротися до повної перемоги за свою незалежність".
Усіх рядових, які були хворі, ми старалися якось легалізувати. Ми вирішили вмерти, а не зганьбити Батьківщину, і тим самим пронести для майбутніх поколінь нашу історію".
Чи могли воїни УПА втекти за кордон? Могли! А березівці навіть там побували: "Командування наше домовилося з мадярами, що вони приймуть наших поранених у свій шпиталь, далеко на їхній території, треба було їх туди відвезти.
Ми нав'ючили 16 коней. Я мав від полковника Кропиви наказ: відвези людей у шпиталь, здай мадярам, передай документи від нашого командування. Як зможеш, то вертайся назад, як не зможеш – відступай разом з мадярами на Захід. Коли ми здали поранених, я вишикував чоту, 45 хлопців, пояснив наказ. Жоден не заїкнувся, що хоче відступати".
Весна і літо 1947 року – рейд по Буковині аж до Бессарабії і назад. Як витримували все це повстанці?
Сучасне фото: він переміг!
Симчич: "Були такі періоди під час великих облав, осінніми дощами, дощ і дощ... Мокрі, змерзлі, голодні, а воші такі, що не треба шукати: потягнув-потягнув, та й маєш повну жменю. Бо в такій біді, нужді страшно воші кидаються на людей... Відтак нас почав тиф косити. Екзема нас дуже мучила. Ми часто переходили Прут і Черемош убрід зимою.
Ще з вечора замочиш ноги, до рання маршируєш... Ранок настав – у лісі чи в чагарнику не накладеш вогню, щоб посушитися, бо дим і ти вже видаєш себе. Цілу ніч замерзлий ідеш, відтак цілий день сидиш, аж поки до вечора не обсохнеш від свого тіла трошки. Ноги гнили від стопи і майже по пояс".
4 грудня 1948 року Кривоніс із Петром Чернецем перевіряли зимові криївки. Сніг перестав падати й не заносив сліди. Вирішили перечекати у перевіреній хаті. Раптом хату оточили більшовики. Друзі вели бій від першої години дня до десятої години вечора. Людолови запалили хату. "Тоді, пам'ятаю, вирішив: "Краще згоріти" — і зомлів (від диму – В. Г.). Коли прийшов до тями, був уже, як клубок, обмотаний шнурками".
Але боротьба за свободу – ні сотника УПА Мирослава Симчича-Кривоноса, ні УПА, ні української нації – не закінчилася. Вона лиш перейшла в інші форми. Щоб перемогти у 1991.
Посткрипутм:
Автор публікує цей матеріал, перш за все, як заклик до журналістсько-піарно-режисерсько-продюсерської еліти-без-лапок:
Є речі, не вимірні щоденною суєтою і не співмірні з товщиною гонорару чи джинси. Живімо не лишень за (на) себе. Мусимо жити й за них! Ми відповідальні за втілення гасла, з яким героїчно боролись і гинули сотні тисяч українських патріотів: "Ми віддаємо своє життя за Україну! Бо віримо, що на нашій крові зросте нова щаслива Українська нація!"
Але для того, щоб така нація нарешті зросла, треба щоб вона хоча б здогадувалась про істинну велич її героїв.
УПА – армія-переможець. Сотенний Симчич-Кривоніс та інші
На початку 2008 року медіа розповсюдили повідомлення: "В місті Коломия Івано-Франківської області за життя встановлено пам'ятник сотникові УПА Мирославу Симчичу, який святкує свій 85-й день народження.
Мирослав Симчич, "Кривоніс", у січні 1945 року разом зі своєю сотнею розгромив цілу каральну дивізію НКВД, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу. Симчич був кілька разів засуджений на тривалі терміни в радянських концтаборах і відбув там загалом понад 32 з половиною роки".
Реакція на це повідомлення російської і особливо малоросійської "прогресивної громадськості" була дещо дивною і зводилась до "Етово нє может бить". Мовляв, якби це насправді було, то про цього бандерівця вже було б написано десятки книг і відзнято кільканадцять фільмів.
І дійсно. В нормальному суспільстві навіть найпримітивніший обиватель захоплюється героями. А еліта вважає справою честі, власним моральним обов’язком віддати шану героям і сприяти заплідненню суспільної свідомості їхнім взірцем.
У нашому ж, постсовково-малоросійському, так багато "еліти" і так мало честі. А категорія "моральний обов’язок" взагалі зникла з інформаційного простору й мотиваційно-спонукальної сфери особи.
Власне від перегляду багатьох документальних фільмів про ОУН, УПА залишається, в основному, політичні аспекти. А художні фільми про ОУН-УПА Янчука, на мій погляд, можуть викликати хіба-що меланхолійну жалісливість за "нещасними", вічно сумними хлопцями з лісу, тай за змарнованими на це вітчизняними і діаспорними доларами.
За що воювали ці насправді горді і мужні воїни, – не зрозуміло. Слова "Україна" в байдужих розмовах героїв цих фільмів взагалі не чутно...
Пісня "Тартака" з Нічлавою "Не кажучи нікому" – супер! І ніби непоганий відеокліп зробили хлопці на фоні легендарного напівзруйнованого в бою УПА з німцями монастиря в Новому Загорові на Волині. Але чому й у цьому кліпі режисер так відчайдушно давить на жалість, а образ упівців такий бідненький-нещасненький – всупереч історичним реаліям?
До речі, в тому знаменитому бою 8-11 вересня 1943 чота особливого призначення бунчужного Андрія Марценюка (псевдо "Береза") у стінах Новозагорівського монастиря тримала оборону і перемогла понад тисячу нацистів. Із 43 повстанців 29 загинуло. Але ж вони знищили 540 окупантів і біля 700 ранили, які прибули на 40 машинах та 10 танкетках і мали ще й гармати та три літаки.
То ж виникає запитання: доки нашу суспільну свідомість будуть формувати "митці" з хохляцьким комплексом невдахи !?
А нам так не вистачає хоча б одного фільму, де б ці люди, одержимі великою ідеєю визволення і об’єднання України, були показані у всій істинній їх величі і красі, а УПА – як не тільки героїчна і мученицька, але й найбоєздатніша партизанська армія у світовій історії! Це розуміли Че Гевара, Де Голль, який якось зазначив: "Якби у французької армії був такий дух, як в УПА…".
Хто він, Мирослав Симчич
Симчич народився у селі Березів Вижний колишнього Яблунівського, а нині Косівського району, 5 січня 1923 року, в сім'ї селян середньої заможності. Обидва його діди були друзі-опришки.
Сотенний Мирослав Симчич–“"Кривоніс" з ППС-43, ствол від карабіна 1938 року
Цікаво, що рідне село Симчича – одне з сіл старої української шляхти, засноване ще визначними воїнами князя-короля Данила Галицького. З таких сіл повиходило багато видатних українців (зокрема, Малкович, Павличко, тощо).
"Знаходив у якійсь книжці, що був боярин Симчич у короля Данила... По лінії моєї матері є одне особливе ім'я – Гриць Голинський. Це рідний брат мого діда... Сотник українських січових стрільців, командир Гуцульського куреня.
Він його організував, увійшов до складу корпусу січових стрільців і провоював усю війну (1917-21 роки) аж до відступу в Чехословаччину", – розповідав пан Мирослав про своїх вірогідних предків і реальних родичів у одному з інтерв’ю.
Двох інших дідових братів розстріляли німці. А самого Голинського в сумнозвісному Дем'яновому Лазу біля Івано-Франківська розстріляли "перші совіти". Його череп знайшли під час розкопок в 1989 та ідентифікували за платиновою латкою, якою лікарі закрили рану, отриману сотником в боях за Київ від більшовицької шрапнелі.
В шкільні роки Симчич дуже хотів бути козаком і готувався до цього в чисельних сутичках з польськими ровесниками. В одній з таких бійок він завдав ушкодження синові війта, через що на певний час був виключений зі школи.
В 1941 вступив до молодіжної організації ОУН. Вже навчаючись у Коломийському архітектурному технікумі, восени 1943 року, направляється в перший курінь УНС (Українська народна самооборона) в Космач.
Після двох боїв з німцями цей курінь відійшов на Чорний Ліс, окрім чоти Скуби, з якої організовується нова сотня. Районовий Орел направляє Симчича знову в Коломию вести розвідку. Весною, з приходом більшовиків, сотенний Скуба відправив Симчича в старшинську школу, яка була організована біля Космача на Заваялах у селі Снідавка.
Закінчивши цей вишкіл і отримавши звання чотового, він був направлений у Буковинський курінь, у сотню Криги, але на прохання сотенного Мороза пізньої осені 1944-го Симчич повертається. Мороз доручив молодому старшині вишколювати сотню.
Сотня пішла в рейд на Снятинщину і Заболотівський район, де за одну ніч розгромила деякі колгоспи, а також розігнала місцеві щойно створені "істрєбітєльні" загони.
Далі сотня рейдує по Буковині, повертається перед Різдвом 1945, а після свят отримує наказ іти на Космач. І тут починається найважливіше.
Битва за "бандерівську столицю"
Скептики мають рацію, сумніваючись у можливості сотні розбити цілу дивізію. Забігаючи наперед, скажу: розгром був і навіть більш, ніж дивізії. Але той бій сотні Симчича-Кривоноса був лиш завершальним етапом переможної битви за одну з УПівських столиць – величезне селище Космач, недоступної до того ні німцям, ні більшовикам, ні будь-яким іншим "визволителям".
"На світлині ми з Буйтуром — Василем Синітовичем та його сестрою Олею"
За даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД генерала Дергачова, в тій операції брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші формування.
З боку УПА –місцеві курені "Гайдамаки", "Карпатський", вірогідно, "Гуцульський" і "Перемога", а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь "Скажені" Павла Вацика-Прута (який замінив раненого курінного Різуна).
Всього – не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців.
Очевидно, на один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в село Шипіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Гонти цей курінь оточив і за одну добу розгромив той батальйон.
В бою Мороз був тяжко ранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
А тим часом тривали запеклі бої куренів УПА з головними силами ворога у самому Космачі. Наш герой згадує: "Там було повно наших військ, але ми не захотіли приймати бій у селі, щоб село не горіло. То відступили з села.
На околиці Космача в заліснені місцевості більшовики зайшли тріумфально: вони сподівалися, що буде їм спротив. І почав Ванька гулять: грабити людей, ґвалтувати жінок і таке інше, що вони вміли робити, – це всі знають.
Коли більшовики розслабилися, наші частини оточили Космач і почали їх бити. Бій ішов три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення, бо вже вони от-от на капітуляції. А цю радіоґраму наша розвідка перехопила. Зі Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Наше командування вирішило не допустити допомоги".
Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії карателів-НКВДстів. Березівцям прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало оберігати їм.
Фото з каторги
Новий молодий сотенний Юрко також доручив керувати боєм досвідченому Кривоносу. "Двісті п’ятнадцять стрільців треба було замаскувати так, щоб ворог не запідозрив нічого. Місцина відповідна знайшлася. Гори там брали дорогу в підкову. Мені подумалося, що сам Господь створив наші гори, щоб нищити в них непроханих зайд", – згадує Кривоніс.
Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, "бронебійку", понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта – карабіни (кріси) й гранати.
Ворожа колона з’явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними – понад 15), тісно набитих солдатами, і одна легковаавтомашина зупинилися на самому краєчку провалля перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на виду.
За 2,5 години знищили майже всіх – 405 солдат і офіцерів полку дивізії НКВД, включно з її командиром – генерал-майором Дергачовим.
Чи жаль цих "майже всіх"? Дуже! Але ж страшенно жаль сотень тисяч замучених борців ОУН-УПА, яких так не вистачає Україні і людству! Усіх жаль, утім, між ними є різниця: одні прийшли на чужу землю зі зброєю встановлювати "новий порядок", а інші захищали цю землю і право свого народу самому вибирати свою долю...
Рани, хвороби, рейди, (не)останній бій
В бою Симчича було поранено: "Десь через сорок хвилин бою розривна куля влучила мені в праву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про рану я нікому не признавався (бо коли командир у бою поранений падає, то падає бойовий дух). Міцно перетягнув рукав кожуха на кисті, щоб кров не стікала. Через кілька годин бою я впав без свідомості — далася все-таки взнаки втрата кров...і".
Почалася гангрена. Лікарі категорично радили ампутувати руку. Але Симчич і тут не здався:: "Путню пораду дав мені в Акрешорі один господар: "Синку, не слухай тих докторів, а візьми з жолоба з-перед корови трину, запар її й промивай рану. Меш мати здорову руку". Послухав я старого чоловіка, і невдовзі гангрена відступила. У сіні є різне зілля. Воно треться, коли корова їсть сіно, і осідає на дні жолоба. Пилок з того різнозілля має чудові лікувальні властивості".
В одному з інтерв’ю Симчича запитали про знищення упівцями генерала Ватутіна. Він відповів: "Вбили його за те, що він нещадно гнав свою армію: не озброїв, не вишколив, а коли дійшов до Дніпра, то втопив безліч ні в чому не винних людей. Генералів, які займалися лише боєм із німцями, ми не чіпали, але Ватутіна як злочинця провід УПА засудив на вищу міру покарання. Доля звела мене з одним стрільцем, який був у тій засідці".
Зимою 1946 – аж до весни Симчич хворіє на тиф. Гине сотенний Мороз, сотня з новим командиром Підгірським зазнає втрат і розсіюється. Але здаватися з повинною ніхто не йде. Симчич офіційно призначається командиром Березівської сотні, відновлює її боєздатність.
Один з моментів розповіді Кривоноса звучить особливо хвилююче і навіть сенсаційно: "Я пам'ятаю останню розмову з підпоручиком крайового Проводу Дзвінчуком восени 1946 року.
Він зібрав нас 5 чоловік сотенних – Білого, Вихора, Спартана і Юрка: "Хлопці, бравурні походи скінчилися. Заходимо в глибоке підпілля на довгі десятиліття, мінімум на 40-50 років. Мусимо показати перед світом, що Україна боролась, бореться і буде боротися до повної перемоги за свою незалежність".
Усіх рядових, які були хворі, ми старалися якось легалізувати. Ми вирішили вмерти, а не зганьбити Батьківщину, і тим самим пронести для майбутніх поколінь нашу історію".
Чи могли воїни УПА втекти за кордон? Могли! А березівці навіть там побували: "Командування наше домовилося з мадярами, що вони приймуть наших поранених у свій шпиталь, далеко на їхній території, треба було їх туди відвезти.
Ми нав'ючили 16 коней. Я мав від полковника Кропиви наказ: відвези людей у шпиталь, здай мадярам, передай документи від нашого командування. Як зможеш, то вертайся назад, як не зможеш – відступай разом з мадярами на Захід. Коли ми здали поранених, я вишикував чоту, 45 хлопців, пояснив наказ. Жоден не заїкнувся, що хоче відступати".
Весна і літо 1947 року – рейд по Буковині аж до Бессарабії і назад. Як витримували все це повстанці?
Сучасне фото: він переміг!
Симчич: "Були такі періоди під час великих облав, осінніми дощами, дощ і дощ... Мокрі, змерзлі, голодні, а воші такі, що не треба шукати: потягнув-потягнув, та й маєш повну жменю. Бо в такій біді, нужді страшно воші кидаються на людей... Відтак нас почав тиф косити. Екзема нас дуже мучила. Ми часто переходили Прут і Черемош убрід зимою.
Ще з вечора замочиш ноги, до рання маршируєш... Ранок настав – у лісі чи в чагарнику не накладеш вогню, щоб посушитися, бо дим і ти вже видаєш себе. Цілу ніч замерзлий ідеш, відтак цілий день сидиш, аж поки до вечора не обсохнеш від свого тіла трошки. Ноги гнили від стопи і майже по пояс".
4 грудня 1948 року Кривоніс із Петром Чернецем перевіряли зимові криївки. Сніг перестав падати й не заносив сліди. Вирішили перечекати у перевіреній хаті. Раптом хату оточили більшовики. Друзі вели бій від першої години дня до десятої години вечора. Людолови запалили хату. "Тоді, пам'ятаю, вирішив: "Краще згоріти" — і зомлів (від диму – В. Г.). Коли прийшов до тями, був уже, як клубок, обмотаний шнурками".
Але боротьба за свободу – ні сотника УПА Мирослава Симчича-Кривоноса, ні УПА, ні української нації – не закінчилася. Вона лиш перейшла в інші форми. Щоб перемогти у 1991.
Посткрипутм:
Автор публікує цей матеріал, перш за все, як заклик до журналістсько-піарно-режисерсько-продюсерської еліти-без-лапок:
Є речі, не вимірні щоденною суєтою і не співмірні з товщиною гонорару чи джинси. Живімо не лишень за (на) себе. Мусимо жити й за них! Ми відповідальні за втілення гасла, з яким героїчно боролись і гинули сотні тисяч українських патріотів: "Ми віддаємо своє життя за Україну! Бо віримо, що на нашій крові зросте нова щаслива Українська нація!"
Але для того, щоб така нація нарешті зросла, треба щоб вона хоча б здогадувалась про істинну велич її героїв.
Відповіді
2008.03.26 | Koin
Ще один хвілософ.
Може Горбачов з Єльциним теж були в УПА?2008.03.26 | Hoja_Nasreddin
Re: Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
>Ноги гнили від стопи і майже по поясМені мама розповідала: в ногах робилися такі гнійники, що повністю у ті діри влазив вказівний палець. Рятувалися й лікували самогоном - замочували кавалок матерії і запихали у ті гнійні рани.
>А художні фільми про ОУН-УПА Янчука, на мій погляд, можуть викликати хіба-що меланхолійну жалісливість за "нещасними", вічно сумними хлопцями з лісу, тай за змарнованими на це вітчизняними і діаспорними доларами.
Як на мене, то пародія (якщо не сказати - наруга) над історією УПА. Цілковита бездарність, а не фільми. І тут пояснення на кшталт "бодай щось" не є жодним виправданням.
2008.03.26 | zmej_gorynych
Чудова стаття. Але лінк добре було б все ж вказати.
2008.03.26 | Володимир
Re: Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
Хочеться сподіватися, що на героїчній історії УПА таки будуть колись виховувати українських дітей. Нехай згинуть вороги!2008.03.26 | keymaster
Там в Гонського неправильна розшифровка звукозапису Кривоноса
> Один з моментів розповіді Кривоноса звучить особливо хвилююче і навіть сенсаційно: "Я пам'ятаю останню розмову з підпоручиком крайового Проводу Дзвінчуком восени 1946 року.> Він зібрав нас 5 чоловік сотенних – Білого, Вихора, Спартана і Юрка: "Хлопці, бравурні походи скінчилися. Заходимо в глибоке підпілля на довгі десятиліття, мінімум на 40-50 років. Мусимо показати перед світом, що Україна боролась, бореться і буде боротися до повної перемоги за свою незалежність".
Дзвінчук був не "підпоручник крайового проводу" (такої посади просто не існувало) а ВІДПОРУЧНИК. Звучить текст розшифровки смішнувато, бо підпоручник не міг командувати сотенними.
А так решта - ніби нормально. Спогад Симчича про бій в Космачі, коли він був молодшим, при пам"яті і здоровішим, є в "Шляху Перемоги" за 1994 рік, не пам"ятаю числа. Жаль, тоді інтернету не було. Але в головніших бібліотеках підшивки збереглися, дослідники знайдуть.
2008.03.26 | Большой Брат
Re: Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
+++...Ноги гнили від стопи і майже по пояс".+++===Прям УПIвский Маресьев: шишку съел и дальше пополз===
с отгнившими ногами-то. Гвозди бы делать из етих людей.
2008.03.27 | Михайло Свистович
Re: Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
Большой Брат пише:> +++...Ноги гнили від стопи і майже по пояс".+++
> ===Прям УПIвский Маресьев: шишку съел и дальше пополз===
> с отгнившими ногами-то. Гвозди бы делать из етих людей.
Такими і були ці люди. "Богатирі, не ви" (с) Лермонт
2008.03.29 | Большой Брат
Re: Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
А я прошо?ЗЫ. А на фоточке автоматик "москальский" в руках держит...ППС (пистолет пулемет Судаева) называецо. Хорошая штучка. был у мну в децтве такой...
Жаль, под пресс потом пришлось пустить...
2008.03.27 | Hoja_Nasreddin
Re: Стаття Володимира Гонського - про УПА (/)
Ви слово у слово повторюєте те, що здивовано казала тодішня ґебня, чухаючи свої гепи. Нерозуміння передалося у спадок, еге ж?2008.03.27 | Хвізик
окрім викладеної тута, щодо гибелі Ватутіна є й інші версії
2008.03.27 | Безробітний
А чого Доблесна УПА самого забойцю Сталіна не знищила?
Сілов не фатало?Якщо сотня Доблесної УПИ могла дивізію міліціантів з НКВС розгромити...то треба було б згуртувати 10-12 сотень та й Москву штурмом узяти та й всіх отих геноцидників перебити.
2008.03.28 | Михайло Свистович
Re: А чого Доблесна УПА самого забойцю Сталіна не знищила?
Безробітний пише:> Сілов не фатало?
не фатало
>
> Якщо сотня Доблесної УПИ могла дивізію міліціантів з НКВС розгромити...
Це Ви звідки вигадали?
2008.03.27 | Mossad
де Джордж Лукас
До речі, в тому знаменитому бою 8-11 вересня 1943 чота особливого призначення бунчужного Андрія Марценюка (псевдо "Береза") у стінах Новозагорівського монастиря тримала оборону і перемогла понад тисячу нацистів. Із 43 повстанців 29 загинуло. Але ж вони знищили 540 окупантів і біля 700 ранили, які прибули на 40 машинах та 10 танкетках і мали ще й гармати та три літаки.а якже космічні кораблі німців?!
2008.03.27 | Михайло Свистович
Re: де Джордж Лукас
Mossad пише:> До речі, в тому знаменитому бою 8-11 вересня 1943 чота особливого призначення бунчужного Андрія Марценюка (псевдо "Береза") у стінах Новозагорівського монастиря тримала оборону і перемогла понад тисячу нацистів. Із 43 повстанців 29 загинуло. Але ж вони знищили 540 окупантів і біля 700 ранили, які прибули на 40 машинах та 10 танкетках і мали ще й гармати та три літаки.
>
> а якже космічні кораблі німців?!
Так само як і чортики у Вашій голові. А взагалі - поїдьте до того села, там ще, можливо лишилися люди, які пам"ятають той бій. У всякому разі років 15 тому вони ще були живі.
2008.03.27 | Sean
гарна стаття
2008.03.27 | stefan
файна стаття
2008.03.27 | Дядя Вова
Целый один бой? И аж 1200 человек участвовало?
Знаете, какие мысли меня не покидали, пока я читал эту статью? Типа, искали-искали ПЯТНАДЦАТЬ ЛЕТ факт, и наконец - опа!- нашли. Нате вам: то ли НКВДшники стреляли по немцам, а мы по НКВДшникам, то ли мы по немцам, а НКВДшники по нам, то ли вместе на встречных курсах, в общем, слава героям!Не знаю даже…
А может, честнее - как эстонцы? Типа, «да, мы вас ненавидели и с самим чёртом против вас союз заключили бы»? Или типа, «да СС, но это НАША история, не лезьте в неё из своего Харькова». Мне кажется (могу и ошибаться в чужой психологии или в вопросах международного общественного мнения), что это вызвало бы больше человеческого уважения, чем «да смотрите же, мы были ПОЧТИ ваши!».
Может, тогда и быстрее бы простили друг друга? Ложь (я не про этот бой), она - знаете - маленькой не бывает, иногда в семье полезнее поговорить разок откровенно.
2008.03.27 | Mossad
+1
2008.03.27 | OlalaZhm
Дядя Вова не повірить! Але все - правда. Класна стаття
2008.03.27 | Mossad
справді, так було би чесніше
з точки зору збоченого розуму, це ж справжні красеніhttp://en.wikipedia.org/wiki/SS_Galizien
а Waffen, це ж еліта, а не "допоміжні" війська. Навіть полк Адольфа Гітлера був ваффен-СС.
Велика Радянська армія розкоцала всі ці полки і еліти -- вічна їй за це слава.
А серед дідів цих є нормальні -- ті, яке всі відбули, зрозуміли, у що вляпалися. Покійний Кук. Кальба. Які об'єктивно дивилися, і дивляться на події та процес.
А сучасні послідовники...послідовники чого? Тубільних волонтерів до війська Гітлера? Партизанів, які врешті-решт програли? Це була тупікова гілка історії. Процес інтеграції Галичини у тіло нашої держави сьогодні непростий, але навіть...глобалізатори Губський і Осика прискорять цей процес. Так само як і розширення співпраці з поляками, карта поляка, реституція. Україна колись притисне до грудей свою замурзану молодшу сестру, яка століттями була у приймах:)
2008.03.27 | Михайло Свистович
Re: справді, так було би чесніше
Mossad пише:>
> А серед дідів цих є нормальні -- ті, яке всі відбули, зрозуміли, у що вляпалися. Покійний Кук. Кальба. Які об'єктивно дивилися, і дивляться на події та процес.
Це Вам ці діди самі сказали? Бо нам вони говорили чомусь протилежне.
>
> А сучасні послідовники...послідовники чого? Тубільних волонтерів до війська Гітлера? Партизанів, які врешті-решт програли?
Я б подивився, хто б зміг виграти на їхньому місці
>
> Це була тупікова гілка історії
Не судіть їх по собі. Без УПА не було б сучасної незалежної України.
>
> Україна колись притисне до грудей свою замурзану молодшу сестру, яка століттями була у приймах
Поки що сестри лапають замурзану Україну
2008.03.27 | stefan
Без УПА не було б сучасної незалежної України
Михайло Свистович пише:> ... Без УПА не було б сучасної незалежної України.
>
Факт.
2008.03.27 | Большой Брат
Re: Без УПА не було б сучасної незалежної України
+++Без УПА не було б сучасної незалежної України.+++==Свежо предание...===
2008.03.28 | Михайло Свистович
Re: Без УПА не було б сучасної незалежної України
Большой Брат пише:> +++Без УПА не було б сучасної незалежної України.+++
> ==Свежо предание...===
Це точно. Для москалів і совків зогниле прєданіє й досі не тхне.
2008.03.29 | Большой Брат
Re: Без УПА не було б сучасної незалежної України
Вот только не надо выдавать желаемое за действительное.2008.03.29 | Михайло Свистович
Re: Без УПА не було б сучасної незалежної України
Большой Брат пише:> Вот только не надо выдавать желаемое за действительное
то не видавайте
2008.03.29 | Большой Брат
Тю! Знов за рибу грошi!Так то ж вы и вы+
даете! И, какабычна, с больной головы на здоровую перекладываете.2008.03.30 | Михайло Свистович
Re: Тю! Знов за рибу грошi!Так то ж вы и вы+
Большой Брат пише:> даете! И, какабычна, с больной головы на здоровую перекладываете.
Навпаки, це Ви перекладаєте. Дається взнаки совок чи Москва?
2008.03.31 | Bayan
Факта тут і близько нe стояло
- нe трeба брeхати.Нeзалeжність - то був подарунок компартійної eліти, яка планувала скористатись тим (і цe з успіхом зробила) для сeбe.
stefan пише:
> Михайло Свистович пише:
>
> > ... Без УПА не було б сучасної незалежної України.
> >
> Факт.
2008.03.31 | Михайло Свистович
Якщо Вас не стояло, то не треба так само думати й про факт
Bayan пише:>
> Нeзалeжність - то був подарунок компартійної eліти, яка планувала скористатись тим (і цe з успіхом зробила) для сeбe.
Так говорять ті, хто палець об палець не вдарив заради незалежності. Ті ж, хто її виборював, знають, що насправді сама по собі незалежність не народилася.
2008.03.31 | Bayan
У кого усe асоціює з сeксом, пора до психіатра
2008.03.31 | Михайло Свистович
То сходіть до нього, бо звідкись же побачили у моєму дописі секс
2008.03.27 | Михайло Свистович
Про цей бій відомо давно. Кожного року до того села колись
приїздило купа людей, починаючи з кінця 80-х. Місцеві, які ще тоді боязко згадували УПА (і не мали до неї стосунку) розповідали про той бій. Навіть злі були деякі на УПА, що накликала на село такий шквал вогню.2008.03.27 | Безробітний
Шановні дописувачі, а де ще можна почитати про Доблесну УПУ?
Звиняйте за бєспакоство, але агласітє увесь спісак, будьте ласкаві.2008.03.30 | Abbot
Re: Шановні дописувачі, а де ще можна почитати про Доблесну УПУ?
Если вам лень читать весь "Лiтопис", начните с исследовательской работы Ткаченко. Там без прикрас и пристрастия - просто детальный анализ истории создания и деятельности армии.2008.03.27 | Безробітний
Видатний Українець Павличка...Вірші його в школі вчив...ізусть..
ОсьДмитро Павличко
Я біля серця ношу пісні,
В самому серці мого єстества –
Леніна думи ясні,
Леніна мудрі слова.
Слів не дали мені солов’ї,
Сонця в неволі не бачив я.
Партія – очі мої,
Партія – мова моя!
Я Україні несу пісні.
Що у житті мене зігріва?
Леніна думи ясні,
Леніна мудрі слова.
До комунізму стрімкі плаї
Йде Україна – зоря моя.
Партія – серце її,
Ум її – партія!
Воно теє...рима кульгає трохи, але як іскрєннє людина думки свої висловлювала!
2008.03.28 | Михайло Свистович
Пахне Д Васильович більярдом (М. Холодний)
2008.03.29 | Безробітний
За що ж Ви так видатного українця?
2008.03.28 | So_matika
Хороша стаття. Може в новини і "рекомендуємо до прочитання"?
2008.03.29 | igorg
Дякую! Класний матеріал і вельми слушний!
Попри всі розмови про обєктивний та глобальний й неконфліктний характер який має ніби мати історія, насправді є лише один критерій оцінки і подій і людей - їх відношення до України й до українців. Інших просто нема й не може бути. Бо всі ті конфлікти то є насправді конфлікт інтересів націй за абсолютно шкурні речі й загарбник зажди намагатиметься це прикрити. Ці люди захищали Україну й українців від великої біди. Честь їм і слава!2008.03.29 | naukovets
Kazky про УПА (/)
Tsikavo, yak dorosli ta osvidcheni ludy mozhut viryty podibnym kazkam pro rembo z UPA yaki znychuyut dyvizii Vermachtu i NKVS zaznayuchy v desiatky ta sotni raziv menshych vtrat. Nu i zvisno dzherelamy tsych kazok sluzhat lyshe slova yaki ne pidtverdzheni niakymy dokumentamy. Maizhe yak v bagatiokh radianskych filmakh pro vijny de nimtsi gynuly yak mukhy.Pytannia ne mensh vazhlyve chomu "ukrainska pravda" drukue taki kazky?
Shvydkyi analiz svidchyt sho dyvizhii NKVS i generala NKVS bilsh za vse ne bulo znychscheno a buv polk NKVS yakyi vtratyv chastyny svogo skladu pid schas tsiogo boyu z UPA ale potim razom z inshymy chastynamy NKVS a takozh yastrebkamy z mistsevogo nasellenia zachidnoi Ukrainy povnistu rozgromyv UPA. Istoriya pro bii v zagorovi i pro inshi boi UPA z nimtsiamy de pershi zaznavaly v deiatky chy sotni raziv menschych vtrat tak samo zfalsyfikovani natsionalistamy.
2008.03.30 | Михайло Свистович
Re: Kazky про УПА (/)
naukovets пише:> Tsikavo, yak dorosli ta osvidcheni ludy mozhut viryty podibnym kazkam pro rembo z UPA yaki znychuyut dyvizii Vermachtu i NKVS zaznayuchy v desiatky ta sotni raziv menshych vtrat
Так само як вірите Ви у Брестську фортецю
> Nu i zvisno dzherelamy tsych kazok sluzhat lyshe slova
не дуже прихильних до УПА очевидців
>
> Shvydkyi analiz svidchyt sho dyvizhii NKVS i generala NKVS bilsh za vse ne bulo znychscheno a buv polk NKVS yakyi vtratyv chastyny svogo skladu pid schas tsiogo boyu z UPA
Що теж є чимало
>
> Istoriya pro bii v zagorovi i pro inshi boi UPA z nimtsiamy de pershi zaznavaly v deiatky chy sotni raziv menschych vtrat tak samo zfalsyfikovani natsionalistamy
Я бачив на власні очі цих загоровських "фальсифікаторів", які лаяли УПА за те, що накликали такий вогонь на околиці села.
2008.03.30 | naukovets
Re: Kazky про УПА (/)
Yak bachu scho Vam nemae scho vidpovisty po suti pro tsi fakty falsyfikatsii istorii UPA natsionalistamy i veteranamy OUN-UPA.Vy v che videoklip ukrainskogo natsionalistychnogo repera Slavka-Tartaka zgadaly pro vtraty nimtsiv v boyu v Zagorovi.
Mova ne pro te chu bula tsia sutychka, yaka V istorii drugoi svitovoi viiny a pro falsyfikatsiyu ii rozmiriv i znachennia.
Krim natsionalistychnych publikatsii, nemae ni odniei zgadky pro tse bii v zachidnych dzherelach.
2008.03.30 | Михайло Свистович
Re: Kazky про УПА (/)
naukovets пише:> Yak bachu scho Vam nemae scho vidpovisty po suti pro tsi fakty falsyfikatsii istorii UPA natsionalistamy i veteranamy OUN-UPA
Я вже відповів, але при Вашому совковому ставленні до УПА, Ви нічого не помітили.
>
> Vy v che videoklip ukrainskogo natsionalistychnogo repera Slavka-Tartaka zgadaly pro vtraty nimtsiv v boyu v Zagorovi
Навіщо згадувати те, що не має стосунку до доказів?
>
> Mova ne pro te chu bula tsia sutychka, yaka V istorii drugoi svitovoi viiny a pro falsyfikatsiyu ii rozmiriv i znachennia
Я не бачу фальсифікацій, яких би Вам так хотілося.
>
> Krim natsionalistychnych publikatsii, nemae ni odniei zgadky pro tse bii v zachidnych dzherelach
А західні джерела, які не могли бачити цього бою, більш достовірні ніж живі очевидці? Воістину радянська віра людини в друковане слово
2008.03.30 | naukovets
De Gaulle про УПА (/)
Slova De Golia pro UPA vygliadaut takoyu zh samoyu falsyfikatsieyu tomu scjo poshuk na Interneti frantsuzkoi i anglijskoyu ne vydae niyakych tsytat z dokumentalno pidtverdzhenych dzherel.2008.03.30 | Михайло Свистович
Re: De Gaulle про УПА (/)
naukovets пише:> Slova De Golia pro UPA vygliadaut takoyu zh samoyu falsyfikatsieyu tomu scjo poshuk na Interneti frantsuzkoi i anglijskoyu ne vydae niyakych tsytat z dokumentalno pidtverdzhenych dzherel.
Слова справжнього вченого
2008.03.30 | naukovets
Re: De Gaulle про УПА (/)
Poschuk v knygach ta naukovykh publikatsiack dae taki zh rezultaty.I ne potribno mene obzyvaty yaksho u vas nemae argumentiv, tomu scho vashi tverdzhennia pro moi nachebto pro-radianski sympatii chybni.
2008.03.31 | Михайло Свистович
Re: De Gaulle про УПА (/)
naukovets пише:> Poschuk v knygach ta naukovykh publikatsiack dae taki zh rezultaty
Ви передивилися усі книжки з усіма словами де Голля?
>
> I ne potribno mene obzyvaty yaksho u vas nemae argumentiv
В мене є, але Ваш залізобетон не пробити нічиїми аргументами.
2008.03.31 | naukovets
Re: De Gaulle про УПА (/)
naukovets пише:> Poschuk v knygach ta naukovykh publikatsiack dae taki zh rezultaty
Ви передивилися усі книжки з усіма словами де Голля?
>
Vy povynni vymagaty v tych scho posylaetsia v publikatsiach na slova De Gollia dzherelo ich tsytat. Tsytaty bez posylan na zherela e metodom falsyfikatoriv. Nichto z naukovtsiv ne bude dovodyty negatyvne.
2008.03.31 | Михайло Свистович
Re: De Gaulle про УПА (/)
naukovets пише:>
> Vy povynni vymagaty v tych scho posylaetsia v publikatsiach na slova De Gollia dzherelo ich tsytat
Вам треба - Ви і вимагайте. Для мене ж УПА і без Че Гевари та де Голля є борцями за незалежність України, і у всіх країнах ставлення до таких борців виключно позитивне, незалежно від методів та результатів їхньої боротьби.
2008.03.31 | naukovets
Re: De Gaulle про УПА (/)
Вам треба - Ви і вимагайте. Для мене ж УПА і без Че Гевари та де Голля є борцями за незалежність України, і у всіх країнах ставлення до таких борців виключно позитивне, незалежно від методів та результатів їхньої боротьби.Nareshti vyznannia scho natsionalisty vypravdovuyut masovi vbyvsta zarady dosiagnennia ideologichnoi mety.
2008.03.31 | Михайло Свистович
Re: De Gaulle про УПА (/)
naukovets пише:>
> Nareshti vyznannia scho natsionalisty vypravdovuyut masovi vbyvsta zarady dosiagnennia ideologichnoi mety.
У Вашому колі всі науковці так пересмикують чужі слова? Тоді нема чому дивуватися Вашому "науковому" ставленню до УПА.
2008.03.30 | Abbot
Re: De Gaulle про УПА (/)
В книге Ю.Борця описывается ситуация, когда прошедшие рейдом всю Европу бойцы УПА столкнулись в Германии с "дияспорниками", которые не верили в сам факт борьбы УПА! Вот такие "науковци" порой попадаются..2008.03.30 | keymaster
Науковцю, це не Ви в 1947 р. в діяспорі ставили питання
"Чи зрубала УПА під час Опору хоч один телеграфний стовп?"2008.03.30 | igorg
А ось тут вам ще казочки, почитаєте перед ліжечком
тільки одіяльце довге візьміть.http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1180638271
http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1195590801
http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1199721570
http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1201289854
2008.03.29 | naukovets
Che Guevara про УПА (/)
Che Guevara ne govoryv pro UPA a pro Ukrainskych partyzan yaki voyuvaly na storoni Radianskogo Soyuzu:It should be noted that in current interpretations there are two different types of guerrilla warfare, one of which-a struggle complementing great regular armies such as was the case of the Ukrainian fighters in the Soviet Union-does not enter into this analysis. We are interested in the other type, the case of an armed group engaged in struggle against the constituted power, whether colonial or not, which establishes itself as the only base and which builds itself up in rural areas. In all such cases, whatever the ideological aims that may inspire the fight, the economic aim is determined by the aspiration toward ownership of land.
GUERILLA WARFARE
http://www.che-lives.com/home/modules.php?name=Content&pa=showpage&pid=4
Chomu za podibni falsifikatsii nikhto v Ukraini ne nese vidpovidalnosti na vidminu vid zakhodu?
2008.03.30 | Стопудів
Українські повстанці в Радянському Союзі
от іменно шо про УПА!2008.03.30 | naukovets
Re: Українські повстанці в Радянському Союзі
Vy angliiskoi ne rozumiete? Vin pyshe scho ne bude rozgliadaty vyd partyzanskygo rukhu yakyi dopovnieu dii velykych reguliarnych armii, yak tse bulo z ukrainskymy bijtsiamy v Radianslomu Soyuzi. A rozgliadatyme vijskovu borotby povstantsiv kotri samostijno stvoruut sobi bazu dlia dij u silskii miscevosti proty isnuyuchei vlady, zokrema, kolonialnoi.2008.03.31 | Bayan
Йшлось бeзсумніву про Ковпака і ін.
naukovets пише:> Vy angliiskoi ne rozumiete? Vin pyshe scho ne bude rozgliadaty vyd partyzanskygo rukhu yakyi dopovnieu dii velykych reguliarnych armii, yak tse bulo z ukrainskymy bijtsiamy v Radianslomu Soyuzi. A rozgliadatyme vijskovu borotby povstantsiv kotri samostijno stvoruut sobi bazu dlia dij u silskii miscevosti proty isnuyuchei vlady, zokrema, kolonialnoi.
2008.03.31 | Стопудів
ви абсолютно праві
вибачте, не уважно прочитав.слава героям-партизанам!